Виникнення і розвиток дитячого туризму

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………2

РОЗДІЛ І. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ДИТЯЧИХ  ТУРИСТИЧНИХ ПОДОРОЖЕЙ

1. Виникнення і розвиток дитячого туризму…………………………………4
2. Туризм у системі навчально-виховної роботи в освітніх закладах……….7

РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ТУРИСТИЧНИХ ПОДОРОЖЕЙ.

2.1 Правила організації та проведення туристичних походів з учнями та студентською молоддю…………………………………………………………11

2.2 Вимоги щодо формування туристичних груп учнівської та студентської молоді……………………………………………………………………………..14

2.3 Дитячі оздоровчі табори……………………………………………………..23

ВИСНОК………………………………………………………………………….26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Дитячий туризм – це вид туристичної діяльності, спрямований на задоволення оздоровчих, спортивних та пізнавальних потреб дітей і молоді поза місцем їх постійного проживання та навчання. Він покликаний виховувати підростаюче покоління засобами туристичної краєзнавчої діяльності, формувати всебічно розвинену особистість. Основними видами дитячого та молодіжного туризму є екскурсія, спортивний туризм, оздоровлення та відпочинок у таборах санаторно-курортних закладах, освітні, ділові та заохочувальні тури для талановитих підлітків, переможців творчих конкурсів, олімпіад. Як комплексне соціальне-економічне поняття дитячий туризм наразі досліджується за такими показниками: кількість учасників, мета подорожі, форма організації, вікові показники тощо.

Економічні переваги цього виду туризму очевидні: подорожі організовані і повторюються з року в рік. З погляду соціальної сфери дитячо-юнацький туризм надає унікальну можливість ознайомитися з історичною і культурною спадщиною своєї країни і сусідніх держав. Важливий туризм і як засіб зняття фізичної втоми, психологічної напруги і стресу. Окрім того, дитячо-юнацький туризм є однією з найефективніших оздоровчих технологій, сприяючих формуванню здорового способу життя людини в суспільстві, що має значення у вихованні підростаючого покоління.  Формування дитячо-юнацького туризму в Україні нараховує декілька етапів:

1) зародження дитячого туризму (період Російської та Австро-Угорської імперій, ХІХ початок ХХ століття);

2) розвиток дитячого туризму і рекреації в радянський період (20-ті - 90-ті роки ХХ століття), 3) розвиток дитячо-юнацького туризму у часи незалежної України. (1991 рік і до сьогодні).

Витоки дитячого туризму відносяться до кінця ХVII століття і пов'язані зі становленням системи освіти. Основою його появи слугує удосконалення методики викладання природознавства у школах Російської Та Австро-

Угорських імперій. Поряд  із введенням у програми навчальних закладів курсів з природознавству  виникають перші освітні прогулянки на природу, про доцільність яких висловлювалися передові російські  та австро-угорські педагоги. 

Дитячий туризм зароджується як комплекс заходів з метою наочного пояснення явищ природи. Вперше значення принципу наочності і наочності в системі навчання відображено у "Статуті народних училищ" (1786 р.) і "Шкільному Статуті" (1804 р.). В зазначених нормативних документах чітко визначена необхідність проведення екскурсійних прогулянок не тільки на природу, але і з відвідинами мануфактури, майстрових ремісників тощо. Таким чином уже на початку ХІХ століття сформувались певні теоретико-методологічні засади розвитку туризму та екскурсій серед учнівської молоді. Це - пізнавальні екскурсії, основною метою яких було поглиблення та споглядання теоретичних аспектів вивчення географії в школі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ОСНОВНІ  ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ДИТЯЧИХ  ТУРИСТИЧНИХ ПОДОРОЖЕЙ

1. Виникнення та розвиток дитячого туризму.

