Система реєстрації викрадених культурних цінностей в інтерполі

Пропаганду захисту  культурних цінностей від крадіжок і варварського знищення (вандалізму) Інтерпол організує спільно з  Міжнародною радою музеїв ЮНЕСКО. Ще в 1957 році рада звернулася до Інтерполу з проханням зосередити зусилля на розробці рекомендацій поліції про засоби і методи індивідуального попередження крадіжок і на способах виявлення викрадених творів мистецтва. З тих пір ця робота ведеться ними в тісному контакті.

Інтерпол почав з  ретельного вивчення "модус операнда", тобто "почерку" злодіїв, для підготовки повної картотеки, яка дозволяє ідентифікувати злочинця за способом вчинення ним (або  ними) злочину. З цією метою Інтерпол веде реєстрацію крадіжок творів мистецтва, класифікацію їх по "модус операнди", а також облік злочинців, які брали участь у їх вчиненні, з уточненням ролі кожного з них. Інтерпол оголошує міжнародний розшук самих творів мистецтва, для чого видає спеціальні бюлетені, в яких містяться перелік викрадених творів, їх фотозображення.

Інтерпол рекомендує поліції постійно негласно спостерігати за особами, які займаються купівлею-продажем творів мистецтва та старовини (антиквари, колекціонери, торговці, скупники та ін), завести картотеку на них і постійно поповнювати її новими відомостями про скоєних ними операціях купівлі-продажу творів мистецтва. Негласне спостереження пропонується доручати досвідченим і обережним детективам, знаючим образотворче мистецтво і відповідне середовище, входжу в неї і який вміє підтримувати з нею потрібні контакти.

Інтерпол рекомендував всім країнам-членам створити для боротьби з даною категорією злочинів у  складі своїх поліцейських або митних сил спеціальну службу.

Рекомендація такого роду в останній раз була зроблена на сесії Генеральної асамблеї в Ніцці в 1981 році. Цьому передувало розпочате Інтерполом нове вивчення проблеми, в ході якого були розіслані анкети всім країнам-членам. Відповіді надіслали 39 країн, з яких 27 заявили, що ця проблема їх дуже турбує.

На сесії було відзначено, що в  ряді країн (Австрії, Великобританії, Італії, Нідерландах, Франції, ФРН) такі служби створені і активно проявили себе в боротьбі з крадіжками предметів  мистецтва.

Перша з них була створена у Великобританії в 1961 році після нашумілої крадіжки картини іспанського художника Франсіско Гойї "Портрет герцога Веллінгтонського" з Лондонської національної галереї. Тоді для розслідування крадіжки цього полотна у складі Скотланд-Ярду був заснований відділ у справах витончених мистецтв, який після вдалого розкриття злочину отримав право на постійне існування.

У початку 1972 року у Франції в  системі Центральної дирекції кримінальної поліції була також створена спеціалізована служба з розшуку викрадених творів мистецтва. Служба почала розслідувати найбільш важливі справи. Всі крадіжки, так само як надходять сигнали про таємні сховищах предметів мистецтва у Франції, реєструються цією службою. З метою виявлення вкрадених творів відомості про них направляються всім місцевим комісаріатам поліції і жандармерії, а через Інтерпол - до інших країн. Фотознімки вкрадених цінних творів мистецтва публікуються у відомчих виданнях поліції і в звичайній пресі.

Діяльність у Франції спеціальної  служби по боротьбі з крадіжками творів мистецтва швидко активізувалася. За короткий термін їй вдалося успішно завершити кілька великих операцій. Першим успіхом виявилася операція з розшуку шедевра "раннього" Пікассо "Портрет арлекіна", що оцінюється в 300 тис. дол Картина була вкрадена в листопаді 1971 року з ювілейної виставки всесвітньо відомого майстра, організованій у зв'язку з його 90-річчям. Французька поліція агентурним шляхом напала на слід банди, яка діяла в країні і займалася переправленням викрадених в європейських музеях та картинних галереях творів мистецтва та антикваріату підпільним колекціонерам Америки та Середнього Сходу. Окрім "Портрета арлекіна" були виявлені ще 12 картин та інших творів мистецтва, викрадених з музеїв і приватних колекцій Франції.

В Австрії подібна  служба створена у складі НЦБ Інтерполу  цієї країни. В її обов'язки входять  координація дій та надання допомоги австрійським органам, яка провадить  розслідування у справах про  розкрадання культурних цінностей. Відділ підтримує зв'язки у справах цієї категорії з поліцією інших держав і зі штаб-квартирою Інтерполу в Ліоні. Службовці відділу створили фотокартотеку з декількох подкартотек за видами творів мистецтва, наявних в державних музеях і картинних галереях країни. До фотокопії кожного твору докладено докладний опис оригіналу. Є тут і картотека розшукуваних Інтерполом творів мистецтва, вкрадених в Австрії та інших країнах.

