Формування мотивації учнів до навчання

Науково-методичний центр професійно-технічної освіти   
та підвищення кваліфікації  інженерно-педагогічних працівників  
у Хмельницькій області

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

на тему:

 

 

Формування мотивації учнів до навчання

 

 

 

 

 

Виконав: слухач КПК,

майстер в/н з професії «Кравець»

Шепетівського професійного ліцею

Муравйова Раїса Петрівна

 

Керівник:

Ворона Юлія Володимирівна, зав.лабораторії  НМЦ ПТО ПК у Хмельницькій обл..

 

 

 

 

 

 

Хмельницький – 2015

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………… 3-4

1. Проблема мотивації навчальної діяльності учнів ПТНЗ……  5-9

2.Прийоми мотиваційного забезпечення навчального процесу10-11

3. Формування мотивів в процесі навчання учнів…………..….11-15

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………  16

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….  17

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Проблема мотивації є актуальною як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології. 

Формування мотивації навчання без перебільшення можна назвати однією з центральних проблем сучасного навчального закладу, справою суспільної важливості. Її актуальність зумовлена ​​оновленням змісту навчання, постановкою завдань формування в учнів прийомів самостійного придбання знань і пізнавальних інтересів, здійснення в єдності патріотичного, трудового, морального виховання учнів, формування в них активної життєвої позиції. Соціальне замовлення нашого суспільства ПТНЗ складається сьогодні в тім, щоб підвищити якість навчання майбутній професії і виховання. [1]

Велика кількість літератури з проблеми мотивації і мотивів супроводжується і різноманіттям точок зору на їх природу, що змушує деяких психологів впадати в зайвий песимізм і говорити про практичну нерозв'язності проблеми. Загальним недоліком існуючих точок зору і теорій є відсутність системного підходу до розгляду процесу мотивації, внаслідок чого будь-який чинник, що впливає на виникнення спонукання та прийняття рішення, оголошується мотивом.

Кожен педагог хоче, щоб його учні добре вчилися, з інтересом і бажанням оволодівали навичками професії. У цьому зацікавлені і батьки учнів. Але часом і педагогам, і батькам доводиться з жалем констатувати: «не хоче вчитися», «міг би чудово займатися, а бажання немає». У цих випадках ми зустрічаємося з тим, що в учня не сформувалися потреби в знаннях та вміннях, немає інтересу до навчання.

У чому сутність потреби в знаннях? Як вона виникає? Як вона розвивається? Які педагогічні засоби можна використовувати для формування в учнів мотивації до отримання знань? Ці питання хвилюють багатьох педагогів і батьків.

Вчителі та майстри виробничого навчання знають, що учня не можна успішно навчати, якщо він відноситься до вчення і знань байдуже, без інтересу і, не усвідомлюючи потреби до них. Тому перед ПТНЗ стоїть завдання по формуванню і розвитку в учня позитивної мотивації до навчальної діяльності.

Для того щоб учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання, які ставляться перед ним під час навчальної діяльності, були зрозумілі, але і внутрішньо прийняті ним, тобто щоб вони набули значущість для учня і знайшли, таким чином, відгук і опорну крапку в його переживанні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Проблема мотивації навчальної діяльності учнів ПТНЗ

Одним з найбільш складних розділів навчально-виховного процесу в ПТНЗ є формування потребо-мотиваційної сфери. Педагогів завжди хвилювала проблема, як можна сформувати в учнів стійку мотивацію до навчання, стимулювання яких механізмів дає найкращий результат.

Приходячи в ПТНЗ, учні як і раніше є дітьми, і тому урок залишається частиною їхнього життя, а не тільки часом відведеним на засвоєння певних знань і умінь. Тому для управління процесом засвоєння учнями необхідного матеріалу недостатньо однієї методики організації навчання, необхідно знати “об'єкт”, на який спрямоване навчання, необхідно знати учня, вміти визначити його можливості, його здібності до навчання, його стан, його потреби. Недостатньо професійний той педагог, що бачить у своїх вихованцях тільки об'єкт для засвоєння якогось пункту програми.

Головна умова будь-якого навчання - це наявність бажання у учнів до надбання знань і прагнення змінити себе в процесі спілкування з педагогом. Учитися - це насамперед учити себе. У цій ситуації функція педагога - допомогти учню [6].

В реальній педагогічній ситуації приходиться часто зіштовхуватися з проблемою, коли в підлітка, що навчається, немає потреби у навчанні, або він активно протидіє навчанню. І тут на перший план у роботі педагогів ПТНЗ виходить формування потреби учнів у навчанні.

Потреби — нестаток у чомусь. В органічному зв'язку з потребами існує мотивація.

Мотивація (від лат. «mоvео» — рухаю) - загальна назва для процесів, методів, засобів, що спонукують учнів до пізнавальної діяльності, активному освоєнню змісту освіти.

