Регулирование перевозок автомобильным транспортом

Не обійшла увагою Конвенція й пішоходів, встановивши для них правила руху проїзною частиною та її перетину. Додатково встановлені правила, що стосуються поведінки водіїв стосовно пішоходів. Водій, наприклад, не повинен припускатися дій, що можуть призвести до небезпеки пішоходів.

Для водіїв та інших учасників дорожнього руху встановлено правила поведінки у випадку дорожньо-​транспортних пригод.

Конвенція про дорожні знаки і сигнали (Відень, 8 листопада 1968 р.) встановлює однаковість дорожніх знаків, сигналів, позначень і розмітки доріг у міжнародному сполученні з метою полегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення безпеки на дорогах. Невід'ємною частиною Конвенції є додатки до неї, які детально описують окремі види дорожніх знаків, сигналів та встановлюють порядок розмітки доріг.

Країни - учасниці Конвенції зобов'язалися прийняти встановлену в ній систему дорожніх знаків, сигналів та розмітки доріг, а також зобов'язалися запровадити її в найкоротші строки, із внесенням відповідних змін у національне законодавство.

У Конвенції описуються окремі види сигнальних знаків, дається їхня класифікація, встановлюються основні вимоги до розмірів, зовнішнього вигляду, правил і місця розміщення. Крім того, встановлюються певні заборони, зокрема:

• заборонено розміщувати на знаку, його опорі або на будь-​якому іншому пристрої, призначеному для регулювання руху, будь-​що, що не стосується цього сигнального знака або пристрою;
• розміщувати плакати, афіші, здійснювати розмітку та встановлювати пристрої, які можуть бути прийняті за сигнальні знаки або інші пристрої для регулювання руху;

Щодо місця розміщення сигнальних знаків, то вони не повинні заважати руху пішоходів і транспортних засобів проїзною частиною.

2.  Європейська угода, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки та сигнали, відкриту для підписання у Відні 8 листопада 1968 p., підписана у Женеві 1 травня 1971 р.

Ця Угода підписана з метою більшої уніфікації в Європі правил, що стосуються дорожніх знаків, сигналів, позначень і розмітки доріг. Всі зміни і доповнення до положень Конвенції про дорожні знаки і сигнали містяться в додатку до Угоди.(СРСР приєднався до цієї Угоди 27 вересня 1974 р.)

3.Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами (КДПВ), укладена в Женеві 19 травня 1956 р.

КДПВ прийнята з метою внесення однаковості в умови договору міжнародного перевезення вантажів дорогами і, зокрема, в умови, що стосуються необхідних для таких перевезень документів та відповідальності перевізників.

КДПВ застосовується до всякого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, якщо місце навантажування вантажу та місце доставки, вказані в договорі, знаходяться на території двох різних країн, з яких щонайменше одна є учасницею Конвенції. Застосування КДПВ не залежить від місця проживання та національності осіб, що уклали договір перевезення.

Слід зазначити, що під транспортним засобами в КДПВ розуміють автомобілі, автомобілі з напівпричепами, причепи і напівпричепи.

Згідно з Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 1 серпня 2006 p. Україна приєдналася до КДПВ із застереженням, що не вважає себе зобов'язаною за ст. 47, яка надає право будь-​якій стороні звернутися для вирішення спору до Міжнародного суду.

4.Європейська угода про міжнародні автомагістралі, підписана в Женеві 15 листопада 1975 р. Ця Угода укладена з метою полегшення та розвитку в Європі міжнародного дорожнього руху, створення комбінованого плану будівництва та реконструкції доріг, що задовольняють вимоги міжнародного руху в майбутньому для забезпечення і розвитку зв'язків між європейськими країнами.

Країни - учасниці Угоди затвердили план автодорожньої мережі , який вони зобов'язалися виконувати в межах своїх внутрішньодержавних програм.

Ця Угода замінила Декларацію про будівництво міжнародних автомагістралей, підписану в Женеві 16 вересня 1950 р.Для СРСР Угода набула чинності 15 березня 1983 р.

