Контрольная работа по "Хозяйственному праву"

І.Теоретичні питання

15.Регулювання  внутрішньогосподарських відносин

Організація нормативно-правового  забезпечення внутрішньогосподарських  відносин необхідна для того, щоб  компенсувати колишню централізовану директивну регламентацію рівня  та порядку оплати праці, взаємовідносин адміністрації з підрозділами тощо. До основних внутрішніх нормативно-правових документів, опрацювання і прийняття  яких вимагає реформування цієї ділянки внутрішнього економічного механізму, відносяться: положення про внутрішні економічні відносини та механізми їх регулювання; положення про підрозділи; внутрішні договори підрозділів з адміністрацією, а при необхідності і між підрозділами; 
положення про нормування, організацію й оплату праці; 
положення про використання прибутку в системі матеріального стимулювання (якщо використання частини прибутку для цієї мети передбачено статутом).

У положенні про внутрішні  економічні відносини на підприємстві вказується юридична підстава та мета його прийняття, структура підприємства, організаційно-економічний статус і перелік внутрішніх підрозділів, характер внутрішніх економічних відносин та механізми їх регулювання.

В положенні про підрозділ  наведено порядок формування підрозділу, його основні обов’язки і права, порядок управління діяльністю, засади організації взаємовідносин з адміністрацією та іншими підрозділами, порядок доведення  завдань підрозділу і забезпечення їх виконання, порядок та механізми  стимулювання працівників протягом і в кінці року. Положення про економічні відносини та підрозділ (підрозділи) приймаються або затверджуються на тривалий період як нормативно-правові акти локального нормотворення.

Внутрішній договір підрозділу з адміністрацією укладається на календарний або сільськогосподарський (технологічний) рік і кількісно  конкретизує обов’язки сторін щодо обсягів виробництва або переробки, надання послуг, ресурсного забезпечення, технологічних режимів, розмірів та інструментів матеріального стимулювання. За характером і призначенням він  є найбільш деталізованим внутрішнім нормативно-правовим документом прямої дії, що містить такі розділи:

1. Підстави для укладання  договору 
2. Визначення сторін. 
3. Мета укладання, предмет та терміни дії договору. 
4. Обов’язки сторін при виконанні договору. 
5. Ресурсне забезпечення виконання договору. 
6. Облік та оперативний контроль (аналіз) виконання договору. 
7. Стимулювання виконання договору. 
8. Порядок розгляду спірних питань, що виникають у процесі виконання договору.

У першому розділі зазначається, що договір укладається на підставі чинного законодавства та прийнятих  у господарстві положень про внутрішні  економічні відносини, підрозділи, оплату праці. 
У другому розділі визначаються сторони договору, який у більшості випадків укладається як двосторонній. Його сторонами виступають керівництво (адміністрація) підприємства та окремий підрозділ. Для кожної сторони вказується особа, яка підписує договір і відповідає за виконання взятих зобов’язань (обов’язків). У великих підприємствах зі складною внутрішньою структурою та територіальною розосередженістю сторонами можуть бути два або більше підрозділів, між якими виникають зв’язки по горизонталі або вертикалі, що регулюються без участі керівництва (адміністрації). При визначенні сторін загальним правилом є забезпечення- 
передумов для централізованого управління підприємством як єдиними технологічно-майновим комплексом.

У третьому розділі в узагальненій формі вказується предмет (взаємодія  в процесі ведення виробничо-збутової діяльності), мета (забезпечення запланованих результатів господарювання, ощадливе використання ресурсного потенціалу і  т. п.) та конкретні календарні терміни  дії договору.

  У четвертому розділі  вказуються обов’язки сторін: для  виробничого підрозділу – обсяги, якість та строки виробництва  (реалізації) продукції (робіт, послуг), для керівництва (адміністрації) 
підприємства – загальний порядок ресурсного забезпечення. У п’ятому розділі конкретизуються розміри ресурсного забезпечення виконання обумовлених обсягів виробництва (реалізації) продукції (робіт, послуг), а в додатках – конкретні обсяги ресурсів (перелік майна, балансова вартість для основних та кількість і вартість для оборотних засобів і енергоносіїв).

