Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Июня 2013 в 16:41, курсовая работа
Метою даної курсової роботи є аналіз основних пріоритетів нової політики США на Близькому Сході в контексті сучасної політичної ситуації в регіоні. Висвітлюються чинники формування поточної політичної ситуації в близькосхідному регіоні з точки зору проблеми палестинсько-ізраїльського врегулювання та задіяності інших країн в цьому процесі, формулюються основні компоненти стратегії Сполучених Штатів на цьому напрямі. Завдання дослідження:
- розкрити геополітичну сутність Близького Сходу та його роль у сучасній системі міжнародної безпеки;
- визначити трансформацію проблем безпеки Близького Сходу на сучасному етапі;
- виявити основні фактори, що зумовлюють нестабільність регіональної системи відносин на БлизькомуСході та надати їхню системну класифікацію;
- детально дослідити структурні проблеми безпеки, що стали основною причиною масових заворушень в арабських країнах та зміни режимів у Тунісі та Єгипті з 2001 по 2011 рр.; виявити вплив цих подій на ситуацію на Близькому Сході;
- розглянути розвиток відносин США з іншими країнами Близького Сходу;
- визначити направленість миротворчої політики США на Близькому Сході;
- проаналізувати сучасний стан традиційних проблем безпеки регіону та надати прогноз щодо їхньої еволюції із урахуванням сучасних подій у регіоні;
- визначити особливості підходів нової адміністрації США до здійснення зовнішньої політики на Близькому Сході.
ВСТУП……………………………………………………………………………..2
РОЗДІЛ 1. БЛИЗЬКИЙ СХІД. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНУ
1.1. Близький Схід та його роль у сучасній системі міжнародної безпеки…..6
1.2. Формування нової геополітичної ситуації в близькосхідному регіоні….11
1.3. Трансформація проблем безпеки Близького Сходу на сучасному етапі...14
РОЗДІЛ 2. УЧАСТЬ США У ВРЕГУЛЮВАННІ АРАБСЬКО-ІЗРАЇЛЬСЬКОГО КОНФЛІКТУ
2.1. Арабо-ізраїльський конфлікт: сутність та історія………………………...23
2.2. Миротворча політика США у врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту…………………………………28
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ВІДНОСИН США З ІНШИМИ КРАЇНАМИ БЛИЗЬКОГО СХОДУ
3.1. Політика США на Близькому Сході……………………………………….38
3.2. Особливості підходів нової адміністрації США до здійснення зовнішньої політики на Близькому Сході……………...43
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...50
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...53
Блокада анклаву з
боку Ізраїлю і внутрішні
У листопаді 2008 р. М. Аббас був вибраний на пост президента самопроголошеної і поки що неіснуючої держави Палестина. У січні 2009 р. його повноваження були продовжені ще на рік, до наступних президентських і парламентських виборів в Палестинській автономії у 2010 році.
У червні 2008 р. було укладено шестимісячне перемир'я між ізраїльською владою і ХАМАСом. У грудні того ж року лідер ХАМАСу Х.Машаль заявив про те, що перемир'я не буде продовжено.
Останнім часом міжнародна спільнота приходить до висновку, що жорсткі вимоги до ХАМАС ускладнюють переговори щодо питання формування нового уряду в Палестині. Такі країни Євросоюзу, як Франція і Великобританія, що займали раніше непримиренну позицію відносно ХАМАСа, змінили своє відношення і наразі почали неофіційні контакти з представниками руху. Росія практично від початку виступала за участь ХАМАСу в політичному процесі близькосхідного врегулювання.
Від довгострокового і стійкого перемир'я між ХАМАС і Ізраїлем залежить процес реконструкції Гази, а також відкриття Ізраїлем контрольно-перепускних пунктів і зняття блокади з сектора Газа, яка продовжується з тих пір, як ХАМАС прийшов до влади у червні 2007 року.
На сьогоднішній день ситуація на палестинсько-ізраїльському треку істотно ускладнюється ще й тим, що в ході виборів в Ізраїлі до влади прийшов коаліційний уряд на чолі з представником правої партії „Лікуд” Б. Нетаньяху. У новому уряді і коаліції домінують представники правого табору – партії „Лікуд”, „Наш будинок Ізраїль”, „Єврейський будинок” і ШАС. Праві кола Ізраїлю категорично відкидають такі позиції ключових питань палестинсько‑ізраїльського врегулювання, як: загальновизнаний принцип близькосхідного врегулювання „мир в обмін на землі”; план створення „двох держав для двох народів”; вирішення проблем біженців і статусу Єрусалиму.