Інтерпол і сам веде фотокартотеку вкрадених і розшукуваних в країнах творів живопису, скульптури, унікальних ювелірних виробів, предметів, що представляють велику художню або історичну цінність. Як і в національних фотокартотеках, сюди також заносяться докладний опис предмета, обставини і дата крадіжки, "модус операнди" викрадення. Всі дані про зареєстровані крадіжках творів мистецтва введені в "пам'ять" ЕОМ у штаб-квартирі Інтерполу в Ліоні.

Картотеки Інтерполу  складені з таким розрахунком, щоб  можна було "вийти" на можливого  злочинця, покупця, канали збуту, посередницькі  пункти та у разі потреби відразу  орієнтувати НЦБ тих країн, де можуть з'явитися злочинець або вкрадена цінність.

В даний час Інтерполу  відомі майже всі приватні колекції світу, власники яких не гребують купувати крадені твори мистецтва у  злочинців, перекупників або інших  нечистих на руку торговців. На підставі аналізу багатьох злочинів службовці Інтерполу можуть передбачити "маршрут", за яким слідують деякі картини та інші предмети культури, перш ніж потрапити в приватні, а іноді і в державні колекції. Вони беруть участь у розшуку вкрадених і вивезених за кордон цінностей та осіб, які вчинили цей злочин. Така участь реалізується у формі координації розшукових операцій національних поліцій країн, їх дій з розслідування злочинів, а також надання інформації з картотек організації, дачі методичних рекомендацій та ін

31 січня 1976 три збройних  бандита проникли в папський  палац в Авіньйоні (південь  Франції), зв'язали сторожів і  на їх очах забрали 118 картин  і малюнків Пабло Пікассо з  всесвітньо відомої колекції  живописних творів. Французька поліція  мобілізувала всі свої сили, а також звернулася до Інтерполу з проханням про допомогу. На розшук картин Інтерпол орієнтував всі країни. Влітку 1976 нідерландська поліція повідомила про те, що невідомі особи запропонували одному голландському торговцю антикваріатом картини Пікассо. Французька і нідерландська поліція за участю Інтерполу розробила план "виходу" на картини. Це вдалося зробити одному з найдосвідченіших детективів Франції, який під виглядом "месьє Матьє" був представлений особам, що пропонував вкрадені картини, як фахівець з живопису і довірена особа багатого і дуже відомого бразильського колекціонера. Покупець і продавці зійшлися на 30 млн. франків. "Купівля-продаж" відбулася пізніше в Марселі, де "месьє Матьє" зустрівся з двома членами зграї і передав їм аванс фальшивими грошима. Підробка не була виявлена. Решту суми "Матьє" мав вручити увечері того ж дня біля однієї з марсельних церков в обмін на картини.

До призначеного часу в умовлене місце під'їхав автофургон "рено" з картинами в салоні. "Матьє" з людиною, якого він відрекомендував злочинцям як "експерта", почав огляд "товару". Тут з'явився посилений наряд поліцейських, чекати цього моменту в засідці неподалік. Злочинці намагалися відстрілюватися, але були швидко знешкоджені. У справі були арестовавани семеро осіб: чотири француза, бельгійця, голландець, західний німець. На думку Інтерполу, це були лише посередники, а не головні організатори пограбування авіньйонського палацу. Картини були повернуті і знову прикрасили експозицію палацу.

На жаль, так буває  не завжди, навіть коли Інтерполу вдається виявити місце знаходження цінностей. Якщо цінності вже продані, повернути їх законному власнику іноді не вдається. По-перше, кожного разу потрібно довести, що покупець свідомо знав, що придбану ним річ ​​вкрадена. По-друге, Конвенції 1970 року передбачає виплату потерпілим покупцям "справедливого відшкодування". Виходить, що музей, який зазнав збитків, повинен виплатити "справедливе відшкодування". Якщо вкрадена річ сама по собі дорога, таке відшкодування може бути не по кишені музею, звідки вона була викрадена.

Злочинці-викрадачі іноді  наймають художників, які практикуються  на підробках живописних полотен. У  цьому випадку оригінал вкраденої  картини може дуже довго переховуватися злочинцями, а найнятий ними художник буде тиражувати її копії. Таких випадків багато. Наприклад, в музеях і приватних колекціях США експонується близько 10 тис. картин французького художника К. Коро, тоді як відомо, що Коро за все життя намалював не більше 3 тис. полотен і велика їх частина знаходиться в європейських музеях. У світі зареєстровано 34 "Джоконди" Леонардо да Вінчі, а він створив лише одну, яка під ім'ям "Мони Лізи" зберігається в Луврі. Ця картина в 1911 році була вкрадена з Лувру і більше двох років перебувала у розшуку. Поліція виявила тоді повну неспроможність. Тільки щасливий збіг обставин допоміг. Злочинець Перруджіа виявив себе сам, коли зробив спробу продати картину в Італії, на аукціоні у Флоренції.

