Цілі та зміст методів активного навчання іноземної мови

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова

 

Цілі та зміст  методів активного навчання іноземної  мови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ

1. Специфіка методики  навчання мови на середньої  щаблі

1.1 Мета і завдання навчання  мови

1.2 Різні види вправ,  як провідні кошти навчання  на середньої щаблі

2. Активні засоби навчання  і їх на середньої щаблі

2.1 Метод проектів

2.2 Рольова гра

2.3 Мозговий штурм

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність. На сучасному розвитку шкільної освіти однією з найбільш актуальних проблем, потребують нових шляхів розв'язання, необхідно якісного поліпшення знання іноземних мов при малому кількості годин навчальної навантаження, відведеної на вивчення даного предмета шкільної програмою. Успішне оволодіння іноземну мову сьогодні - це необхідна передумова щоб одержати цікавої роботи у країні й там, зміцнення приязні з представниками різних країн, продовжити навчання у міжнародних вищі навчальні заклади і професійного росту в обраній сфері спеціалізації.

Проте, на жаль, більшість  шкільних програм, крім таких для  спеціалізованих лінгвістичних  шкіл, передбачають 1-2 уроку англійської  мови тиждень. Цього замало задля забезпечення належного рівня знання мови під час використання традиційних методів і форм роботи з уроці. Необхідно розробляти і використовувати нові підходи і технології, націлені для підвищення мотивації навчальної діяльності школярів, відповідно й досяг рівня володіння мовою. І активні засоби навчання відповідають наведеним вимогам, оскільки суть їх у тому, щоб зацікавити учнів, зробити його активний учасник процесу творення.

Предмет дослідження. Ця курсова робота присвячена активним методам навчання. Головна їх завдання зробити навчання як результативним, а й цікавим, втягнути які у процес навчання, зробити їх головними активними його учасниками. Ефективність цих методів обумовлена насамперед вибухом мотивації, підвищенням інтересу до предмета, але це є складовою процесу навчання.

Об'єктом дослідження з'явилися основні цілі й зміст деяких методів активного навчання. Та оскільки вправи є у певному сенсі основою навчання мови, провідним засобом, ми вважаємо за необхідне приділити їм особливу увагу.

Мета дослідження - ознайомитися з цілями навчання мови на середньої щаблі, а як і деякими методами активного навчання, можливістю їх застосування у шкільному практиці.

Завдання дослідження - охарактеризувати різні види вправ як провідні кошти навчання, розглянути такі методи активного навчання, як рольова гра, метод проектів і мозковий штурм, вивчити цілі й цих методів, та його відповідність цілям навчання на середньої щаблі.

Методами дослідження є вивчення оригінальної літератури, так і ресурсів мережі Internet та його аналіз.

 

1. Специфіка методики  навчання мови на середньої  щаблі 

1.1 Мета і завдання навчання  мови

Під цілями навчання розуміються  плановані результати вивчення іноземних  мов школярем.

Можна сміливо сказати, що став саме мети навчання є важливою методичної категорією. Відповідаючи питанням "Навіщо вчити?", вони сьогодні визначають весь наступний вибір. Усі перекоси у навчанні розпочинаються з не так сформульованої чи не так зрозумілою мети.

Коли раніше характер викладання іноземної мов у світі визначався соціальними запитами держави, з характеру економічних, політичних лідеріва і міжнародних зв'язків, то сьогодні у Європі ситуація різко змінюється. Багато європейські країни стають членами Ради Європи, спільно вирішуючи подібні ж проблеми і встановлюючи єдині стандарти вимоги. Викладання іноземної мов Герасимчука винятком. Завдяки спільним зусиллям Ради Європи склалася єдина система оцінювання знань у сфері іноземної мов вЕвропе[1].

Слід зазначити, що нині спостерігається  стійка тенденція у деяких школах і вузах до цілеспрямованої підготовці слухачів капітулювати міжнародних  іспитів. Іспити у разі стають й не так кінцевою метою навчання (отримання  сертифікатів і дипломів), скільки  об'єктивним показником прогресу у  мові.

Розглянемо мети навчання іноземних мов оскільки вони визначаютьсяПороговом  рівні, та був порівняємо його з традиційно прийнятим комплексом цілей навчання іноземних мов у вітчизняноїметодике[2].

