Адміністративна відповідальність, підзвітність, контроль діяльності органів державного і регіонального управління

Поняття адміністративно-службового правопорушення (проступку) властиве й  такому видові відповідальності як адміністративна  відповідальність.

Слід відзначити, що відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Законодавство про адміністративні  правопорушення має завданням охорону  прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, установленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного й неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі та гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством. Великого значення надають попередженню адміністративних правопорушень.

Здійснення перерахованих  завдань залежить від правильного  застосування чинного законодавства  про адміністративні правопорушення, додержання законності.

Роль адміністративної відповідальності в боротьбі з правопорушеннями постійно зростає, збільшується кількість складів адміністративних правопорушень, суворішими стали санкції за проступки. Встановлюється відповідальність за дії, які раніше взагалі не належали до правопорушень.

Адміністративну відповідальність вводять замість кримінальної (декриміналізація). Здійснювана в процесі реформи кримінального права декриміналізація обумовлює подальше розширення сфери використання засобів адміністративного впливу. Одночасно збільшується і кількість правопорушень, за які поряд із дисциплінарними та цивільно-правовими заходами застосовують адміністративні стягнення.

Дисциплінарні правопорушення здебільшого пов'язані зі службовими, трудовими обов'язками винної особи. Проте не завжди ця умова є необхідною для віднесення проступку до дисциплінарних. Наприклад, окремі дії працівників транспорту, вчинені під час виконання ними службових обов'язків, розглядають як адміністративні правопорушення.

При відмежуванні адміністративної відповідальності від цивільно-правової слід мати на увазі, що остання настає за порушення обов'язків, які випливають із цивільно-правових угод, тобто угод, що виникають між рівноправними сторонами, а адміністративна відповідальність, навпаки, передбачає нерівність сторін відносин.

Отже, адміністративна  відповідальність настає при порушенні  загальнообов’язкових правил і норм, чинних у народному господарстві, соціальній сфері, управлінні. Суть адміністративної відповідальності полягає в тому, що вона застосовується органами і посадовими особами, з якими особа, що вчинила правопорушення, не перебуває у службових відносинах.

Основним джерелом норм, які встановлюють адміністративну  відповідальність державних службовців, є Кодекс України про адміністративні  правопорушення та Закон України  «Про боротьбу з корупцією».

Суб’єктами адміністративної відповідальності є не всі державні службовці, а лише посадові особи. В адміністративно-правовій науці вони розглядаються як суб’єкти і підлягають адміністративній відповідальності тільки за правопорушення, пов’язані з недотриманням правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків. Зокрема, посадові особи несуть адміністративну відповідальність за адміністративні порушення: в галузі охорони праці і здоров’я населення; що посягають на власність; у галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії і культури; у промисловості, будівництві і в галузі використання електричної і теплової енергії; сільському господарстві за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень. До посадових осіб згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення застосовуються два види стягнення – попередження і штраф.

Проблема юридичної  відповідальності державних службовців тісно пов’язана з проблемою  боротьби з корупцією.

Згідно з Законом  України «Про боротьбу з корупцією», корупційними діями визнається: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством. Особи, яка вчинили корупційні діяння, якщо в їх діях не міститься склад злочину, притягаються до адміністративної відповідальності. Такі особи звільняються від займаних посад і їм забороняється займати посади в державних органах та їхньому апараті протягом трьох років із дня звільнення.

Суб'єктивну сторону  корупційних діянь характеризують вина, мотив і мета. Вина — це психічне ставлення особи до вчиненого  нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності. Корупційні діяння можуть вчинятися тільки за наявності прямого умислу, тобто, особа, яка його вчиняє усвідомлює протиправний характер свого діяння чи бездіяльності, передбачає його шкідливі наслідки і бажає їх настання.

За загальним правилом мотив і мета є факультативними  ознаками суб'єктивної сторони адміністративного  проступку. Водночас, при вчиненні такого діяння як корупція, мета є обов'язковою  ознакою, оскільки вона передбачається в диспозиції статті 1 Закону «Про боротьбу з корупцією». Метою корупції, яка зазначена у названій статті, є незаконне одержання «винагороди, подарунку, інших матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг».

Спеціальним об'єктом  корупційних діянь є встановлений порядок здійснення державним службовцем своїх службових обов'язків. Окрім названого, об'єктом конкретних корупційних діянь також можуть бути інші суспільні відносини, наприклад: встановлений порядок надання державними службовцями інформації фізичним і юридичним особам; встановлений порядок сприяння фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності та ін.

Об'єктивна сторона  корупційних діянь характеризується діями (наприклад, здійснення функцій  повіреного третіх осіб, здійснення діяльності на умовах сумісництва та ін.) або бездіяльністю (неподання декларації, нескладання протоколу про адміністративний проступок, ненадання інформації та ін.). Для деяких корупційних діянь характерним є така ознака об'єктивної сторони, як спосіб здійснення протиправного діяння, наприклад, одержання кредиту шляхом використання пільг, не передбачених чинним законодавством.

