Адміністративна відповідальність

 

Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальнос-ті, призначеної  за проступки, а застосування будь-якого  стягнення означає настання адміністративної відповідаль-ності і тягне для  винного несприятливі юридичні наслідки.

 

Адміністративні стягнення, як правило, полягають в позбавленні  або обмеженні прав чи благ. За вчинений проступок громадянин або позбавляється  якогось суб'єк-тивного права (права  керування транспортним засобом  то-що), тобто звужується його правоздатність, або на нього покладаються спеціальні обов'язки (сплата штрафу).

 

Адміністративне стягнення  заподіює винному певні страждання, обмеження. Проте покарання не є  самоціл-лю, воно тільки необхідний засіб  виховання і попереджен-ня правопорушень. Стягнення є запобіжним заходом  на шляху вчинення нових правопорушенб  з боку винного (приватна превенція) і правопорушень з боку інших  осіб (загальна превенція). Завдання попередження правопору-шень деякі покарання  розв'язують не тільки своїм вихов-ним  впливом, а й позбавленням правопорушника можли-вості знову порушити закон.

 

Тому треба розрізняти заходи, що мають тільки виправ-но-виховний вплив (штраф, виправні роботи) і заходи, які нарівні з виправно-виховним впливом створюють умови, що виключають можливість учинення нових правопору-шень (конфіскація, позбавлення прав).

 

Адміністративні стягнення  накладаються компетентни-ми органами і посадовими особами шляхом видання  спе-ціальних індивідуальних актів  управління, що мають при-мусовий  характер. Примусовий вплив повинен  бути спра-ведливим, відповідати характеру  проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.

 

Перелік стягнень дано у ст. 24 КлАП у строго визначе-ному порядку: від менш суворих до більш суворих. Інши-ми словами, закон містить "щаблі" заходів впливу. Ці "щаблі" потрібні й для тих, хто видає норми  права, і для тих, хто їх застосовує. Зокрема, вони мають велике значен-ня, коли видаються норми з альтернативними  санкціями.

 

Кожне з наведених у  статті стягнень не рівнозначне ін-шому за об'єктом стягнення, усі вони не збігаються за об-сягом і вагою  впливу. Ця розмаїтість відбиває множин-ність  об'єктів адміністративних правопорушень  і засобів зазіхань на них, а також  нерівномірний ступінь небезпеки  правопорушень.

 

За характером впливу стягнення  поділяються на осо-бисті, майнові, особисто-майнові. Так, попередження й  адміністративний арешт спрямовані безпосередньо на осо-бу правопорушника. До майнового належать штраф, ви-правні роботи, вилучення і конфіскація  предмета. Особис-то-майновим стягненням є позбавлення спеціального пра-ва. Це стягнення в тому або іншому обсязі впливає на особистість через  його майнові інтереси.

 

Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація, попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт, позбавлення прав, виправні роботи).

 

Законодавець поділяє  стягнення на основні й додатко-ві. Дане положення закріплене ст. 25 КпАП. У ній йдеться про те, що сплатне  вилучення та конфіскація предметів  можуть застосовуватись як основні, так і додаткові стяг-нення, а  інші стягнення можуть бути тільки основними. За правопорушення може бути накладене одне основне або основне  і додаткове стягнення. Додаткові  стягнення не накладаються окремо, а приєднуються до основного.

 

Кожне адміністративне стягнення  містить правовіднов-ний потенціал. Його застосуванням здійснюється припи-нення  протиправного стану і відновлення  порушених про-ступком юридичних  відносин.

 

Система стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті заходи примусового  впливу, які законодавець визначив як адміністративні. Будь-які інші засоби примусу, навіть якщо вони подібні до стягнення за метою, змістом, наз-вою, до таких не належать. Так, треба відрізняти такі стяг-нення, як адміністративний арешт (ст. 32), сплатне вилу-чення предмета (ст. 28) і конфіскацію предмета (ст. 29), позбавлення спеціального права (ст. ЗО) від таких заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, як адміністративне затримання (ст. 261), вилучення речей і документів (ст. 265), відсторонення во-діїв від керування транспортними засобами (ст. 266).

 

Перелік стягнень, які містяться  в ст. 24 КпАП не є ви-черпним. Частина 3 даної статті передбачає, що законо-давчими  актами можуть встановлюватися й  інші види ад-міністративних стягнень.

 

У разі необхідності законодавець може збільшувати по-каральну силу санкцій. Так, ст. 31 Закону "Про надзвичай-ний  стан" (26 червня 1992 p.) встановлено  адміністратив-ний арешт на термін до ЗО діб (при загальному правилі  до 15 діб, ст. 32 КпАП).

 

3. Види адміністративних  стягнень. Попередження (ст. 26 КаАП) застосовується  як самостійна міра покаран-ня  за вчинення незначних адміністративних  порушень, а також щодо осіб, які  вперше вчинили проступок і  при цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як міри  адміністративного стягнення полягає  в офіційно-му, від імені держави,  осудженні протиправного діяння  органом адміністративної юрисдикції  й у попередженні правопорушника  про неприпустимість таких дій  надалі.