Особистість і індивідуальність людини, з властивими йому характеристиками, є результатом освітнього процесу і полягає насамперед у розвитку системи його потреб і мотивів. Характер мотивації навчання й особливості особистості є, по суті, показниками якості освіти. Тобто результативність процесу навчання залежить не тільки від форм і методів навчання, але і від тих мотивів, заради яких учень здобуває знання, від того змісту, що для нього закладений у навчанні.

Спосіб організації навчального процесу багато в чому впливає на те, які потреби в ході його будуть пробуджуватися і задовольнятися.

Мотивація - це виникнення активності людини для задоволення певної потреби. Потреба в орієнтуванні — лежить в основі навчально-пізнавальної активності учнів.

Фактор мотивації для успішного навчання сильніше, ніж фактор інтелекту. Усвідомлення високої значущості мотиву навчання для успішного навчання привело до виділення принципу мотиваційного забезпечення навчального процесу.

Мотивація - спонукання активності організму і визначальна її спрямованість. Шлях формування мотивації навчання полягає в тому, щоб сприяти перетворенню наявних і широких спонукань учнів у зрілу мотиваційну сферу зі стійкою структурою, що створює індивідуальність особистості, включає в себе діючі мотиви, цілі опосередковані цілісною і внутрішньою позицією учня [4].

Останнім часом загострюється увага на питаннях впливу взаємодії «педагог-учень» на мотивацію навчальної діяльності. Цінним внеском у цьому напрямку є теорія каузальної атрибуції, яка полягає у:

а) більш глибокому аналізу причин, приписуваних учнями своєму успіху чи неуспіху;

б) виявленню деяких закономірностей, що лежать в основі різних інтерпретацій досягнень учня і педагога та самого учня;

в) виявленню мотиваційних наслідків приписування певних причин успіху чи неуспіху.

Взаємодія “педагог - учень” має як миттєвий ефект, так і довготривалий вплив на розвиток мотивації досягнень в учня. Ключовим моментом при цьому виявляється вплив певного способу взаємодії на формування уявлень педагога про учня й самого учня про себе, як про учня.

Можна вважати, що одним із ключових моментів мотивування учнів до навчальної діяльності є взаємодія “педагог-учень”. У навчальному процесі саме у взаємодії з педагогом учень може актуалізувати і задовольняти багато своїх потреб.

Типи мотивації навчальної діяльності

Знання, які учень здобуває в ПТНЗ, можуть бути для нього лише засобом досягнення інших цілей (уникнути покарання, заслужити похвалу тощо). У такому разі його спонукають не інтерес, допитливість, прагнення до оволодіння знаннями, вміннями, захопленість процесом засвоєння знань в результаті навчання. Залежно від очікуваних результатів учні можуть виявляти такі типи мотивації навчальної діяльності:

Спонукання до навчання може бути:

• ситуативним, коли спонуками є мотиви, пов'язані з необхідністю виявити, продемонструвати певні знання,вміння та навички у конкретній ситуації (на контрольній роботі, при складанні іспиту). Вони є зовнішніми, оскільки не стосуються глибинних основ особистості. Такими можна вважати мотиви-стимули (одержати нагороду, уникнути покарання тощо);
• особистісним, пов'язаним з потребою учня в самовдосконаленні, досягненні духовних цілей, ідеалів, безпосередньо спрямованих на розвиток його особистості, на духовне, моральне й інтелектуальне зростання, а також на повноцінне функціонування його як суб'єкта життєдіяльності.

З огляду на особливості навчальної ситуації, можливості учня розрізняють

Рис. 2.2.4. Спонукання до навчальної діяльності

 

Найадекватнішим мотивом навчальної діяльності є пізнавальний інтерес.

Пізнавальні інтереси - група мотивів, пов'язана зі змістом і процесом учіння, спрямована на опанування способом певної діяльності

 

За змістом, спрямованістю і масштабом пізнавальних мотивів розрізняють:

Отже, мотивація - важлива складова психологічної структури пізнавальної, навчальної діяльності, від якої залежить ефективність її перебігу [5].

2. Прийоми мотиваційного забезпечення навчального процесу

 

Формування мотивації навчального процесу складається насамперед у тім, щоб сприяти перетворенню наявних і широких спонукань учнів у зрілу мотиваційну сферу зі стійкою структурою. Це створює індивідуальність особистості, що включає в себе діючі мотиви, цілі, опосередковувані цілісною та внутрішньою позицією учня.

