Емігрантський фольклор. Заробітчанські та наймитські пісні

КНУ ім Т. Г. Шевченка

Інститут філології

 

 

 

Українська  усна народна творчість

Реферат

«Емігрантський фольклор. Заробітчанські та наймитські пісні»

 

 

Виконала:

Студентка І  курсу

Спеціальність: Українська мова і література та іноземна мова

3 групи

Арнаут Катерина

 

м. Київ

2009 р.

 

Вступ

Українська  народна пісенність - дорогоцінне  надбання народу, нев`януча окраса його духовної культури.

З давніх-давен, з прадавньої історії український  народ має славу народу дуже музичного. Українська пісня здобула для себе визнання в цілому світі.

Один з перших збирачів народної пісні М. Максимович зазначав, що в українських піснях звучить душа українського народу і  нерідко - його істинна історія. Високу оцінку нашій пісенності дали сотні  діячів культури різних народів. Наприклад, Лев Толстой таку глибоку й містку оцінку нашій національній скарбниці: „Ніякий інший народ не виявив себе в піснях так яскраво й гарно, як народ український”. „Щасливі ви, народилися серед народу з багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощі і так чудово виливати свої думи, свої мрії, свої чуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нічого жахатись за свою будучність. Його час не за горами. Вірите чи ні, що ні одного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під їх музику я душею спочиваю. Стільки в них краси і грації, стільки дужого, молодого чуття й сили”.

Українські  селяни, співаючи без усякої науки, керуючись вродженою музичністю, ніколи не співають в унісон, а зразу  розбиваються на різні голоси і кожен  веде свою партію. Український церковний спів є, мабуть, одним із кращих у світі зі своїми стародавніми розспівами й найновішими композиціями майстрів церковного співу, всесвітньо відомих композиторів.

В українській  пісні, як частині фольклору, втілені світоглядно-соціальні таестетико-художні переконання українців. І як частина фольклору вона має усі властиві йому ознаки: усність передачі й існування в устах носіїв, анонімність і колективність творення і побутування, імпровізаційність, варіативність, функціонування за законами усної традиції і притаманний усім видам первісного мистецтва синкретизм.

Пісні про еміграцію  є цікавим феноменом творчості  українського народу, що виник на тернистій  стезі вимушеної розлуки з  рідним краєм, домівкою і зустрічі з  чужиною, куди їхали люди з вірою на поліпшення своєї долі та долі своїх дітей.  Цей шлях був непростим, міражним, оповитим невідомістю майбуття, зданим на ласку фортуни.

На віддалі  від свого дому, землі, рідного  порогу виникає нове усвідомлення їх цінності. Матеріальне благополуччя окремих щасливців не знімає ностальгії скитальця в середовищі діаспори. Коріння кличе. Звідсіль постійна роздвоєність уяви, постійна мрія знову повернутись у рідно землю, поміж свої люди. Нереалізована для багатьох мета породжувала комплекс вини, потребу «сплатити борг» блудних синів. Такими настроями пронизана вся емігрантська пісенність.

 

І. Класифікація ліричних пісень

Перш ніж  приступити до класифікації ліричної пісні, необхідно сказати декілька слів про особливості класифікації цього жанру. У науці це питання довгий час залишається невирішеним і до цих пір не сформульована єдина точка зору. Більшість учених в основу пісенної класифікації поклали тематичний принцип.

Так С. Г. Лазутін, виділяє побутову селянську пісню та історичну. Побутова пісня присвячена спочатку темам любові і сімейно-побутових відносин. Пізніше в них розвиваються і різного роду соціальні мотиви, перш за все - антикріпосницька тема. У побутових піснях розкриваються суспільно-громадські відносини людей: селяни розповідають про своє важке життя в умовах кріпацтва, яскраво представлено і нелегке життя дворових людей.

До соціально-побутової  пісні багато вчених відносять також  солдатські і робочі пісні, в яких сімейні відносини ніяким чином  не зачіпаються. Сюди входить і так  звана лакейська пісня. До солдатських пісень тісно примикають козацькі пісні.

Дехто з вчених указує і на існування військово-історичних пісень, куди також входили солдатські пісні, що відрізняються від солдатських  пісень побутової тематики. Тут з'являються  нові герої, нові мотиви і теми. Крім пісень, що розповідають про нелегке життя солдатів і козаків, в солдатському середовищі виникають також жартівливі, гумористичні пісні.

До трудових пісень відносять і робочі пісні, в яких головною темою стає тема праці, що розкриває «взаємини між робочими і тими, кому вони вимушені були підкорятися (господар, підприємець, адміністрація, майстри, наглядачі)».

