Аналіз ефективності реструктуризації дебіторської заборгованості на основі банківського обліку векселів

У статті «Дебіторська заборгованість за виданими авансами» показується  сума авансів, наданих іншим підприємствам  у рахунок наступних платежів.

У статті «Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків» відображається заборгованість пов'язаних сторін  та дебіторська заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків.

У статті «Інша поточна  дебіторська заборгованість» розкривається дебіторська заборгованість, яка не може бути включена до інших статей дебіторської заборгованості та яка відображається у складі оборотних активів

1.2 Форми та засади рефінансування дебіторської заборгованості

 

В ринкових умовах господарювання наявність у підприємства значних  розмірів дебіторської заборгованості знижує ліквідність його активів, негативно впливає на фінансову платоспроможність, а також відволікає грошові кошти. Так, за товари, роботи і послуги, які надані покупцю з відстрочкою платежу, підприємство-продавець після звітного періоду має сплатити податки державі, заробітну плату працівникам, розрахуватись за орендну плату, матеріали тощо. Якщо оплата за надані товари своєчасно не надійшла, підприємство вимушено перетворювати власні високоліквідні активи у грошові кошти з метою здійснення розрахунків щодо зобов’язань та запобігання банкрутству. Тому належна організація дебіторської заборгованості сприяє ефективному управлінню її розмірами і термінами на підприємстві  та посиленню контролю за своєчасним здійсненням розрахунків.

Проблемі управління дебіторською заборгованістю значну увагу приділено  у наукових розробках українських  та російських фахівців: І.А. Бланка, Б.О. Жнякіна, Є.О. Іванова, Г.Г. Кірєйцева, Л.О. Коваленко, В.В. Краснової, Т. Момота, Л.Л. Носача, Є.С. Стоянової. Як правило, автори приділяють увагу розробці комплексного підходу щодо управління дебіторською заборгованістю [ 9, с 22-27].

В науковій літературі представлена значна кількість методів стягнення  дебіторської заборгованості.  Можна виділити два способи: досудове стягнення дебіторської заборгованості та стягнення у судовому порядку. Посеред досудових методів стягнення дебіторської заборгованості можна виділити дві групи, а саме: інкасаційні методи та інструменти стягнення дебіторської заборгованості й інструменти рефінансування дебіторської заборгованості.

Основними формами  рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, або їх продаж на фінансовому ринку, форфейтинг, спонтанне рефінансування [6,с.48-50].

Незалежно від  виду операцій рефінансування її використання ґрунтується на таких засадах: по-перше, загальні витрати на фінансування не повинні перевищувати очікуваний прибуток від використання вивільнених коштів у господарському обороті. По-друге, витрати на фінансування не повинні перевищувати вартості короткострокових кредитів для підтримки платоспроможності підприємства до інкасації дебіторської заборгованості. По-третє, витрати на фінансування не повинні перевищувати інфляційні витрати у випадку затримки платежів. Зважаючи на вищевикладені засади, важливим моментом у процесі обгрунтування доцільності рефінансування дебіторської заборгованості є визначення загальних витрат або ціни рефінансування. Розглянемо особливості кожної з форм рефінансування.

Факторинг являє собою фінансову операцію, за якої підприємство-продавець передає право отримання грошей за платіжними документами за відвантажену продукцію комерційному банку. За здійснення такої операції банк стягує з підприємства-продавця певну комісійну плату, яка встановлюється у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця і передбачених строків сплати платіжних документів.

Факторингова  операція дає змогу підприємству-продавцю рефінансувати переважну частину  дебіторської заборгованості, щодо наданого покупцеві кредиту в короткі строки, скоротивши тим самим період фінансового й операційного циклів.

Форфейтинг являє собою фінансову операцію щодо рефінансування дебіторської заборгованості з експортного товарного кредиту шляхом передання (індосаменту) переказного векселя на користь банку зі сплатою йому комісійної винагороди. Комерційний банк бере на себе зобов’язання щодо фінансування експортної операції шляхом сплати за обліковим векселем, який гарантується наданням авалю банку держави імпортера. Для того щоб зменшити ризик можливих втрат у разі неповернення частини боргу, банк вимагає значну знижку з ціни (дисконт) [6, с.48-50].

 

1.3 Особливості використання вексельних операцій для реструктуризації дебіторської заборгованості

 

Провідною формою вексельного кредитування є достроковий, до настання терміну платежу, продаж векселя  банкові, який позначається термінами "дисконт" "облік" або "врахування".

