Анатомотопографічні дані оперованої ділянки

Розтин ободової кишки (колонотомія) в коня

Показання. Кишку розтинають, якщо необхідно видалити з неї кишкові камінці. Операція, як правило, має негайний вимушений характер.

Фіксація. Коня фіксують у лівому або правому боковому положенні.

Знеболювання. Застосовують поєднаний наркоз, ін'єктують нейролептик, паралюмбальну або паравертебральну провідникову анестезію, а також інфільтраційну анестезію по лінії розрізу. З метою профілактики післяопераційного перитоніту виконують надплевральну новокаїнову блокаду за В. В. Мосіним.

Техніка операції. Щоб видалити камінець із шлункоподібного розширення великої ободової кишки, роблять косий (паракостальний) розріз довжиною 20 см з правого боку в ділянці мечоподібного хряща, відступивши 4—5 см від реберної дуги і паралельно останній на рівні синхондрозів 11 (12)—7 (8) ребер. Передньонижній кінець рани повинен знаходитися на відстані 14—15 см від білої лінії черева. На зовнішню грудну вену накладають дві лігатури, відстань між якими 2 см; між цими лігатурами її розтинають.Якщо камінець знаходиться в початковій частині кишки, рекомендують проводити лапаротомію з резекцією 17—18-го ребра. Оперативне видалення кишкових камінців, які застрягли на початку малої ободової кишки, в гострий період, коли закупорка її викликає сильну інтоксикацію тварини, небажане, оскільки ця операція часто закінчується смертельним кінцем. У цих випадках необхідно відтіснити камінець з місця його ущемлення в шлункоподібне розширення ободової кишки й тимчасово лікувати непрохідність за допомогою численних теплих клізм, використовуючи тампонатор. Через 5—6 днів після відновлення нормальної температури тіла приступають до видалення камінців із шлункоподібного розширення.

Оперативне лікування випадіння прямої кишки

Показання. Випадінням прямої кишки  називають випинання із анального отвору більшої або меншої її частини, з вивертанням її слизової оболонки назовні.

Воно може виникнути внаслідок:

а) посилення тиску на пряму кишку з боку черева;

б) розслаблення зв'язкового апарата й зниження тонусу сфінктера заднього проходу.

Так, посилення тиску на пряму кишку з боку черева буває при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються проносами, запорами, метеоризмом; при родах із тривалими й сильними потугами; може виникнути й при жилуванні під час проведення операцій без знеболювання.

До другої групи причин відносять хвороби, пов'язані з порушенням обміну речовин: авітамінози, остеомаляція та ін. Випадіння прямої кишки виникає не від дії одного із перерахованих факторів, а від поєднання їх у різних комбінаціях.

У свіжих випадках, якщо немає значних пошкоджень і некрозу випалої частини кишки, її необхідно вправити.

Показання. Випадінням прямої кишки  називають випинання із анального отвору більшої або меншої її частини, з вивертанням її слизової оболонки назовні.

 

Воно може виникнути внаслідок:

а) посилення тиску на пряму кишку з боку черева;

б) розслаблення зв'язкового апарата й зниження тонусу сфінктера заднього проходу.

Так, посилення тиску на пряму кишку з боку черева буває при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються проносами, запорами, метеоризмом; при родах із тривалими й сильними потугами; може виникнути й при жилуванні під час проведення операцій без знеболювання.

До другої групи причин відносять хвороби, пов'язані з порушенням обміну речовин: авітамінози, остеомаляція та ін. Випадіння прямої кишки виникає не від дії одного із перерахованих факторів, а від поєднання їх у різних комбінаціях.

У свіжих випадках, якщо немає значних пошкоджень і некрозу випалої частини кишки, її необхідно вправити.

 Вправлення прямої кишки

Фіксація. Великих тварин фіксують у стоячому, а дрібних — у боковому або спинному положенні. При можливості їм бажано надати таке положення, щоб тазова частина тіла була вище від грудної.

Знеболювання. Можна застосовувати низьку сакральну анестезію або поверхневий наркоз. Норовливим тваринам ін'єктують нейролептик.

Техніка операції. Випалу частину прямої кишки зрошують 1 % холодним розчином калію перманганату або галунами (10 %  розчином міді сульфату), що призводить до зменшення об'єму випалої ділянки прямої кишки. Після цього слизову оболонку змазують антисептичною маззю або емульсією і вправляють.

Після вправлення при сильних тенезмах у пряму кишку вливають 5 % розчин новокаїну.

Щоб запобігти повторному випадінню прямої кишки, навколо ануса накладають кисетний шов на відстані 1—2 см від сфінктера. Для того, щоб калові маси вільно виділялися назовні, шов стягують не дуже сильно.

Післяопераційний догляд. Після операції великих тварин бажано поставити на місточок, щоб тазова частина тіла була вищою від грудної. Кисетний шов знімають через 3—6 днів. У перші дні після операції тварині призначають напівголодну дієту. Згодовують бовтанки, рідкі каші й супи. Починаючи з третього дня, тварину поступово починають переводити на звичайний раціон.

