Визначні історико-культурні памятки Криму

Нижній парк має більш  регулярне планування, а припалацова  теріторія насичена скульптірами та фонтанами( мармурові леви скульптора з Італії Джованні Бонанні, фонтани  Амурів, Трільбі, Мушля).

Колекції палацу

Кожна зала палацу має своє оздоблення.На додачу особливу атмосферу підтримують меблі англійських,французьких майстрів 18-19 століть,годинники, світильники, дзеркала, ліхтарі. Шедевром дерев'яного різблення є шафа в Китайському кабінеті.

Парадна Вітальня оздоблена балконом для музик, камінами, колекціями порцеляни, кришталю, визолоченої бронзи.

Окрасою палацу став Зимовий  сад.

Колекція живопису

Аристократичний палац неможливо  уявити без колекції живопису. Своя колекція картин є і в Воронцовському палаці Алупки.

Англійське виховання власника палацу графа Воронцова спричинило появу в палацовій збірці меблів і картин англійських майстрів, що було рідкісним на теренах Російської імперії.Але домінували твори художників Фландрії, Голландії, Італії, Франції. Тут зберігають твори П.Снейєрса,К Нетшера, К. Маратті, Вільяма Хогарта, Джорджа Доу.

Серед витворів майстрів Франції  особливе місце посіли великі за розміром декоративні картини Гюбера Робера, що прикрасили Парадну вітальню. Сюжети - фантастичні пейзажі Робера на теми давьоримських будівель Італії.

В парадному вестибюлі  представлено декілька парадних портретів  родичів Воронцових різних майстрів(художник Річард Бромптон та ін.)

Палацова бібліотека налічувала 25 000 томів. Після більшовицького перевороту 1917 року бібліотека вивезена в Росію.

Подальша доля палацу

Тут мешкало три покоління  Воронцових. після 1917 року вони вимушенно емігрували за кордон. Спадкоємці живуть в США.

При СРСР палац націоналізували, з 1921 р. створено музей.

Крим був захоплений німецько-фашистськими загарбниками.В палаці був будинок відпочинку фашистів.Колекції музею не встигли евакуювати і їх пограбували. Відомо, що було вивезено 537 предметів мистецтва. картин і гравюр.Після війни частину їх повернули в музей.Приміщення палацу врятували,що є величним вчинком наукового співробітника музею С.Г.Щеколдіна.

Під час Кримської(Ялтинської) конференції в Воронцовському палаці Алупки розмістили делегацію з Британії.

З 1956 р. за наказом з Москви тут відновлено роботу музею.

[1]

 

Нікітський ботанічний сад — комплексна науково-дослідна установа, котра веде роботи по питанням плодівництва та ботаніки. Розташований на Південному березі Криму між селищем Нікіта та Чорним морем.

Колекція саду

Нині жива колекція саду налічує 30 тис. видів, гібридів і сортів рослин практично всіх країн світу. У Нижньому парку саду росте каліфорнійський дуб (більше в нашій країні ніде не зустрічається), а в Приморському - найтеплолюбивіші дерева і чагарники: мирт, фейхоа, орхідейне дерево, хамеропс (карликова пальма). Є в Нікітському саду сосна алепська, нумідійська (алжирська) ялиця, дуб траволистний (каліфорнійський) і кипарис Арізона, ялівець віргінський і єдиний в Никітськом саду екземпляр "залізного дерева" - пародії персидською. Дерево досягає 6 м висоти, має крону з широкоовального листя, яке восени приймає рожево-оранжеве забарвлення. Екскурсія по Нікітському саду починається з Верхнього парку, де вздовж майстерно оформлених алей можна зустріти насадження рослин, завезених зі всіх континентів Землі: бамбука з Північного Китаю, вічнозеленого дуба кам'яного, могутніх дерев ялиці, платана, секвойядендрона гігантського (мамонтове дерево). У цій частині Саду росте тис ягідний, такий, що досягає 500-річного віку, нагадуючи про тутешню минувшину реліктових лісах. Нижній парк - найстаріша частина Нікітського саду, створена в першій половині XIX століття. Тут привертають увагу маслиновий гай, закладений більше 160 років тому, інші теплолюбиві культури: інжир, мушмула, хурма. Особливо цікаві старі дерева суничника дрібноплодного (суничного дерева червоного), занесеного в Міжнародну Червону книгу. Наступний, Приморський парк, краще за інших захищений навколишніми гірськими гребенями, клімат тут м'якший, і тому в цій частині Никітського саду представлені найбільш теплолюбиві вічнозелені форми рослин: різноманітні пальми, криптомерія і османтуси, фісташка мастикова, численні яскраво квітучі субтропічні чагарники. По обидві сторони від Приморського парку лежать ще два цікаві об'єкти Никітського саду. На сході - заповідник "Мис Мартьян", де зберігається цінний куточок реліктового субсередземноморського лісу, в якому виростають в невинних умовах рідкісні дерева, чагарники і трави, - всього біля 500 видів - і все це багатство на 120 гектарах заповідної суші! Заповідник є природною лабораторією учених саду, тому для масових екскурсій він закритий. На захід від Приморського парку, ближче до Ялти, розташований парк на мисі Монтадор, де разом з аборигенними видами - дубом пухнастим, ялівцем високим - виростає ряд реліктових хвойних екзотов: багато видів сосни з різних країн світу, метасеквойя з ніжною, обпадаючою на зиму хвоєю. Тут можна помилуватися також посадками сосни піцундської, природні насадження якої в Криму збереглися на Південному березі лише на мисі Айя на заході і в Новому Світі на сході. Дивує відвідувачів і старий гай мамонтових дерев, посадки кипариса мексиканського, гутаперчевого дерева і інших екзотів. Никітській сад - місце, де хочеться побувати не одного разу. І всякий раз відкриватимеш для себе нові і нові деталі. Як в музеї, що зберігає роботи великих майстрів. Тут в ролі такого геніального майстра виступила сама природа.