Дисконтування векселів полягає в тому, що банк, купуючи вексель, терміново сплачує його вартість пред'явникові за вирахуванням певного процента від суми номіналу векселя, що називається обліковим процентом. Дисконтуючи вексель, банк здійснює операцію рефінансування, а сам отримує платіж лише з настанням указаного у векселі терміну.

Економічна  суть даної операції полягає у  достроковій грошовій реалізації векселя  його тримачем банкові та перетворенні комерційного кредиту на банківський. Скидка з номінальної суми векселя, що привласнюється банком або іншим кредитно-фінансовим закладом, і є величиною дисконтного процента. Термін "дисконт" якраз і означає скидку [4, с 253].

Потреба у  дисконті векселів об'єктивно виникає  внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселетримачем, через нерівномірність надходжень і видатків у процесі своєї діяльності досить часто відчуває нагальну необхідність більш ліквідної форми капіталу, ніж вексель. Для розрахунків зі власними постачальниками чи банком він, не чекаючи настання терміну платежу за векселем, шукає таку організацію, яка б купила чуже зобов'язання. Таким покупцем боргів переважно виступає комерційний банк.

Придбання банком чи іншим кредитно-фінансовим закладом векселя до завершення терміну його обігу й отримання відсотків  з вексельної суми в Україні не лімітується. Кожний банк у проведенні цих операцій керується лише критерієм власної ефективності та наявності кредитних ресурсів. Іще у 1994 р. Указ Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" наголосив, що при погашенні заборгованості та інших зобов'язань, заставі та проведенні інших операцій норма дисконту з суми векселя не обмежується. До того ж у податкових платежах не ураховується сума зобов'язань за неоплаченими векселями, які прийняті суб'єктами підприємництва на бухгалтерський облік [4, с.254].

Приймаючи до дисконту векселі, банк керується нормами  вексельного права. Його співробітники  зобов'язані простежити, щоб акцепт переказного векселя за своєю формою був повним і правильним, щоб індосаментний ряд творив законного векселетримача, а форма і зміст векселя відповідали чинним вимогам. Але банк не несе відповідальності за дійсність повноважень і підписів осіб, що акцептували вексель.

Процедуру дисконтних операцій з погашенням векселя у  місці врахування відображає рис. 1.1 [4, с.254]:

 

У процесі  дисконту важливою є роль банку. Купуючи  вексель у свого клієнта — векселетримача, він надає йому кредит, за що одержує боргове зобов'язання третіх осіб 1 стає отримувачем тих коштів, які мають надійти з настанням строку погашення. Цим самим підтримується ліквідність векселя як цінного паперу, забезпечується своєчасність виробничо-збутових та інших операцій учасників господарського життя. Такий процес дострокового погашення позички за допомогою обліку векселів називається рефінансуванням. Рефінансування ставить такі основні вимоги до векселів [4, с.255]:

        • обліковані банком векселі повинні мати не менше двох підписів — векселедавця і першого векселетримача;

         • векселі мають бути складені й виписані у відповідності з вимогами чинного законодавства;

• оформлення векселів не повинно містити дефектів форми, котрі здатні позбавити банк права законного векселетримача;

• ланцюг передавальних  написів не може бути перервним чи непослідовним.

Дисконт здійснюється шляхом відрахування процентів з  суми векселя з дня купівлі  до дня оплати. Загалом відшукується таке число, додавши до якого суму процентів, можна було б отримати вексельну суму. За норму облікового процента приймається офіційно встановлена  облікова ставка національного банку, що має назву офіційного дисконту. Але, як правило, комерційні банки обліковують векселі, виходячи зі ставки дещо вищого відсотка, тому що враховується також і комісія.

 Деякі векселі можуть обліковуватися за нижчою ставкою процента, ніж офіційна. Але тоді до них пред'являються підвищені вимоги, тобто це мають бути векселі; виписані на авторитетних платників і акцептовані ними; недоміцильовані векселі; ті, що підлягають оплаті у місцях, де є заклади Національного банку; виписані строком не менше як на 14 і не більше як на 90 днів.

До врахування вексель приймається лише після  скрупульозного аналізу всіх його фінансово-економічних  факторів та перевірки репутації  зобов'язаних осіб. Масштабність і відповідальність цієї роботи потребує високої фахової  підготовки. Вона охоплює повсякденне ведення активних і пасивних операцій, у тому числі прийняття на себе комерційними банками різноманітних вексельних зобов'язань — виступати платниками, індосантами, авалістами, посередниками. Задля того комерційні банки в залежності від потреб формують робочі групи вексельних експертів, а то й створюють спеціальні вексельні відділи.

