Структурно-функциональный анализ работы лечебно-профилактических учреждений и разработка методов для улучшения лекарственного обеспече

Інфраструктура  сімейної медицини в Україні розвивається такими напрямами :

• реорганізація діючої мережі міських  амбулаторно-поліклінічних закладів з надання медичної допомоги дорослому  та дитячому населенню з перетворенням  відділень дільничних терапевтів та педіатрів у відділення сімейних лікарів;

• створення мережі амбулаторій сімейних лікарів у містах та сільській  місцевості;

• реорганізація діючої мережі закладів охорони здоров'я сільських адміністративних районів з трансформацією малопотужних, економічно нерентабельних дільничних лікарень та фельдшерсько-акушерських  пунктів в амбулаторії сімейного  лікаря.

Динаміку  показників реорганізації мережі амбулаторно-поліклінічних  закладів на засадах сімейної медицини та їх кадрового потенціалу за період 2002 -2004 pp.

Ми  поділяємо думку укладачів збірника інформаційно-аналітичних матеріалів "Результати діяльності галузі охорони  здоров'я України у 2003 - 2004 роках", що доступність, якість та ефективність ПМСД значною мірою залежить від  її кадрового забезпечення [10].

Упродовж  останніх років у рамках реорганізації  ПМСД на засадах сімейної медицини зафіксовано щорічне зростання  кількості лікарів загальної  практики/ сімейної медицини (ЛЗП/СЛ) та тлі поступового зменшення чисельності  дільничних лікарів - терапевтів і педіатрів  .

Станом  на 1 січня 2005 р. медичну допомогу міському населенню на рівні первинної  ланки охорони здоров'я надавали 17777 дільничних лікарів, у тому числі 11044 терапевти та 6733 педіатри. Фактична ж кількість сімейних лікарів в Україні станом на 1 січня 2005 р. становила 3791 особу, що ще не відповідає реальній потребі населення у цих фахівцях, яка за розрахунками науковців Українського інституту громадського здоров'я становить 34 - 35 тис. фахівців .

Важливою  складовою системи охорони здоров'я  є і підсистема стаціонарної медичної допомоги - один з масових видів  медичної допомоги населенню, в якій задіяна більша частина сил і  засобів галузі.

Організаційно-управлінські заходи щодо розвитку стаціонарного  сектора системи охорони здоров'я  населення України впродовж 1999 - 2004 pp. було спрямовано на подальшу раціоналізацію інфраструктури лікарняних закладів, підвищення економічності використання їх ліжкового потенціалу, забезпечення якості та ефективності стаціонарної медичної допомоги.

З цією метою, як підкреслюють автори вже  неодноразово цитованого вище збірника інформаційно-аналітичних матеріалів "Результати діяльності галузі охорони  здоров'я України в 2003 - 2004 роках", було здійснено наступні кроки в  упорядкуванні мережі та ліжкових потужностей  лікарняних закладів різного типу (переважно  за рахунок малопотужних, економічно нерентабельних лікарень), оптимізації  їх організаційно-штатної структури  та вдосконалення механізмів фінансування. Вирішення завдань щодо підвищення якості й ефективності стаціонарної медичної допомоги забезпечувалося  створенням системи управління якістю медичної допомоги на основі акредитації  медичних закладів, ліцензування діяльності лікарів, запровадження стандартів медичної допомоги, медичних протоколів тощо.

Крім  стаціонарних закладів державного сектора  в охороні здоров'я України  започатковано створення лікарняних закладів інших форм власності, зокрема  приватних і кооперативних, що сприяє кращому задоволенню медичних потреб населення в окремих видах  медичної допомоги та створює підґрунтя  для формування багатоджерельності фінансування галузі.

Нині  в Україні створюються сприятливі умови для розвитку приватного сектора  в охороні здоров'я та формування засад справедливої конкуренції  серед лікувально-профілактичних закладів різних форм власності. Тільки з 1997 по 1999 р. кількість виданих Міністерством  охорони здоров'я ліцензій на право  займатися приватною практикою  та підприємницькою діяльністю зросла з 1849 до 3300. Наразі налічується близько 3,5 тис. самостійних приватних лікувально-профілактичних закладів і близько 30 тис. індивідуальних медичних підприємств, де ліцензії на право займатися приватною медичною практикою видані фізичним особам .