Для вивчення всіх питань боротьби з крадіжками творів мистецтва  Інтерпол створив спеціальну комісію, яка готує повідомлення і проекти рекомендацій Генеральної асамблеї, а також виносить ці питання на розгляд регіональних конференцій країн-членів. За рішенням комісії в 1977 році в штаб-квартирі організації відбувся колоквіум з даної проблеми. У його роботі брали участь фахівці Генерального секретаріату організації, ЮНЕСКО, Міжнародної ради музеїв, представники багатьох країн. Колоквіум звернув особливу увагу на наслідки крадіжок творів мистецтва, рекомендував проводити диференціацію між діючими у цій сфері злочинцями-професіоналами і випадковими викрадачами і далі підтримувати співробітництво з митними службами, схвалив результати співпраці з ЮНЕСКО, Міжнародною радою музеїв, Міжнародним митним радою, обговорив питання, пов'язані з практикою повернення вкрадених картин.

На закінчення розповімо  про найбільшою за повоєнні роки крадіжці картин, розшук яких, проведений угорської  міліцією з активною участю Інтерполу  і поліції низки країн, закінчився блискучим успіхом. Йдеться про  крадіжку кількох картин з Національного музею образотворчих мистецтв Будапешта.

У ніч з 5 на 6 листопада 1983 р. в Управління міліції Будапешта  надійшло тривожне повідомлення - з  виставкових залів Національного  музею образотворчих мистецтв зникло сім картин: дві картини Рафаеля - "Портрет молодої людини" і "Мадонна Естерхазі", дві картини не менш відомого Тінторетто , "Автопортрет" Джорджоне і дві картини батька і сина Тьєполо. Ці картини в страхових каталогах мали орієнтовну вартість близько 1,5 млрд. угорських форинтів, або 35 млн. дол

Висока вартість викрадених картин, їх світова популярність змусили  керівників угорських органів міліції  створити штаб з координації та проведення їх розшуку та скласти комплексний  план розшукових та оперативних заходів. Картина Рафаеля "Мадонна Естерхазі", створена художником в 1508 році, спочатку називалася "Мадонна". Вона довго перебувала в колекції палацу папи Римського, поки в 1710 році папа Римський Климент не подарував її австрійській імператриці Єлизаветі Крістіні.

У 1770 році картина потрапила в приватну колекцію угорського аристократа Міклоша Естерхазі, а від його спадкоємців на початку XIX століття - у щойно відкритий в Будапешті Національний музей образотворчих мистецтв. У каталозі музею за картиною закріпилася назва "Мадонна Естерхазі", а операція угорських органів міліції з розшуку зниклих картин отримала назву "Мадонна".

10 листопада приблизно  в 20 км від Будапешта з Дунаю  був виловлений мішок, в якому  знаходилися уламки підрамників  декількох картин.

Жоден слід практично  не вів за кордон. Проте як термінова міра з розшуку злочинців і картин була розпочата негайна і ретельна перевірка на прикордонних контрольно-пропускних пунктах Угорщини всіх виїжджаючих з країни осіб, їх багажу і транспортних засобів. Як пізніше з'ясувалося, вона виявилася запізнілою: шість картин із семи вже знаходилися в автомашині, що рухалася по дорогах Югославії в бік Греції. І все ж це рішення в цілому було правильним, як правильним було й інше - почати перевірку серед іноземців, що перебували на території Угорщини на день і особливо в години крадіжки. Відділом з контролю іноземного туризму МВС країни були підготовлені два списки. У першому списку значилося близько 12 тис. іноземців, алібі яких належало ретельно перевірити; в другому - 1283 угорських громадян, підозрюваних у крадіжці картин.

У роботу з розшуку  картин включилося угорське НЦБ Інтерполу, співробітники якого увійшли  до складу штабу з розслідування  злочину. Угорському НЦБ вдалося  швидко забезпечити успішну взаємодію  національних і зарубіжних органів поліції. Повідомлення про крадіжку телексом відразу ж було передано в НЦБ всіх європейських країн і в штаб-квартиру Інтерполу. Надалі у справі був налагоджений оперативний обмін інформацією. Австрійське НЦБ сповістило про крадіжку картин у Будапешті всі служби поліції. Повідомлення було направлено у Федеральне відомство історичних пам'ятників і його земельні відділення, в Центральне відомство церков, в секцію торгівлі художніми творами федеральної промислової і торгової палати з проханням поінформувати всі торгові фірми країни, що займаються продажем художніх виробів та антикваріату. Віденське НЦБ опублікувало в центральній газеті МВС Австрії фотознімки вкрадених картин, а номери цієї газети розіслало всім австрійським торговцям художніми творами та антикваріатом. Засоби масової інформації та в інших країнах широко сповістили населення про крадіжку картин з національного музею Будапешта.

Першими на ці звернення  відгукнулися не тільки люди, які щиро бажали допомогти у розшуку картин, а й спритники, авантюристи, особливо багато серед них виявилося здирників, котрі мали намір заробити винагороду. З багатьох країн надходили телеграми з обіцянкою назвати викрадачів картин. Наприклад, вже 8 листопада в угорське посольство в Римі зателефонував невідомий, який заявив, що вкрадені картини знаходяться у нього і він може їх повернути за ... 200 млн. італійських лір на зазначених ним умовах передачі йому необхідної суми. Було ясно, що дзвонив спритний і хитрий вимагач, а й така заява довелося перевірити.