Резекція прямої кишки

Показання. Часті рецидиви, численні рани й гематоми прямої кишки, некроз випалої частини.

Фіксація. Великих тварин оперують у стоячому положенні, а дрібних — у боковому лежачому.

Знеболювання. Застосовують поверхневий наркоз, низьку сакральну анестезію, ін'єктують нейролептик.

Техніка операції. Спосіб Б. М. Оливкова. Випалу частину прямої кишки старанно миють 1 %  розчином калію перманганату. Для проведення операції необхідно мати одну чи дві в'язальні спиці або два довгих мандрени від ін'єкційних голок. Можна використати й безпосередньо ін'єкційні голки. Випалу частину кишки біля самого анального отвору проколюють хрестоподібно двома голками (мандренами).

Відступивши від голок на 1—1,5 см, циркулярним розрізом відсікають випалу частину органа. Мандрени відіграють роль фіксаторів, перешкоджаючих роз'єднаним стінкам прямої кишки вправлятися в тазову порожнину. Круглою хірургічною голкою, вколюючи її ззовні всередину, накладають на краї кукси кишки вузлові шви, проколюючи всі шари. Стібки повинні бути на відстані 0,4—0,5 см один від одного. Куксу змазують антисептичною маззю й видаляють мандрени. Після цього кукса кишки самостійно вправляється в тазову порожнину.

Післяопераційний догляд. 48 годин після операції тварину не годують, потім — дієтичний раціон у невеликих дозах із незначною кількістю баластних речовин. Призначають антибіотикотерапію протягом одного тижня. Кисетний шов розпускають приблизно через кожні 12 год для спорожнення прямої кишки. Кисетний шов знімають через 2—4 дні, а шви анастомозу — через 10—14 днів .

 

4.Післяопераційні ускладнення

Абсцеси

Кровотеча

Метеоризм

Атонія ШКТ

Перитоніт

Спайки

Свищі

Сепсис

Застійна пневмонія

Анемія

 

5.Висновки:

1. Отже, основними показаннями до операцій на шлунково-кишковому тракті є:

 потрапляння сторонніх  тіл у шлунково-кишковий тракт;

-травмування органів  шлунково-кишкового тракту;

 з діагностичною метою;

-незаразні хвороби шлунково-кишкового  тракту;

-захворювання шлунково-кишкового  тракту, що спричинені інфекцією;

-паразитарні хвороби  шлунково-кишкового тракту.

2. Основними операціями, які проводять на шлунково-кишковому  тракті є: руміноцентез, румінотомія, омазоцентез, абомазоцентез, абомазотомія, гастроцентез, гастротомія, гастропексія, часткова резекція стінки шлунка, пілороміотомія, ентеротомія, резекція кишки, цекоцентез, цекотомія, колоноцентез, колонотомія, вправлення прямої кишки, резекція прямої кишки, створення штучного задньопрохідного отвору.

3. Операції на шлунково-кишковому  тракті є необхідними і, найчастіше, єдиним можливим видом лікування, а отже, є економічно і доцільно виправданими.

Список використаної літератури:

1. Власенко В. М., Тихонюк  Л. А., Рубленко М. В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна  анатомія. – Біла Церква, 2003. – 512 с.

2. Герцен П. П., Аранчий  С. В., Скрипник В. И., Мироненко Ю. Г. Оперативная хирургия в ветеринарной  медицине. – Полтава: НПФ «Компьютерные  технологии» Лтд. –1998.- 392 с.

3. Лукъяновский В. А. Местное  и общее обезболивание животных // Учебное пособие. – Санкт-Петербург, 2004. – 208 с.

4. Общая ветеринарная  хирургия: Учебн. пос. для вузов. / Под  ред. А.В. Лебедева, В.А. Лукъяновского, Б.С. Семенова. – М.: Колос, 2000.

5. Панько І. С., Власенко  В. М., Гамота А. А Спеціальна ветеринарна  хірургія // Підручник. – Біла Церква: БДАУ, 2003. – 416 с.

6. Паршин А.А., Соболев  В.А., «Хирургические операции у  собак и кошек», М.: «Аквариум», 2005 г.

7. Петраков К.А. Оперативная  хирургия с топографической анатомией  сельско-хозяйственных животных Москва «Колос» 2004 г.212-216.

8. Пламб Д.К., «Фармакологические  препараты в ветеринарной медицине», М.: «Аквариум» 2002 г.

9. Семенов Б.С. Ермолаев  В.А. Тимофеев С.В, Практикум по  оперативной хирургии Москва  «Колос» 2003 г.

10.  Семенов Б.С., Стекольников  А.А., Высоцкий Д.И. Ветеринарная хирургия, ортопедия и офтальмология. –  М., 2003.

11.  Семенов Б.С., Ермолаев  В.А., Тимофеев С.В., «Практикум по  оперативной хирургии с основами  топографической анатомии домашних  животных», М.: «КолосС», 2006 г.