 

Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні май-нових, ні інших прав порушника.

 

Як і будь-яке інше стягнення, попередження потребує юридичного оформлення у вигляді винесення письмової  постанови, що відповідає вимогам ст. 283 КпАП. Поряд із цим законодавець передбачає можливість фіксації попере-дження в іншій установленій законом  формі. Так, ст. 306 КпАП визначає, що за вчинення порушень, передбачених статтями 116, 1162, 117, 125, ч. 1 ст. 127 КпАП, адміністра-тивні  стягнення у вигляді попередження на місці офор-мляються способом, установленим Міністерством внут-рішніх справ  або Міністерством транспорту. Однією з та-ких форм є "Талон попереджень", у якому фіксуються порушення  водіями транспортних засобів правил дорож-нього руху.

 

До попередження, як і до будь-якого основного стяг-нення, може бути приєднане додаткове стягнення. Усні попередження, які посадові особи  роблять громадянам, не можуть розглядатися як стягнення.

 

Попередження як адміністративне  стягнення треба від-різняти від  попередження - запобіжного заходу протип-равного поводження.

 

Суть попередження як запобіжного  заходу полягає в то-му, що порушнику  роз'яснюють протиправний характер його дій, зобов'язують їх припинити, усунути  допущені порушення і застерігають щодо можливості застосування більш  суворих примусових заходів. Це провадиться  пи-сьмово компетентним державним органом. Одночасно мо-же бути встановлений конкретний термін виконання обов'язку.

 

Попередження про припинення протиправної поведін-ки є самостійним  запобіжним засобом, якщо закон уста-новлює, що спочатку до порушника повинна  застосовува-тися ця міра, а у випадку  подальшого невиконання право-вого обов'язку - більш сувора. Так, знести самовільно зведену будівлю можна  лише в тому випадку, якщо і після  зробленого попередження громадянин продовжує  порушу-вати закон.

 

Попередження про припинення протиправної поведін-ки провадиться, коли правопорушення ще не закінчене, з метою припинення протиправної поведінки й у встановле-них  законодавством випадках є обов'язковим  першим примусовим заходом.

 

Таким чином, даний запобіжний захід відрізняється від попередження як адміністративного стягнення  тим, що стягнення накладається за певний проступок компетент-ним державним  органом шляхом винесення спеціальної  постанови.

 

Попередження-стягнення необхідно  також відрізняти від попередження як заходу впливу щодо неповнолітніх (від 16 до 18 років), що застосовується в порядку  ст. 24 КпАП.

 

Попередження як захід  впливу щодо неповнолітніх за-стосовується на підставі постанови у відповідній  справі про адміністративне правопорушення, що виноситься згід-но зі ст. 284 КпАП. Ця стаття визначає, що в справі про  адміністративне правопорушення може бути винесена од-на з трьох постанов: 1) про накладення адміністративного  стягнення; 2) про застосування заходів  впливу, передбаче-них ст. 24'; 3) про  закриття справи. Таким чином, попере-дження, винесене в порядку ст. 24', не є  стягненням. Це стягнення (засудження, негативна оцінка) від імені держа-ви особи, яка здійснила адміністративне  правопорушення.

 

Штраф (ст. 27 КпАП) - це грошове  стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністра-тивні  правопорушення у випадках, установлених законо-давством України.

 

Штраф - адміністративне стягнення  накладається на правопорушників або  в адміністративному порядку (орга-нами адміністративної юрисдикції, повноваження яких визначені статтями 218-220' і 222-2447), або в судовому (адміністративно-юрисдикційні повноваження міських і районних судів визначені ст. 221). Це винятково грошове стягнення. Чинному законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші форми штрафу (наприк-лад, натуральний штраф).

 

У адміністративно-юрисдикційній  практиці штраф - домінуючий вид стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що він  передбачений як єдиний або альтернативний захід за більшість адміністративних правопорушень.

 

Адміністративний штраф  не відшкодувальне (компен-саційне) стягнення. За даною ознакою його необхідно  від-різняти від цивільно-правового  штрафу. Перше (адмініст-ративний штраф) - це захід впливу на психіку і  майнове становище правопорушника. Друге - компенсація матері-ального  збитку, що заподіяний внаслідок порушення  дого-вірних зобов'язань.

 

За одиницю обчислення адміністративного штрафу, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Ко-дексу України про адміністративні  правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу" від 7 лютого 1997 p., прийнято неоподатковува-ний  мінімум прибутків громадян.

 

Як адміністративно-правова  санкція штраф характери-зується:

 

1) державним примусом;

 

2) обмеженням майнових  інтересів тих, до кого він  за-стосовується;

 

3) одночасним (разовим) стягненням.

