Любов як соціальна цінність особистості в суспільних відносинах

Мета і завдання дослідження. Об'єктом дослідження є соціально-філософський зміст феномена любові як основи моральнісності, а також її похідної чесноти - солідарності як комунікативного принципу, ціннісне значення яких розкривається в дослідженнях переважно вітчизняної, французької та російської соціальної філософії, зокрема в їх релігійному напрямі. Для більш повного аналізу використано дослідження в царині соціальної теорії утопічного характеру, для яких любов є засадничою основою формування ідеального суспільства. А також дослідження інших філософських напрямів, в яких висвітлюється феномен впливу любові на розвиток особистості та стосунки як міжособистісного, так і соціального планів. Зокрема, залучається аналіз художньо-філософського осмислення феномена любові, що сприяє більш повній розробці цієї проблематики. Головною концептуальною засадою об'єкта дослідження є робота П. Сорокіна "Таємна енергія любові", в якій говориться, що як соціальне явище любов бере участь у всіх взаємодіях між двома і більше суб'єктами, де ціннісні прагнення та реальні потреби одного розділяються та підтримуються іншими.

Предметом дослідження є ціннісне значення любові в системі особистості та суспільних відносин.

Мета. Здійснити дослідження ціннісного значення любові в контексті соціально-філософського аналізу на основі людиновимірного підходу до концепцій розвитку суспільних відносин. Реалізація цієї мети передбачає розв'язання наступних завдань:

- визначити поняття любові в контексті загальнокультурного, історико-філософського та соціально-філософського дискурсів;

- виокремити поняття любові як основи моральнісності та комунікативного принципу;

- окреслити місце та значення любові в розвитку особистості;

- висвітлити соціальну цінність любові;

- з'ясувати місце любові в системі суспільних відносин, зокрема її вплив на формування соціальних інституцій;

- здійснити дослідження феномена любові як моральнісної основи різних форм соціальної солідарності;

- показати, що є протидією розвиткові любові;

- визначити загальнолюдське значення цінності любові в розвитку глобального суспільства.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Головна методологічна засада дисертаційного дослідження полягає у вирізненні типових суспільних рис і способів осмислення феномена любові, ґрунтуючись на соціально-філософських концептах таких мислителів, як: Платон, Арістотель, Августин Блаженний, А. Хомяков, В. Соловйов, С. Булгаков, С. Франк, Л. Баранович, Т. де Шарден, М. Шелер, П. Сорокін, Ф. Тьонніс, Г. Йонас, Г. Маркузе, П. Рікер, П. де Лоб'є та ін.

Головною особливістю способу дослідження є те, що до феномена любові застосовується цілісний підхід, завдяки якому любов розглядається у єдності її головних іпостасей: "еросу", "філії" та "агапе", що дає можливість запровадити нове поняття - "довершена любов". Концепція "довершеної любові" є подальшим розвитком ідеї "істинної любові" як основи моральнісності у В. Соловйова. Досліджуючи його теорію "дії любові", розробляється поняття "протидії любові" як в особистісному житті, так і в суспільних відносинах.

Суспільні відносини аналізуються на засадах аксіологічного підходу до сфери інституційного буття, в якому любов виступає як формотворчий ідеал, який знайшов своє втілення в релігійному напрямі соціальної філософії та утопічних теоріях соціального устрою.

Виходячи з того факту, що любов є об'єктивною потребою в житті кожної людини, особистості, а також феноменом соціально залежним, визначається необхідність створення концепції розвитку любові та її місця у суспільно-історичному житті людства.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено соціально-філософський аналіз феномена любові як соціальної цінності особистості та її місця в суспільних відносинах. Шляхом застосування цілісного підходу феномен любові досліджується у єдності його трьох основних понять: "еросу", "філії" та "агапе". Методом теоретичного узагальнення досліджується соціальний зміст феномена любові. Завдяки ідеографічному методу визначається місце любові на шкалі соціальних цінностей. Шляхом аксіологічному підходу до сфери інституційного буття здійснюється ціннісний аналіз феномена любові як основної формотворчої цінності суспільних відносин типу Gemeinschaft.

