Приватизація земельних ділянок

Нормативно-правові проблеми

Нормативно-правові проблеми приватизації земель полягають у наступному:

а) приватизація може бути заблокована органами державної влади та місцевого самоврядування на будь-якому етапі, і заявник практично позбавлений ефективних засобів захисту свого права на приватизацію земельної ділянки, проголошеного законом. Через численність стадій процедури будь-яке оскарженн ядій чи бездіяльності лише призведе доподальшого затягування та ускладнення процедури;

б) суттєвою перешкодою в реалізації конституційного права громадян України на землю є норми Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 р.№ 1457-ІУ, який передбачив фактичне розмежування земель, а не розмежування компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері регулювання земельних відносин. Використання п. 12 Перехідних положень ЗКУкраїни щодо тимчасового здійснення повноважень у сфері регулювання земельних відносин органами державно ївлади за межами населених пунктів, а органами місцевого самоврядування — у межах населених пунктів, призводить до конфліктів та порушення прав громадян у випадку відсутності чітко зафіксованої межі населеного пункту;

в) законодавчо неврегульованим залишається питання реалізації права на земельну частку (пай) особами, які були «пропущені» у процесі паювання, проте право яких було визнане судом. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості)земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку, а документом,що посвідчує право на земельну частку (пай), є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Разом із тим, ні зазначений Закон, ні інші нормативно-правові акти не визначають, за рахунок яких земель (резервного фонду,запасу тощо) і в якому порядку такі особи можуть реалізувати своє право на земельну частку (пай) [12, с.29].

г) призводить до зловживань та порушення  прав громадян України при приватизації земельних ділянок відсутність дієвого контролю за дотриманням одного з основних принципів приватизації України — передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗК України, один раз по кожному виду використання (п. 4ст. 116 ЗК України). Порядок зазначення в паспорті громадян України факту передачі безоплатно у приватну власність земельних ділянок, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.1993 р., втратив чинність у 2005 р. (наказ Міністерства внутрішніх справ від 22.12.2005 р.), що ускладнює контроль за дотриманням такого принципу законодавства;

ґ) у процесі приватизації земель в Україні, особливо після масового виділення в натурі земельних  часток (паїв), невідкладного законодавчого  регулювання потребує механізм примусового  припинення права приватної власності  на земельні ділянки для суспільних потреб. Наявність кількох статей в ЗК України (ст. 146 та ст. 153) не створює  необхідних гарантій ні для власників  земельних ділянок, які підлягають примусовому викупу, ні для держави  та територіальних громад, які потребують земельних ділянок для задоволення  суспільних потреб. Уже сьогодні для  багатьох міст актуальними є проблеми розширення територій для забудови, розміщення кладовищ, будівництва доріг та інших лінійних об´єктів тощо. Крім цього, відповідно до розділу X «Прикінцеві положення» ЗК України Кабінет Міністрів України повинен був розробити проект закону про визначення правових засад вилучення земель права приватної власності ще в 2006 р., проте він залишається неприйнятим до цього часу;

д) значною перешкодою в набутті  права власності на землю шляхом приватизації земельних ділянок  є відсутність дієвої системи реєстрації земельних ділянок. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 р.№ 1952-ІУ практично не діє, закон про державний земельний кадастр до цього часу не прийнятий [19; 20];

е) у чинному земельному законодавстві  відсутній закритий перелік підстав  для відмови у приватизації земельної  ділянки, що призводить до корупції та порушень прав громадян у процесі  приватизації земельних ділянок;

є) для земельного законодавства  характерна тривала процедура оформлення права власності на земельні ділянки. Негативно впливає на реалізацію громадянами своїх прав нормативна «прив´язка» моменту виникнення права власності на земельну ділянку  до моменту отримання та реєстрації Державного акта на право власності  на земельну ділянку, що відбувається через тривалий проміжок часу, а  не до моменту набуття чинності рішенням органу місцевого самоврядування або  державної виконавчої влади про  передачу у власність земельної  ділянки.

