Використання країнознавчого матеріалу на уроках іноземної мови

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

  

 

 

Кафедра іноземних  мов

 

 

Курсова робота з методики викладання іноземної мови

на  тему:

«Використання країнознавчого матеріалу на уроках іноземної мови»

 

 

                                                                                                              Виконала:

                                                                                                              студентка 501 гр.

                                                                                                              Скора Л. Р.

                                                                                                              Науковий керівник:

                                                                                                              Мороз Т.О.

 

 

Миколаїв - 2013

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………………………………………….…3

Розділ 1. Теоретичні передумови використання краєзнавчого матеріалу в процесі викладання іноземних мов……………………………………………………..................6

1. 1. Краєзнавство  як наука та діяльність………………………………………………………………6

1. 2. Цілі  та методичні завдання використання  краєзнавчого матеріалу…………...11

Розділ 2. Мотиваційна  дія лінгвокраєзнавчого аспекту  при навчанні французької мови на середньому етапі ЗОШ ………………………………………………………………………….24

2.1Краєзнавчий матеріал як фактор забезпечення міжкультурної комунікації

краєзнавства…………………………………………………………………………………………………………24

2. 2. Використання краєзнавчого  матеріалу на уроках французької

мови з метою підтримки мотивації  учбової діяльності учнів…………………………….28

Висновки……………………………………………………………………………………………………………..36

Список використаних джерел…………………………………………………………………………….39

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 В практиці  викладання іноземних мов в  середній школі на сучасному  етапі все більш відчувається  необхідність пошуку оптимальних  засобів навчання. У сучасній  методиці під впливом ряду  факторів як лінгвістичних, так  і соціокультурних, поняття «навчання  мовам» поступово замінюється  новим поняттям – «навчання  мові та культурі», в тому  числі культурі міжособистісного  спілкування суб’єктів, що належать  до різних культур, але цікавих  один одному з точки зору  загальної ерудиції, життєвого досвіду,  фонових знань. 

 Міжособистісне спілкування  носіїв різних мов та культур  може здійснюватися за тих  умов, якщо комуніканти будуть цікавими один одному, якщо вони будуть керовані однією метою – взаємопорозумінню, взаємозбагаченню засобами міжкультурної комунікації. Але, як стверджують деякі лінгводидакти, щоб бути цікавим партнером по міжкультурній комунікації, необхідно знати та розуміти свою національну (етнічну) культуру. У міжособистісному діалозі важливу роль відіграє обмін інформацією про свою культуру, традиції, звичаї народу та свого краю. Іншими словами, це той пласт культури, який в спеціальній літературі називається краєзнавством. Таким чином, краєзнавство виступає в якості реального та конкретного засобу реалізації принципів етнолінгводидактики.

 Проблеми  використання краєзнавчих матеріалів  в процесі викладання різних  предметів шкільного учбового  плану, в тому числі й іноземної  мови, були розглянуті на рівні  дослідження методики, змісту та  засобів навчання іноземним мовам  та міжкультурній комунікації,  та окремо краєзнавство - в якості  дидактичного та виховного засобу  в середній школі наступними  вченими: Безпалько В. П., Бім І. Л., Вайсбурд М. Л., Вексель М. Х., Гур’янова О. М., Ільїн М. С., Коваль І. І., Коряковцева Н. Ф., Кузьмина Л. Г., Ладо Р., Міньяр – Белоручев Р. К., Рогова Г. В., Тамбовкина Т. Ю., Тарасов Ю. Ф., Шалькевич Л., Шатилов С. Ф., Щепілова А. В., Маслова В. О., Баришніков М. В., Верещагін Є. М.

 

 Проте  проблема систематичного використання  краєзнавчих матеріалів в якості  унікального дидактичного та  мотиваційного засобу у викладанні  французької мови та культури  у середній загальноосвітній  школі в контексті реалізації  національно – регіонального  компонента державного освітнього  стандарту не знайшла належного  огляду та системного аналізу  у спеціальній літературі.

 Враховуючи  зазначене, актуальність обраної  теми пов’язана, перш за все,  із зростаючими вимогами до  рівня оволодіння французькою  мовою та міжкультурною комунікацією  учнями сучасної загальноосвітньої  школи на середньому етапі  навчання та підвищеною зацікавленістю до пошуку ефективних засобів навчання французької мови та міжкультурної комунікації. Тому новизна нашої роботи полягає у поглибленому вивченні саме ролі краєзнавчого матеріалу як мотиваційного засобу у навчанні французької мови.

