Сюрреалізм в творчості Інгмара Бергмана

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФСЬКОЇ ОСВІТИ І  НАУКИ

 

 

КАФЕДРА ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему

«Сюрреалізм в творчості Інгмара Бергмана»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка IV курсу 42 філос.п.групи

Напряму підготовки –  Філософія

Левченко Ганна Михайлівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012 

План

 

ВСТУП

1. Сюрреалізм та його головні риси.
2. Сюрреалізм в кінематографі.
3. Життєвий шлях та творчість Ернста Інгмара Бергмана.
4. Особливості сюрреалізму Інгмара Бергмана на прикладі

 кінострічки  «Персона».

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 

ВСТУП

 

Є вірші. Є живопис. А  є область мистецтва, де вони дивним чином перетинаються. Це сюрреалізм. Для багатьох сюрреалізм асоціюється  насамперед з живописом. Але вперше про сюрреалізм як про явище в мистецтві заговорили завдяки поетам. Потік свідомості обретший певну форму, рими, слова. Бретон казав, що сюрреалізм ніщо інше, як чистий психічний автоматизм, що має на меті висловити - або усно, або письмово, або будь-яким іншим способом - реальне функціонування думки. Диктування думки поза всяким контролю з боку розуму, поза яких би то не було естетичних або моральних міркувань. Раніше сюрреалізму в мистецтві віршування був дадаїзм. Саме він був попередником сюрреалізму.

Що стосується кінематографу, то звичайно ж неможливо уявити сюрреалістичне кіно без видатного шведського режисера Інгмара Бергмана.

Практично кожна картина  Бергмана оповідає про натягнуті  чи то заплутані в клубок відносини. Відносинах між батьком і сином, між дочкою і матір'ю, між людиною і Богом. І, звичайно, про складному діалозі всередині кожного з нас. Про таких фільмах як «Сьома печатка», «Сунична галявина», «Персона», «Час вовка», «Лицем до лиця», «Причастя», «Мовчання», «Крізь тьмяне скло», «Шепіт і крики» можна говорити нескінченно. Вони одночасно прості, практично позбавлені складного сюрреалізму і загадок, але в той же час являють собою складну конструкцію, де кожен діалог і ракурс ретельно продумані автором і геніально втілені акторами, оператором і іншими учасниками зйомки.

 

 

 

1. Сюрреалізм та його головні риси.

Сюрреалі́зм (фр. surrealisme —  надреалізм) — один із найпоширеніших напрямів у сучасному мистецтві  й літературі. Надреалізм — літературний і мистецький напрям, що виник після Першої світової війни, на початку 20 століття головним чином у Франції.

Засновником сюрреалізму  був французький письменник Андре  Бретон (фр. André Breton). Філософськими  засадами сюрреалізму є суб'єктивно-ідеалістичні теорії інтуїтивізму, фрейдизму, східні містико-релігійні вчення.

Естетичні засади напряму  викладено в «Маніфестах сюрреалізму»          (1 -1924р.) А. Бретона, в котрих він визначає сюрреалізм як «чистый психический автоматизм, имеющий целью выразить, или устно, или письменно, или другим способом, реальное функционирование мысли. Диктовка мысли вне всякого контроля со стороны разума, вне каких бы то ни было эстетических или нравственных соображений». Сюрреалісти закликали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, які вони вважали породженням буржуазної цивілізації.

Головні рисі сюрреалізму:

• Сюрреалісти проголошували примат підсвідомості над свідомістю, звідси захоплення теорією психоаналізу З. Фрейда. Творча енергія, на думку сюрреалістів, виходить зі сфери несвідомого, тому найбільш яскравими моментами її прояви вважалися сни, стану трансу або гіпнозу, хворобливого марення і т.п.
• Ще один знаменитий прийом, часто використовуваний сюрреалістами, - колаж, за допомогою якого поєднувалися зовсім несподівані образи.
• Сюрреалісти заперечували традиційну культуру, і прагнули до створення нової.
• Ще одна важлива риса сюрреалізму - епатажність. Сюрреалісти не обмежувалися проголошенням радикально нового, революційного, напряму в мистецтві і запереченням культури попередніх епох, вони скандально заявляли про себе, відкрито кидаючи виклик традиційному мистецтву, моралі, релігії і громадським засадам. Звідси навмисний антиестетизм часто властивий поетиці сюрреалістів.
• Крім того, творам мистецтва, створеним Бретоном і його прихильниками, притаманна алогічність, вірніше, своя особлива абсурдна логіка.
• З захопленням фрейдизмом частково пов'язане часте звернення до еротичних мотивів.
• Прийоми сюрреалізму (зображення надреального, містичні мотиви, елементи фантастики, жахи, спотворене людське тіло) використовуються в «театрі абсурду».
2. Сюрреалізм в кінематографі.

