Національна економіка в системі світового господарства

В структуру МЕВ входять:

• міжнародний розподіл праці;
• міжнародна торгівля товарами і послугами;
• міжнародний рух факторів виробництва (капіталів, робочої сили, технології);
• міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини;
• міжнародна економічна інтеграція
• і деякі інші похідні від них форми.

Одне з якнайповніших  тлумачень світової економіки представив французький економіст Мішель Бо. В поняття світової економіки  він включає наступні складові:

• сукупність виробничої діяльності людини, яку можна виразити макроекономічними показниками в натуральній і вартісній формі за певний період часу (зазвичай за 1 рік) (наприклад, сукупний світовий об'єм ВВП (USD), сукупний світовий об'єм виробництва автомобілів в рік (в млн. шт.) і так далі);
• сукупність національних економік всіх країн світу, кожна з яких займає своє певне місце в світовій системі;
• сукупність міжнародних економічних відносин, економічних зв'язків між національними господарствами;
• глобальна діяльність транснаціональних компаній (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ);
• інтеграційні угрупування країн, співтовариства країн і міжнародні організації;
• світова система, яка сформувалася в результаті розвитку капіталістичного способу виробництва;
• результат економічної діяльності всього людства, який розглядається з врахуванням стану навколишнього середовища і наявних ресурсів.

2.2.1  Міжнародний поділ праці — матеріальна основа світового господарства

Історично вихідною основою  функціонування та розвитку світового  господарства є міжнародний поділ  праці. Всебічне поглиблення останнього — це той економічний фундамент, на якому ґрунтується вся система  світогосподарських зв’язків.

Міжнародний поділ  праці: сутність, форми прояву та розвитку

Усі країни тією чи іншою  мірою включені до міжнародного поділу праці. Його поглиблення відповідно до розвитку продуктивних сил є об’єктивним  процесом, який інтенсифікує міжнародні зв’язки між країнами незалежно  від рівня їх розвитку і соціальної орієнтації.

Міжнародний поділ  праці (МПП) — спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП — складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

До машинної стадії розвитку національних економік МПП базувалось на своїй природній основі — відмінностях у природно-кліматичних умовах країни, її географічному положенні, ресурсах та енергетичних джерелах тощо. Починаючи  з машинної стадії залежність спеціалізації  і кооперування від природної  основи значно зменшується. Для індустріальної стадії розвитку характерна залежність спеціалізації від наявного власне технологічного фактора. Практично  з цієї стадії розвитку для значної  кількості країн починається  процес поступового переміщення  центра ваги світогосподарських зв’язків зі сфери обігу (торгівлі) у сферу виробництва, що, в свою чергу, зумовлює інтенсифікацію та зростання обсягів торговельних зв’язків.

Нині майже неможливо  знайти велику галузь національного  виробництва, яка б не залежала від  міжнародних умов виробництва. Сфера  МПП безпосередньо охоплює всі  структурні складові суспільного поділу праці: міжгалузевий — промисловість, сільське господарство, будівництво; частковий  — між виробництвами цих галузей; одиничний — предметна, подетальна, технологічна міжнародна спеціалізація та кооперування. Поділ праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і знаходить більшу перспективність, ніж усередині окремої країни. Територіально і функціонально така спеціалізація проявляється на рівні окремих країн, їх груп або регіонів світу, що свідчить в цілому про подальший процес глобалізації системи виробництв, а відповідно і економічних міжнародних зв’язків.