Туризм і краєзнавство, які виникли і розвивались  як об'єктивна суспільна потреба  у давнину, поступово затвердились у ролі одного із важливих засобів  виховання. У їх розвитку можна виокремити такі етапи: створення передумов для організованих групових (колективних) походів і подорожей; утвердження походів і подорожей як засобів виховання; становлення і розвиток туристсько-краєзнавчої діяльності як суспільного явища, яке сприяє комплексному розв'язанню виховних, освітніх і оздоровчих завдань. Свідчення про перші організовані подорожі з метою ознайомлення з культурою і природою інших народів дійшли до нас із давнього світу. Першими мандрівниками були купці. Подорожі давніх греків і римлян до Єгипту із VI ст. до н. е. не були винятковим явищем, оскільки їх приваблювала незвичайна природа, давня історія, культура та велич єгипетських споруд. Відвідуючи Єгипет, грецькі та римські мандрівники залишали графіті - короткі записи із нагадуваннями свого імені на стінах будівель, металевих виробах, посудинах тощо. Одним із таких мандрівників був "батько історії" - Геродот (прибл. 485 - прибл. 425 до н. е.). Свої численні тривалі подорожі різними землями він описав у дев'яти книгах. Друга книга присвячена Давньому Єгипту, який Геродот відвідав після 459 р. до н. е. Він описав свій маршрут долиною Нілу. Геродот - перший грецький турист, про якого збереглися достовірні дані. Мандрівкою своєю державою для давніх греків були поїздки в Олімпію на Олімпійські ігри. Нерідко римляни і греки здійснювали далекі подорожі до цілющих джерел. Наприкінці XVII і на початку XVIII ст. у європейських державах при вивченні окремих предметів деякі вчителі використовували в роботі з учнями пішохідні прогулянки і мандрівки в навколишні визначні місця. Такі найпростіші форми мандрівок називали екскурсіями. У другій половині XVIII ст. у Західній Європі почали створювати центри туризму. Передумови подальшого розвитку туризму були пов'язані з потребою організації і проведення тривалих пізнавальних мандрівок задля вивчення віддалених та важкодоступних куточків Земної кулі. Із метою удосконалення рухових умінь і навичок учасників мандрівок проводили їх попередню підготовку, перевіряли соціально-психологічну відповідність і погодженість, випробовували необхідне для мандрівок спорядження. У такий спосіб виникли своєрідні методичні прийоми і правила підготовки учасників мандрівок та експедицій. Досвід складних подорожей і мандрівок із виховною метою постійно накопичувався і вдосконалювався.                                   Туризм (франц. tourisme, від tour - обхід, об'їзд) - прогулянка, подорож у вільний час, пов'язані з виїздом за межі постійного місця проживання; вид активного відпочинку, який поєднує відновлення сил людини з оздоровчими, спортивними, культурними та розважальними цілями. Учені Ю. Грабовський, О Сколій та Т. Сколій наголошують, що найповніше визначення туризму репрезентує його як один із видів активного відпочинку, що здійснюється у процесі подорожі у вільний від трудової діяльності час, протягом якої відбувається духовний, культурний, соціальний розвиток особистості то задоволення її рекреаційних потреб (оскільки він поєднує різні види рекреаційної діяльності: оздоровлення, пізнання, відновлення виробничих сил), е складовою охорони здоров'я та фізичної культури. Туризм у своєму розвитку і становленні пройшов п'ять етапів (О. Тімець, В. Серебрій, Ю. Грабовський, А. Шипко):     1) до туристський період (період первісного суспільство - XV ст.);           2) період зародження туризму як галузі (епоха Відродження (XV-XVI ст.)         - виникнення перших туристських агентств 60-70 роки XIX ст.);                     3) період становлення туризму як галузі (від виникнення перших турагентств у 50-70-х роках XIX ст. до початку XX ст.)

4)період формування індустрії туризму (від початку XX ст. до 50-х років XX ст.)

5) період масового туризму (від середини XX ст. до сьогодні). 

