Сукупний попит і сукупна пропозиція на світових товарних ринках

Неціновими  факторами називаються причини підвищення або зниження середніх витрат виробництва, не пов’язані зі зміною обсягів випуску. Нецінові чинники сукупної пропозиції (зміщують криву сукупної пропозиції):

1. Зміна цін на ресурси:

• Наявність внутрішніх ресурсів (земля, трудові ресурси, капітал, підприємницькі здібності)
• Ціни на імпортні ресурси
• Панування на ринку
• Зміна в продуктивності

2. Зміна правових норм:

• Податки з підприємств і субсидії
• Державне регулювання [7, c.122].

 

1.3. Співвідношення кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції

 

Як сукупний попит, так  і сукупна пропозиція встановлюють деяку взаємозалежність між обсягами виробництва товарів і існуючим рівнем цін на ці товари. У рамках усього світу сукупний попит повинен, за визначенням, рівнятися сукупній пропозиції. У той же час, якщо розглядати окремі країни або їх групи і робити це не ізольовано, а в контексті їх міжнародних економічних взаємозв'язків, то очевидно, що відхилення від балансу попиту та пропозиції є скоріше правилом, ніж винятком.

Графічна інтерпретація  сукупного попиту та сукупної пропозиції близька до інтерпретації попиту та пропозиції на індивідуальний товар. У традиційному графіку попиту і  пропозиції по горизонтальній осі відкладається  сукупне виробництво всіх товарів (Q), а по вертикальній - загальний  рівень цін на всі товари (Р).

Крива сукупного попиту (AD) показує сукупний випуск товарів, на який є попит при кожному рівні  цін. За інших рівних умов сукупний попит тим нижче, чим вище рівень цін (рис. 1.4).

Рис. 1.4 – Сукупний попит і сукупна пропозиція

Крива сукупної пропозиції (AS) показує сукупний випуск товарів, запропонованих на ринок при кожному рівні цін. За інших рівних умов сукупна пропозиція тим вище, чим вище рівень цін. Вертикальна лінія Y може трактуватися як рівень максимального виробництва, при якому обсяги пропозиції товару на ринок залишаються незмінними, незважаючи на зростаючі ціни. Така ситуація може виникнути, коли повністю використані всі фактори виробництва - зайняті всі трудові ресурси (існує повна зайнятість), приплив нового капіталу відсутня, нових родовищ природних копалин немає, технологія не розвивається.

Здатність попиту та пропозиції адаптуватися до умов ринка, що змінилися, називається еластичністю [12, c. 63].

Більше того, криву Y можна  інтерпретувати як криву досконалої нееластичність сукупного попиту та сукупної пропозиції. Якщо вертикальну  позицію займає крива сукупної пропозиції (AS), то це означає досконалу нееластичність пропозиції - скільки не збільшуй ціни, обсяги виробництва не зростуть. Якщо ж вертикальну позицію займає крива сукупного попиту (AD), то це означає досконалу нееластичність попиту - скільки ні збільшуй ціни, обсяги споживання не зменшаться.

Навпаки, криву X можна інтерпретувати як криву досконалої еластичності сукупного  попиту та сукупної пропозиції. Якщо горизонтальну  позицію займає крива сукупної пропозиції (AS), то це означає його досконалу  еластичність - незважаючи на незмінність  ціни, обсяги виробництва необмежено зростають. Якщо ж горизонтальну  позицію займає крива сукупного  попиту (AD), то це означає його досконалу  еластичність - за ціною не більше даної  обсяги споживання не обмежені.

Ринок знаходиться у рівновазі, якщо при існуючому рівні цін на товари сукупна пропозиція дорівнює сукупному попиту (точка Е). Збільшення сукупного попиту зсуває криву попиту вправо на рівень AD1 і точку ринкової рівноваги - на рівень Е1 показує, що при незмінному рівні сукупної пропозиції рівень цін зросте і обсяги виробництва зростуть. Навпаки, зниження сукупного попиту зрушить криву попиту вліво на рівень AD2, точку ринкової рівноваги - на рівень Е2, що показує, що при незмінній пропозиції рівень цін і обсяги виробництва впадуть.

Аналогічно, збільшення сукупної пропозиції зрушує криву пропозиції вправо на рівень AS1 і точку ринкової рівноваги - на рівень Е3, що показує, що при незмінному рівні сукупного попиту рівень цін скоротиться, а обсяги пропозиції зростуть. Навпаки, зниження сукупної пропозиції зрушить криву попиту вліво на рівень AS2, точку ринкової рівноваги - на рівень Е4, що показує, що при незмінному попиті рівень цін зросте, а обсяги виробництва впадуть.