Завдяки порівняльно-історичному методу простежується проблема розвитку любові у суспільних відносинах. Як особливий методологічний засіб використовується типологія для вивчення складових почуття любові та визначення нового поняття - протидії розвиткові любові. Засіб наочності використовується для ілюстрації наукового обґрунтування за допомогою прикладів з художньої літератури. Методом узагальнення досягається проведення аналогій, через здійснення порівняльного аналізу архетипових ситуацій в художній та соціальній реальностях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає: у вивченні феномена любові в методологічному плані, як соціальної цінності, в цілісності та історичному розвитку. Досліджуючи дану тему в контексті історії світової, загальнокультурної та філософської думки, в розрізі соціально-філософського дискурсу розкрито, що:

- трактування феномена любові в історії європейської філософської думки, яке тлумачить її через три головні поняття: "ерос", "філію" та "агапе", породило досить відмінні типи інтерпретації її ціннісного значення в соціальній сфері. Доводиться плідність цілісного розуміння цього феномена, основою якого є запроваджене дисертантом поняття "довершеної любові";

- "довершена любов" являє собою єдність "еросу", "філії" та "агапе", яка відображає взаємодію тілесного, душевного та духовного вимірів людського буття. Такий підхід враховує багатовимірність людської істоти та вплив любові на різні сфери соціального життя;

- розвинуто ідею "істинної любові" В. Соловйова як основи моральнісності, яка ґрунтується на збереженні традиційного відношення до трьох начал буття: сорому - до нижчого, співчуття - до рівного, благоговіння - перед вищим, та доведено, що розгортання почуття любові до довершеної цілісності залежить від розвитку особистості та відповідно до її типу зароджується від якогось одного складника її моральнісної основи, але без доповнення іншими двома виникає загроза згасання почуття любові;

- багатофункціональність соціальної цінності феномена любові розкривається в її властивостях, насамперед у властивості об'єднувати (від поєднання статей до єднання спільноти, яке відбувається шляхом підсилення дії любові, що виявляється в запереченні егоїзму); у властивостях сприяти продуктивному розвитку особистості; створювати почуття безпеки по відношенню до Іншого, завдяки довірі, яку вона викликає; відтворювати нову якість міжособистісних стосунків; чинити опір "егомережам", які підсилюють роздроблення суспільства;

- місце любові в системі суспільних відносин визначає насамперед її соціальна цінність та те, що любов є формотворчою основою для таких соціальних інституцій, як шлюб, сім'я, виховання, мораль, релігія, церква, екуменічні рухи та ін., та загалом будучи основою суспільних відносин типу Gemeinschaft, зберігає людиновимірність суспільства;

- з огляду на суб'єктивний характер процесу формування ціннісних орієнтацій соціальна цінність любові перебуває в залежності від суперечливого зв'язку цінності любові до Іншого та любові Іншого. Якщо любов до Іншого як особистісне переживання є безумовною цінністю, то любов Іншого є проблемною цінністю. Така суперечливість призводить до різних проявів ресентименту, як, наприклад, ворожнеча, ненависть чи бажання помсти, що спричинюють дезінтеграцію в суспільстві;

- любов до Іншого в її цілісному розумінні служить моральнісною основою різних форм соціальної солідарності, які не тільки не пригнічують особистість, а й сприяють її розвитку, на відміну від орієнтації на таку солідарність, яка в колі "егомережі" авторитарної особистості стає на заваді розвитку особистісного начала;

- протидією розвиткові "довершеної любові" є екзистенційний страх перед Іншим, який на противагу дії любові, що полягає в запереченні егоїзму, підсилює його;

- загальнолюдське значення цінності "довершеної любові" в розвитку глобального суспільства полягає у тому, що в ній розкриваються нові шляхи солідарності, позбавлені негативних виявів ресентименту.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Дослідження феномена любові як соціальної цінності, її впливу на розвиток особистості та формування суспільних відносин є продовженням традиції вітчизняної філософської думки, яку було перервано. Важливість теоретичного вкладу даного дослідження в царину суспільнознавчої теорії полягає в новому підході до вивчення цього феномена, який здійснюється через цілісне залучення його головних понять. Такий підхід доповнює традиційне розуміння важливості феномена любові тим, що підкреслює багатомірність людської істоти та її соціальних зв'язків. Запровадження нового поняття - "довершеної любові" - в царину соціально-філософського дискурсу наголошує на актуалізації проблеми людиномірності людської спільноти. Такий погляд на феномен любові та його соціальне значення здійснює важливий вклад в царину суспільствознавчої науки. Дане дослідження може бути використаним в подальших наукових дослідженнях соціального значення феномена любові, зокрема в межах суспільствознавчих курсів вузівської та шкільної освіти, написанні підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій. Практичне значення цього дослідження полягає в тому, що його висновки можна використати в наукових розробках нової соціальної теорії, ґрунтованої на людиномірному підході до всіх сфер соціального буття. Важливе значення дане дослідження має для розвитку соціологічних досліджень з проблем соціології сім'ї, соціології конфлікту, соціології виховання та інших напрямів.