Якісні глибокі зміни  у розвитку МПП сталися за останні  два десятиріччя. Вони зумовлені  новим етапом НТР. Їх загальний зміст  можна звести до таких нових процесів у МПП:

• пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих (облагороджених) матеріалів. Наприклад, у США на початку 90-х років до 40 % виробів усієї обробної промисловості виготовлялось у сфері наукомістких галузей;
• фундаментальні зміни відбулися в МПП у результаті всебічного розвитку процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації — поява автоматизованих систем її обробки, зберігання і передачі, що зумовлено розвитком мікропроцесорних, електронних, комп’ютерних технологій (згідно з міжнародними експертними оцінками, місткість світового ринку інформаційних технологій і послуг до 2012 р. зросте до 8 трлн дол., в 1998 р. ця цифра становила 800 млрд дол.);
• істотну роль у поглибленні МПП відіграє і процес інтернаціоналізації сфери послуг та світової інфраструктури, прогресивні зміни як в її традиційних елементах (наприклад, різних видах транспорту), так і у мережах сучасних інформаційних комунікацій.

Зрозуміло, що всі ці процеси  відбуваються за умов жорсткої конкурентної боротьби між усіма суб’єктами світового  господарства.

Теоретичним обґрунтуванням вигод МПП є теорія порівняльних переваг. Її основи були закладені ще А. Смітом і Д. Рікардо. Так, А. Сміт під  час полеміки з меркантилістами  для оцінки ефективності МПП сформулював  принцип абсолютних витрат. Він визначив цей принцип надзвичайно просто: основне правило кожного розсудливого господарюючого суб’єкта — ніколи не роби спробу самому виготовити те, що дешевше купити.

Базуючись на принципі порівняльних витрат, світова економіка досягла (і може ще досягти) ефективнішого  розміщення та використання виробничих ресурсів, вищого рівня матеріального  благополуччя, на що вказують в своїх  працях, наприклад, К. Макконнелл і С. Брю. Разом з тим, вважають вони, це стимулює конкуренцію і обмежує монополії. Теоретично все ніби так, а у реальній практиці часто, як кажуть, все навпаки.

Одночасно наголосимо, що теорія порівняльних переваг і нині зберігає свою актуальність і, як зазначив П. Самуельсон, у своїй основі вона «неприступна для критики». Це вірно, але критиці може бути підданий конкретний механізм зовнішньоекономічних зв’язків.

Переваги МПП

Кожна країна, виходячи з  принципа порівняльних переваг, намагається вивозити ті товари, витрати на виробництво яких у неї нижчі, ніж інтернаціональні, а завозити ті, виробництво яких у себе в країні обходиться дорожче, ніж в інших державах. На цьому принципі формується торговельна політика будь-якої країни. Безсумнівно, країна купує і ту продукцію, яку вона взагалі не виготовляє.

Таким чином, МПП забезпечує державам певні переваги. Завдяки  участі в ньому вони можуть підвищити  ефективність національної економіки  та добробут свого населення. Це зумовлено  такими можливостями МПП:

• участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;
• виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшуються. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;
• МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;
• участь у МПП призводить до посилення конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;
• поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).

2.2.2  Міжнародна економічна інтеграція

Однією з важливих рис  повоєнного розвитку світового господарства стало широке утворення тих або  інших регіональних союзів держав, націлених на розвиток і стимулювання економічного співробітництва між  країнами-учасницями в сфері виробництва, торгівлі, валютних відносин тощо. Економічні процеси, які відбуваються на цій  основі і зв’язують, об’єднують господарства відповідних країн, в літературі дістали назву економічної інтеграції (від лат. integer — цілий). Процес економічної інтеграції має в основі об’єктивні фактори:

• зростаючу інтернаціоналізацію господарського життя (діяльності);
• поглиблення міжнародного поділу праці;
• загальносвітовий характер НТР;
• підвищення ступеня (межі) відкритості національних економік.

Зміст міжнародної інтеграції

Економічна інтеграція — це комплексний процес добровільної взаємодії, зближення і переплетіння національних економік суверенних країн. Інакше кажучи, така інтеграція є широким міждержавним об’єднанням, яке функціонує згідно зі спеціальними угодами і має певну організаційну структуру. У рамках такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються визн ачені види господарської діяльності на особливих пільгових умовах порівняно з іншими країнами.

Розвиток міжнародних  інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і макрорівні.