У шостому розділі подається  характеристика організації та методів  ведення обліку і оперативного контролю виконання договору, наводяться вимоги та конкретний інструментарій виконання  роботи, вказуються відповідальні за її окремі ділянки (підготовка первинних  документів, облікових регістрів, рахунків, контрольно-аналітичних документів).

У сьомому розділі міститься  детальна характеристика механізму  й інструментів матеріального стимулювання працівників підрозділу. В додатках можуть подаватися матеріали щодо обґрунтування  рівня економічних інструментів (розцінок за продукцію, 
внутрішньогосподарських цін і т. п.).

У восьмому розділі викладаються умови пред’явлення взаємних претензій  та вирішення спірних питань.

Положення про нормування, організацію й оплату праці, а  також про використання прибутку в системі матеріального стимулювання розробляються відповідно до усталених  вимог щодо цих документів.

25.Структура виробничих програм внутрішньогосподарських підрозділів

Виробнича програма з рослинництва включає в себе план структури  посівних площ, урожайності, план виробництва  продукції певного асортименту, кількості та якості, а також комплекс агротехнічних заходів щодо виконання  плану виробництва продукції (сорти, баланси насіння, добрив, пестицидів, план меліорації).

Розробка виробничої програми рослинництва починається з розробки балансу земельних угідь і  визначення напрямів цільового їх використання у плановому періоді. При цьому  враховуються законодавчо-правові  особливостей користування землями (власні, паї, орендовані).

Планування використання земельних угідь передбачає розробку структури посівних площ з дотриманням  вимог науковообгрунтованого чергування культур в сівозмінах та забезпечення максимальної їх віддачі (критерій оптимальності).

Обов’язковим елементом  виробничої програми підрозділів рослинництва є розробка технологічної карти  для кожної культури та технології.

При прогнозуванні урожайності  користуються методом екстраполяції: знаходження наступних її рівнів за аналізом попередніх тенденцій та чинників, що визначали її зміну.

Відповідно до запланованих обсягів виробництва продукції  рослинництва розробляють натуральні баланси насіння, мінеральних добрив (за окремими поживними речовинами), засобів захисту рослин, паливо-мастильних матеріалів, з розробкою календарних  планів їх постачання та використання.

Обґрунтування виробничої програми з тваринництва включає планування поголів’я худоби і птиці, їх продуктивності, план виробництва і розподілу  продукції, а також комплекс зооветеринарних  заходів. Важливе значення має науково обґрунтоване планування основних напрямів розвитку в господарстві тваринництва на перспективу: визначення галузей продуктивного тваринництва, їх розмірів, видів продукції, порід, систем годівлі й утримання тварин, раціонального поєднання інтенсивного й екстенсивного напрямів розвитку галузі.

Головним якісним показником розвитку тваринництва є продуктивність худоби і птиці. її визначають за кількістю  продукції бажаної якості, одержаної  за певний проміжок часу з розрахунку на одну голову худоби та птиці.

На підставі обґрунтування  основних перспективних напрямів розвитку тваринництва в господарстві вибирають  галузі, визначають їх обсяг і види продукції, яку доцільно виробляти.

Ураховуючи встановлений обсяг виробництва і визначену  продуктивність худоби, планують її поголів’я.

На особливу увагу при  цьому заслуговує зоотехнічне й  економічне обґрунтування структури  стада. Остання характеризується таким  співвідношенням окремих вікових  і статевих груп худоби в стаді  даного виду тварин на певну дату, за якого виробляється найбільша кількість  високоякісної продукції при  найменших затратах праці і коштів. Критеріями оптимальної структури  стада можуть бути максимальна сума чистого (валового) доходу чи товарної (валової) продукції.