 Виходячи  із цього, мета роботи –  обґрунтувати використання краєзнавчого  матеріалу як унікального дидактичного  та мотиваційного засобу в  процесі навчання французької  мови та міжкультурної комунікації  на середньому етапі ЗОШ.

 Для виконання  наміченої мети постають наступні  завдання:

1. Провести  системний аналіз краєзнавства  як науки та діяльності.

2. Визначити  методичні задачі використання  краєзнавчого матеріалу.

3. Дослідити  роль краєзнавчого матеріалу  у забезпеченні міжкультурної  комунікації.

4. Проаналізувати  мотиваційну дію краєзнавчого  матеріалу у формуванні міжкультурної  компетенції.

5. Розглянути  модель формування міжкультурної  компетенції з використанням  знань із краєзнавства.

Об’єктом  дослідження є процес навчання французької  мови та міжкультурній комунікації  на середньому етапі загальноосвітньої  школи.

Предметом дослідження  є використання краєзнавчого матеріалу  як мотиваційного засобу у навчанні французької мови та формуванні готовності до реальної міжкультурної комунікації.

 У роботі  докладно проаналізований характер  краєзнавства як науки та діяльності.

 Конкретизується  роль та значення краєзнавчого  матеріалу в процесі розвитку  соціокультурної компетенції учнів;  обґрунтовується мотиваційна дія краєзнавчого матеріалу в процесі навчання французької мови.

 Робота  складається зі вступу, двох основних  розділів, де приведені фрагменти  з теоретичних джерел із проблем  використання краєзнавчого матеріалу  при викладанні іноземних мов,  матеріал із методичних посібників  та дані із наукових праць,  що присвячені етнолінгводидактиці.

 Запропонований  матеріал буде цікавим студентам  вищих навчальних закладів, викладачам  та використовуватися як теоретичне  підґрунтя в курсі методики  викладання французької мови  та іноземних мов взагалі.

 Дана  проблема цілком не розроблена, тому вивчення лінгвокраєзнавчого  компоненту в процесі викладання  іноземних мов та методика  викладання іноземних мов з  використанням регіонального компонента  потребують більшої уваги з  боку методистів.

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні передумови використання краєзнавчого

матеріалу в процесі викладання іноземних  мов

1. 1. Краєзнавство як наука та  діяльність

 Краєзнавство  належить до типу комплексних  наук. Воно поєднує в собі природознавчі,  історичні, мистецтвознавчі відомості,  факти з історіі літератури  та науки. Поєднуюче ядро полягає  в тому, що усі ці відомості  стосуються однієї місцевості. Визначна  особливість та сила краєзнавства  в тому,що воно приділяє велику  увагу окремим персоналіям, історії  науки, історії літератури, історії  архітектури місцевого оточення.

 Краєзнавство  робить оцінку важливості подій, що мали місце на вивченій території, важливість пов’язаних з цією територією людей, вагомість архітектурних та археологічних пам’ятників, красу пейзажів, рідкість та значущість природничих скарбів (звірів, риб, комах, рослин, навіть клімату тощо). З цієї точки зору «моральна віддача» краєзнавства як науки, виховна роль краєзнавства виключно велика, тому що воно потребує від людини небайдужого відношення до предмету та висновкам свого вивчення. Існує ще одна досить важлива та виключно рідка особливість краєзнавства як науки: воно не має «двох рівнів». Перший рівень – для вчених – спеціалістів, а другий призначений для «широкої публіки». Краєзнавство саме по собі популярне. Воно існує тому, що в його створенні та сприйнятті приймають участь великі маси. В цьому відношенні краєзнавство у системі наук займає виключне місце. Воно вчить людей не тільки любити рідні краї, але й любити знання про свій рідний край.

 Заняття  краєзнавством потребують не  тільки знань в області історії,  мистецтвознавства, літературознавства, природознавства, але й привчає  людей всім цим цікавитися  та підвищувати свій культурний  рівень, створювати нові та поповнювати старі музейні та архівні сховища, зв’язуватися зі спеціалістами, читати наукову літературу. У збиранні краєзнавчих матеріалів можуть приймати участь як висококваліфіковані вчені різних спеціальностей, так і учні середніх шкіл за завданням більш досвідчених дослідників.