Основною метою навчання мови вПороговом рівні названо формування комунікативної компетенції. У цьому  виділяються кілька днів її складових:

1) лінгвістична компетенція,

2) соціолінгвістична компетенція,

3) соціокультурна компетенція,

4) стратегічна компетенція,

5) дискурсивна компетенція,

6) соціальна компетенція.

Лінгвістична компетенція передбачає оволодіння певної сумою формальних знань і лобіювання відповідних їм навичок, що з різними аспектами мови: лексикою, фонетикою, граматикою. У цьому виникає запитання, яких слів, граматичні структури,интонеми необхідні людині тієї чи іншої віку, тій чи іншій професії та т.д. задля забезпечення нормального взаємодії на досліджуваному мові.

Безумовно, слова, граматичні конструкції,интонеми вивчаються з  метою їхнього перетворення на осмислені  висловлювання, тобто. мають чітко  виражену мовну спрямованість. Отже, можна сказати, що акцент викладання робиться не так на язик як систему, але в мова. Але ми завжди ситуативна, ситуація ж у своє чергу визначається місцем і часом, особливостями аудиторії, партнерів у спілкуванню, метою  спілкування, і таке інше. Щоб адекватно  виконувати завдання спілкування у  кожному даному випадку, крім лінгвістичної  компетенції нам необхідна соціолінгвістична  компетенція, тобто. здатність вибирати мовних форм, використовувати їх і  перетворювати на відповідність  до контекстом. Щоб навчитися цьому, важливо знати семантичні особливості  слів і висловів, як вони змінюються залежно від стилю, і характеру  спілкування, який ефект можуть надати на співрозмовника.

Підсумовуючи усе сказане  вище, можна дійти невтішного висновку, що соціолінгвістична компетенція  і питання мовної та мовною допустимості мають багато спільного. Постає питання: а коли потрібно починати формування цих умінь? Мова відбиває особливості  життя людей. Вивчаючи розмаїття  планів висловлювання, можна багато чого зрозуміти і навіть довідатися культуру різних країн досліджуваного мови. І це підводить нас до потреби формування соціокультурної компетенції. Сьогодні, кажучи про те, що метою навчання спілкування іноземною мовою, ми розуміємо непросто діалог лише на рівні індивідуумів, але готовність та здатність до ведення діалогу культур.

Але, щоб грамотно виконувати завдання спілкування, і домагатися бажаних результатів, недостатньо  лише знань культурологічного характеру. Треба мати певних навичок й уміння організації промови, вміти вибудовувати її логічно, послідовно і переконливо, ставити завдання й домагатися поставленої мети, але це вже нового рівня комунікативної компетенції, що у матеріалах Ради Європи названа стратегічної і дискурсивної компетенціями. Їх сутність полягає у вмінні побудувати спілкування те щоб домогтися поставленої мети, знати і володіти різними прийомами отримання й передачі, як і усному, і у письмовому спілкуванні, компенсаторними вміннями. Формування зазначених складових комунікативної компетенції неможливо здійснити окремо від мовних функцій, які визначають як стратегію власне спілкування, і відбір мовних коштів на вирішення завдань спілкування.

Останній із складових  комунікативної компетенції, і аж ніяк останньої за значимістю є соціальна  компетенція. Вона передбачає готовність і бажання взаємодіяти коїться  з іншими, упевненість у собі, і навіть вміння себе цього разу місце іншого і можливість справитися з сформованій ситуацією. Тут  дуже важливо сформувати почуття  толерантності до точки зору, відмінній  від вашої.

У питаннях комунікативного  викладання мовлипецкая школа професора  Є.І.Пассова посідає чільне місце, тож наводжу його класифікацію цілейобучения[3].

Отже, у вітчизняній методиці виділяються чотири аспекти мети навчання мови:

1) навчальний практичний  аспект,

2) виховний аспект навчання,

3) освітній аспект,

4) розвиваючий аспект.

Навчальний практичний аспект. Учні опановують іноземну мову як засобом  спілкування, і повинні вміти  ним користуватись в усній  і письмовій формах. Йдеться про  оволодіння чотири види мовної діяльності:рецептивними -аудированием і читанням, продуктивними - говорінням і листом, і навіть пов'язані з ними трьома аспектами мови - лексикою, фонетикою, граматикою. Практичний аспект передбачає оволодіння всі форми спілкування, і усіма мовними функціями у тому, щоб володінняИЯ було засобом міжособистісного спілкування, збагачення духовного світу, відстоювання свої політичні переконання, пропаганди вітчизняної культури, дружби міжпародами, економічного і міністерства соціального прогресу.