Чинники, які сприяли  розвитку туризму" збігаються з тими чинниками,наякихгрунтуеться:                                                                                                                     а)розвитоксуспільства,виникненняторгівлі,поділпраці;                                             б) появо людей, не зайнятих у суспільному виробництві й управлінні, які могли б подорожувати;         в)здійснення віруючими релігійних обрядів і паломництв до спитих місць, що сприяло створенню у цих місцях необхідних умов для проживання;

г) розвиток культури, науки, мистецтва, що зумовило появу мандрівників, бажаючих ознайомитися з визначними пам'ятками мистецтва, а також здобути освіту в інших країнах, вивчати іноземні мови;

ґ) пізнання природи, відкриття  ресурсів її впливу на здоров'я людини, що сприяло популяризуванню подорожей  із метою оздоровлення;                          д) збільшення вільного часу, що дало можливість людині раціонально і корисновикористатийогодляпізнаннясвіту;                                                         е) збільшення кількості населення та різні демографічні процеси;                            е) погіршення екологічного стану довкілля та потреба у його вивченні.                 Взаємопов'язаний і комплексний розвиток краєзнавства й туризму визначає суть та зміст туристськокраєзнавчої діяльності. Вона полягає у тому, що освітньо-виховний комплекс знань об'єднує поняття "краєзнавство" і "туризм" як засіб, який допомагає реалізувати краєзнавчо-оздоровчий напрям і активно впливає на формування здорового способу життя і високих моральних якостей людини. Крім того, у краєзнавчій освіті туризм відіграє важливу роль, тому що основною його перевагою є масовість. Саме це сприяє комунікації людини з людиною, переданню історичних і культурних цінностей.  Шкільна туристсько-краєзнавча діяльність є формою раціональної системи зв'язків із навчанням і вихованням. Адже через неї учитель творить особистість учня, впливаючи на нього засобами емоційно забарвленого міжособистісного спілкування, причому робить це ґрунтовно, створюючи умови для пізнання учнем себе як особистості і світу. Успішна реалізація цих можливостей залежить від підготовленості самого учителя як керівника краєзнавчо-туристської роботи.            На думку українських вчених-краєзнавців Миколи Костриці й Василя Обозного, "учителі застосовують різноманітні форми краєзнавчо-туристської роботи з учнями, пам'ятаючи, що краєзнавство не існує без туризму, а туризм - без краєзнавства. Адже тільки туризм надає шкільному краєзнавству дійового творчого, суспільного характеру". Щодо шкільної краєзнавчо-туристської діяльності Олександр Остапець (1929-2002) зауважував, що вона залучає підростаючі покоління до соціального середовища (макросередо-вища), ознайомлюючи з ним, що прискорює процес виховання.                                    Туристсько-краєзнавчу роботу розглядали як засіб гармонійного розвитку підлітків і юнацтва, характерними структурними компонентами якого є похід, подорож, екскурсія. У сучасних дослідженнях її вважають інтегративною формою навчально-виховного процесу, що сприяє вибору оптимального комплексу психолого-педагогічних умов і засобів усебічного впливу на особистість.

1.2 Туризм у системі навчально-виховної роботи в освітніх закладах.

У системі навчально-виховної роботи освітніх закладів туризм постає діяльністю, що поєднує подорож та пізнання довкілля. З огляду на це туристсько-краєзнавчу діяльність О. Остапець визначав як комплексний засіб гармонійного розвитку дітей та юнацтва, що полягає в активному пізнанні і покращенні навколишнього середовища і самих себе в процесі туристичних подорожей. Туристична діяльність полягає у пошуку, обґрунтуванні і розкритті у взаємозв'язках і взаємо залежностях сукупності особливостей певної території, комплексному оцінюванні її у природно-історичному і соціально-економічному аспек.

Об'єктом туристсько-краєзнавчої діяльності є сукупність географічних, історичних об'єктів і явищ суспільного життя та їх взаємозв'язків на певній території. М. Откаленко зазначав, що об'єктом туристсько-краєзнавчої діяльності є суспільно-територіальний комплекс, який підтверджує географічний характер краєзнавчих знань, але не вичерпує їх. Краєзнавство також містить знання історії, демографічного складу, духовної і матеріальної культури населення певної території. М. Міроиов розглядає об'єкт краєзнавства як соціально-економічний, політичний, історичний і культурний розвиток мікрорайону, села, міста, району, області, природні умови.  Територія, етнічний простір, що складається з менших за розміром історико-географічних одиниць (село, місто тощо), є предметом туристсько-краєзнавчої діяльності. За визначенням академіка Є. Колесника, краєзнавство всебічно вивчає малі території. При цьому всі факти, явища і процеси досліджують комплексно, тобто у причинно-наслідкових зв'язках.