Процесуальні (процедурні) проблеми

Серед процесуальних (процедурних) проблем  приватизації земель в Україні можна  виділити наступні:

а) відповідно до змін і доповнень  частин 6—7 ст. 118 та ст. 151 ЗК України громадянин України, зацікавлений у приватизації земельної ділянки певного цільового призначення із земель запасу,подає до відповідних органів місцевого самоврядування або органів державної виконавчої влади заяву не про приватизацію земельної ділянки, а про вибір місця розташування земельної ділянки. Проте Типова форма такої заяви відповідно до ч. 6ст. 151 ЗК України ще має бути затверджена Кабінетом Міністрів України). До заяви повинні додаватися наступні матеріали: 1) обґрунтування необхідності відведення земельної ділянки; 2) позначенена відповідному графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами; 3) копія документа, що посвідчує особу. Очевидно, що потребує уточнення на законо-давчому рівні, яким за змістом має бути перший документ та порядок і строки одержання громадянином України другого документа;

б) відповідно до ч. 10 ст. 151 ЗК України  після отримання висновків спеціально уповноважених органів про можливість відведення земельної ділянки в порядку приватизації, відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування, згідно із своїми повноваженнями, у двотижневий строк розглядає матеріали вибору земельної ділянки і приймає рішення про затвердження зазначених матеріалів та надає дозвіл і вимоги на розроблення проекту відведення земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову. Встановлення на цій стадії двотижневого строку для прийняття рішення органами місцевого самоврядування є проблематичним з точки зору його дотримання, оскільки останні приймають рішення сесійно, а відповідно до ч. 5 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок — не рідше одного разу на місяць;

в) проект відведення земельної ділянки  розробляється на замовлення громадян фізичними або юридичними особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Як свідчать матеріали практики,при підписанні договорів про розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки характерні наступні правопорушення: 1) в більшості випадків укладення договорів на виконання землевпорядних робіт зводиться до підпису на підготовленому землевпорядною організацією бланку договору без належного ознайомлення з його змістом замовника; 2) землевпорядні роботи в районі виконують одна-дві землевпорядні організації, які виступають монополістами у визначені розцінок на виконання землевпорядних робіт. Як правило,такі ситуації створюються штучно: місцеві органи земельних ресурсів просто не дозволяють «стороннім» працювати на підвідомчій території, яка в таких випадках розподіляється виключно між «своїми» землевпорядними організаціям [12, с.45];

г) при погодженні проекту відведення земельної ділянки з органом по земельних ресурсах, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічним органом, органом архітектури, органом охорони культурної спадщини виникають проблеми, пов´язані з тим, що порядку та строків погодження проекту відведення земельної ділянки з вище зазначеними органами в ЗК України не передбачено. Тому на практиці таке погодження може тривати не один місяць. Разом із цим, на підзаконному рівні наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 р. № 434 затверджено Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок. Строк погодження за даним Порядком становить два тижні;

ґ) при перенесенні в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки  та закріплення їх довгостроковими  межовими знаками, при підготовці, складанні, видачі та реєстрації Державного акта на право власності на земельну ділянку  недоліком є відсутність визначення на законодавчому рівні строків  виконання вказаних процедур[10].

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Приватизація – найпоширеніший спосіб набуття громадянами права  власності на землю. Вона здійснюється шляхом передачі їм земельних ділянок  із земель державної та комунальної  власності в межах норм безоплатної  приватизації. Приватизацію можна розглядати як підставу виникнення прав на землю, спосіб придбання громадянами земельних  ділянок у власність, умову реалізації їх земельних прав, порядок передачі ділянок державної та комунальної  власності у приватну власність  громадянам, і саме у такому значенні приватизація земельних ділянок  закріплена у Земельному кодексі.