Транснаціональні  корпорації

На мікрорівні цей процес здійснюється на основі поглиблення приватнокапіталістичних міждержавних інтеграційних тенденцій. Такі тенденції знаходять своє відображення у динамічному розвитку міжнаціональних виробничих комплексів — транснаціональних корпорацій (ТНК). Цей процес відбувається завдяки взаємодії і взаємопереплетінню капіталів окремих великих підприємств (корпорацій) через створення своїх філій за кордоном на основі системи різних економічних угод між партнерами. На цьому рівні розрізняють горизонтальну та вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція супроводжується злиттям фірм, які виробляють такі самі або однорідні товари з метою отримання додаткового прибутку від їх реалізації, перш за все в країні базування філії. Вертикальна інтеграція передбачає об’єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини до компанії, яка веде кінцеве виробництво). ТНК нині стали основними носіями часткового та одиничного поділу праці. В результаті у міжнародній торгівлі зросла частка внутрішньофірмового обміну. Так, у США у 90-х роках ця частка становила близько 40 %, а у країнах Західної Європи — майже третину всього обсягу зовнішньоторговельних угод.

За даними ЮНКТАД, у 90-х  роках у світі діяло 39 тис. ТНК  та 270 тис. їх філій із загальною сумою  активів 2,7 трлн дол. Щорічний обсяг  продажу, який вони здійснюють, перевищує 6 трлн дол. Понад третина наймогутніших  ТНК припадає на частку США. Як зазначають експерти ЮНКТАД, за останні роки стрімкими  темпами відбуваються злиття компаній, особливо в Західній Європі. Це характерно насамперед для таких секторів економіки, як промисловість, фармацевтика та фінансові  послуги.

{ЮНКТАД (UNCTAD) — Конференція  ООН з торгівлі і розвитку, яка займається сукупністю питань  сприяння розвитку міжнародної  торгівлі на рівноправній і  взаємовигідній основі.}

Транснаціональні відтворювальні структури багато в чому сприяли  і сприяють створенню міждержавної економічної інтеграції, тобто формуванню її на макрорівні. Для такої форми  інтеграції характерна тісна взаємодія  національних економік не лише за географічною ознакою (спільність кордонів), а й  на основі глибоких відтворювальних  зв’язків на міжнародному рівні.

Цілі та переваги економічної  інтеграції

Які ж основні цілі та переваги економічної інтеграції?

По-перше, це використання країнами-учасницями переваг масштабності, що поля-гають у збільшенні розмірів ринку, скороченні витрат і т. п.

По-друге, формування сприятливого зовнішньополітичного середовища, оскільки мета більшості інтеграційних об’єднань  — зміцнення співробітництва  і взаємопорозуміння між державами-учасницями в політичній, військовій, соціальній, культурній та інших сферах суспільного життя.

По-третє, інтеграційне економічне співробітництво відкриває національним виробникам широкий доступ до різного  роду ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових і новітніх технологій у  масштабах усього інтеграційного об’єднання, що уможливлює значне збільшення випуску  продукції з розрахунком на місткіший  ринок.

По-четверте, інтеграційна взаємодія  країн у регіональних межах створює  привілейовані умови для фірм і країн, що входять до даного угруповання, захищаючи їх певною мірою від  конкуренції з боку третіх суб’єктів  господарювання.

По-п’яте, економічне зближення  країн дає змогу їм спільно  вирішувати гострі соціальні проблеми щодо стабілізації ситуації на ринку  праці та різних форм соціального  забезпечення населення.

Регіональна економічна інтеграція

Уже кілька десятиріч у  всьому світі має місце стійка тенденція до регіональної міждержавної інтеграції. У середині 90-х років, за даними ГАТТ/СОТ, сформувалось понад 30 міжнаціональних інтеграційних  угруповань різного типу. Вони істотно  різняться як за змістом і характером відносин, що виникають між країнами-учасницями, так і за результатами (наслідками) діяльності.