При одночасному зростанні  сукупного попиту та сукупної пропозиції на рівні перетину AD1 AS1 ринкова рівновага  виникне в точці Е5, що показує  зростання обсягів виробництва  при незмінному рівні цін. У зворотній  ситуації при одночасному падінні  сукупного попиту та сукупної пропозиції до рівнів AD2 AS2 ринкова рівновага  виникне в точці Е6, що показує  скорочення обсягів виробництва  при незмінному рівні цін.

При сукупній пропозиції, що збільшується  AS1 на тлі попиту, що скорочується AD2 ринкова рівновага буде досягнуто в точці Е7, що показує різке падіння рівня цін при незмінних обсягах виробництва. У зворотній ситуації при зростаючому сукупному попиті AD1 на тлі пропозиції, що скорочується AS2 ринкова рівновага буде досягнуто в точці Е8, що показує різке зростання рівня цін при незмінних обсягах виробництва [1, c. 17].

В умовах ринкової економіки, не тільки стихійно регульованої, але і керованої державою з єдиного економічного центру, діє об'єктивний закон відповідності попиту та пропозиції. Суть цього закону зводиться до того, що обсяг і структура попиту в кожний конкретний період повинні відповідати обсягу і структурі пропозиції. Основним регулятором об'ємної та структурної збалансованості цих показників (сукупний попит і сукупна пропозиція) мають бути ціни і тарифи.

Держава повинна, залежно  від особливостей господарювання в країні, від історичного періоду ринкової економіки, від розвиненості виробництва, споживання і т. д., з тим або іншим ступенем глибини впливати на ці процеси, регулювати їх.   

 Практика світового господарювання свідчить, що на розмір і структуру сукупного попиту впливають такі чинники:   

1. Розміри грошових доходів  населення.   

2. Рівень цін на товари  і розміри тарифів на платні  послуги.   

3. Стан системи оподаткування  в країні.   

4. Умови кредитування  запасів товарів і споживчих  потреб (для оптових покупців).   

5. Стан грошового обігу  (відсоток готівкового та безготівкового  фонду до розміру ВНП).   

6. Національні й історичні  особливості.   

7. Географічні (Північ - Південь)  і демографічні особливості.   

8. Професійно-кваліфікаційна  структура зайнятості населення.    

9. Рівень безробіття в  країні.   

10. Рівень і стан майнової  диференціації у суспільстві  та ін.

На співвідношення сукупного  попиту і сукупної пропозиції також можуть впливати і інші позаекономічні позавиробничі фактори: коливання політичної ситуації в країні, війни, національні конфлікти, кризи і т. д. [13, c. 119].

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Товари, які можуть або не можуть торгуватися на світовому ринку

 

Предметом докладання сил  сукупного попиту та сукупної пропозиції в міжнародній економіці є  товар, який трактується широко, як вся сукупність матеріальних і нематеріальних предметів, запропонованих для продажу. У більш вузькому сенсі, як відомо із загальної економічної теорії, товар є вихідною категорією товарного  виробництва, яке прийшло на зміну  натуральному господарству і характеризується виробництвом товару не тільки і не стільки для власного споживання, скільки на продаж.

Товар - предмет, що задовольняє яку-небудь суспільну потребу і вироблений для обміну, тобто володіє цінністю, яка встановлюється в процесі його обміну на інші товари.

У теорії міжнародної економіки  товар важливий не як продукт виробництва, а як об'єкт попиту і пропозиції. Оскільки основним предметом вивчення є сфера міжнародного спілкування  та її зворотний вплив на процес виробництва, товар розглядається, насамперед, з точки зору обігу і частково споживання. Товар є таким тільки тоді, коли він комусь потрібен і коли на нього спрямовані дві основні сили ринкової економіки - попит і пропозиція, тобто його хочуть обміняти на інший товар, більше того, хоча б одна з цих сил діє з-за кордону . Якщо хоча б один з цих компонентів відсутній, то товар стає простою річчю і не є предметом теорії міжнародної економіки.

Міжнародна економіка  поряд із загальною теорією макроекономіки вивчає закономірності формування сукупного  й індивідуального попиту та пропозиції на товари, утворення їх рівноважної  ціни, відхилення від неї і раціональні очікування, що виникають. Різниця в підходах полягає, насамперед, у припущеннях про ступінь мобільності факторів виробництва (праці, капіталу, землі і технології), за допомогою яких ці товари були зроблені.

Макроекономічна теорія зазвичай передбачає абсолютну мобільність факторів виробництва, їх повну свободу пересування між регіонами і галузями діяльності. Теорія міжнародної економіки виходить з більш реальної передумови, що така мобільність сильно обмежена міждержавні бар'єрами. Зрозуміло, відмінності не можна сприймати прямолінійно.