Приватизація як спосіб набуття  права власності є передачею  об'єктів права державної власності  у приватну власність громадян, вона належить до ринкових правових інструментів і пов'язана з переходом господарства нашої країни від планової економічної  системи до ринкових засад господарювання. Адже функціонування господарства на ринкових засадах без приватизації землі не може бути успішним та ефективним. Тому в ст. 118 Земельного кодексу  визначено порядок безоплатної  приватизації земельних ділянок  громадянами, а також усі категорії  земель земельного фонду України.

Тому в даній роботі мною було окреслено порядок приватизації земельних ділянок які перебувають  у користуванні громадян та які не перебувають у користуванні, а  також порядок приватизації земельних  ділянок шляхом виділення їх в  натурі. По іншому такі способи приватизації  називають повна та скорочена  модель приватизації.

Земельним Кодексом України  та іншими нормативно-правовими актами прописана детальна процедура безоплатної  приватизації земельних ділянок. Хоча на практиці не така вона вже й проста та «безоплатна». Труднощі починаються  з найпростішого – отримання  інформації про існуючі «вільні» земельні ділянки. Це перший крок у  ланцюжку приватизації, один з найскладніших. Дана обставина є підтвердженням наявністі значних недоліків нормативно-правового забезпечення приватизації земель громадянами України, що призводить до порушення прав осіб, корупції, соціальної напруги.

 

Додаток 1

Зразок

 заява на приватизацію земельної ділянки

 Новопетрівському 

                                                                                                       сільському голові 

Старенькому Р.М.

(прізвище, ім’я, по батькові  заявника 

у родовому відмінку)

адреса, (номер телефону)

 

Заява

 

Прошу передати у власність  безоплатно земельну ділянку площею _______ га по вул. ________________________,  № буд  для (вказати цільове призначення):

• будівництва та обслуговування будинку;
• ведення особистого селянського господарства* .

 

Окремо ставлю до відома, що на території України земельних  ділянок з цільовим призначенням (вказати цільове призначення) безоплатно у власність не отримував(ла).

 

До заяви додаю:

1 копію будинкової книги  (1-ша ст.)

1 копію технічного паспорту (1-ша ст.)

* якщо земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства,      то потрібно додати висновок земельної комісії.

* заява пишеться лише власником.

 

 

   (Дата)                                                                                              (Підпис)

Додаток 2

 

 

Додаток 3

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Земельний кодекс України (ЗКУ) від  25.10.2001р. № 2768-III(набрав чинності з 01.01.2002 р.), Ст. 116, 118, 119, 121
2. Цивільний кодекс України (ЦКУ) від 16.01.2003 р. № 435-IV (остання редакція від 13.06.2012 р.), Ст. 388
3. Закон України "Про державну експертизу землевпорядної документації від 17.06.2004 р. № 1808-IV (остання редакція від  05.08.2012 р.), Ст. 9
4. Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 р. № 2482-XII (остання редакція від 09.11.2011р).
5. Закон України "Про приватизацію державного майна" від 4.03.1992 р. № 2163-XII (остання редакція від  18.08.2012р).
6. Закон України ‟Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ” від  05.06.2003р.  № 899-IV( остання редакція від 15.12.2009р.)
7. Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України, затверджені Постановою Кабінету міністрів від 05.08.2009р. № 844( остання редакція від  17.02.2012р.)
8. Типове положення про комісію з розгляду питань, пов'язаних з узгодженням землевпорядної документації, затверджене Постановою Кабміну від 23.12.2009 р. № 1420, п. 13
9. Лист Верховного Суду України від 29.10.2008 р. № 19-3767/0/8-08, п. 3
10.   Ковальчук Т.  Проблеми ефективності правового забезпечення приватизації земель в Україні. Режим доступу: http://www.infopressa.com/article-436.html
11. Шульга Н. Деякі питання правового режиму приватизованих земельних ділянок // Право України. – 1999р. − №8. – с.28-30.
12. Яніцький В. Набуття права приватної власності на землю окремі процесуальні аспекти / В. Яніцький// Право України. – 2007р. №3. – с.42-47.