Конкретними цілями у кожному  вигляді мовної діяльності є:

в говорінні: вміння повідомити, оголосити, інформувати, розповісти; пояснити, охарактеризувати, уточнити, показати; схвалити, рекомендувати, порадити, похвалити, подякувати; засудити, покритикувати, заперечити, заперечувати, звинуватити; переконати, довести, обгрунтувати;

у листі: вміння досить швидко фіксувати свої висловлювання і висловлювання інших; виписувати з прочитаного, трансформуючи матеріал; записувати план чи тези виступи; написати лист, рецензію, анотацію;

у читанні: вміння швидко читати подумки статтю на газеті або транслюватися журналі; художнє твір середньої складності задоволення всіх функцій читання як засобу спілкування;

в аудіюванні: вміння розуміти автентичну промову на нормальному темпі за живого спілкуванні і загальний сенс радіопередач, фонозаписів;

у перекладі: вміння виступити на ролі перекладач у побутової ситуації.

Надзвичайно важливий в навчальному  аспекті можна вважати придбання  навичок самостійної роботи.

Виховний аспект навчання передбачає формування в учнів світогляду, ідейній переконаності, патріотизму, моральності, відповідальності за себе і події довкола, і навіть естетичне  і духовний розвій особистості.

Виховання не можна поділяти на етичне, естетичне, трудове, екологічне, інтернаціональне тощо. Будь-яке виховання  є виховання у людині моральності. Задля реалізації даного аспекти  треба використати всі можливості: і змістовні (наявність різноманітних  проблем), і організаційні (обговорення  них та його трактування). Можливості тут безмежні, важливо лише не обмежуватися добрими намірами, а виявити конкретні  шляху їхнього реалізації, як під  час уроків, і у позаурочної  діяльності.

Освітній аспект передбачає придбання знання культурі країни чи країн досліджуваного мови, включаючи  літературу, музику, архітектуру, живопис, пам'ятати історію та т.д., і навіть знання ладі мови, систему, характері, особливостях, схожості і відмінності  з рідним; задоволення особистих  пізнавальних інтересів, у кожній із сфер своєї діяльності.

Розвиваючий аспект забезпечує усвідомлення засобів вираження  думок, того, як вимовляють, яких слів вживають для номінації предметів, порівняння і зіставлення явищ рідного і  іноземного мов, розвиток відчуття мови, мовної здогади, пам'яті у всіх її видах, логіки (аналізу, синтезу, порівняння, умовиводи), розвиток сенсорного сприйняття, мотиваційної сфери, вміння спілкуватися, таких чорт характеру, як працьовитість, воля, цілеспрямованість, активність, вміння навчатися.

Узагальнюючи перелічені вище компетенції, можна сказати, що шкільне виховання має спрямувати влади на рішення наступних загальних  завдань. Ці завдання можуть по-різному  вирішуватися у межах вивчення різних дисциплін, але сукупно повинні  поступово переорієнтовуватися  під формування необхідних особистісних якостей випускників.

1. Формування готовності  до вирішення різних проблем.  Рішення будь-який проблеми починається з її визначення. До того часу поки проблема не сформульована, не оформлена вербально, вона немов і немає.Сформулировав проблему, визначивши її суть, можна шукати можливі шляхи її вирішення. Вочевидь, що, залежно від цієї ситуації рішення конкретно виникає проблеми спиратиметься аж на спектр знань, навичок, умінь, отримані різних предметних областях.

2. Розвиток прагнення  вчитися все життя, оновлюючи  й удосконалюючи отримані знання, вміння і навички стосовно  постійно змінюваних умов; за  необхідності отримати додаткову  освіту й змінити характер  діяльності, якщо попереднє освіту  виявляється тимчасово чи частково незатребуваним. Саме ця якість забезпечує мобільність особи у суспільстві.

3. Удосконалення білінгвальної  комунікативної компетенції в  усному і письмовому спілкуванні  з урахуванням соціокультурних  відмінностей сучасного полікультурного  світу. Звісно ж, що досить  сформована комунікативна компетенція,  в загальноєвропейському розумінні, вже включає у собі набір компетенцій, зокрема й області інформаційної грамотності. У разі необхідно, щоб цілі й рівні формування комунікативної компетенції рідною і іноземною мовою розроблялися у єдиній логіці. 

 

1.2 Різні види вправ,  як провідні кошти навчання  на середньої щаблі