Вивчаю свій організм

           Розрізняють два типи м'язових  скорочень. Якщо обидва кінці  м'яза нерухомо закріплені, відбувається  ізометричне скорочення, і при  незмінній довжині напруження збільшується. Якщо один кінець м'яза вільний, то в процесі скорочення довжина м'яза зменшиться, а напруження не змінюється - таке скорочення називають ізотонічним; в організмі такі скорочення мають більше значення для виконання будь-яких рухів.

           Серцевий м'яз (міокард) при нормальній роботі витрачає на скорочення близько 1с , а при збільшенні навантаження швидкість скорочень збільшується. Унікальна особливість серцевого м'яза - в його здатності ритмічно скорочуватися навіть при вилученні його з організму.

 

 

                                    Втома м'язів

 

        Втома м'яза - зниження працездатності м'яза. Основними причинами втоми є недостатнє постачання м'язів киснем; зменшення запасів поживних речовин, які є джерелом енергії скорочення, накопичення продуктів обміну (молочної кислоти тощо). Втома м'язів залежить від величин і тривалості їх напруження, стану нервової системи, частоти ритму, у якому скорочуються окремі волокна.

                               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            

                                 Режими роботи м’язів

 

         У процесі праці людина виконує  різноманітні рухи, пов’язані як  з переміщенням предметів і  знарядь праці з певною швидкістю  та переборенням певної їх  протидії, так і з урівноважуванням якоїсь протидії за умови нерухомого положення частин тіла (утримання вантажу, тиск на нерухому поверхню, здавлювання). Режими м’язової діяльності при цьому різні. Розрізняють три такі режими: ізотонічний, коли напруження м’яза залишається постійним, а довжина його змінюється (зменшується); ізометричний, коли довжина м’яза залишається постійною, а напруження зростає; ауксотонічний (змішаний), коли м’яз змінює напруження і скорочується (найпоширеніший). Робота, при якій напруження м’язів розвивається без зміни їх довжини і без активного переміщення у просторі рухових ланок, називається статичною. Статичні напруження людини у процесі праці пов’язані з підтриманням у нерухомому стані предметів і знарядь праці, а також підтриманням робочої пози. Залежно від характеру діяльності м’язів статична робота поділяється на два види: статична робота, яка здійснюється шляхом активної протидії силам, що виводять тіло або його частини з рівноваги. Збереження рівноваги досягається внаслідок тетанічного напруження м’язів під дією потужних нервових імпульсів і пов’язане з великими витратами енергії; статична робота, при якій тіло, змінюючи позу, знаходить нове положення рівноваги і пристосовується до сил, які діють на нього. Така робота забезпечується особливим станом м’язів — тонусом. М’язовий тонус — це тривале, без ознак швидкої втоми, напруження скелетних м’язів, яке забезпечує підтримання пози людини. Отже, при тонусі м’язова робота виконується під дією слабих нервових імпульсів, характеризується меншими затратами енергії і може тривати довгий час.

           Робота, при якій напруження м’язів  супроводжується зміною їхньої  довжини і переміщенням у просторі  тіла або якоїсь ланки рухового апарату, називається динамічною. На відміну від статичної роботи, яка вимірюється часом підтримання м’язового напруження (кгс/с), динамічна робота вимірюється показниками механічної роботи — кілограм-метрами (кг • м), тобто має зовнішній ефект. Водночас більш втомливою є статична робота, оскільки постійне напруження однієї і тієї ж м’язової групи супроводжується зменшенням у ній кровообігу, що не забезпечує своєчасного окислення продуктів розпаду. Під час динамічної роботи м’язові напруження перегруповуються, що сприяє відновленню працездатності м’язів у процесі праці.

           Доведено, що напруження при статичній  роботі в 5 разів перевищує  напруження, викликане динамічною  роботою. На відновлення енергії  в разі статичної роботи необхідно  в 3—4 рази більше часу, ніж у разі динамічної. Тому статичне навантаження, яке виникає при маніпулюванні органами керування, не повинно перевищувати 15 % максимального зусилля руки (ноги) за даної робочої пози. При зусиллях понад 25 % від максимального втома настає через 5 хв, а при зусиллях, що перевищують 50 % максимального, м’яз витримує статичне напруження не довше як 1 хв.

 

                                

                                        Кров і лімфа    

  

      Кров — рідка сполучна тканина організму,що виконує важливі функції в забезпеченні його життєдіяльності. Кров складається з рідкої частини плазми, клітин лейкоцитів та постклітинних структур: еритроцитів, тромбоцитів. Вона циркулює системою судин під дією сили ритмічних скорочень серця і безпосередньо з іншими тканинами тіла не контактує через наявність гематопаренхіматозних бар'єрів. У всіх хребетних кров має зазвичай червоний колір (від блідо- до темночервоного), яким вона

зобов'язана гемоглобіну, що міститься в еритроцитах.