Туристськоїдіяльністьпередбачаєвиконаннятакихзавдань:                                                                                                                      - сприяти відродженню духовності, національної свідомості, любові до рідної країни у підростаючого покоління;                                                                                  - виховувати повагу до людини та її праці;                                                                                        - підвищувати результативність навчання й виховання за допомогою яскравих прикладів із навколишнього середовища;                                                                                            - збагачувати досвідом спільної діяльності, спілкування                                                                - здійснювати особистісний розвиток кожного учня і студента;                                                           - сприяти оздоровленню, підвищенню рівня фізичної підготовленості дітей, підлітків і молоді;

- навчити раціонально,  без заподіяння шкоди природі збирати колекції, цінні природні матеріали;   

-розвивати вміння поповнювати зібраними під час походів і екскурсій матеріалами краєзнавчі музеї чи куточки, створювати нові;                                                - навчити постійно стежити за екологічним станом довкілля та вчасно ознайомлювати з результатами досліджень громадськість.

Особливої актуальності туристсько-краєзнавча діяльність у  системі навчально-виховної роботи в освітніх закладах набуває нині. Вона передбачає дослідження рідного  краю у взаємозв'язку із вивченням глобальних і регіональних особливостей довкілля, створює умови для використання краєзнавчого матеріалу в навчально-виховній роботі школи і ВНЗ, забезпечує застосування набутих знань, умінь і навичок (як результат безпосереднього розвитку школярів і студентів, забезпечення їхнього життєвого досвіду). Функції та види туристсько-краєзнавчої діяльностіІз огляду на те що туристсько-краєзнавча діяльність є не лише способом проведення вільного часу, а й формою виховного впливу на особистість, виокремлюють різноманітні її функції і види. Основними функціями сучасного туризму є:   

1) виховна функція.  Кожна туристська подорож формує  певний досвід терплячого долання  незручностей, виховує любов і  повагу до людей, рідного .краю, учить шанобливо ставитися до традицій, вірувань, світогляду інших народів тощо; 

 2) розвивальна функція. У процесі подорожей відбуваються розвиток пізнавальної активності, забезпечення можливості адекватного самопізнання, озброєння комунікативними вміннями і навичками;                                             3) пізнавальна функція.Вона полягає у пізнанні світу, накопиченні досвіду, формуванні світогляду кожного мандрівника. Здійснюючи похід чи екскурсію рідним краєм, юні краєзнавці отримують знання про географічні, історичні, екологічні тощо особливості довкілля, вчаться зберігати їх для наступних поколінь, що сприяє розвитку науки, культури, мистецтва та інших галузей людського суспільства;          

 4) соціалізуюча функція. Відбувається оволодіння навичками взаємодії з іншими людьми, правилами поведінки в колективі тощо;                                          5) рекреаційна функція. Туристські подорожі сприяють поліпшенню фізичного і психологічного здоров'я юних дослідників, які отримують нові враження. Дитячий туризм передбачає подорожі дітей, зокрема. школярів, віком від 7 до 15 років із різними цілями.        

По тематичним напрямам пізнавальні подорожі школярів може бути розбитий на етнографічні, геологічні, екологічні, історичні, археологічні інші види виїздів.   По способу організації туристські подорожі поділяються на:      При організації самодіяльних походів зі школярами існують нормативи, обмежують вік учасників і їхніх підготовку. Наприклад, до тренувальним виїздам допускаються діти від 7 років із наданням одного керівника на 6 школярів, в походи1-ой категорії складності допускаються учні від 12 років,2-ой категорії - від 14 років, керівник супроводжує 12-15 дітей. У походи 3-ей категорії складності йдуть школярі від 15 років у супроводі одного керівника на 8-12 людина.