Анатомотопографічні дані оперованої ділянки

При закупорці книжки через отвір із сітки пальцями проникають у книжку і намагаються розім'яти її вміст. Потім у книжку вводять гумову трубку й під тиском вимивають її вміст. Для цього можна використовувати 1,0 % розчини іхтіолу, калію перманганату або водопровідну воду.

5)Накладання швів на рубець і черевну стінку

Стерильним тампоном, який змочують фізіологічним розчином або розчином етакридину лактату 1:1000, обмивають краї рани від згустків крові та частинок корму.

Накладати дво- або триповерховий шов на рану стінки рубця.

На перший поверх накладають безперервний шов Шмідена із шовку № 6, при цьому голку вколюють з боку слизової оболонки, а виколюють на серозній, тобто прошивають усі шари стінки рубця. Поверхню першого шва присипають антибіотиками.

На другий та третій поверхи накладають серозно-мускульний шов Плахотіна-Садовського або Ламбера. Після накладання швів рану стінки рубця зрошують теплим 0,5%  розчином новокаїну з антибіотиками.

Рану черевної стінки зашивають триповерховим швом, попередньо вливши в черевну порожнину 150—200 мл 0,5 % розчину новокаїну з антибіотиками. На очеревину, поперечну фасцію й поперечний мускул накладають швацький шов із шовку № 6.

На внутрішній і зовнішній черевні косі мускули накладають швацький або матрацний шов із шовку № 6.

Шкіру зашивають переривчастим вузловим швом із шовку № 8. Перед накладанням швів рану черевної стінки присипають антисептичною присипкою.

Післяопераційний догляд

Після операції в порожнину рубця вводять 0,5 л соняшникової олії, антибродильні й дезінфікуючі засоби, а при атонії — румінаторні. Якщо в момент операції діагностували перитоніт, внутрішньоаортально вводять антибіотики, сульфаніламідні препарати на 0,5 %  розчині новокаїну, при необхідності через кожні п'ять днів виконують надплевральну новокаїнову блокаду черевних нервів і пограничних симпатичних стовбурів за В. В. Мосіним.

На другий день призначають курс антибіотикотерапії.

Оперовані тварини не потребують спеціального догляду. Після операції їм дають невелику кількість води й сіна. Перші чотири дні годують тільки сіном, потім поступово переводять на звичайний раціон. У післяопераційний період інколи виникає помірна підшкірна емфізема, яка через 2—3 дні самостійно зникає. Шви, що були накладені на шкіру, знімають на десятий день.

Прокол книжки (омазоцентез)

Показання. Введення рідини в порожнину книжки у великої рогатої худоби з метою розм'якшення ущільнених кормових мас при її завалі.

Фіксація. Пацієнта фіксують у стоячому положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, інфільтраційна анестезія в точці пункції.

Техніка операції. Пункцію книжки виконують троакаром для дрібних тварин або кровопускальною голкою Боброва з підігнаним мандреном. Омазоцентез виконують у 9-му міжреберному проміжку. Точка пункції знаходиться попереду 10-го ребра на перетині переднього краю його з горизонтальною лінією, проведеною через плечовий суглоб.

Перед пункцією шкіру зміщують у бік і різким рухом уколюють перпендикулярно до шкіри інструмент, обмеживши пальцями глибину проколу на 5—7 см. Витягують стилет або мандрен, приєднують шприц і в порожнину книжки вводять розчин калію перманганату 1:1000 або рослинну олію в кількості 0,5—1 л. Після цього в гільзу вставляють стилет або мандрен і витягують інструмент, попередньо притиснувши шкіру до грудної стінки. Рану змащують 5 % спиртовим розчином йоду й покривають плівкоутворюючим препаратом.

 

 

Розтин сичуга (абомазотомія) в овець

Показання. Абомазотомію виконують для видалення пілобезоарів, фітобезоарів або фітопілобезоарів із сичуга. Вони являють собою щільні кулі з переплетених, збитих рослинних волокон або вовни овець.

Фіксація. Тварину фіксують у лежачому боковому положенні.

Знеболювання. Виконують наркоз, інфільтраційну анестезію по лінії розрізу, ін'єктують нейролептик. З метою профілактики післяопераційного перитоніту роблять надплевральну новокаїнову блокаду черевних нервів і симпатичних пограничних стовбурів за методом В. В. Мосіна.

