Екологічне законодавство та правова охорона навколишнього природного середовища

Одним із можливих і найбільш оптимальних варіантів  кодифікації екологічного законодавства  може бути створення на другому етапі  кодифікаційної роботи Екологічного кодексу  України як основи екологічного права. Такий Кодекс міг би в Загальній  частині містити завдання національного законодавства щодо правового регулювання, об'єкти і принципи правової охорони навколишнього природного середовища, правове регулювання відносин власності та ін., а в спеціальній – Особливій частині - правовий режим охорони й використання конкретних природних ресурсів. Цілком очевидно, що не слід боятися обсягу цього законодавчого екологічного акта. Такий Кодекс був би вигідним і зручним для користування й використання його у сфері застосування еколого-правових відносин.

Прийняття цього  кодифікованого акта - єдиного комплексного Екологічного кодексу України - дозволить  у кінцевому підсумку поліпшити  правозастосовну діяльність у багатьох галузях господарства. Крім того, він  вбере у себе всю сукупність чинних нормативно-правових актів, систематизує й узагальнить значний нормативно-правовий масив екологічного законодавства, дозволить усунути логічну суперечливість деяких правових приписів або ж взагалі виявить їх непотрібність. Екологічний кодекс стане правовим документом, доступним широкій громадськості, що, у свою чергу, сприятиме правовому вихованню індивідуумів, поважному ставленню соціальних суб'єктів до дотримання екологічного законодавства.

4. Юридична відповідальність в екологічному законодавстві.

Юридична відповідальність — один із найважливіших правових засобів забезпечення дотримання екологічного законодавства (екологічної законності) та екологічних прав громадян і юридичних осіб, підтримання в державі і суспільстві належного екологічного правопорядку.

Підставою для  застосування такої відповідальності є факт вчинення екологічного правопорушення, тобто винної, протиправної поведінки, яка порушує встановлений нормами права екологічний правопорядок.

Серед об'єктів  екологічного правопорушення виокремлюють: навколишнє природне середовище як норми найбільш загального характеру, норми природоресурсового (земельного, надрового, водного, лісового, атмосферного, фауністичного) законодавства, а також норми природоохоронного (заповідно-охоронного тощо) та екологобезпечного законодавства.

Екологічні  правопорушення визначено насамперед у екологічному законодавстві. Найбільш загальні за призначенням і характером екологічні правопорушення визначено  Законом України «Про охорону  навколишнього природного середовища».

У цьому законодавчому  акті (ст. 68) визначено правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища, за які винні особи несуть юридичну відповідальність, а саме:

а) за правопорушення в галузі екологічної безпеки (екологонебезпечні  правопорушення);

- порушення  прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

- порушення  норм екологічної безпеки;

- порушення  вимог законодавства України  при проведенні екологічної експертизи, у тому числі подання свідомо  неправдивого експертного висновку;

- невиконання вимог державної екологічної експертизи;

- фінансування  будівництва і впровадження у  виробництво нових технологій  і устаткування без позитивного  висновку державної екологічної  експертизи;

- порушення  екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

- допущення  понаднормативних, аварійних і залпових  викидів і скидів забруднюючих  речовин та інших шкідливих  впливів на навколишнє природне середовище;

- невжиття заходів  щодо запобігання та ліквідації  екологічних наслідків аварій  та іншого шкідливого впливу  на навколишнє природне середовище;

б) правопорушення в галузі природоресурсових правовідносин (природоресурсові правопорушення):

- перевищення лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів;

- самовільне  спеціальне використання природних  ресурсів;

- порушення  строків внесення платежів за  використання природних ресурсів  і забруднення навколишнього  природного середовища;

в) правопорушення в галузі природоохоронних правовідносин (природоохоронні правопорушення):

- порушення  природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні  та захороненні хімічних засобів  захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних і радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів;

- невиконання  вимог охорони територій та  об'єктів природно-заповідного фонду  та інших територій, що підлягають  особливій охороні, видів тварин  і рослин, занесених до Червоної книги України;

- відмова від  надання своєчасної, повної та  достовірної інформації про стан  навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення,  приховування або фальсифікація  відомостей про стан екологічної  обстановки чи захворюваності населення;

- невиконання  розпоряджень органів, які здійснюють  державний контроль у галузі  охорони навколишнього природного  середовища, та вчинення опору  їх представникам;

- приниження  честі й гідності працівників,  які здійснюють контроль у  галузі охорони навколишнього природного середовища, посягання на їхнє життя і здоров'я.

Законодавством  України встановлено також відповідальність за інші порушення законодавства  про охорону навколишнього природного середовища.

Спеціальні  види та система екологічних правопорушень у різних галузях і сферах екологічної діяльності передбачаються в окремих актах екологічного законодавства. Так, земельні правопорушення і відповідальність у цій галузі визначені в Земельному кодексі України (розділ IX, ст. 114— 117); надрові — в Кодексі України про надра (глава 6, ст. 65—67); водні — у Водному кодексі України (глава 23, ст. 110, 111); атмосферні — у Законі України «Про охорону атмосферного повітря» (розділ IX, ст. 44); фауністичні — у Законі України «Про тваринний світ» (розділ VI, ст. 58); інші правопорушення в природоохоронній галузі — у Законі України «Про захист рослин» (розділ III); у Законі України «Про природно-заповідний фонд» (розділ IX, ст. 64, 65) та інших.

Відповідно  до структури екологічних правовідносин  юридична відповідальність у цій сфері становить певну систему залежно від різних критеріїв. Залежно від об'єктів правовідносин розрізняють юридичну відповідальність у природоресурсовій, природоохоронній та в екологобезпечній галузях. Залежно від ступеня тяжкості й застосовуваних санкцій та інших заходів реагування юридичну відповідальність в екологічній сфері поділяють на кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну (цивільно-правову).