                  Функції крові:

• Транспортна (кров розносить по тілу поживні речовини від кишечника або з місць їх накопичення);
• Захисна (лейкоцити крові забезпечують фагоцитоз, а також виділення антитіл проти антигенів; здатність крові до згортання, внаслідок чого припиняється кровотеча);
• Гомеостатична (досягається завдяки тому, що кров, омиваючи усі органи і тканини, здатна нормалізувати склад внутрішнього середовища під контролем нервової системи).

                                               Склад крові:

Ознаки	Еритроцити	Лейкоцити	Тромбоцити
Розміри	Діаметр – 7-8 мкм; Товща – 2-2,5 мкм	У кожного виду різні розміри	Діаметр – 2-4 мкм
Тривалість життя	4 місяці	Від кількох годин до десятків років	5-8 днів
Кількість у  1 мм3	4-5 млн. в 1 мм3	200-250 тис. в 1мм3	200-400 тис. в 1 мм3
Особливості будови	Невеликі без’ядерні клітини червоного кольору, мають форму кулястого двоввігнутого диску	Існує багато видів, але є спільні  риси: більшість клітин безбарвна  і має ядро	Малі, позбавлені ядер кров’яні пластинки
Місце утворення	Червоний кістковий мозок	Кістковий мозок, тимус, селезінка, мигдалини	Червоний кістковий мозок
Місце руйнування	Селезінка й печінка	Селезінка	Печінка, легені і селезінка
Функції	Транспортування кисню й вуглекислого газу	Розпізнавання чужорідних тіл і захист від них організму	Беруть участь у зсіданні крові

 

      Лімфа — прозора рідина, за своєю структурою схожа на плазму крові, проте не містить еритроцитів, і тромбоцитів, але містить багато видів лімфоцитів, близько п'яти тисяч, та макрофагів (білі кров'яні тільця,що беруть участь в хімічному поглинанні чужорідних мікроорганізмів).

       Функції лімфи — повернення білків, води і солей із тканин у кров. В організмі людини міститься 1-2 літри лімфи. Лімфатична система бере участь у створенні імунітету, захищає організм від хвороботворних мікробів.

                                                 

 

 

 

 

                                                 Імунітет

      Імуніте́т— це сукупність захисних механізмів, які допомагають організму боротися з чужорідними чинниками: бактеріями, вірусами, сторонніми тілами тощо. У вузькому значенні несприйнятливість організму до інфекційних та неінфекційних агентів та речовин: бактерій, вірусів та інших продуктів, які чужі для організму. Загалом — здатність організму підтримувати нормальне функціонування під впливом зовнішніх факторів. Розрізняють вроджений і набутий імунітет. Вроджений імунітет передається спадково, як і інші генетичні ознаки. Набутий імунітет (може бути активно або пасивно набутим) виникає внаслідок перенесеної хвороби або вакцинації і спадково не передається.

       Здатність живих організмів протистояти дії агресивних агентів, зберігаючи свою цілісність і біологічну індивідуальність. Спадкоємний імунітет обумовлений вродженими здібностями організму. В хребетних і людини є здатність набувати активний імунітет як відповідь на інфекцію, або введення вакцин. Він обумовлений функцією клітин імунної системи, центральне місце серед яких займають лейкоцити. Набутий пасивний імунітет передається дитині з молоком матері або при штучному введенні антитіл.             

                                         Сумісність груп крові.               

     Донор – людина, яка довільно віддає кров, тканину або орган для пересадки.

    Реципієнт – це людина, якій пересаджують орган, тканину або клітини іншого організму з лікувальною метою.

 

Кров донора	Кров реципієнта
	I   α і β	II   A і β	III    B і α	IV  A і B
I         α і β	можна	можна	можна	можна
II        A і β	не можна	можна	не можна	можна
III        B і α	не можна	не можна	можна	можна
IV        A і B	не можна	не можна	не можна	можна

   Анемія— зменшення кількості червоних кров'яних тілець (еритроцитів) або нижча від нормальної кількість гемоглобіну в крові. Тим не менш, вона викликає зниженння рівня кисню, пов'язане із здатнісю кожної молекули гемоглобіну, через деформацію або відсутність чисельного розвитку, як в деяких інших типів дефіциту гемоглобіну. Гемоглобін (знаходиться всередині еритроцитів) зазвичай переносить кисень з легень у тканини, анемія призводить до гіпоксії (недостатність кисню) в органах.

