Індуїзм шлях від становлення до світової релігії

Відомо три основні  способи досягнення нірвани.

1.  Спасіння через пізнання (джнана-йога) вимагає вивчати вислови мудреців та священні книги, віддаватися медитації, звертаючи свою свідомість всередину себе, щоб усвідомити ідентичність атмана та Брахми.

2.  Спасіння через самопожертвування (бхакті-йога) менш філософське і тому є популярнішим. Згідно з цією доктриною шлях до Бога є індивідуальним — той, хто присвятив себе йому, сам вибирає певний спосіб служіння божеству і сподівається таким чином злитися з ним.

3.  Спасіння через виконання звичаїв (карма-йога) людина може досягти за умови точного (абсолютно альтруїстичного, дуже щирого, із власної волі) виконання всіх ритуалів і церемоній, жертвопринесень, паломництва та інших добрих справ.

Кожен спосіб певною мірою  включає в себе і четверту доктрину — раджа-йогу, яка є технікою медитації (контролем за тілом, диханням і думками). Головна мета ра-джа-йоги — злиття віруючого з Брахмою.

Індуїстська філософія розглядала цей світ як тимчасове житло, щось на зразок тренувального полігону для душі. Вважалося, що існує велика кількість галактик і світів, схожих на наш, і всі вони підкоряються моральному закону карми. Всесвіт проходить через безкінечні цикли розвитку, розвалюючись і утворюючись знову. Як стверджували індуїсти, цей світ, із його насолодами і стражданнями, добром і злом, є несуттєвим і облудним. Все, що оточує нас, — майя (ілюзія). Тоді навіщо ж узагалі він існує? Відповідь проста — це велика гра божества — ліла, космічний танець безкінечних сил.

До ведичної літератури відносяться  також Ітіхаси (Історії), які, у свою чергу, складаються з Пуран, «Махабхара-ти» та «Рамаяни». Ітіхаси передають ведичну мудрість у формах легких для розуміння оповідань і описів історичних подій. Тому про Пурани, «Махабхарату» і «Рамаяну» говорять як про п'яту веду.

Вважається, що Пурани розповідають про події, які відбувалися не лише на Землі, а й на багатьох інших планетах Всесвіту. Те, чого не може осягнути людський розум, ще не означає, що його не існує. Тому послідовники Пуран вірять, що описане в них насправді мало місце у різний час і за різних обставин, бо ж великий мудрець В'яса-дева, як автор, не наповнював би своїх творінь вигадками. Пурани описують надлюдську діяльність Верховного Господа (Бхагавана) і його різних втілень, розповідають про життя мудреців і відданих Бхагавана.

Існує 18 основних Пуран. Найпопулярніша з них — «Бхагавана Пурана» (відома ще як «Бхагаватам», що перекладається як «Прекрасна наука про Бога»). Вона вважається прямим коментарем до Веданта-сутри, оскільки обидва твори мають одного автора — В'ясадеву. Основною темою «Бхагаватам» є опис особи Бхагавана Крішни (Крішна — «Всепривабливий»), його діянь, оточення і підданих. Тут можна зустріти і думки В'ясадеви про абсолютну істину — джерело всього сущого.

У «Махабхараті» — розповіді  про велике царство Бха-рата-варшу  — описується історія імперії, до складу якої входив увесь давній світ. Іноді її називають ще «Ведою

Крішни». «Махабхарата» є  найбільшим поетичним твором світової літератури: вона складається зі ста тисяч чотиривіршів. Згідно з ведичною традицією її автором також вважається В'ясадева. Головною частиною «Ма-хабхарати» є «Бхагавад-гіта», що також присвячена Бха-гавана Крішні.

«Рамаяна» — епос давнього поета Валмікі Муні. Цей поетичний  твір написаний у IV ст. до н. є. і присвячений  просуванню аріїв у Північну Індію  та на о. Ланка (тепер Шрі-Ланка). У  центрі оповіді — героїчні подвиги  народного улюбленця Рами, який вступає  у боротьбу з демоном Раваною, аби звільнити свою дружину Сіту. Завершує поему розповідь про  те, як Рама в оточенні своїх друзів купається у священній річці, а потім вирушає в божественних небесних колісницях на небо, де стає богом  Вішну.

«Махабхарата» та «Пурани» декларують циклічність існування  сущого. Виникнення Всесвіту розглядається  як подія, що періодично повторюється. Народившись із води, вогню і золотого зародка, світ послідовно переживає  чотири епохи — юги: Сатья, Трета, Двапара і Калі.