Сюрреалізм в кіно - спрямування на автоматичне відтворення  свідомості і підсвідомості, що породжувало  найхимерніші форми.

Чому  ж сюрреалісти вирішують звернутися до кінематографа як до засобу вираження своїх ідей?

• По-перше, кіно як нове і особливе мистецтво не могло не цікавити суспільство молодих і оригінальних художників.
• По-друге, специфічна природа кіно могла ідеально реалізувати одну з найважливіших цілей сюрреалістів - зробити нереальне реальним. Завдяки монтажу відкривалася можливість вибудовувати сюжет картини згідно з абсурдною логікою сновидіння.

Один із самих сюрреалістичних  фільмів - «Андалузький пес» (1927), поставлений  Л. Бунюелем і С. Далі. Бунюелю також  належить визначення сюрреалізму: «Це агресивна спрямованість, заснована на повному запереченні існуючих цінностей».

Варто взяти до уваги, що самі автори не мали на меті створення  якогось зашифрованого послання. «За обопільною згодою ми дотримувалися  простого правила: не зупинятися на тому, що вимагало чисто раціональних, психологічних або культурних пояснень. Відкрити шлях ірраціонального. Приймалося тільки те, що вражало нас, незалежно від сенсу ». - Так пише Бунюель з приводу роботи над сценарієм.

Те ж говорить і  Садуль: «Насправді ж, коли Бунюель і Далі писали свій сценарій і винаходили свої безглузді аксесуари, вони зовсім не думали про додання їм якогось символічного значення». Так що фільм вирізнявся підкресленим антиестетизмом, та установкою на те, щоб шокувати глядача.

Абсурдність, алогічність, антиестетичності, аморальність, ірраціональність, примхливість і чорний гумор - ось  те, чого домагалися автори, створюючи  свою картину, щоб скандалом потрясти суспільство. Ця мета була досягнута.

«Справжня мета сюрреалізму  полягала не в тому, щоб сформувати новий напрямок у літературі, живопису і навіть філософії, а в тому, щоб підірвати суспільство, змінити життя». - Так писав Бунюель.

 

4. Життєвий шлях та творчість Ернста Інгмара Бергмана.

Ернст Інгмар Бергман — шведський режисер театру й кіно, сценарист, письменник, один з головних творців авторського кіно 20-го сторіччя. Народился в Швеції, в м. Упсала.

Досить похмуре, екзистенціальне  кіно  Бергмана, можливо, бере початок  з важкого дитинства. Його батько був Лютеранським пастором, тому суворо выховував сина (міг замкнути його в шафу і регулярно бив його. Бергман раз стверджував, що він втратив віру в Бога, у віці 8 років.

Вже в дитинстві Бергман допомагав  провінційному кінооператорові  в налагодженні обладнання для показу фільмів. Згодом він закінчив Стокгольмський університет, де вивчав літературу та історію мистецтв. Професійно працювати у кіно він почав у 1941 році, редагуючи сценарії. Невдовзі написав власний сценарій під назвою Цькування, екранізований 1944 року.

Пізніше Бергман почав знімати власні фільми. Світове визнання здобули його режисерські роботи 1950-х — 1960-х років — «Сунична галявина», «Сьома печатка», «Усмішки літньої ночі», «Мовчання», «Персона».

Восени 1956 року Бергман заїхав у  Упсалу, старовинне місто, в якому він народився. Тут йому прийшла ідея зробити фільм, "абсолютно реалістичний, в якому раптом відкриваєш двері і входиш у своє дитинство ...".

  Так з'явився фільм "Сунична  галявина" (1957), який був удостоєний  призу "Золотий ведмідь"  на кінофестивалі в Західному Берліні.

Бергман закінчив картину "Крики  і шепоти" (1972), болісне дослідження  процесу смерті.

Популярність Бергмана досягла  вершини, коли шведське телебачення  протягом шести тижнів, з 11 квітня по 16 травня 1973 року, показувала його шестисерійний фільм "Сцени з подружнього життя".

Режисер активно працював у кіно й далі, причому майже до всіх своїх картин сценарії писав сам. У 1970-ті — 80-ті роки на екрани вийшли «Дотик», «Осіння соната», «З життя маріонеток», «Зміїне яйце», «Фанні й Олександр». Остання картина була нагороджена "Оскаром" у чотирьох номінаціях, включаючи і категорію "кращий іноземний фільм", повідомляє телеканал SkyNews.

Інгмар Бергман, розпочавши свій шлях як театральний режисер, і надалі не розлучався з театром і ставив п'єси Шекспіра, Ібсена, Чехова, Стріндберга.