Історія

Історія створення 10 червня 1811 р., при активній участі відомого ученого-ботаніка, інспектора по шовківництву півдня Росії М.Біберштейна, в Петербурзі був підписаний "Указ про установу в Криму Імператорського казенного ботанічного саду". У тому ж році біля села Нікіта (нині селище Ботанічне) у місцевого поміщика Смірнова куплено 375 десятини землі. Пост директора саду М.Біберштейн запропонував своєму помічникові, 30-річному ученому Х.Х.Стевену. Вже у вересні 1812 р. зробили перші посадки. Так належало початок сучасному Державному Нікітському ботанічному саду. За 14 років невтомної діяльності Х.Х.Стевен, що прозвав згодом "Нестором російських ботаніків", зібрав більше 450 видів екзотичних рослин.

[2, 3]

 

Феодосія

Символом Феодосії є видатний пам'ятник середньовічної архітектури Башта Святого Костянтина. Фото «візитної картки» міста можна побачити на гербі Феодосії, воно часто зустрічається на поштових марках і конвертах, значках. Знаходиться башта в парковій зоні на набережній Феодосії.

 

У 70-80-х роках XIII ст. генуезці захопили Феодосію (Кафу) і зробили її головним адміністративним і торгівельним центром своїх володінь в Криму. У другій половині XIV ст. Генуя значно розширила свої володіння, захопивши Чембало (Балаклаву), а пізніше Сурож (Судак). Кафа славилася в ті часи як великий центр работоргівлі, також зі сходу сюди привозилися прянощі, ароматичні речовини, шовк, із слов'янських земель доставлялися хутра, віск.

За часів нападів татар  Генуя значно укріпила Кафу і починаючи  з 14 століття (1342 р.) тут побудували 26 сторожових і оборонних башт і цитадель (фортеця у фортеці).

Башта Костянтина грала важливу  роль в системі оборони Кафи, прикриваючи  головні ворота фортеці. Бастіон  башти Костянтина частково зберігся до наших днів. Побудований він  на північно-західному краю зовнішнього оборонного кільця. Відкрита всередину, три стінна башта не могла стати пасткою для її захисників в разі захвату фортеці ворогом. Знизу товщина її стенів доходить до 2-х метрів. Зовні вгорі чітко малюються на тлі піднебіння кам'яні (після реставрації цегельні) зубці.

Після падіння Кафи в 1475 році під ударами турок до башти було прибудовано додаткове зміцнення з каменя - так званий турецький Бастіон.

Башта Костянтина неодноразово реставрувалася. У 1914 тут працювали  італійські майстри.

Сьогодні Башта Святого  Костянтина і турецький бастіон  є вельми популярними туристичними об'єктами. Щорік помилуватися цим  пам'ятником старизни приїжджають  сотні людей зі всіх куточків світу.

[4]

 

Гурзуф

Головною визначною пам'яткою Гурзуфа є Гурзуфський ландшафтний парк. Парк був закладений при організації курорту в кінці XIX сторіччя. Його площа 12 гектарів. Це один з перших парків, закладених на Південному березі після включення Криму до складу Росії.

Парк знаходиться на березі моря в гирлі гірської річки Авунди. Річка ділить парк на дві нерівні частини. У меншій частині, північно-східній, зосереджені основні санаторні споруди, і ця частина більш нарядна. У південно-східній частині парку розміщені кінотеатр, музична естрада, різноманітні фізкультурні майданчики.