Перша епоха — Сатья-юга  — це пора загального благоденства: пишна і щедра природа, люди живуть щасливо, не знаючи особливих клопотів і тяжкої праці. Немає соціальних відмінностей, потреби в державній владі: всі однаково доброчинні, і виконання обов'язку (дхарми) ніким не ставиться під сумнів. Але вже в наступний період — Трета-югу — з'являються людські вади, а добро зменшується на четвертину. Щоб задобрити богів, люди починають приносити їм пожертви. Коли ж настає третя епоха — Двапара-юга — праведність і релігійність занепадають ще більше. Кількість вад збільшується, і людське життя входить у сферу хвороб і стихійних бід. Та справжні жахи приносить із собою завершальна, четверта епоха — Калі-юга, яка щедра на суперечки, невігластво, безбожність і гріх. У ній практично відсутні справжні чесноти. Людською поведінкою керують злість, заздрість, честолюбство. І коли навіть страх не здатний стримувати злі інстинкти, Калі-юзі настає кінець. З'являється сам Верховний Господь в образі Калки-аватари, що знищує демонів, рятує своїх відданих та починає нову Сатья-югу. І все повтрю-ється знову: золота епоха переходить у цикл деструкції моралі, що приводить світ до катастрофи. Отже, світовий процес постає нескінченним повторенням одного і того ж. Тому конкретні історичні події не мають щонайменшого значення.

В основу індуїстського світобачення покладено віру в споконвічну  логічність і взаємопов'язаність світу, в певний вселенський духовний порядок, своєрідну еволюційну шкалу космічних масштабів. Все в цьому світі послідовно розвивається від матерії до духу, проходячи при цьому проміжні стадії від матерії до життя, свідомості, потім до розуму, і нарешті, до духовної досконалості.

Об'єднавчим чинником індуїзму виступає ідеалістична філософія, в якій першопричиною і найвищим началом світу визнається не Бог у його християнському розумінні, а безначальний, безкінечний абсолют, духовний уні-версум, що включає (як Космос) і все, і всіх, недосяжний ні для розуму, ні для молитви, не доступний повною мірою ні усвідомленню, ні опису, ні визначенню. І якщо людина побажає недосконалим своїм словом хоч як-небудь передати свої уявлення про нього, то не про небесне буття чи ангельський спів починає вона мову, а про дихання, життя, совість, безкінечність часу і простору, і зрештою, космічний закон еволюції. Цей закон можна назвати найважливішою рисою індуїзму, його фундаментальною ідеєю. І саме в цьому полягає його суть.

 

 

3. Система варн.

У той же час індуїзм, як релігія народних мас, дуже відрізняється від філософського вчення. У народній релігії величезне значення має поділ суспільства на варни. Основних варн (соціальних станів) чотири:

1)  брахмани, або браміни (жерці) — згідно з віровченням, створені із рота першолюдини Пуруші;

2)  кшатрії (воїни і керівники) — створені з рук Пуруші;

3)  вайш'ї (ремісники і селяни) — створені зі стегна Пуруші;

4)  шудри (наймити, слуги) — найнижча каста, її члени створені з ніг Пуруші і вважаються «один раз народженими».

Члени перших трьох варн відносяться до «двічі народжених». Найнижчий щабель соціальних сходів належить так званим недоторканним — людям, які не входять до жодної варни, а отже, позбавлені найменшої соціальної цінності та громадянських прав. Варни, у свою чергу, поділяються на більш ніж 3 тис. спеціалізованих каст.

Існування системи варн зумовлює таку жорстоку регламентацію суспільних зв'язків, якої не існує в жодній іншій релігії. Оскільки відповідно до священних текстів статус людини визначено ще до її народження сукупністю добрих справ і поганих вчинків у попередньому житті

(закон карми), каста окреслює  не лише статус людини, а й  професію, те коло, в якому вона  колись знайде свого судженого (суджену). Іншими словами, всі соціальні зв'язки і обов'язки, права і можливості не обираються і не створюються індивідом, а неначе вручаються йому для безумовного виконання під час його появи на світ. Людина зразу ж вводиться до складної структури суспільства як елемент одного з наявних осередків, міцно прикріплених до ієрархічної піраміди.