Апробація дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження, висновки та теоретичні узагальнення було апробовано на міжнародних та всеукраїнській наукових конференціях, міжнародній літній філософській школі, наукових читаннях і конференціях, круглих столах, наукових семінарах та семінарах відділу соціальної філософії Інституту філософії, а також аспірантських читаннях:

1. На наукових читаннях: "Наука навчанню" (присв. пам'яті М. В. Гончаренка) (6-7 лютого 2001 р.); 2. На аспірантських читаннях: "ХХІ століття і сучасна науково-практична інноваційна культура" (11 квітня 2001 р.); 3. В Міжнародній літній філософській школі "Глобальні трансформації сучасного світу", де дисертантка прослухала повний курс та успішно захистила науковий реферат (25 червня - 11 липня 2001 р.); 4. На науковій конференції: "Людина і культура в умовах глобалізації" (26-27 жовтня 2001 р.); 5. На IV Аспірантських читаннях "Туризм і проблеми соціоекономічного, правового та культурного розвитку сучасного українського суспільства" (10 квітня 2002 р.); 6. На Міжнародній конференції "Людина у світі духовної культури" (17-18 травня 2002 р.); 7. На Міжнародному симпозіумі "Комплексне дослідження духовної культури слов'ян: художня картина світу" (22 травня 2002 р.); 8. На Волинських філософських читаннях "Україна: глобальні виклики сучасності" (травень 2002 р.); 9. На Міжвузівській студентській науково-практичній конференції "Освіта та педагогічна етика" (24-26 жовтня 2002 р.); 10. На Міжнародній конференції "Володимир Соловйов: Росія та Вселенська Церква. Критичний погляд нашого часу" (30 жовтня - 1 листопада 2003 р.). 

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображені у 10-ти публікаціях: 4-х статтях у наукових фахових виданнях та 6-ти - у збірниках матеріалів наукових семінарів, конференцій та аспірантських читань.

Структура дослідження зумовлена його метою та логікою. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, 9-ти підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Матеріал викладено на 172 сторінках, список використаної літератури містить 200 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність обраної теми наукового дослідження, визначено ступінь вивченості проблеми, мету і завдання роботи, об'єкт та предмет дослідження. Охарактеризовано методологічні засади, сформульовано наукову новизну одержаних результатів. Розкрито науково-практичне значення наукового дослідження, наведено апробації та публікації результатів дисертаційної роботи.

У РОЗДІЛІ 1. Соціально-філософський зміст феномена любові розглянуто різні підходи до вивчення феномена любові в контексті загальнокультурного та історико-філософського дискурсів. Виокремлено дослідження феномена любові в соціальній філософії та зазначено, що в даній царині досліджень цей феномен є малодослідженим. Це зумовлено тим, що як соціальне явище любов розглядалася переважно в релігійній філософії, традицію якої було перервано в ХХ ст. Зазначається, що в релігійній філософії тлумачення любові здійснювалося поза її цілісним сприйняттям, як "агапе", і тому подібні дослідження не позбавлені утопічного характеру. Обґрунтовується методологічний підхід, на основі якого здійснюється вивчення феномена любові в цілісності його основних проявів, що дає можливість тлумачення його як основи моральнісності та дієвості комунікативного принципу. Доводиться, що в любові розкриваються реальні міжособистісні комунікативні стосунки, завдяки чому відбувається прорив людини зі стереотипізованого світу цілераціональності у багатовимірний світ, де можливе порозуміння через комунікацію. Такий підхід до вивчення ціннісного значення феномена любові як соціального явища дозволяє уникнути утопічного характеру дослідження та надає людиновимірної ознаки аксіологічній парадигмі осягнення суспільного життя.

У підрозділі 1.1. Тлумачення любові в контексті загальнокультурного та філософського дискурсів показано, що в історії філософської думки, починаючи від античності, склалося три основні тлумачення феномена любові: "ерос", "філія" та "агапе", які, хоча є проявами різних вимірів людського буття, в подальших дослідженнях розумілися переважно як синоніми або досліджувалися окремо, чи навіть замінювалися одним поняттям. У загальному та спрощеному розумінні ці поняття, відповідно, виражають такі прояви любові: ерос поєднує статі, агапе поєднує тілесний світ із духовним, філія, або дружба, виражає взаємну симпатію між людьми. Подібне трактування через різні та навіть протилежні поняття зумовило сприйняття феномена любові поза його цілісністю, що, в свою чергу, спровокувало цілий ряд розбіжностей в розумінні його ціннісного значення, зокрема в соціальній сфері. Цілковите ототожнення багатомірного феномена любові з агапе, яке переважало за середньовіччя, або з еросом, що було притаманне добі Відродження, спричинило спрощене лінійне розуміння даного феномена, що, в свою чергу, призвело до того, що за сучасної доби раціоналізації суспільного життя ціннісне значення цього багатогранного феномена людського буття потрапило до сфери неістотного.