У парку багато витворів архітектури малих форм, зокрема, скульптури і фонтани. Монументальна, наприклад, групова скульптура «Фонтан богині ночі», яку обрамляють групи кипариса пірамідального. Одні вважають, що ця скульптурна група, виготовлена у стилі бароко, добре скопійована з оригіналу, що експонувався на міжнародній виставці фонтанів у Відні в 1898 році, інші вважають її оригіналом, купленим при закритті виставки. Цей фонтан виготовлений за мотивами античної міфології. Не менш цікаві скульптури «Мати, що купає дітей», «Олені на водопої», «Ведмедиця з ведмежатами», фонтан «Купальниця». Встановлені тут бюсти Пушкіна, Адама Міцкевича, Лесі Українки, Чехова, Шаляпіна, Горького і Маяковського.

За багатством рослинності  і красою Гурзуфський парк входить  до числа кращих парків Південного берега. Тут зростає більше 110 видів і декоративних форм дерев і чагарників південної флори. Переважають цінні субтропічні хвойні і вічнозелені листяні породи. Великий інтерес представляють старі насадження кипариса пірамідального. У парку є аукуба, кедри, лавр благородний, османтус запашний, юки, секвоя гігантська, магнолія і багато інших. З місцевих видів в парку знаходяться суничник дрібноплідний, сосна кримська, ялівець високий, фісташка туполиста, яглиця понтійська.

Парк знаходиться на території  санаторію з жорстким пропускним режимом. Тому відвідати парк і музей  Пушкіна, що знаходиться на його території, можна тільки у складі організованої екскурсійної групи.

 

Аю-Даг (Ведмідь-гора) - розташована в околицях Гурзуфу. Біля його підніжжя розташований Міжнародний дитячий табір «Артек». Гора Аю-Даг відома далеко за межами Криму як своєрідна емблема Південного побережжя півострова. Висота Ведмідь-гори невелика - 577 м над рівнем моря, проте площа її значна - 5,4 кв.км.

Гора унікальна в геологічному відношенні. Форма гори Аю-Даг (Ведмідь-гора) характерна для всіх лаколітів. Гора не є продовженням або частиною Головної гряди Кримських гір, тому що складена зовсім з іншого каменя. Цей камінь - не осадова порода типу вапняку, пісковику або глинистого сланцю - основних доданків Кримських гір, а є дуже міцною, глибинною магматичною породою, якою дали назву габбро-діабаз. Габбро-діабаз - красивий і міцний камінь сіро-зеленого кольору, особливо ефективний після поліровки. З нього зроблені трибуни на Червоній площі в Москві, фанерований канал Москви-річки і перші станції московського метрополітену. Виявивши цю вражаючу відмінність, учені припустили, що Аю-Даг і небагато схожих з ним куполоподібних гір Південного берега є вимерлими вулканами. Не дарма Аю-Даг називають одним з природних мінералогічних музеїв Південного берегу. У надрах Аю-Даг виявлено до 20 різних мінералів. І якщо вам повезе, то і ви зможете стати володарем кристалів золотистого піриту, чорного турмаліну, рідкісних везувіану і ломонтіта і навіть густо-фіолетового аметиста.

Аю-Даг є ландшафтним  заповідником. Багатий і багато в  чому унікальний рослинний мир Аю-Даг.На площі в 572 гектари налічується майже 600 видів рослин, що складає 22% обширної кримської флори, що складається з 2600 видів. Серед його флори є 13 видів ендемічних, тобто властивих тільки даній місцевості, рослин, 44 види рослин рідко зустрічаються в Криму, а 17 - занесені в Червону книгу України. Є два види рослин, які не зустрічаються більше ніде в світі: це дрік Віри і капуста лісова кримська. Зростає безліч рослин, які не зустрічаються більше ніде на території України.  Аю-Даг вкритий лісом. У множині зустрічається представник листяного вічнозеленого дерева з кримської аборигенної флори - суничник дрібноплідний. Ботанічна визначна пам'ятка Аю-Даг - це гай фісташки, розташований в районі мису Монастирський і бухти Панаїр. Аналогів такого гаю в Криму немає. Вік її достатньо великий. В усякому разі, вже на початку століття вона була добре відома російським ботанікам, що проводили дослідження в Криму.

Тваринний світ Аю-Даг теж цікавий. Тут зустрічаються олені, косулі і кабани, що щозими забрідають сюди у пошуках їжі, живуть тут косулі і борсуки, кам'яна куниця, білки і зайці. У великій кількості зустрічається рідкісна кримська ящірка - гекон і леопардовий полоз. Цих двох мешканців Аю-Даг занесено до Міжнародної Червоної Книги.

[4]

 

Керч

Цікавим пам'ятником фортифікаційної  архітектури XIX століття є Фортеця «Керч», яка з недавнього часу є частиною Керченського історико-культурного заповідника і вже зустрічає своїх перших відвідувачів.