Публічні службовці (державні службовці та службовці органів  місцевого самоврядування), як і  будь-яка особа в Україні, повинні  нести відповідальність за вчинені  ними протиправні дії. Відповідальність за правопорушення, вчинені публічними службовцями, має свої особливості, враховуючи специфіку їх дій, суспільну вагу службової  діяльності. Вона часто є суворішою порівняно зі схожими випадками щодо інших категорій працівників.

Публічний службовець може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за правопорушення, вчиненні ним під час виконання  службових обов’язків. За окремими статями Кодексу України про  адміністративні правопорушення –  справи розглядаються судами. Деякі статті з’явились лише у липні 2011 року і відомі як «антикорупційні» – спрямовані на боротьбу з корупцією у владних органах.

Державні службовці  підлягають адміністративній відповідальності за недотримання лише тих правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов'язків. Особою, винуватою у вчиненні правопорушення, може бути не обов'язково керівник структурного підрозділу, а й інші, зокрема підлеглі йому особи. В такому випадку вони можуть нести відповідальність не стільки за порушення певних правил, скільки за неналежне здійснення своїх повноважень з організації роботи. Якщо вирішення певного питання входить до кола службових обов'язків всього ієрархічного ланцюжка посадових осіб органу, то до адміністративної відповідальності за певне порушення може бути притягнуто декілька посадових осіб.

Адміністративне покарання  є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка  вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, а також іншими особами (ст. 23 КУпАП).

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись  такі адміністративні стягнення: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, що став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); громадські роботи; виправні роботи; адміністративний арешт (ст. 24 КУпАП).

Адміністративне стягнення  може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні – не пізніш, як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення розглядаються судом. У таких випадках стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні – не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.

Адміністративне стягнення  за вчинення корупційного правопорушення може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

У разі відмови у порушенні  кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного  правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш, як через місяць з дня прийняття рішення про відмову у порушенні кримінальної справи або про її закриття (ст. 38 КУпАП). Якщо особа, піддана адміністративному стягненню, впродовж року з дня закінчення виконання стягнення, не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню (ст. 39 КУпАП).

Не менш важливим є питання про відмежування адміністративних правопорушень від кримінальних, дисциплінарних і цивільно-правових. Законом передбачено і деякі конкретні ознаки, за якими кримінальне правопорушення відрізняється від адміністративного. У зв'язку з цим для правильної кваліфікації правопорушень необхідно зіставити ст. 9 КУпАП і ст. 11 Кримінального кодексу України, проаналізувати їх зміст і тільки після цього (й у поєднанні з фактичними обставинами вчинення правопорушення, з урахуванням наслідків протиправних діянь) вирішувати питання про притягнення винної особи до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що суб'єкт адміністративного  проступку не перебуває в службовій  залежності від органу чи посадової  особи, які притягають його до адміністративної відповідальності. Дисциплінарний проступок, що є підставою для притягнення винної особи до дисциплінарної відповідальності, — це протиправне діяння (дія або бездіяльність) працівника, який порушує встановлений на підприємстві, в організації чи установі внутрішній трудовий розпорядок. Цей проступок може виявитися в порушенні службової, у тому числі трудової, дисципліни й тягне за собою передбачену законодавством.

Переважну більшість  притягнутих до адміністративної відповідальності за більшістю наведених статей КУпАП складають: службовці органів місцевого самоврядування, працівники лісництв, охорони здоров’я, освіти.

Поширені причини звільнення від адміністративної відповідальності:

- відсутність складу правопорушення;

- малозначність правопорушення (провадження закрити, обмежитися усним зауваженням);

- протермінування притягнення до адміністративної відповідальності;

- протокол про вчинення адміністративного правопорушення складений з порушеннями вимог законодавства (і хоча за цією обставиною суд зобов’язаний повернути протокол на доопрацювання органу, що його складав, в одних випадках суд закривав провадження, а в інших – це означало фактичне закриття провадження, адже терміни притягнення до адміністративної відповідальності вкрай короткі і відповідний орган не встигає його опрацювати або суд не встигає розглянути. І є тільки декілька фактів, коли суд розглядав справу за повторно складеним (виправленим) протоколом.)

Привертає увагу поширена «шаблонність» судових рішень у  даній категорії справ. Особливості  самих судових постанов, навіть поверхневий погляд на постанови одного суду чи інколи однієї області, свідчать, що рішення виносять шаблонно «під заготовку» – навіть допускають однакових помилок.

Висновок

Хотілося б відзначити, що в суспільстві все головне: виробництво, розподіл, обмін і споживання, соціальна сфера, наука, література і мистецтво, право і мораль, архітектура і комунікації, історія і духовна культура, здоров'я і фізичний розвиток людей і багато чого іншого. Але все це може тоді створити сприятливий і раціональний спосіб життя, коли буде зведено в цілісну, динамічну, гармонічну систему і «працювати» на людину. Незважаючи на те, що маються природні взаємозв'язки між усіма явищами і процесами, належну системність, розвиток, продуктивність і економічність громадського життя додає управління. Тому що тільки і винятково воно має єдність таких здібностей, як цілеспрямованість, організація і регуляція.