Умови прийняття векселів до дисконту

Дисконтні операції для комерційних банків є активними, і їхні суми входять у визначення дисконту відповідних нормативних коефіцієнтів.

Вексельні кредити  дисконтного типу можуть бути двох форм: пред'явницькими, що відкриваються для обліку переданих клієнтами до банку векселів. Ними переважно користуються ті товаровиробники, які володіють значними кількостями векселів, що їх виписали покупці за отримані товари, векселедавчими. Вони надаються клієнтам банку, котрі потім видають під цей кредит векселі на оплату товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт чи послуг, що надані іншими організаціями і підприємствами. Останні пред'являють такі векселі до своїх банків, які в свою чергу пересилають їх банкові векселедавця.

Всі операції дисконту здійснюються на основі договору між банком і векселетримачем та отримання вексельного кредиту останнім. Чинний порядок укладання договору дисконту передбачає: зазначення сторін, предмета й змісту договору; окреслення прав та обов'язків сторін; особливі умови, що вирішують можливі суперечки; термін дії договору, юридичні адреси та інші реквізити сторін. У договорі обов'язково вказуються реквізити дисконтованих векселів або ж має міститися посилання на доданий до договору реєстр векселів. Договір зберігається впродовж трьох років з моменту підписання у відділі цінних паперів банку, який веде реєстр договорів обліку векселів. Для цього векселетримач повинен виготовити і подати до свого обслуговуючого банку такі документи:

- заяву встановленої форми, що, як правило, подається до того банку, в якому відкрито основні рахунки даного векселетримача, в тому числі розрахунковий рахунок;

- оригінали векселів, які подаються до обліку;

- дві ксерокопії кожного векселя з лицевого та зворотного боків;

- реєстр векселів установленого зразка, котрий розробляє кожний банк. У ньому належить указувати: номер вексельного бланку; номінальну суму векселя; найменування, адресу і реквізити векселедавця чи акцептанта для переказних векселів; дату й місце складання; найменування, адресу та реквізити індосантів; наявність авалю і найменування, адресу та реквізити аваліста; найменування, адресу і реквізити посередників;

- копії установчих документів векселетримача;

- баланс і звіт про фінансові результати за останній звітний період;

- довідку про операції на розрахунковому рахунку векселетримача-пред'явника, яка має містити таку інформацію: сума залишків розрахункового рахунку на дату складання довідки; наявність платіжних документів у картотеці № 2; сума кредитів, що їх отримав пред'явник; процентні ставки і періодичність погашення; санкції банків [4, с.260].

Наведені  у реєстрі записи звіряються з  реквізитами векселів. Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюються  з реєстру і повертаються клієнтові. За прийняті векселі та документи, що залишаються у банку до остаточного вирішення питання, видається розписка. На векселях, що внесені до реєстру, векселетримач проставляє бланковий індосамент, залишивши перед ним достатньо місця, аби банк зміг поставити штамп про передання векселя у його розпорядження, перетворивши у такий спосіб бланковий надпис клієнта в іменний. Потім вексельні реєстри розглядаються керівником банку, і за наявності кредитних ресурсів на реєстрі ставиться напис про дозвіл надати кредит із вказівкою про кількість та суму векселів, які приймаються до дисконту.

Реєстри і  прийняті векселі передаються далі для обробки до кредитно-вексельного  відділу, де вони реєструються у спеціальній  книзі врахування векселів. Банк щороку відкриває таку книгу, до якої вписуються всі векселі, а порядковий реєстраційний номер векселя з цієї книги проставляється і на лицевому боці самого векселя, і у реєстрах напроти запису кожного векселя.

Схему проведення роботи з рефінансування вексельної заборгованості підприємства наведено на рис.1.2. ЇЇ побудовано на основі схеми, запропонованої Л.О. Лігоненко [8,с.167], щодо порядку проведення реструктуризації активів підприємства, з внесенням суттєвих коректив, враховуючи особливості такого виду активів, як дебіторська заборгованість, оформлена векселем [6,с.49].

 

 

 

2 ОЦІНКА ВПЛИВУ БАНКІВСЬКОГО ОБЛІКОВОГО КРЕДИТУВАННЯ НА ЛІКВІДНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ВАТ СУДНОБУДІВНИЙ ЗАВОД «ЗАЛІВ»