5. Основні висновки.

Характерною рисою  екологічного законодавства в більшості країн є переміщення центру вирішення природоохоронних завдань із загальнонаціонального до регіонального рівня розв’язання окремих проблем охорони природних ресурсів і об’єктів. Метою і оптимальним результатом реалізації ефективної регіональної екологічної політики є досягнення гармонії взаємовідносин у системі „суспільство-природа” і, в кінцевому результаті, поліпшення здоров’я народу і, відповідно, збільшення тривалості життя. Досягненню цієї мети повинні сприяти ефективна законодавча і виконавча влада.

У структурі  екологічного законодавства виокремлюються дві головні підструктури: природоресурсове та природоохоронне законодавство. На сьогодні юридично і практично  провідним є погляд про існування  саме екологічного права і відповідної  галузі екологічного законодавства як комплексної інтегрованої галузі, яку і розглядають в якості законодавчо-нормативних засад формування регіональної екологічної політики.

Істотна особливість  екологічного законодавства полягає  в закріпленні першочергового сучасного  екологічного імперативу щодо охорони екологічних прав людини, які беруть початок з конституційної вимоги стосовно права кожного на безпечне для життя і здорове довкілля. Тому епіцентром сучасної екологічної політики та екологічного законодавства повинні стати екологічні права громадян країни. 

Навколишнє  природне середовище, що є джерелом підвищеної екологічної небезпеки, внаслідок дії стихійних сил  природи або техногенної руйнівної  дії стає екологічно небезпечним  об'єктом, який повинен бути «ізольований»  від людини і суспільства, інших природних систем і комплексів шляхом встановлення спеціального правового режиму, який має обмежувати або забороняти проживання на певній території населення, здійснення там виробничої діяльності. Крім того, необхідне вжиття заходів, спрямованих на ліквідацію джерел небезпеки.

Зрозуміло, що говорити про охорону небезпечного середовища некоректно, юридично неправильно і  по-людськи цинічно. За умов його існування  доцільно розробляти систему заходів, в тому числі правового характеру, спрямованих на запобігання виникненню небезпеки для людини і навколишнього природного середовища від дії природної стихії, техногенних аварій та катастроф, на усунення їх шкідливих наслідків, а також наслідків непродуманих рішень, які призводять до спустошення довкілля і виникнення надзвичайних екологічних ситуацій.

Ризик підвищеної екологічної небезпеки зобов'язує еколого-правову науку по-новому оцінювати факти її прояву. Ці факти, які набувають юридичного значення, зумовлюють необхідність їх правового  закріплення як юридичних фактів виникнення відносин, пов'язаних з забезпеченням екологічної безпеки. А це, в свою чергу, має породжувати специфічні обов'язки держави в частині гарантування безпеки від прояву стихії, а також юридичних і фізичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та експлуатують екологічно небезпечні об'єкти.

Екологізація  економіки та свідомості суспільства  не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності  тісно пов'язано в першу чергу  з державним регулюванням процесів природокористування. Новою в данній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об'ективна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованного стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб'ектами підприємництва, між іноземними партнерами, на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації.

Україна повинна  намагатися відповідним чином реагувати  на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року "Порядок денний на XXI століття" і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.

6. Список використаної літератури:

1. Авраменко Ю. С. Международное экологическое право.- Ростов н/Д., 2005.- 192 с.
2. Андрейцев В. І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник. — К.: Вентурі, 1996. — С. 15-16.
3. Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.
4. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.
5. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань. – К.: Либідь, 2000. – 320 с.
6. Бойчук Ю. Д. Основи екології та екологічного права. Навчальний посібник для ВНЗ.- Суми., 2004. – 352с.    
7. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. – К.: Знання, 2000. – 203 с.
8. Дорогунцов С. I., Коценко К Ф., Аблова О. К Екологія: навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. — К.: КНЕУ, 1999. — 152 с.
9. Дорогунцов С. І., Коценко К. Ф., Хвесик М. А. та ін. / Екологія: Підручник — К.: КНЕУ, 2005. — 371 с.
10. Екологічне право України / За  ред.  В. К. Попова,  А. П. Гетьмана.- Харків: Право, 2001. С. 3-24.
11. Екологія і закон. Екологічне законодавство України. У 2-х кн. / Відповідальний редактор Андрейцев В. I., - К: Юрінком Інтер, 1997. Кн. 1. - 704 с; Кн. 2. - 576 с.
12. Законодавство України про екологію /Упорядкувала Роїна О. М. – 2-е вид. – К.: КНТ, 2005. – 488 с.
13. Ігнатенко М. Т., Макєєв В. О. Екологія, економіка, природокористування. Навч. посіб. — Херсон: Айлант, 2002. — 288с.
14. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика. – К., 1996. – С. 312-345.
15. Лозанський В.Р. Екологічне управління в розвинутих країнах світу в порівнянні з Україною / УкрНДІЕП, Харків, 2000. - 68 с.
16. Малишко М. І. Основи екологічного права України: Навч. посібник. — К.: МАУП, 1999. - 146 с. 
17. Меремінський А.Й., Меремінський М.А. Основи екології. – Рівне: РІС КІСУ, 2001. – 225 с.
18. Плотнікова О. Співвідношення екологічного права та екологічного законодавства. - Одеса: "Університет", 1997 - 324с.
19. Чернова Н.М., Билова О.М. Екологія. – Київ: Вища школа, 1986. – 230 с.
20. Юрченко Л.І Екологія. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2009-304с.