Мотиваційне забезпечення навчального процесу може бути викликане наступними методичними прийомами:

1. Мотивування уроку. Досліджуваний матеріал повинен висвітлюватися з позицій розуміння мети його вивчення, його суспільної значимості. Зрозуміла мета стає внутрішнім стимулом вольового процесу. Усвідомлення мети надає руху самостійній активній діяльності, уяві, почуттям, мисленням, пам'яті.
2. Установлення логічного зв'язку між раніше вивченим матеріалом і знову вивчаємим. Педагог, спираючись на наявні уявлення учня, стимулює їх до придбання нових знань, активізує волю, увагу, спонукає до самостійної навчальної діяльності. Логічно зв'язується минуле, сьогодення і майбутнє. Постановка питань викликає чекання нової інформації і збуджує потребу в поглибленні і розширенні наявних знань.
3. Показ досягнутих успіхів і постановка нових перспектив. Педагог відзначає успіхи всіх і успіхи окремих учнів. Він не розпікає за минулі невдачі, а ставить задачу - справишся з завданням краще, ніж у минулий раз. До напруженої і спокійної праці він має у своєму розпорядженні свою увагу і тактовне поводження.
4. Прийом створення яскравої “плями”. Емоційний фон на заняттях створюється шляхом використання уривків з художніх творів, історичних документів, мемуарів. Тим самим стимулюється інтерес до досліджуваного матеріалу.
5. Насичення навчального матеріалу елементами новизни і цікавості. Повідомляється додаткова цікава інформація, що викликає подив, здивування, захоплення. Наприклад: “Самий старий у світі хліб виявлений у гробниці цариці Хатшепсун у Єгипті. Його “вік” - 3500 років. Древні греки виготовляли 24 сортів хліба. Кращим хлібом вважався так названий “самідаміта”, що випікався із самого гарного борошна. Древні елліни запікали в хліб овочі, сир, фрукти, пекли тістечка, схожі на сучасні пряники і бісквіти...”.
6. Прийом колективного переживання. Організація колективного переживання при загальних і особистих невдачах і успіхах учнів сприяють виникненню бажаних психічних станів. Вони переростають надалі в особистісні якості.
7. Про комфортність стану педагога. Емоційні стани педагога (радість, гнів, любов, співчуття, презирство) виражаються в силі голосу, у тоні і темпі мови, у міміці і жестах і викликає відповідний відгук у психічному світі учнів [2].

 

3. Формування мотивів в процесі навчання

 

Основним резервом формування усіх видів навчально-пізнавальних мотивів є активізація навчальної діяльності учнів. Вона може здійснюватися в різних формах навчальної роботи учнів. Вкажемо на деякі з них.

Навчальна діяльність під керівництвам педагога, коли усі компоненти навчальної діяльності (навчальна задача, навчальні дії, дії самоконтролю і самооцінки) виконуються й усвідомлюються за допомогою педагога. Цьому сприяють численні вправи і питання на аналіз і перетворення навчальної діяльності, що може використовувати педагог у ході уроку. Наприклад, педагог може дати наступні завдання:

“Скажи, що у твоїй роботі буде результатом, яким способом ти його зможеш досягти, чи є інші способи досягнення цього ж результату? Співвіднеси ці способи між собою.

Визнач задачу своєї навчальної роботи, вибери спосіб дії, що відповідає цій задачі, зміни задачу і подивися, як зміниться спосіб.

Визнач етапи своєї навчальної роботи: постановку задачі, вибір способів дії, виконання дій самоконтролю і самооцінки. Виконай сам послідовно ці етапи на матеріалі конкретної роботи, запиши графічно у вигляді схем послідовність етапів своєї роботи.

Сплануй свою навчальну роботу. Визнач, що є більш далекою задачею, що більш близькою, які дії треба для рішення цих задач виконати. Назви першу, другу, третю дію. Визнач, скільки часу буде потрібно для кожного етапу роботи, який етап для тебе суб'єктивно сутужніший, який легший, які дії в тебе краще відпрацьовані, які гірше».

Поступово педагог передає усі компоненти навчальної діяльності для самостійного виконання учнями, яке повинне починатися із самоконтролю і самооцінки. Це приводить до наступної форми навчальної діяльності.

Самостійна навчальна діяльність здійснюється тоді, коли один чи декілька її компонентів виконуються учнем без допомоги педагога. Самостійна навчальна робота - це робота, виконувана без особистої участі педагога, але за його завданням, у спеціально призначений для цього час. Становленню самостійної навчальної роботи учнів сприяють наступні питання і завдання педагогів, що забезпечують перехід учнів від одного компонента навчальної діяльності до іншого.

Наприклад: “Ми визначили зараз задачу уроку. Хто скаже, що повинно стати наступним кроком, що треба робити слідом за постановкою задачі?

Ми відзначили кілька способів виконання своєї роботи. Що будемо робити далі?

Ми порівняли ці способи, співвіднесли їх з умовою, з передбачуваним результатом. Як діяти далі?” і т.д.