 

Штраф повинен бути сплачений  порушником не пізні-ше 15 днів з дня  вручення йому постанови про накладення даного стягнення, а у випадку  оскарження або опротестування - 15 днів з дня повідомлення про залишення  скарги або протесту без задоволення. Якщо штраф накладено на особу  у віці від 16 до 18 років, а в нього  відсутній самостій-ний заробіток, то штраф стягується з батьків  або осіб, що їх замінюють.

 

У випадку несплати штрафу у встановлений термін по-станова  про накладення стягнення направляється  для ут-римання відповідної суми з грошових прибутків правопо-рушника. Якщо утримати штраф із цих прибутків  не має можливості, посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу судовим виконавцем при районному (міському) суді. Судовий виконавець спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника. Якщо такого не виявляється, за даним фактом складається акт, що за-тверджує суддя.

 

З тексту ст. 258 КпАП випливає, що незначні адмініст-ративні правопорушення, такі як пошкодження внутріш-нього  обладнання вагонів, стекол у пасажирських поїздах, куріння у вагонах приміських поїздів, куріння у невста-новлених місцях у поїздах місцевого і  далекого сполучен-ня, а також у  метрополітені (ст. 110); пошкодження  внут-рішнього обладнання морських суден  і куріння у невстановлених місцях цих суден (ст. 115); керування річковими  або маломірними судами, які зареєстровані  в установлено-му порядку або  не пройшли технічного огляду; переви-щення  водіями цих суден швидкості  руху, стоянка в забо-ронених місцях, недотримання вимог навігаційних знаків, порушення правил маневрування, подача звукових сигна-лів, несення бортових вогнів і сигналів (ст. 116, ч. З, 5); ви-кидання  за борт річкового або маломірного  судна сміття або інших предметів (ст. 116); порушення правил безпеки  пасажирів під час висадки  і посадки при користуванні річ-ковими і маломірними суднами, куріння  у невстановлених місцях на річкових суднах (ст. 117, ч. 1, 3) тощо допуска-ється  накладення і стягнення штрафу на місці їх учинення.

 

Накладення і стягнення  штрафу на місці вчинення пра-вопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, 90, 91, 153 допускається у випадках, коли його розмір не перевищує  трьох неоподатковуваних мінімумів  прибутків громадян (ст. 258 КпАП). При  стягненні штрафу на місці правопо-рушнику  видається квитанція встановленого  зразка, що є документом суворої  звітності.

 

Таке стягнення може застосовуватися  до осіб, що звіль-нені від кримінальної відповідальності на підставі ст. 51 Кримінального  кодексу України.

 

Оплатне вилучення (ст. 28 КпАП) застосовується тільки щодо предметів, які стали знаряддям вчинення або безпо-середнього об'єкта адміністративного  правопорушення. Воно полягає у примусовому  вилученні предмета, його на-ступній  реалізації і передачі колишньому власнику вируче-ної суми з відрахуванням  витрат по реалізації. Фактично йдеться  про примусову реалізацію майна, що знаходилося в особистій власності  правопорушника. Це стягнення мо-же бути основним або додатковим. Оплатне  вилучення вогнепальної зброї і  боєприпасів не може застосовуватися  до осіб, для яких полювання є  основним джерелом існу-вання. Це стягнення  міститься в санкціях статей 121', 130, 133, 1661, 191, 193.

 

Мета сплатного вилучення - виключити володіння предметом, забороненим до використання або  ж викорис-товуваним з порушенням установлених правил. Дана міра більш  м'яка порівняно з конфіскацією і відрізняється від неї сплатним характером.

 

За цільовою спрямованістю  дане стягнення відрізняєть-ся від  такої міри, як реквізиція. Реквізиція (від лат. reguisi-tum - необхідне) - це вилучення  державного майна у власника в  державних або громадських інтересах  з випла-тою власнику вартості реквізованого  майна.

 

Так, ст. 68 Кодексу "Торговельного  мореплавства Ук-раїни" передбачає, що капітан судна у випадку  недостачі продовольства, "якщо усі  життєві припаси, у тому числі  незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з метою загального розподілу  має право провести реквізицію необ-хідної кількості продовольства, що є в  розпорядженні осіб, які перебувають  на судні, і реквізицію вантажу, що перебу-ває  на судні і який може бути використаний для харчуван-ня. Про реквізицію складається акт. Вартість реквізовано-го продовольства та вантажу відшкодовується  судновлас-ником".

 

Конфіскація (ст. 29). Конфіскація  предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмініст-ративного  правопорушення, полягає в примусовій безоп-латній передачі цього предмета у власність держави.

 

Дане стягнення застосовується органами адміністра-тивної юрисдикції (найчастіше суддями, митними органа-ми, органами внутрішніх справ), як правило, як додаткове стягнення (статті 46'; 85; 133; 160; 162 та ін.).Як основне адміністративне  стягнення конфіскація передбачена  тіль-ки за порушення деяких митних правил (статті 208 і 209).