Сам Бергман зізнавався, що не любить дивитися свої фільми, тому що вони вганяють його в депресію. У 1982 році Бергман  оголосив, що йде з кіно і цілком присвячує себе театру. Однак у  рідній Швеції, Бергман вважається чимось на зразок національного надбання

У 1988 році отримав премію "Фелікс" за творчість.

У своїх фільмах Бергман відображав природні фарби рідної Скандинавії, що славиться холодною пишністю. У  його картинах морок, що породжує клаустрофобію, поєднується з ніжними веселощами подібно до того, як на зміну зимовим полярним ночам приходять яскраві літні вечори.

Режисер майстерно вмів доторкатися у своїх картинах до найскладніших тем, побудованих на переживаннях, як, наприклад, божевілля або епідемія. При цьому його картини славилися до тонкощів вивіреним сценарієм.

Бергман був, "ймовірно, самим великим кінорежисером, він враховував (у своїй роботі) буквально все", заявляв його колега Вуді Аллен на 70-річному ювілеї режисера в 1988 році.

Своїм вчителем Бергмана вважали Андрій Тарковський і  Роберт Олтман.

Був одружений п'ять  разів. Батько дев'яти дітей.

Його дев'ять дітей  також стали в основному діячами  культури і мистецтва. Син Даніель Бергман був режисером художнього фільму «Недільні діти». Згідно з оцінками, Бергман залишив спадкоємцям близько 7,1 мільйона доларів США. Бергман був власником акціонерної компанії Cinematography Aktiebolag, пов'язаної з виробництвом кіно. Останні роки кінорежисер проводив на маленькому острові Форе в Балтійському морі, де у нього був власний будинок.

Крім прекрасно відомих  кіноробіт, Бергман за своє життя  зробив близько 150 радіо-і театральних  постановок, близько 70 документальних фільмів для телебачення. Сам Бергман часто повторював: «Театр - це моя дружина, а кіно - кохана».

Пішов з життя 30 липня 2007 року в своєму будинку на острові  Форі в Швеції.

Основні теми творчості  Інгмара Бергмана — криза релігії, криза традиційної сім'ї, криза особистості; пошуки справжніх відносин між людьми. Роблячи основну ставку на великий план осіб, які передають складну гаму почуттів, Бергман з допомогою своїх акторів висловлює найскладніші переживання екзистенціальної зустрічі людини з правдою про світ всередині і навколо себе.

Це був один з останніх майстрів інтелектуального, філософського  кіно, переконаний директор Інституту  культурології, відомий кінознавець  Кирило Разлогов: "Бергман прийшов  у кіно з театру зі своїми акторами, своїми традиціями, своєю концепцією і завоював весь світ. Коли кіно стали визнавати як мистецтво, Бергман став його символом. Саме він заснував Європейську кіноакадемію і об'єднав кінематографістів-художників. Інгмар Бергман - фігура унікальна. Це майстер з великої літери, що належить не тільки Скандинавії, але всій світовій культурі. "

Нагороди:

• 1957 - Кращий режисер - "Сунична галявина" ("Золотий ведмідь" на МКФ в Берліні, премія синдикату італійських кіножурналістів).
• 1957 - Спеціальний приз журі (МКФ в Каннах), кращий режисер ("Срібна стрічка" - приз синдикату італійських кінокритиків) - "Сьома печатка".
• 1958 - Кращий режисер - "На порозі життя" (Міжнародний Канський фестиваль).
• 1959 - Спеціальний приз журі - "Обличчя" (МКФ у Венеції).
• 1968 - найкращий режисер - "Персона" (Національна асоціація кінокритиків, США).
• 1969 - найкращий режисер - "Година вовка" (Національна асоціація кінокритиків, США).
• 1970 - Пам'ятна нагорода ім. Ірвінга Дж.Талберга ("Оскар").
• 1971 - "Золотий лев" за внесок у кіномистецтво (МКФ у Венеції).
• 1972 - Кращий режисер (New York Film Critics Circle, National Board of Review) і кращий сценарист (New York Film Critics Circle) - "Шепоти і крики".
• 1974 - кращий сценарій - "Сцени подружнього життя" (New York Film Critics Circle).
• 1978 - найкращий режисер - "Осіння соната" (National Board of Review).
• 1983 - найкращий режисер - "Фанні та Олександр" (New York Film Critics Circle).
• 1987 - Fellowship Award (BAFTA).
• 1988 - Премія за видатний внесок у кіномистецтво (Європейська кіноакадемія) .
5. Особливості сюрреалізму Інгмара Бергмана на прикладі кінострічки «Персона».