6.  Європейська угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) від 1 липня 1970 p., укладена в Женеві (зі змінами, внесеними Поправкою 1, яка набула чинності 3 серпня 1973 p., та Поправкою 2 від 24 квітня 1992 p.).

Угоду укладено з метою сприяння розвитку й поліпшенню міжнародних автомобільних перевезень пасажирів та вантажів, підвищення безпеки дорожнього руху, розроблення правил прийняття на роботу в галузі міжнародного автомобільного транспорту, а також заходів для забезпечення дотримання таких правил.

ЄУТР встановлює вимоги до водіїв транспортних засобів. Зокрема, мінімальний вік водіїв, які виконують міжнародні перевезення вантажів, повинен бути не менше 18 років, якщо максимальна вага транспортного засобу не перевищує 7,5 тонн, або 21 року - для інших транспортних засобів. Під час перевезень пасажирів вік водія у будь-​якому разі повинен бути не менше 21 року.

Встановлено й інші вимоги до водіїв - наявність досвіду роботи, посвідчення про професійну освіту, тощо.

Особлива увага в ЄУТР приділяється використанню контрольного пристрою - обладнання, призначеного для встановлення на автотранспортному засобі для показу та реєстрації в автоматичному режимі інформації про рух такого транспортного засобу і про певні періоди роботи їхніх водіїв. Країни-​учасниці ЄУТР зобов'язалися встановлювати й використовувати контрольні пристрої на транспортних засобах, зареєстрованих на їхній території, за умови додержання встановлених Угодою вимог.

Україна приєдналася до Угоди 7 вересня 2005 р. (Закон України «Про приєднання України до ЄУТР» № 2819-​IV).

7. Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), укладена в Женеві 30 вересня 1957 р.

Угода укладена з метою підвищення безпеки міжнародних дорожніх перевезень. Вона встановлює вимоги до небезпечних вантажів, зокрема, щодо їх упаковки та маркування, а також вимоги, що стосуються конструкції, устаткування і руху транспортних засобів, які перевозять небезпечні вантажі у міжнародному сполученні .

Згідно з Угодою кожна її країна-​учасниця має право регламентувати або забороняти з причин, інших, ніж безпека в дорозі, ввезення на свою територію небезпечних вантажів. Також країнам дозволяється укладення двосторонніх або багатосторонніх угод щодо встановлення певних умов перевезення небезпечних вантажів у міжнародному сполученні.

Україна приєдналася до цієї Угоди в 2000 р. (Закон України «Про приєднання України до ДОПНВ» від 2 березня 2000 р. № 1511-​III).

8.Конвенція про податкове обкладення дорожніх перевізних засобів, що використовуються для міжнародного дорожнього перевезення вантажів, підписана в Женеві 14 грудня 1956 р.

Під перевізним засобом у Конвенції розуміється будь-​який перевізний засіб з механічним двигуном, який пересувається дорогою власними силами, а також будь-​який причеп, що призначений для зчеплення з таким перевізним засобом і ввозиться разом з ним або окремо.

Перевізні засоби, зареєстровані на території однієї з країн-​учасниць і тимчасово ввезені під час міжнародного перевезення вантажів на територію іншої країни-​учасниці, на встановлених Конвенцією умовах звільняються від податків і зборів на рух перевізних засобів або володіння ними, що стягуються на території останньої країни-​учасниці. Але така пільга не поширюється ані на мостове й дорожнє мито, ані на податки чи мито на споживання, ані на податки й мито на перевезення.

Конвенція набула чинності 29 серпня 1962 р. Україна в ній участі не бере.

9. Угода щодо застосування митних документів в прямому автомобільному сполученні у разі перевезення вантажів,підписана у Варшаві 17 листопада 1983 р. з метою спрощення і прискорення митного оформлення вантажних перевезень автомобільним транспортом.