В рамках реалізації мети
поставленої новою
Політика американської адміністрації відносно близькосхідного врегулювання полягатиме в здійсненні стратегії, яка повинна примусити Іран згорнути свою програму ядерних озброєнь, переконати Іран і Сирію припинити підтримку тероризму і стати конструктивними регіональними акторами, а також створити відносно мирне, або хоч би більш передбачуване сусідство для Ізраїлю.
Від врегулювання іранського питання також значною мірою залежить розв'язання арабо-ізраїльського конфлікту. Оскільки поки Іран виступатиме фінансовим спонсором ХАМАС і доставлятиме різними шляхами зброю в сектор Газа, укладання мирних угод між палестинцями та ізраїльтянами є практично неможливим. Налагодженню конструктивного діалогу з Іраном відносно близькосхідного мирного врегулювання перешкоджає з одного боку стійке небажання Ірану згорнути свою „ядерну програму”, а з іншого – вороже ставлення Ірану до Ізраїлю.
У даному контексті для політики США простіше прискорити переговорний процес на сирійському напрямі, оскільки на сьогоднішній день Сирія зацікавлена у відродженні своїх відносин із Сполученими Штатами і готова йти на компроміси.
Після вбивства в Бейруті у 2005 р. колишнього Прем'єр-міністра Лівану Рафіка Харірі, в якому підозрювалися керівники сирійських спецслужб, Сирія опинилася в міжнародній ізоляції. Всі відносини США з Сирією були заморожені. Адміністрація Б. Обами в перші місяці своєї роботи заявила про налагодження діалогу з Сирією, оскільки це може відкрити дорогу для початку прямих ізраїльсько-сирійських переговорів. У лютому 2009 р. відбулася зустріч Глави комітету у закордонних справах верхньої палати Конгресу США Джона Керрі з Президентом Сирії Башаром Асадом з метою обговорення шляхів нормалізації сирійсько-американських відносин. За результатами зустрічі Д. Керрі повідомив, що Сирія готова відновити мирні переговори з Ізраїлем на основі принципу „мир за Голанські висоти” і за умови прямої участі в них США. В ході переговорів Б. Асад заявив також про готовність прийняти арабську мирну ініціативу, що відкриває нові можливості для вирішення палестинсько-ізраїльського конфлікту* [6].
В даний час основними цілями Сполучених Штатів відносно Сирії є виведення її з-під впливу Ірану; виконання вимоги не втручатися в ліванські і палестинські справи; відмовa від підтримки ХАМАС і „Хизболли”; відмова від розробок своєї ядерної програми; встановлення жорсткого контролю на кордоні з Іраком, з метою не допущення проникнення на його територію бойовиків; лібералізація політичної системи Сирії – ліквідація монополії партії БААС на владу; лібералізація економіки і проголошення політики відкритих дверей.
Основним завданням Сирії є домогтися в ході переговорів з США зобов'язань сприяти виходу Ізраїлю з Голанських висот, гарантії безпеки з боку Ірану і отримання від Сполучених Штатів економічної допомоги. Також, Сирія зацікавлена в створенні палестинської держави і визнанні права палестинських біженців на повернення. Проблема близькосхідного врегулювання має додаткову актуальність для сирійського керівництва зважаючи на той факт, що на території Сирії в даний час знаходиться близько півмільйона палестинських біженців.
ВИСНОВКИ
Таким чином, головним пріоритетом адміністрації Б.Обами залишається розв'язання кризової ситуації в регіоні Близького Сходу та відновлення і активізація близькосхідного мирного врегулювання. Додатковим компонентом нової американської зовнішньополітичної стратегії є реалізація нового формату партнерства з мусульманським світом.
Ключовим елементом цієї стратегії є пріоритетне використання активної політико-дипломатічної діяльності, тобто висунення на перший план невоєнних інструментів просування американських інтересів на міжнародній арені. Звичайно, Вашингтон не відмовиться від використання військової сили, але застосовуватися вона буде обмежено і вибірково. Пріоритет буде відданий дипломатії і економічним важелям.