 Краєзнавство  – наукова дисципліна, що робить  благородним предмет свого вивчення  завдяки власному дослідженню.  Краєзнавство надає місцевості, що не має «авторського походження»,  історизм, відкриває в її минулому  щось абсолютно нове та ціннісне. Коли нам стає відомо, хто проживав  в тому чи іншому будинку,  яке життя відбувалося в ньому,  що саме в цьому будинку  було створено, ця будівля має  для нас особливе значення. Вона  наповнюється духовним змістом,  набуває нового образу, а разом  із нею й місто, чию історію ми вивчаємо. Приображується і ландшафт, якщо ми знаємо, з якими подіями він пов’язаний, які бої тут розгорталися, чиї долі вирішувались.

 Так, природа  та плавні херсонського Дніпра  набувають особливої краси від  усвідомлення, що саме в цій  місцевості в давні часи проживали  славетні та войовничі племена  скіфів та кіммерійців, що саме  тут проходило будівництво Причорноморського  флоту під керівництвом Суворова, що саме цими пейзажами любувалися  очі Пушкіна, Шевченка, що Чічіков  був саме поміщиком із Херсонської  губернії, що саме тут творив  Володимир Маяковський та саме  Херсон став батьківщиною футуризму.

 Краєзнавство  вносить в оточення людини  високий ступінь духовності, без якої людина не може осмислено існувати.

 Але, так  чи інакше, прогулюючись вулицями нашого міста, ми можемо спостерігати занедбані руїни будівель, що були у витоків заснування Херсону. Багато будинків просто ідуть під знос, що виправдовується їх неналежним виглядом, який, на мою думку, став результатом нашого байдужого відношення. Ми не зберігаємо старину не тому, що її багато, не тому, що серед нас мало цінувальників краси минулого, мало патріотів, що люблять рідну історію та рідне мистецтво, а тому, що дуже поспішаємо, дуже чекаємо на негайну «віддачу», не віруємо у повільних лікарів душі.

 Особливе  виховне значення мають меморіальні  міста – міста боїв, садиби  письменників, художників, вчених, їх квартири, їх улюблені пейзажі. Їх зовсім не так багато, як здається. І ті, що є, оточуються любов’ю місцевих ентузіастів, добровільних музейних робітників.

 Треба  пам’ятати, що музеї – це  не тільки сховища картин та пам’ятників, не тільки місця для туристів. Перш за все, це місця наукової праці та виховні центри для молодшого населення.

 Між тим,  виховання естетичного смаку  невід’ємно пов’язано з вихованням  моральним. А справжнє зберігання  не може здійснюватися без  вивчення; а вивчення не може  здійснюватися без наукових конференцій,  іноді широкої тематики, тому  що немає пам’ятників «місцевого  значення». Усі музейні центри  належать всій країні. Виховання  учнів проходить в школах, виховання  студентів – в вищих навчальних  закладах; виховання ж й учнів,  й студентів, й дорослих поколінь  – в музеях, художніх галереях, меморіальних квартирах та будинках.

 Людина  живе не тільки у природному середовищі, але і в середі, що створена культурою його предків та нею самою. Збереження культурного середовища – задача не менш важливіша, ніж збереження оточуючого середовища. Якщо природа необхідна людині для її біологічного життя, то культурне середовище не менш необхідне для її духовного життя, морального життя, для її духовної осілості, для її відданості рідним місцям, слідування заповітам предків, для її моральної самодисципліни та соціальності. Між тим, питання про моральну екологію не тільки не вивчається, але й не сформульоване належним чином. Вивчаються окремі види культури та залишки культурного минулого, питання реставрації пам’ятників та їхнього збереження, але не вивчається моральне значення та вплив на людину всієї культурної середи в цілому, її впиваючи сила.

 Таким  чином, дуже важливе значення  відіграє впровадження регіонального  компоненту на уроках у середній  школі, тому що факт впливу  на дітей навколишнього культурного  середовища не підлягає ні  якому сумніву. Вулиці, майданчики, канали, окремі будинки, парки нагадують про минуле та підказують майбутнє. Ненав’язливо та не наполегливо входять враження минулого до духовного світу учнів, і вони з відкритою душею потрапляють у минуле. Вони вчаться поваги до предків та пам’ятають про те, що, в свою чергу, треба буде для їх нащадків. Минуле та майбутнє стають своїми для дітей. Вони починають вчитися відповідальності – моральної відповідальності перед людьми минулого та одночасно – перед людьми майбутнього.