Багаті сюжетами і близькі до любовно-побутової  тематики прощальницькі пісні, що виникли  в другій половині XVIII, - початку XIX століття. У них дівчина просить свого дружка, що відправляється до Пітера, відкласти від'їзд, але він відповідає, що ніяк не може. Засмучена дівчина присягається у вічній любові.

До XVIII - п. XIX ст. у піснях представлений образ  боязкої, соромливої дівчини, але з вказаного періоду в піснях з'являється і інший образ дівчини- сміливої, бойової, рішучої.

У деяких вчених виділяються і міські пісні, названі  міщанським романсом, головною темою  яких є нещасна любов.

Існує і інша класифікація пісенної творчості - по функції. Вона представлена К. С. Давлетовим. Традиційна пісня «розпадалася на чотири основні жанри: пісень заклинальних, ігрових, величальних і ліричних» До ліричних пісень він відносить, наприклад, любовні, сімейні, або солдатські, робочі. К. С. Давлетов указує на те, що саме ліричні пісні піддалися історичній зміні. Також їм виділені так звані «емігрантські» пісні, в плані професійному - пісні бурлаків, студентів.

Існує також  і наступна думка: до ліричних віршованих жанрів відносяться пісні соціального змісту, любовні пісні, сімейні пісні, малі ліричні жанри.

Враховуючи приведені вище, виводиться наступна класифікація пісень:

1. Соціально-побутова пісня. Сюди включаються козацькі пісні, анти кріпацькі, рекрутські, солдатські, чумацькі, бурлацько-наймитські, заробітчанські, стрілецькі та емігрантські.

2. Наступним  видом виділяються родинно-побутові пісні, пісні любовної і сімейної тематики, які розкривають взаємини коханих, а також повною мірою розкривають внутрішньо-сімейні відносини, нелегке життя селянства в умовах кріпацтва.

3. Окремо виділяємо  жартівливі пісні, сатиричні пісні та пісні-хороводи.

Особливої уваги заслуговує кожний виділений вид ліричної народної творчості, адже це все ж та лірична пісня, але кожна зі своїми особливостями, багатством тематики, образів, символів, художньо-виразних засобів.

 

ІІ. Емігрантські пісні

Еміграція - подія  цілком не типова для українського трудівника, тому не дивно, що й творчість, з нею пов’язана, містить багато новацій в сюжетах, у лексиці, в загальному сенсі. Незмінним, однак, залишається в ній "кровний" генотип, котрий безпомилково відводить до місць походження її творців і носіїв, пов’язує з усією пісенністю українського народу. Відірвати її від генетичного коріння фольклору етнічної метрополії було б неможливо, бо культура народу єдина, вона нероздільна, яким би простором не були роз’єднані його атоми.

Українська  еміграція, котра розпочалась в  останньому десятиріччі XIX ст. і проходила кількома етапами, відбувалась, в основному, із західноукраїнських земель - Галичини, Буковини, Закарпаття, що перебували під владою Австро-Угорщини, боярської Румунії. Вона була переважно селянською і влилась у міжнаціональну. Один з перших дослідників цього історичного явища в Європі Л. Каро серед факторів, які її спричинили, зокрема в Галичині, називає тяжке економічне становище народу, брак землі, забитість людей, манію процесування за неї, що вела до катастрофічного її роздрібнення, ліцитацій.

Про те ж писав  у нас М. Драгоманов, займаючись народною творчістю про громадські справи у пореформовий період, аналізуючи її соціальне підґрунтя. Він вказував на ті ж причини виходів селян на заробітки: "... запродують свою працю так дешево й так надовго за завдатки од грошових людей, котрі звуть в Галичині "порціями", що знов появляється коли не старе крепацтво, то у всякім разі стара панщина".

Про "порції", від яких селянин не мав за що відкупитися, які не давали йому спокою навіть у снах, згадується в одній  з емігрантських пісень:

Снила ся мі тамтой ночі новина, 
Же ня жена в старим краю споминат. 
Споминат ня она в тим старим краю, 
А же од ней на порцію питают.

У пошуках роботи українські селяни виїжджали до Німеччини, Угорщини, Швеції, а також до США, Канади, Бразілії, Мексики. Їх безвихіддю користувалися "агенти", немилосердно визискуючи, доставляючи мільйони людей по дешевій ціні за океан на найважчі роботи - плантації, копальні.

Умови праці  робітників були жахливими, особливо на шахтах і рудниках, де частими були аварії, загибель і травматизм. Доля вуглекопа так оспівувалася в одній з емігрантських пісень: 
Нема там і дня такого, 
Щоби що не сталось, 
Тому побив уголь плечі, 
Того поламало...