Останні півроку через процес зміни влади в Ізраїлі і США переговори щодо близькосхідного мирного врегулювання не просувалися, однак найближчі два місяці стануть вирішальними для подальшого окреслення архітектури взаємовідносин на Близькому Сході. Принциповою складовою політики США в процесі палестинсько-ізраїльського врегулювання є надання пріоритету забезпеченню безпеки Ізраїлю, як головного союзника США та категорична ізоляція руху палестинського опору ХАМАС від близькосхідного мирного процесу.
Водночас, ЄС і РФ все більше схиляються до того, що така позиція є непродуктивною, оскільки єдиним шляхом домогтися відмови ХАМАС від насильницьких методів створення палестинської держави – є його „розблокування” і включення до переговорного процесу. Ігнорування цієї сили як політичної реальності ПА, відсутність укладених з нею зобов’язуючих і визнаних нею угод, надає руху практично необмежені можливості для відновлення нового акту антиізраїльських дій.
У цьому контексті існує два можливі напрями дій американської дипломатії щодо ХАМАСу:
- США будуть шукати шляхи впливу на цей рух через переговори за допомогою „третіх” країн;
- будуть дотримуватись жорсткої лінії попередньої адміністрації у напрямку ігнорування та дотримання провідного принципу американської зовнішньої політики, що полягає у відмові від переговорів з терористами.
Намір Б. Обами здійснити реалізацію плану „двох держав для двох народів” входить в протиріччя з новою політикою Ізраїлю. Відповідно до основних пріоритетів ізраїльської політики створення незалежної палестинської держави згідно із принципом задекларованим в Аннаполісі не відповідає інтересам нового ізраїльського уряду. Водночас, офіційний Тель-Авів вітає розвиток економічних відносин з палестинцями.
Така радикальна позиція ізраїльської влади та відсутність прагнення до компромісу виступатиме одним з факторів подальшого наростання напруження в регіоні.
Проявляючи активність на іранському і сирійському напрямах адміністрація Б. Обами прагне поєднати досягнення трьох основних цілей: 1) забезпечення основних безпекових та енергетичних інтересів США в регіоні; 2) убезпечення Ізраїлю, як головного союзника США на Близькому Сході; 3) досягнення стійкого миру в зоні палестинсько-ізраїльського конфлікту.
Вирішення поставлених завдань представляє для СШA подвійну складність. З одного боку Вашингтон зацікавлений в налагодженні стосунків із Сирією і Іраном, як з країнами, що мають безпосереднє відношення до розвитку палестинсько-ізраїльського конфлікту (фактично задіяними в ньому через підтримку ХАМАС). Проте, якщо відносно Сирії інтереси Ізраїлю і США збігаються, то можливий відхід Б. Обами від жорсткого курсу колишньої американської адміністрації відносно Ірану викликає стурбованість і незадоволеність правлячої правої сили в Тель-Авіві, яка не припускає політики поступок щодо Ірану і можливості дипломатичного розв’язання проблеми іранської ядерної програми. Ізраїль неодноразово давав зрозуміти, що може завдати самостійний превентивний удар по ядерних об'єктах Ірану, у випадку виникнення серйозної загрози з іранського боку для єврейської держави.
Такий варіант розвитку подій є малоймовірним, зважаючи на високу залежність Ізраїлю від військової допомоги Сполучених Штатів. Однак, існує експертна думка, що вважає такий розвиток подій ймовірним у тому випадку, якщо у Ізраїлю виникне відчуття, що з приходом нової американської адміністрації рівень його захисту від іранського удару знижується.
В даних умовах успіх американської дипломатії на сирійському напрямку є найбільш реалістичним, буде символізуватиме прорив в близькосхідній політиці США і сприятиме: 1) розриву альянсу між Дамаском і Тегераном; 2) відходу Сирії від її радикального курсу і позбавленню палестинських бойовиків ХАМАС сирійської підтримки; 3) створенню позитивного сприйняття США в арабських країнах, що підвищить ефективність американської політики щодо арабо-ізраїльського врегулювання.
Сучасні події в арабському світі можуть суттєво вплинути на еволюцію традиційних проблем безпеки регіону: прискорити ослаблення арабських центів сили - Єгипту, Саудівської Аравії та посилення ролі Туреччини Ірану; спровокувати загострення іракської проблеми; підвищити конфліктний потенціал арабсько-ізраїльського протистояння.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