Сучасний стан туристичного бізнесу в Україні проблеми та перспективи

Основні цілі державного регулювання туристичної діяльності:

• забезпечення прав громадян на відпочинок, відновлення та зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;
• захист прав і законних інтересів туристів і суб'єктів туристичного бізнесу;
• відновлення та збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання й охорона при плануванні та забудові територій, на яких розміщені об'єкти туристичних відвідувань;
• створення сприятливих умов для удосконалення й розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

До основних пріоритетних напрямів державної політики розвитку туризму відносяться:

• удосконалення правових засад регулювання туристичних відносин;
• становлення туристичного бізнесу як високорентабельної галузі економіки;
• заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму та створення нових робочих місць;
• сприяння розвитку в'їзного та внутрішнього туризму, сільського та екологічного (зеленого) туризму;
• розширення міжнародного співробітництва у сфері туристичної діяльності та утвердження України на світовому туристичному ринку;
• гармонізація законодавства України про туризм до світових вимог, створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та сертифікації робіт і послуг в туристичному бізнесі тощо.

Розвиток туристичного бізнесу в Україні відбувається на ринкових засадах, але не знаходиться  у "вільному плаванні", бо регулюється  державою на основі законодавства, національної політики та індикативного планування всіх видів туризму

Проблемне питання

Аналіз поточного  стану туристичної сфери в  Україні дозволяє не тільки оцінити  в реальному часі її конкурентоспроможність на міжнародному рівні, але й виявити  ключові проблеми, що заважають реалізації наявного туристичного потенціалу країни в повній мірі.

Проблеми, які  можна спостерігати в даний час  в області вітчизняного туризму, є, так би мовити, «спадком», яке залишилося в нашій державі після розпаду  СРСР. Так, виробнича база галузі створювалася головним чином в радянський час, тому на сьогоднішній день серед об'єктів інфраструктури домінують великі комплекси з великою концентрацією місць та дуже низьким рівнем комфорту.

Також сьогодні відсутня скоординована висококваліфікована  і грамотна система дій з виведення  туристичного продукту нашої країни на світовий ринок, яка б давала відчутні результати. Поряд з цим, не можна не помітити, що низький рівень обслуговування туристів обумовлений загальною кваліфікацією працівників цієї сфери. В Україні практично відсутня відповідна система для підготовки, а також перепідготовки кадрів в сфері туризму і чіткі, відповідні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги. А у існуючих навчальних закладів ще немає відповідного досвіду.

Все ще залишається  актуальним питання гармонізації екологічного стану, незважаючи на те, що Україна вже зробила значний крок - в порівнянні з 1990 роком зменшила забруднення атмосфери на 58,56%. Збільшення туристичного потоку піднімає проблеми визначення оптимальної екологічного навантаження на регіони і необхідності визначення максимальної пропускної спроможності без шкоди навколишньому середовищу та історико-культурної спадщини.

Поряд з цим, складності митного контролю та несприятливий  візовий режим для іноземних  туристів, проблеми тіньової економіки, економічна і політична дестабілізація, недосконала правова забезпеченість галузі все ще залишаються головними зовнішніми чинниками, що затримують розвиток туризму в Україні.

Ні для кого ні секрет, що ми маємо величезний туристичний  потенціал, але, на жаль, використовуємо його не дуже ефективно. Причини цього полягають у непростій соціально-економічній ситуації в країні, в невідрегулюванні системи стимулювання туристичної індустрії, а також у відсутності ефективної стратегії розвитку галузі на національному та регіональному рівнях.

Саме ці внутрішні  і зовнішні чинники можуть стати  якоюсь базою, на основі якої можна  сформувати пропозиції щодо виходу галузі з кризового становища, які у  свою чергу допоможуть визначити  подальші напрямки її розвитку.

Перспективи розвитку

Досягнення  сприятливого соціально-економічного впливу туризму на суспільство є  важливою стратегічною метою як розвинених держав, так і країн, що розвиваються.

Актуальним  і перспективним є подальше вивчення міжнародного досвіду управління в  сфері туризму, дослідження ролі недержавного сектора, питань сталого розвитку та механізмів стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в сфері туризму в контексті глобального розвитку сучасності.

Збільшити економічні вигоди від туризму можна різними  методами, які вбудовуються в процес державного управління, що дозволяє уникнути багатьох проблем. Одним з таких методів є зміцнення зв'язків між туризмом та іншими секторами економіки.

На даний  момент у туристичної сфери України  є тільки два шляхи до подальшого ходу подій. Саме зараз відбувається той переломний момент, від якого залежить її майбутнє: стане вона вагомим джерелом надходжень до державного бюджету або залишиться на тому ж рівні. Все це обумовлюється тими орієнтирами, які будуть покладені в основу політики розвитку туризму.

Таким чином, виникає  альтернатива: чи робити акцент на іноземного споживача чи відновлювати внутрішній туристичний процес. Так чи інакше, в обох випадках вкрай необхідно  негайна зміна вітчизняного ринку  туристичних послуг згідно з міжнародними вимогами.

Ясна річ, що така постановка питання досить умовна, проте на рівні смислового обґрунтування  програм на найближче майбутнє експерти радять віддавати перевагу другому  варіанту. Це не означає ігнорувати міжнародної туризм, але особливу увагу варто акцентувати на тому, щоб розвиватися за рахунок власних споживачів, а вже потім, маючи відповідну базу, прагнути вдосконалити досягнення на світовому рівні.

Розвиток туризму  в Україні особливо важливо, оскільки саме завдяки цій сфері можна  поліпшити соціально-економічну ситуацію в країні. Враховуючи це, держава повинна сприяти міжнародному співробітництву і створенню економічних і організаційно-правових основ становлення туризму як прибуткової галузі економіки України.