Техніка операції. Лапаротомію виконують по білій лінії черева позаду мечоподібного хряща . Довжина розрізу — 10—15 см. Після лапаторомії руку вводять у черевну порожнину й відводять вліво великий сальник. Пальцями захоплюють пілоричну частину сичуга, що запобігає переміщенню дрібних безоарів у дванадцятипалу кишку. Сичуг підтягують назовні й ізолюють серветками, зволоженими антисептичним розчином. Стінку сичуга розрізають зліва на межі великої й малої кривизни, паралельно великій кривизні. Довжина розрізу повинна відповідати розміру найбільшого безоара, видаляють всі безоари. Ранові краї сичуга та його стінки обережно звільняють стерильними тампонами, просоченими фізіологічним розчином, від вмісту й згустків крові.

Стінку сичуга зашивають двоповерховим швом. На перший поверх накладають шов Шмідена, а на другий — шов Ламбера або Плахотіна-Садовського.

Післяопераційний догляд. У перші дні корм згодовують в меншій кількості. Шви знімають на 8—9-й день.

Фітобезоари - кулі рослинного і волоссяного походження,часто знаходять у сичузі овець, яких випасають у степових районах. Основною причиною є згодовування грубоволокнис­тих кормів з гумусом та недостатня годівля тварин у посушливі роки.

Пілобезоари (волосяні кулі) часто формуються в ягнят у стійловий період. При одноманітній годівлі, дефіциті в раціоні вітамінів і мінеральних речовин в ягнят з'яв­ляється звичка поїдати вовну вівцематок.

 

 

Оперативне лікування корів при зміщенні сичуга вліво

Показання. Зміщений орган наповнюється газами й відтісняє рубець до середини черевної порожнини. Захворювання діагностують у високопродуктивних корів голштинської, голштино-фризької, чорно-рябої, червоної датської порід.

Фіксація. Тварину фіксують у стоячому положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, провідникова паравертебральна або паралюмбальна та інфільтраційна анестезії. Для попередження операційного перитоніту виконують надплевральну новокаїнову блокаду за  В.В. Мосіним.

Техніка операції. Для лікування корів із зміщенням сичуга вліво застосовують паліативні (консервативні) і радикальні (оперативні) методи.

При консервативному лікуванні тваринам призначають 24—48-годинну голодну дієту. Потім виконують повал корів на правий бік, перекидають на спину і розхитують тулуб вліво — вправо. Після цього тварин кладуть на лівий бік і підіймають.

Другий метод полягає в тому, що після повалу корову кладуть на спину і роблять нахил тулубу у напівправий бік і в такому положенні витискують сичуг в його анатомічне положення сильним натискуванням на нього через черевну стінку в лівому підребер'ї в напрямку пупка. Підіймають тварину через лівий бік.

Практика показує, що консервативні методи лікування малоефективні. Через одну - дві доби після того, як сичуг зайняв своє анатомічне положення, він знову зміщується.

Нормальне положення                      Зміщення сичуга

 

При оперативному лікуванні існує кілька оперативних доступів до сичуга.

Лівосторонній оперативний доступ.Виконують паракостальний розріз черевної стінки довжиною 15—20 см з лівого боку, відступивши 5 см від останнього ребра і 25 см — від поперечнореберних відростків поперекових хребців.

Переваги. Сичуг легко знайти, під час операції не заважає великий сальник і кишечник, легко проконтролювати повне його вправлення. Основний недолік цього доступу — складність фіксації сичуга в його анатомічному положенні.

Правосторонній доступ. При цьому доступі легко фіксувати орган після його вправлення, однак в роботі заважає широкий сальник і петлі кишечнику і важко переконатися в тому, що орган повністю вправлений і займає своє анатомічне положення.

Двосторонній доступ є найбільш простим і найефективнішим, але він надто травматичний і тривалість операції збільшується.

Парамедіанний, або медіанний доступ — найпростіший при виконанні операції, але при цьому доступі тварину необхідно фіксувати в лежачому положенні, а також можливе утворення гриж після операції.

Після лапаротомії через розріз видно стінку сичуга, виповненого газами. Гази із сичуга видаляють кровопускальною голкою, на канюлю якої одягають поліхлорвінілову трубку довжиною 60 см. Прокол стінки сичуга роблять під кутом, а кінець трубки виводять назовні. Навколо голки на серозно-м'язовий шар сичуга тонким кетгутом накладають кисетний шов. Видаливши гази, поступово витягують голку й одночасно затягують лігатуру кисетного шва. Після видалення голки кінці лігатури зав'язують вузлом.

Після цього в черевну порожнину вводять руку, захоплюють стінку сичуга поблизу пілоруса й виводять її в рану. Серединою довгої лігатури  на серозно-м'язовий шар стінки сичуга накладають 5 стібків швацького шва. Мануально попід рубець сичуг переміщають в його анатомічне положення на лівий бік.