Кожен із членів касти має  свої права і обов'язки. Але він  абсолютно позбавлений змоги  зробити хоч найменший крок угору  по соціальних сходах (у вищу касту).Особливу роль у розгалуженій системі релігійної регламентації соціальних зв'язків відіграють сімейно-шлюбні норми. Передусім вони визначають становище жінки, її обов'язки стосовно чоловіка (він сприймається як утілення Бога), його рідних. Регулюються ними і стосунки батьків дружини з батьками чоловіка, які вважаються вищими за статусом (навіть при повній як кастовій, так і матеріальній рівності).Боги й богині в індуїзмі також підпорядковані кастовій системі. На вершині ієрархічної піраміди розташована індуїстська Трійця (Брахма, Вішну і Шіва). Нижче — менш значущі ведичні боги (Індра та Агні) — і далі вниз, аж до богів і духів окремих населених пунктів, напівбогів, демонів та геніїв.У XIX ст. серед прихильників індуїзму виникли реформістські течії. Одна з них пов'язана з іменем індійського мислителя Рамакрішни (1834—1886). Він заснував рух, відомий як «Товариство Веданти», що закликало до об'єднання всіх релігій на чолі з вед античним індуїзмом. Основні положення вчення Рамакрішни — ідея рівності людей перед Богом, або можливість пізнання його всіма без винятків, принцип спасіння вірою, визнання головним критерієм при оцінці людини ступеня її любові до Бога — мали явно анти-кастову спрямованість. У той же час Рамакрішна вважав, що кастові відмінності втрачаються лише тоді, коли людина пізнає Бога, а до цього вони залишаються дійсними.

 

4.  Специфіка релігійних відправ і культу. 

В індуїзмі немає цілісної церковної організації та церковної  ієрархії. Натомість у ньому наявні численні течії й напрями. Як і  сотні років тому, особливу шанобливу відданість індуси виявляють щодо найдавніших вірувань — ведизму, брахманізму з їх численними обрядами, церемоніями, ритуалами. Тому в індуїзмі говорити про уніфіковану єдину культову систему важко. Здебільшого кожна місцева община, кожен її храм має свою ієрархію божеств, а звідси — й власну систему церемоній і богослужінь, присвячених їм. У великих храмах вшановують спільних індуїстських богів — Вішну, Шіву, Калі, Крішну.

Найчастіше обряди, які  здійснюють у місцевих храмах, пов'язані  з найважливішими віхами людського  життя: народженням, укладанням шлюбу  й похованням покійників. Вони супроводжуються особливо пишними магічними церемоніями. В цих обрядах зазвичай бере участь велика кількість людей. Головними дійовими особами під час ритуальних дій є жерці, які мають великий авторитет. Складним релігійним церемоніям, що вони проводять, надається важливе значення. Це, зокрема, стосується поховального обряду, оскільки перевтілення душі померлого залежить не лише від сумлінності дотримання ним дхарми, а й від рівня обрядового дійства. Так, найвищим рівнем поховання вважається спалювання тіла небіжчика на березі священної річки Ганг, після якого над нею розвіюється попіл поховального вогнища. Поховання в землю практикується рідко.

Як усі релігії, індуїзм  має велику кількість свят. Най-значнішими з них є Дашехра, Холі й Дівапалі.

Свято Дашехра символізує перемогу добра над злом. Святкується  воно у жовтні — листопаді. Його ще називають святом Нава Ратрі (буквально  «Дев'ять ночей»), Дурча пуджа  — свято Дурчі (друге ім'я Парваті). Ритуал проведення свята залежить від місцевих традицій. Наприклад, у м. Калькутта у кожному будинку статую богині Дурчі (вона має ще ім'я Калі) прикрашають гірляндами — як знак найбільшої шани. В останній день свята міську статую богині занурюють у річку, яка є символом святості.

Холі — свято весни. Воно пов'язане з різними легендами, що змінюються залежно від регіону. Згідно з однією з них один індійський принц поклонявся богу Вішну. Це не подобалося його тітці Холіка. Вона вважала себе невразливою для вогню і заманила племінника у багаття, але завдяки втручанню Вішну згоріла сама.

Діпавалі — свято світла. Це одне з найвеселіших свят в Індії. Під час нього вшановують Лакшмі — богиню добробуту і процвітання.

Основними центрами індуїстького паломництва є Айод-х'я, Матхура, Дварака, Канчіпурам, Пушкара, Мадураі  тощо. Найсвятішим вважається Бенарес (Варанасі) — найвідомі-ший релігійний центр Індії, «місце створення Шівою  Всесвіту». Однією з форм паломництва до Бенаресу є обхід міста пішки з відвідуванням 160 храмів протягом 6 днів.

 

5. Використана література.

 

1)У. Оуэн Коул - Индуизм – М.,1999.

2)Васильев Л.С. – История религий Востока – М.,1998.

3)Религии мира, энциклопедия для детей – М., 1999 – Ч.1.

4)Древо индуизма. — М., 1999.

5)Малерб М. Религии человечества. — М. — СПб., 1997.

6)Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь. — М., 1996.

7)Мень А. История религии: В 7-ми т. — М., 1991—1992.

 

  Сайти.

1)http.://www. yandex.ru/ yandbtm8? Там містяться такі книги:

- Альбедиль М.Ф. – Индийськая религия и философія.

- Ф.Капра – Дао физики – Гл. 5 "Индуизм”.

- Альбедиль М.Ф. – Индуизм.

	Страница