Угода також визначає порядок накладення митного забезпечення (пломбування кузова транспортного засобу), обов'язки і відповідальність перевізника за збереження митного забезпечення.Для СРСР Угода набрала чинності 6 липня 1985 р.[7]

До основних правових актів  в Україні, що регулює автомобільні перевезення, належить Закон України "Про автомобільний транспорт" 2001 р.( Із змінами, внесеними згідно із Законами.Останні N 406-VII (  406-18 ) від 04.07.2013)

Він визначає завдання та функції  державного регулювання діяльності автомобільного транспорту. Згідно з  цим Законом, наприклад, головне  завдання державного регулювання діяльності автомобільного транспорту - формування ринку його послуг через реалізацію єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної  та соціальної політики. Основні його функції:

• формування ринку послуг;
• контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт;
• нормативно-правове регулювання питань автомобільного транспорту;
• ліцензування діяльності перевізників;
• організація і контроль автомобільних перевезень;
• захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту.

Для подальшого розвитку автомобільного сполучення, розвитку торговельних відносин, а також полегшення регулювання міжнародних автомобільних вантажних перевезень Україна укладає з окремими країнами двосторонні угоди, наприклад:

• Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про міжнародні автомобільні перевезення від 18 травня 1992 p.;
• Угода між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про міжнародне автомобільне сполучення від 17 грудня 1992 p., Виконавчий протокол до цієї Угоди від 16 грудня 1994 p.;
• Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про міжнародне автомобільне сполучення, Протокол до цієї Угоди від 20 березня 1995 p.;
• Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Словенія про міжнародне автомобільне сполучення від 29 жовтня 2001 p.;
• 5)Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Королівства Норвегія про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажів від 15 червня 2004 p. та ін.

Як правило, вказані угоди встановлюють, що регулярні перевезення здійснюються на підставі дозволу - документа на проїзд, який дозволяє в'їзд (виїзд) автомобільного транспортного засобу однієї держави - учасниці договору на територію (з території) іншої держави або надає право на проїзд транзитом через територію іноземної держави - учасниці договору. Такі дозволи видаються на підставі встановлених квот. У свою чергу, наявність дозволу не є обов'язковою під час здійснення нерегулярних перевезень.

Норми міжнародних договорів, що регламентують міжнародні автомобільні перевезення, можуть доповнюватися міжнародними угодами, що регулюють питання прикордонного, санітарного, екологічного та інших видів контролю.[8]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Економічні відносини між державами  та їх юридичними і фізичними особами  без застосування транспорту неможливі. Конвенції та інші міжнародно-правові  акти у сфері транспорту створюють  уніфіковане право і зменшують  застосування до перевезення колізійних норм.

Міжнародне транспортне  право - це система принципів і норм, що регулюють правовідносини, які виникають між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з використанням транспортних засобів у процесі міжнародного економічного співробітництва.[9]

Автотранспортом можуть здійснюватися  збірні перевезення від різних вантажовідправників  різних товарів або партій товарів. Якщо вантаж має бути завантажений на кілька транспортних засобів або  потрібно перевезти різні вантажі  чи партії вантажів, складається стільки  накладних, скільки транспортних засобів  використовується або скільки вантажів або партій вантажів перевозиться.

Основним документом в автомобільних  перевезеннях є товаротранспортна накладна, що виконує функції: договору перевезення; товаророзпорядчого документа; розписки перевізника.

Умови договору міжнародного автомобільного перевезення вантажів між європейськими  державами визначає Конвенція про  договір міжнародного перевезення  вантажів(1956 р.)

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1.Аксьонов І.Я. Єдина транспортна  система. - К.: Знання, 2000. - 213 с.

2.Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне  приватне право. - К.: Атіка, 2003. - 544 с.

3.Автомобільні перевезення у  міжнародному сполученні/ Л.М. Костюченко, М. Наапетян. - К.: Слово, 2007. - 656 с.

4. Ануфрієва Л.П. Міжнародне приватне  право. - М.: Наука, 2000. - 338 с..