Плануючи структуру стада, ураховують такі фактори: спеціалізацію  галузі в господарстві, на фермі; рівень інтенсивності вирощування і  вік реалізації надремонтного молодняку; термін виробничого використання маточного  поголів’я, систему відтворення  стада (проста чи розширена) і темпи  росту поголів’я худоби, вік уведення маточного поголів’я в експлуатацію.

Для кожного підрозділу тваринництва розраховується потреба у виробничих ресурсах та розробляються програми її покриття. Найбільш важливим є баланс кормових ресурсів.

При плануванні кормової бази обґрунтовують типи годівлі тварин, розробляють оптимальні раціони  кожної статево-вікової групи тварин, визначають календарний план потреби  в кормах кожного виду та календарний  план забезпечення підрозділу кормовими  ресурсами.

На середніх і великих  підприємствах з розвиненою виробничою інфраструктурою поряд з розробленням виробничих програм підрозділів  основного виробництва складаються  плани виробництва допоміжних підрозділів, передусім це стосується інструментального, ремонтного цехів і енергетичного  господарства. Особливість діяльності цих підрозділів, а отже, і виконуваних ними виробничих програм, полягає в тому, що їх продукція і роботи мають внутрішнє призначення. Допоміжні виробничі підрозділи забезпечують нормальну роботу підрозділів основного виробництва, тому їх виробничі програми обумовлені переважно потребами останнього.

У виробничу програму інструментального  цеху включається виготовлення інструментів та пристроїв, потреба в яких не задовольняється  купівлею на ринку. Це, як правило, спеціальний  інструмент широкої номенклатури, що виготовляється у невеликій кількості. Тому виготовлення інструменту належить до дрібносерійного типу виробництва. Основними функціями ремонтного підрозділу є ремонт устаткування всіх підрозділів підприємства і виготовлення для цього запасних деталей, якщо купити їх не можна або коли власне виробництво доцільніше. Крім цього, ремонтний цех здійснює демонтаж і монтаж устаткування при його заміні та переміщенні, а також модернізацію. Такі роботи належать до індивідуального і дрібносерійного типу виробництва.

Відповідно до змісту діяльності ремонтного цеху складається його виробнича  програма на квартал і кожний місяць. План ремонтних робіт розробляється  на основі плану-графіка ремонту  устаткування, а виготовлення запасних частин планується згідно з їх потребою на ремонтні роботи і тривалістю виробництва. Особливістю ремонтного цеху є те, що в структурі його виробництва істотна частка припадає на позапланові роботи, спричинені аваріями, раптовими поломками устаткування. Тому на такі ймовірні роботи в плані слід передбачати резерв виробничої потужності. Величина такого резерву визначається за даними досвіду (орієнтовно 10—15%).

Енергетична система підприємства поділяється на генеруючу (електростанції, котельні, газогенераторні й компресорні  установки та ін.), передавальну (мережі, розподільні пристрої, трансформаторні  підстанції) і споживчу (енергоприймачі основного, допоміжного виробництва, інші споживачі) частини. Процес виробництва, передачі та споживання енергії - це єдиний енергетичний процес, внаслідок чого виробництво і споживання енергії  збігаються за величиною і в часі. Незавершене виробництво тут  відсутнє, продукція однорідна, масовий  тип виробництва.

Підприємство має у  своєму складі тільки ті генеручі підрозділи, які забезпечують його енергією власного виробництва. Інші види енергії надходять  від зовнішніх постачальників. Обсяги власного виробництва енергії обумовлюються  потребами в ній, які визначаються на основі складання енергетичних балансів підприємства.

Виробнича програма підрозділів  підприємства повинна мати ресурсне обґрунтування. До ресурсів, які забезпечують виконання виробничої програми, належать виробнича земля, персонал і матеріали. Що стосується обґрунтування виробничої програми матеріальними ресурсами, то це питання вирішується більшою  мірою на рівні підприємства.