У народних піснях з глибоким сумом і горем розповідається про ці неймовірно тяжкі, виснажливі й небезпечні роботи, про безрадісну долю емігрантів. В одній з цих пісень говориться: 
Ой, Канадо, Канадочко, 
Яка ж ти зрадлива, 
Не одного чоловіка 
З жінкою розлучила. 
Ой, Канадо, Канадочко 
Яка ж ти зрадлива, 
Не одного чоловіка 
З торбами пустила

Найгіршим було те, що, потрапивши до Америки, емігранти усвідомлювали проблематичність повернення додому. Тому на відміну від заробітчанських пісень (заробітчани за певний час повертались додому, потім знову йшли на заробітки і знову повертались), тут туга за домом і мотив самотності переплітається з мотивом безнадії на повернення. Поширеним образом цього мотиву є море чи океан, що відділяє еміґранта від рідної домівки і рідної землі. Тяжка виснажлива багатоденна подорож до Америки морем, «на шипі» (від англ. ship — корабель),де люди жили в антисанітарних умовах.вми-рали, не витримуючи морської хвороби у час штормів і т. п., була першою перешкодою для повернення. Остаточне розорення, особливо під час страйків на шахтах, запроваджуваних американськими робітниками, зовсім закривало шлях додому. Тоді особливо гостро відчувалося бажання повернутись, почути ще раз рідну мову, прагнення бути хоча б похованим на рідній землі:

Я в чужині загибаю,                    Звідти легше вітер віє,

Марно життя  йде,                       Де родинний край.

За родиною  глядаю.                    Там інакше вечоріє,

Аде ж вона, де?                          Там то серцю рай.

Ох ти, Боже милостивий,              То ж м´я серце туди тягне.

Верни м´я домів,                          Тут і сну нема.

Хоч почую ще раз милий              Поки серце там не лягне.

Звук родинних слів.                     Не усхне сльоза.

Чужина не гарантувала  від хвороб, визисків, банкротств господарів. Майже з документальною точністю оповідають про це емігрантські пісні "Були у нас колись воли", "Як я з краю виїжджаю" та ін.

За визнанням  дослідників того часу, становище  емігранта було незавидним: земля  необроблена, зв’язок між людьми неналагоджений, суворий клімат, довгі  зими, а що найприкріше - самотність. Немало українських трударів, не маючи  коштів, виїздило без сімей з надією на повернення.

Та стан українського селянина у чужих державах мало кого обходив. Потрібен був зиск із його праці. Працювати ж він умів, бо й на далекій чужині швидко здобув собі опінію чесного і вартісного, кмітливого трудівника.

Найважливіші віхи еміграції, психологія її учасників знайшли доволі докладне відображення у відносно новому, з погляду фольклорної ретроспективи, шарі пісенної творчості. Ця пісенність становить стрункий тематичний цикл, відтворюючи всі етапи внутріконтинентальної та, зокрема, заокеанської ("міжконтинентальної") еміграції: прощання з рідним краєм, небезпечну далеку дорогу через океан, зустріч з чужиною, випробування на витривалість, щасливий або трагічний фінал далеких мандрів.

Це драматична епопея про шукачів міражного "земного раю", сповнена надій, тривог, щасливих несподіванок або й розчарувань. її руховою пружиною є незвичайні для традиційного фольклору сюжети, образи, події. Вона хронікерська, публіцистична за характером. Нові факти виходу у незнаний простір знаходяться в опозиції до традиційних фольклорних канонів, сюжетів. Де ще знайдемо такі віршовані рядки:

По Канаді ходжу, смутний я завсіди, 
Сімсот кільометрів йа сусід від сусіди!

Не випадково  до емігрантських пісень, подібно, як і до інших заробітчанських, строкарських, заводських, вчені ставились з упередженням. Дехто вважав їх симптомом деградації фольклору, його денаціоналізації. Далековидці ж, навпаки, побачили в них нову фазу в розвитку народної творчості Один із перших їх збирачів В Гнатюк відзначав: "Записавши ті пісні, я був певний, що вони лише перші вісники цілого нового циклу. І я не завівся у тій певності". Так же вважали й І. Франко, Ф. Колесса, Й. Роздольський. Перші записи емігрантських пісень В. Гнатюка І. Франко опублікував ще у 1898 р в "Етнографічному збірнику" (т. VI). Більше п’ятдесяти пісенних текстів про еміграцію В. Гнатюк опублікував у 1902, 1903 рр. у "Записках Наукового товариства їм Шевченка".