Один кінець лігатури вправляють у велику пряму голку, якою проколюють черевну стінку з правого боку від білої лінії, відступивши від неї 10 см, і на таку ж відстань каудально від пупка. Так само через черевну стінку проводять і другий кінець лігатури. Відстань між виведеними назовні кінцями лігатури — 2 см. Кінці лігатури пропускають в отвори пластмасової шайби або між ними поміщають валик з гумової трубки й підтягують їх таким чином, щоб стінка сичуга притиснулася до очеревини, й зав'язують їх вузлом.

У черевну порожнину вводять антибіотики на 0,5 %  розчині новокаїну для профілактики перитоніту. Рану черевної стінки закривають триповерховим швом. На перший поверх застосовують швацький шов, яким з'єднують очеревину, поперечну фасцію й поперечний м'яз, на другий — також швацький шов на зовнішній і внутрішній черевні косі м'язи, а на шкіру — вузловий.

Післяопераційний догляд. Тварині згодовують сіно та корми, які вона охоче поїдає, й застосовують загальностимулюючу та антибіотикотерапію. Шви й шайбу знімають через 14 днів.

Другий спосіб

Інструменти. Спеціальний троакар, що складається з гільзи діаметром 5 мм, загостреної під гострим кутом; тупого мандрена, що вільно входить у просвіт гільзи; пластикової ручки. Лігатура (яка не розсмоктується), довжиною 35—40 см із Т-подібно закріпленою на її кінці металевою або пластикового ручкою довжиною 3,5 см і діаметром 0,3 см (щоб вільно проходила в гільзу троакар.

Фіксація і передопераційна підготовка. Тварину слід повалити на правий бік, перевести в спинне положення, в якому й зафіксувати. Це сприяє зміщенню сичуга в ділянку мечоподібного хряща. Крім цього, додатково рекомендують кілька разів натиснути коліном на ділянку лівої здухвини і на вентральну черевну стінку попереду вимені. Після таких маніпуляцій сичуг, як правило, буде знаходитися позаду мечоподібного хряща й дещо справа. Проте його локалізацію слід визначати шляхом аускультації з одночасною перкусією за характерним тимпанічним звуком.

Техніка операції. Троакар приводять у робочий стан. Абомазоцинтез виконують позаду мечеподібного відростка на відстані ширини долоні (10— 15 см) і дещо збоку від серединної лінії.

Зразу ж після визначення місця виконання проколу, різким поштовхом перфорують троакаром черевну стінку і стінку сичуга, занурюючи гільзу до щитка. З гільзи виймають мандрен, після чого з отвору гільзи виділяється газ, а інколи й зелено-коричнева рідина, які знаходяться в порожнині сичуга. Виводять не весь газ.Витягують мандрен з гільзи і знімають ручку. В отвір гільзи вставляють фіксатор лігатури і вводять в порожнину сичуга, проштовхуючи її мандреном . Потрапивши в порожнину сичуга, ручка лігатури займає перпендикулярне положення по відношенню до гільзи троакара й відповідно до лігатури. Вільний кінець лігатури залишається зовні. Виймають троакар, і вільним кінцем лігатури підтягують сичуг, притискаючи його стінку до черева.Відступивши від місця попереднього проколу на 5 см краніально, виконують другий прокол із уведенням лігатури з ручкою, як було описано вище. При цьому слід максимально видалити гази із сичуга шляхом натискання на черевну стінку в ділянці локалізації сичуга. Кінці обох лігатур необхідно зав'язати у вузол таким чином, щоб останній знаходився на відстані 8—10 см від черевної стінки. Це дозволить зберегти певну рухливість органа в межах ділянки мечоподібного відростка.

Післяопераційний догляд. Кінці лігатур, що лишилися зовні видаляють через 6 місяців.

Оперативне лікування корів при зміщенні сичуга вправо

Показання.  Сичуг  розширюється і, відхиляючись від свого звичайного положення, розміщується між правою черевною стінкою і петлями кишечнику. У подальшому поряд із розширенням зміщеного сичуга інколи виникає і його заворот вліво або вправо. Захворювання у тварин, як правило, перебігає важко і часто закінчується смертельним кінцем.

У патогенетичному відношенні розрізняють паралітичну і механічну форми зміщення сичуга вправо.

Паралітична форма зміщення сичуга виникає в результаті неглибоких виразок, які виникають при тривалій ацетонемії, або як наслідок повільного накопичення піску в сичузі з одночасним розвитком у ньому хронічного запального процесу, в результаті тромбозу судин, які межують із старими виразками слизової оболонки сичуга. Паралітична форма зміщення сичуга розвивається повільно. При цьому часто настає повний параліч сичуга.