 

 

 

 

                                Кровообіг і лімфо обіг

 

             Кровоо́біг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою в кардіоваскулярну систему.

          Кров приводиться в рух скороченнями  серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканини організму киснем, поживними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення поживними речовинами — в органах травлення. У печінці та нирках відбувається нейтралізація й виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами та нервовою системою. Розрізняють мале (через легені) і велике (через органи і тканини) кола кровообігу.

          Кровообіг — важливий чинник в життєдіяльності організму людини і тварин. Кров може виконувати свої різноманітні функції тільки знаходячись в постійному русі.

           Кровоносна система людини і багатьох тварин складається з серця і судин, якими кров рухається до тканин і органів, а потім повертається до серця. Великі судини, якими кров рухається до органів і тканин, називаються артеріями. Артерії розгалужуються на менші артерії — артеріоли, і, нарешті, на капіляри. Судинами, які звуться венами, кров повертається до серця.

         Кровоносна система людини та інших хребетних належить до закритого типу — кров за нормальних умов не покидає організм. Деякі види безхребетних мають відкриту кровоносну систему.

         Рух крові забезпечує різниця  кров'яного тиску в різних судинах.

                                           Кола кровообігу людини

       Кровообіг відбувається за двома основними шляхами, званими колами: малим і великим колами кровообігу.

          Малим колом кров циркулює через легені. Рух крові цим колом починається зі скорочення правого передсердя, після чого кров надходить у правий шлуночок серця, скорочення якого штовхає кров в легеневий стовбур. Циркуляція крові в цьому напрямку регулюється передсердно-шлуночковою перегородкою і двома клапанами: тристулковим (між правим передсердям і правим шлуночком), що запобігає поверненню крові в передсердя, і клапаном легеневої артерії, що запобігає поверненню крові з легеневого стовбура в правий шлуночок. Легеневий стовбур розгалужується до мережі легеневих капілярів, де кров насичується киснем шляхом вентиляції легень. Потім кров через легеневі вени повертається з легенів у ліве передсердя.

         Велике коло кровообігу постачає насичену киснем кров до органів та тканин. Ліве передсердя скорочується одночасно з правим і штовхає кров в лівий шлуночок. З лівого шлуночка кров надходить в аорту. Аорта розгалужується на артерії і артеріоли, що дкою, двостулковим (мітральним) клапаном і клапаном аорти.

      Таким чином, кров рухається великим колом кровообігу від лівого шлуночка до правого передсердя, а потім малим колом кровообігу від правого шлуночка до лівого передсердя.

 

 

 

                                         Серцевий цикл

       

Систола – скорочення серцевого м’яза.

Діастола – розслаблення серцевого м’яза.

 

Систола передсердя  →  Систола шлуночків   →    Спільна діастола    

              ↓                                       ↓                                          ↓

Скорочення обох                Стулкові клапани            Розслабляючись, серцевий

передсердь одночасно,       закриваються,                  м’яз відновлює 

стулкові клапани                 кров відкриває                 працездатність, клапани -

відкриваються,                    півмісяцеві клапани і      відкриті і кров вільно тече

кров у шлуночках.               прямує в артерії,             з вен у передсердя і

                                              півмісяцеві клапани         частково у шлуночки

                                              закриваються,

                                              перешкоджаючи

                                              зворотному руху

                                              крові. 

                             Цикл серцевого скорочення

 

Фази серцевого циклу	Тривалість фази, с.	Рух крові	Стан клапанів
			Двостулкові	Півмісяцеві
1. Скорочення передсердь	0,1 с	Кров перетікає до шлуночків	Відкриваються	Закриті
2. Скорочення шлуночків	0,3 с	Кров перетікає до артерії	Закриваються	Відкриваються
3.Розслаблення серця	0,4 с	Кров вільно тече з вен у передсердя і шлуночки	Відкриті	Відкриті

 

1 цикл триває 0,8 с за  частоти 75 уд./хв.

                                          Кровоносні судини

 

Тип судини	Будова	Функції	Швидкість руху крові,  м/с	Тиск, мм рт. ст.
Артерії	1- шар сполучної тканини; 2 – м’язовий шар; 3 – епітеліальний шар	Транспортування крові з вуглекислим  газом і насичення її киснем	210 мм/с	120-130 мм рт. ст.
Вени	1- шар сполучної тканини; 2 – м’язовий шар; 3 – епітеліальний шар; 4- клапани	Транспортування крові з киснем і заміщення його вуглекислим газом	-	10-20 мм рт. ст.
Капіляри	Шар сполучної тканини	Транспортування крові з киснем до всіх органів і заміщення її вуглекислим газом	0,3 мм/с	30 мм рт. ст.