Фортеця загадкова і таємнича, до кінця її секрети не розгадані. Ходить чимало чуток про те, що підземними лабіринтами «Керчі» можна навіть дістатися до Туреччини. Точного плану споруд не існує. Сміливців чекає чимало труднощів, старожили говорять, що підземелля форту поглинули не одного з тих, що бажають розкрити його таємниці.

Історія фортеці почалася з поразки Росії в Кримській  війні 1856 року. Саме тоді в Керченській протоці на мисі Ак-Бурун Олександр II і наказав побудувати форт «Тотлебен» (або ж фортеця «Керч», як її частіше називають сьогодні). Місцем зведення фортифікаційної споруди було обрано стару Павлівську батарею. Проект розробив основоположник російської фортифікаційної школи, генерал Едуард Тотлебен. У будівництві форту використовувалися найінноваційніші досягнення фортифікаційного мистецтва XVII-XIX ст.

Згідно з планом 1860 року, гарнізон фортеці складався з 5235 чоловік, 1860 з них були артилеристи. На кріпосних верхах передбачалося  розмістити 587 знарядь, запас пороху складав 22 тисячі пудів. Зміцнення, які  складалися з центрального форту, а  також Мінського і Віленського люнетів, розташовувалися так, щоб забезпечити повний захист фортифікаційної споруди. З моря фортецю захищали берегові батареї, а з боку суші була ціла мережа ровів і заховані за товщу стін батареї. Якщо противникові удавалося проникнути на територію фортеці, то з двох сторін оборонних ровів його накривала шрапнель невидимих гармат. Фортеця повинна була стати кращою з існуючих фортець, єдиною опорою Російської імперії на Чорному морі.

Роки революції і громадянської  війни фортеця пережила без особливих  руйнувань.

В довоєнні роки, напередодні  Другої світової війни, Тотлебен разом з морською батареєю 29-БІС стала одним з пунктів берегової оборони Чорноморського побережжя. У післявоєнні десятиліття фортеця залишалася величезним арсеналом, а в равеліні форту розміщувалася окрема дисциплінарна рота Чорноморського флоту - одна з найсуворіших флотських виправних установ подібного роду в СРСР.

У роки ядерного протистояння, за часів «застою», склади фортеці були переповнені боєприпасами. Тоді були побудовані нові майданчики, а охоронні периметри значно збільшені. Історичне значення фортеці було втрачене, ніхто не піклувався про її збереження. Кріпосний камінь використовувався на будівництво дач і гаражів. Після розвалу СРСР склади і військові частини розформовувалися. Тоді першою була ліквідована дисциплінарна рота. Равелін форту Тотлебен, де вона розміщувалася, залишився без охорони, і протягом року добре улаштована територія розкрадається, а будівлі руйнуються. Така ж доля надалі спіткала і на останні елементи фортеці. І лише завдяки натиску громадськості пам'ятник історії був врятований від повного знищення. З квітня 2003 року в Керченському державному історико-культурному заповіднику формується новий відділ під назвою «Фортеця Керч».

Сьогодні форт «Тотлебен» надзвичайно привабливий для  туристів. Фортеця відмінно гармонує з ландшафтом, тут можна своїми очима побачити елементи фортифікаційної  архітектури XIX ст (лабораторії, пороховий льох, де зберігалося 9 тис. пудів пороху, форт Тотлебен, оборонні рови, колодязі, казарми), пам'ятники Великої Вітчизняної війни. До речі, саме тут, на ретраншементі(фортифікаційна споруда), знаходиться найвища точка Керченського півострова, 110 метрів, звідки відкривається панорама Керчі і російських берегів.

[4]

 

Севастополь

Одним з основних символів міста-героя Севастополя вважається Пам'ятник затопленим кораблям. Цей монумент зведений на штучному острівці з гранітних глиб. Розташований він всього в 10 метрах від Приморського бульвару. Загальна висота пам'ятника — 16,66 м.

Пам'ятник, який є колоною  з корінфською капітеллю, увінчаною  бронзовим орлом з розкритими крилами, який тримає в дзьобі лавровий вінок, був зведений в 1905 році. Це була п'ятдесята річниця першої оборони Севастополя, під час якої були затоплені російські парусні кораблі. Авторами проекту монумента виступили естонський скульптор А. Г. Адамсон і архітектор В.А.Фельдман.

«Аби загородити вхід ворожим  судам на рейд і тим самим врятувати  Севастополь», - заради цього були знищені  кораблі флоту. Така цитата віце-адмірала П.С.Нахимова. Впоперек фарватеру затопили сім застарілих кораблів – ветеранів. У лютому 1855 року, коли була залишена Південна сторона, в бухті загинула і решта флоту. Ця жертва зробила Севастопольську бухту недоступною для англо-французів. Команди затоплених кораблів, зійшовши на берег, поповнили ряди захисників севастопольських бастіонів.