Правильне для національної економіки припущення про те, що всі товари продаються і купуються  на ринку, виявляється невірним для  міжнародної економіки. Здатність  зробити продукт ще не означає, що він стане товаром, тобто що його хтось купить. Здатність виробити товар для внутрішнього ринку  не означає, що він буде визнаний товаром  на світовому ринку, тобто що його куплять за кордоном [1, c. 19].

Товари можуть не продавати  за кордоном або за причини їх неконкурентоспроможності, що можна виправити, або за причини початкової неможливості постачати їх на зовнішній ринок, їх принципової «неторгуємості». Тому з точки зору міжнародної мобільності всі товари діляться на ті, що торгуються і не торгуються.

Товари, що торгуються (trade goods) – товари, що можуть пересуватися між різними країнами, беруть участь у міжнародній торгівлі.

Товари, що не торгуються (nontradable goods) – товари, що споживаються у тій же країні, де і виробляються і не переміщуються між країнами.

Головні відмінності  між товарами, що торгуються і не торгуються:

• ціни на товари, що торгуються визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на світовому ринку і знаходяться під впливом попиту та пропозиції і всередині країни та з-за кордону. Ціни на товари, що не торгуються визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на національному ринку;
• підтримка балансу внутрішнього попиту і пропозиції на товари, що торгуються не так важлива, як для товарів, що не торгуються, так як недолік внутрішнього попиту може бути завжди компенсований збільшенням попиту з-за кордону, а недолік внутрішньої пропозиції - збільшенням поставок імпортних товарів. Для товарів, що не торгуються підтримання внутрішнього балансу попиту та пропозиції критично важливе, інакше виникають серйозні соціально-економічні диспропорції;
• динаміка і рівень внутрішніх цін на товари, що торгуються йдуть за динамікою і рівнем в інших країнах. Внутрішні ціни на товари, що не торгуються можуть істотно відрізнятися від цін інших країн, а зміна може не призводити до зміни зарубіжних цін на такі ж товари.

Найбільш типовим прикладом товарів, що не торгуються на світовому ринку є послуги. Клієнтура таких закладів, як перукарня, хімчистка, пральня зазвичай живе неподалік, а приїжджати за-за кордону, щоб почистити костюм, сенсу немає. Послуги з оренди житла - теж зазвичай товар, що не торгується. Японець, який живе в Токіо, місті з дуже високою орендною платою за житло, практично ніяк не може використовувати той факт, що буквально в декількох сотнях кілометрів від нього знаходиться інше місто, де ціни на житло на порядок або навіть на порядки нижче. Лікарі, вчителі, адвокати також зазвичай надають послуги, які з точки зору світової економіки товаром, що не торгується на світовому ринку.  

Поділ на товари, що торгуються і не торгуються проводили ще представники класичного напряму економічної думки, вважаючи, що всі готові продукти є товарами, що можуть торгуватися на світовому ринку тоді як те, що використано для їх виробництва є товаром, що не може торгуватися на світовому ринку.

Чи може товар торгуватися на світовому ринку залежить також від транспортних витрат на його переміщення за кордон і торгових бар'єрів, що існують на цьому шляху. Якщо ціна товару на одиницю ваги є достатньо високою, то зазвичай цей товар може торгуватися на світовому ринку. Найбільш яскравий приклад - золото. Незалежно від транспортних витрат ціна на золото майже однакова у всіх світових центрах торгівлі ним.

Скорочення транспортних витрат у зв'язку з розвитком технології веде до збільшення кількості товарів, що можуть торгуватися на світовому ринку, а зростання міждержавного протекціонізму - навпаки, до їх скорочення.

Проте будь-які кордони між товарами, що торгуються і не торгуються на світовому ринку досить умовні. Найчастіше використовується розподіл, заснований на стандартизованій промисловій класифікації, прийнятій Організацією Об'єднаних Націй та визнаній в більшості країн світу. Відповідно до неї всі існуючі товари та послуги (які теж вважаються товаром) діляться на дев'ять великих груп (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

     Групи товарів, що торгуються та не торгуються на світовому ринку

Група товарів	Тип товарів
Сільське господарство, полювання, лісне господарство та  рибальство Видобувна промисловість Обробна промисловість	Торгуються
Комунальні послуги та будівництво Оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі Транспортування, зберігання і зв’язок і фінансове посередництво Оборона та обов’язкові соціальні послуги Освіта, охорона здоров’я та  суспільні роботи Інші комунальні, соціальні та особисті послуги	Не торгуються