Пріоритетними напрямками для розвитку  туристичного бізнесу повинні бути:

• державне стимулювання внутрішнього та іноземного туризму, в тому числі, через удосконалення системи оподаткування;
• забезпечення внутрішньої конвертованості туристичних послуг шляхом підвищення їх якості та розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування туристів;
• поетапна приватизація туристичних об'єктів з їх інфраструктурою;
• будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих туристичних об'єктів;
• державне фінансування відновлення пам'яток архітектури, культури, історії України;
• залучення коштів підприємницьких структур, суб'єктів туристичної діяльності для розвитку інфраструктури туризму;
• організація приміських зон короткочасного відпочинку, створення нових рекреаційних зон загальнодержавного та місцевого значення;
• сприяння організації виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції для забезпечення потреб туристів і відпочиваючих у високоякісних продуктах харчування;
• залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємницької діяльності в сфері туризму (Сільського зеленого туризму);
• створення сприятливих умов для розвитку активних видів туризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, пригодницького тощо);
• державне сприяння просуванню на міжнародний ринок туристичного продукту України через міждержавні угоди та програми;
• створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері туристичного бізнесу;
• проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристичних господарств, використання природного та історико-культурного потенціалу країни [10].

Враховуючи  нинішній стан туризму в Україні, для досягнення поставленої мети необхідно в короткі строки вирішити досить складні проблеми. Сучасна  туристична індустрія — дуже складна й багатогранна економічна система. Туризм не тільки прямо чи опосередковано охоплює більшість галузей економіки, у тому числі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, зв’язок, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, а й стимулює їхній розвиток. Туризм може і повинен стати одним із найефективніших засобів отримання прибутку, стимулювання ринкових відносин, активного впливу на зайнятість населення. Крім економічного, важливим є і політичний аспект впливу туризму, оскільки імідж країни на світовій арені залежить і від вражень туристів, які її відвідали. Значну роль туризм відіграє також у питаннях охорони здоров’я та духовної культури населення.[4]

Основою туристичної  індустрії є насамперед туристична інфраструктура і турпослуги. Нинішній стан інфраструктури не задовольняє ні українських, ні іноземних туристів, а рівень сервісу і якості надаваних послуг робить нас іноді просто неконкурентоспроможними.

Стан транспортної інфраструктури більшості рекреаційних територій характеризується низьким  рівнем розвитку єдиної транспортної мережі, пришляхового сервісу та інформаційного облаштування, незадовільним станом дорожнього покриття та безпеки дорожнього руху. [5]

Враховуючи, що історико-культурна спадщина та унікальні  пам’ятки природи викликають величезний інтерес вітчизняних і іноземних  туристів, ми повинні активно використовувати  наявний потенціал і розробити  ефективну модель створення туристичної інфраструктури в історико-культурних та природних заповідниках.

Безумовно, для  вирішення всіх окреслених проблем  необхідне значне бюджетне фінансування. Поряд із цим, і на державному, і  на регіональному рівні слід продовжувати роботу над залученням інвестицій у створення сучасної курортної та туристичної інфраструктури. При цьому закономірно, що і іноземні, і вітчизняні інвестори очікують від нас створення сприятливого клімату та реального дієвого механізму сприяння інвестиціям. Тільки в цьому разі можна розраховувати на швидке і якісне будівництво нових та реконструкцію діючих об’єктів рекреаційного призначення та інфраструктури. [6]

Отже, проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, можна  виокремити її головні проблеми та знайти альтернативний шлях виходу з кризи. Незалежно від рівня фахової підготовки, на сьогоднішній день є декілька речей, очевидних, мабуть, кожному громадянинові України. Найважливіше з них – аби досягти успіху слід докласти загальних зусиль до розв’язання проблеми. Це мають бути не лише викладені на папері думки законодавців з приводу того, якою б вони хотіли бачити галузь туризму у майбутньому, а конкретні вчинки з їх боку. І починати слід не тільки з економічних та законодавчих нюансів. Може здаватися, що для вирішення поставлених завдань у нас досить багато часу. Проте обсяг роботи, яку необхідно виконати для їх вирішення, не залишає нам часу, далі зволікати не можна. Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє зокрема та майбутнє економіки, а, отже, і життя України в цілому.

За підрахунками Всесвітньої Туристичної Організації, у 2001 р. за кількістю прибуття іноземних туристів Україна займала 22-ге місце у світі (5,8 млн осіб, що становить близько 1% від світових туристичних прибуттів). За прогнозними розрахунками щодо розвитку в’їзного туризму в Україні на 2020 р. – 15,0 млн осіб.

Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, так і для України на перспективу сукупна частка туристичного обміну з країнами СНД коливатиметься в межах 50% від загальних обсягів турпотоків

Аналізуючи перспективи  розвитку туристичної індустрії в Україні до 2020 р., перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм – це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка тією чи іншою мірою інтегрує практично всі галузі.

Саме це і визначає одне з перших місць, яке посідає туризм у світовій економіці. Цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

Список  використаних джерел:

1. Закон України “Про туризм” (N 324/95-ВР) від 15.09.1995 р.

2. Козловський Є. “Державне регулювання та підтримка розвитку туризму в Україні: досвід країн Центральної та Східної Європи // Актуальні проблеми внутрішньої політики.” – 2004. – Вип. 4. – С. 209–218.

3. Прейгер Д., Малярчук  І.“Розвиток іноземного туризму  в Україні в контексті розбудови  міжнародних транспортних коридорів” // Економіка України”, № 6 (червень) 2001 р. , с.20-28

4. www.epravda.com.ua