Таким чином, викладений вище системний аналіз вітчизняних літературних джерел, серед  яких на особливу увагу заслуговують інформаційно-аналітичні матеріали "Результати діяльності галузі охорони здоров'я  України у 2003-2004 роках", дає підстави стверджувати, що впродовж останніх років  у вітчизняній охороні здоров'я  здійснено низку дієвих заходів  у напрямі функціонально-структурної  перебудови галузі та оптимізації інфраструктури лікарняного сектора, результатом  чого стало покращання показників роботи лікарняних закладів на різних рівнях і підвищення якості та ефективності стаціонарної допомоги. При цьому, як показує досвід, важливим механізмом подальшого її удосконалення є "...поступальний розвиток стаціонарозамінних форм медичної допомоги, зокрема денних і домашніх стаціонарів". Станом на 1 січня 2005 р. у системі Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України функціонує розгалужена мережа денних і домашніх стаціонарів .

5.Вдосконалення організації лікувально-профілактичних послуг

До  впровадження в Україні медичних стандартів надання медичної допомоги спонукає ще одна гостра проблема сьогодення, а саме необхідність захисту медичних працівників від судових позовів  і створення гарантій як для пацієнта, так і для лікаря під час  їх професійного контакту.

Доведено, що для розробки відповідних медичних стандартів доцільно створити робочі групи, у складі яких мають бути: практичні лікарі /представники різних медичних шкіл (тобто ті, хто використовує у своїй практиці різні підходи до лікування певного захворювання)/; професорсько-викладацький склад вищих медичних навчальних закладів; лікарі приватної практики; представники організацій, які фінансують охорону здоров’я, та юристи.

Аргументовано, що необхідними умовами впровадження медичних стандартів мають бути: колективна участь у їх розробці провідних наукових медичних установ країни; прискіпливе  рецензування проектів; правильно організована їх апробація в клініках; науково  доведені переваги пропонованих протоколів (стандартів) ведення пацієнтів.

Основним  механізмом забезпечення якості медичної допомоги буде впровадження в лікувально-профілактичних закладах України посади менеджера  охорони здоров’я. Розроблено принципову освітньо-кваліфікаційну модель менеджера  охорони здоров’я, яка складається  з таких блоків знань та вмінь: професійного й юридичного як базових  та адміністративного, економічного, соціологічного і блоку соціального та кадрового  менеджменту як додаткових.

Показано, що до основних професійних функцій  менеджера охорони здоров’я з  управління якістю медичної допомоги слід відносити:

а) управління ринком медичних послуг, які  спрямовані на задоволення потреб споживачів:

• пацієнта як кінцевого споживача послуги;
• лікаря як проміжного споживача медичних послуг (споживач лабораторних та діагностичних послуг);

б) управління якістю надання медичних послуг;

в) управління персоналом, добір кадрів, створення сприятливої психологічної  атмосфери у відносинах виробник – споживач медичних послуг;

г) забезпечення працівників лікувально-профілактичного  закладу новітньою медичною інформацією  із застосуванням принципів “доказової” медицини.

Обґрунтовано, що впровадження посади менеджера охорони  здоров’я в лікувально-профілактичних закладах з делегуванням йому окремих  функцій, які сьогодні виконуються  головними лікарями і їх заступниками з медичної допомоги та нових функцій  приведе до підвищення якості медичної допомоги населенню країни.

У багатьох країнах світу оцінка якості медичних послуг стала однією з основних проблем удосконалення системи  охорони здоров’я. В умовах ринкової економіки проблема якості тісно  пов’язана з доступністю та вартістю медичних послуг.

Аналіз  праць зарубіжних авторів свідчить про те, що головними стимулами  підвищення якості медичних послуг є :

• розвиток комп’ютерних технологій та інформаційних систем, що дало можливість вдосконалити традиційні методи контролю за якістю;
• підвищений інтерес засобів масової інформації до медичної тематики, що сприяло кращому розумінню суспільством медичних проблем;
• економічні реалії, які спонукають фондотримачів (розпорядників бюджетних коштів чи страхові компанії) до жорсткішого контролю за ефективністю використання коштів.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Пономаренко В., Жуков Г., Ринда Ф. Управління здоров'ям жителів сучасного мі-ста: стан, проблеми, шляхи вирішення
2. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я / За заг. ред. Ю.В.Вороненка, В.Ф.Москаленка. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2000
3. Інформаційно-аналітичні матеріали Кабінету Міністрів України для проведення парламентських слухань "Проблеми у сфері забезпечення охорони здоров'я і медичного обслуговування громадян України та шляхи їх розв'язання" від 29 березня 2005 р. № 2254/ 0/2-05.
4. Панорама охорони здоров'я населення України / А.В.Підаєв, О.Ф.Возіанов, В.Ф.Москаленко, В.М.Пономаренко та ін. - К.: Здоров'я, 2003