Сучасний стан туристичного бізнесу в Україні проблеми та перспективи

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Июня 2013 в 17:09, реферат

Описание работы

Світовий туризм характеризується високими темпами розвитку, зростанням його ролі в економіках окремих країн і регіонів.
Економіка туристичного бізнесу являє собою, з одного боку, сукупність суспільних відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, тобто при виробництві, розподілі, обміні та споживанні туристичних послуг (турпродукту), яка вивчається економічною теорією, а з іншого боку, є складовою частиною народногосподарського комплексу країни як каталізатора економічного зростання.

Файлы: 1 файл

3.3 Сучасний стан туристичного бізнесу в Україні проблеми та перспективи.doc

— 101.00 Кб (Скачать файл)

3.3 Сучасний  стан туристичного бізнесу в  Україні проблеми та перспективи

Світовий туризм характеризується високими темпами  розвитку, зростанням його ролі в економіках окремих країн і регіонів.

Економіка туристичного бізнесу являє собою, з одного боку, сукупність суспільних відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, тобто при виробництві, розподілі, обміні та споживанні туристичних послуг (турпродукту), яка вивчається економічною теорією, а з іншого боку, є складовою частиною народногосподарського комплексу країни як каталізатора економічного зростання.

Туристичний бізнес як складова економічного комплексу  країни характеризується такими властивостями  і функціями:

  • має свою індустрію виробництва і надання послуг туристам;
  • створює туристичні послуги, формує турпродукт і здійснює їх реалізацію;
  • формує ринок туристичних послуг різного рівня комплексності;
  • виступає мультиплікатором росту національного доходу, валового внутрішнього (національного) продукту, зайнятості населення, розвитку місцевої інфраструктури і підвищення рівня життя населення;
  • є сферою, в якій дешево створюються робочі місця і забезпечується високий рівень ефективності й швидка окупність інвестицій;
  • виступає ефективним засобом охорони навколишнього середовища та історико-культурної спадщини людства, що є матеріальною основою ресурсного потенціалу туризму, який утворює специфічну сферу діяльності;
  • сумісність практично з усіма сферами, галузями і видами діяльності людини;
  • має переваги в інтеграційних і глобалізаційних процесах, що відбуваються у світовому просторі.

Ще 20 років тому туристичного ринку в Україні  майже не було, а сьогодні він  вважається одним з найбільш перспективних  напрямів соціально-економічного розвитку як країни в цілому, так і її регіонів і міст зокрема.

На сьогоднішній день частка туризму налічує приблизно 10% світового валового національного продукту (ВНП), 11% світових споживчих витрат, 5% загальних податкових надходжень, 7% обсягу інвестицій і третю частину світової торгівлі послугами.

За оцінками вітчизняних і зарубіжних фахівців, надходження від туризму до бюджетів усіх рівнів можуть становити стільки ж, скільки отримують нині країни, сумірні з Україною за туристично-рекреаційним потенціалом, – щонайменше 10 млрд. доларів. Окрім припливу коштів, туризм вирішує й чимало інших актуальних завдань: забезпечує виконання економічних, соціальних і гуманітарних функцій держави, сприяє збереженню довкілля та культурної спадщини, створенню робочих місць, збільшенню питомої ваги сфери послуг у структурі ВВП (1).

Що стосується безпосередньо України, від функціонування туристичного ринку залежить життєдіяльність приблизно 40 галузей економіки країни, а також 10-15% її населення. У туристичній галузі нашої держави зайнято понад 200 тис. осіб на постійній основі і близько 1 млн. осіб сезонно, що свідчить про нагальну необхідність збільшити число робочих місць у цій сфері (1, 10).

Таким чином, туризм належить до найбільш ефективних індустріальним комплексам, якими не варто нехтувати, особливо при вирішенні проблем  виходу економіки країни з кризи за рахунок її структурної перебудови.

За підрахунками фахівців, частка туризму у ВВП  України менше 2%, а в розвинених країнах світу цей показник досягає 5-8%, (в деяких державах навіть 50%). Частка доходів від туристичної галузі, наприклад, у Швеції, вже перевищує частку у ВВП автомобільної промисловості.

За даними прогнозів  Всесвітньої туристичної організації, туристична сфера вже в найближче  десятиліття вийде на перше місце  в обсязі світового експорту. Найбільшими  країнами-постачальниками потоків туристів стануть США, Німеччина, Великобританія, Японія та Китай, а обсяг туризму між східними і західними країнами Європи буде зростати, по більшій частині, у напрямку зі Сходу на Захід. У світлі таких тенденцій Україна має всі можливості, щоб стати однією з перспективних і найбільш відвідуваних визначних пам'яток Європи.

Україна має  всі об'єктивні передумови для  інтенсивного розвитку туризму. Маючи  вигідне геополітичне розміщення, Україна  володіє великим туристично-рекреаційним потенціалом, сприятливим кліматом, багатою флорою і фауною, культурно-історичними пам'ятками світового рівня та туристичною індустрією, яка швидко розвивається.

Розвиток туризму  в Україні істотно впливає  на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. У свою чергу, важливими факторами розвитку туристичної галузі є природний та історико-культурний потенціал нашої держави (3, 4).

Україна посідає  одне з провідних місць у Європі за рівнем забезпеченості природними та історико-культурними ресурсами, здатними стимулювати значний інтерес  у вітчизняних та іноземних туристів.

Курортні та рекреаційні території нашої  держави становлять близько 9,1 млн. га, тобто 15% території. Експлуатаційні запаси мінеральних вод дають змогу використовувати їх в об’ємі понад 64 тисяч кубометрів на добу. На державному обліку в Україні перебуває понад 130 тисяч пам’яток, з них 57206 – пам’ятки археології (418 з яких національного значення), 51364 – пам’ятки історії (142), 5926 – пам’ятки монументального мистецтва (44), 16293 – пам’ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (3 541). У нашій державі функціонує 61 історико-культурний заповідник, 13 мають статус національних. В Україні налічується 1230 закладів готельного господарства (загальна кількість місць – 104 тисячі), які щороку обслуговують близько 4 млн. людей (17,5% із них – іноземці). 3,3 тисячі санаторно-курортних і оздоровчих закладів загальною місткістю близько 481 тисяча ліжок щороку приймають майже 3,2 млн. відпочивальників (14% – іноземці). Наукове, методичне й кадрове забезпечення у сфері туризму та курортів здійснюють понад 130 вищих навчальних закладів (а це – тисячі майбутніх менеджерів турфірм), 4 науково-дослідні інститути Міністерства охорони здоров’я України та Науковий центр розвитку туризму Міністерства культури і туризму України.

Тож, туристична галузь завдяки багатим природним, історико-культурним, трудовим ресурсам цілком може претендувати на чільні позиції в економіці держави. Водночас подальший розвиток туризму гальмується. Зокрема, наша держава використовує лише одну третину туристичного потенціалу, яким володіє, а за даними Світового економічного форуму, у сфері подорожей і туризму Україна серед 124 країн світу посідає лише 78-е місце. Тому саме ця сфера залишає великі можливості для пошуків та активної діяльності.

Аналіз стану  вітчизняного туристичного ринку свідчить про те, що розвиток туризму в Україні перебуває лише на початковій стадії. Збільшення потоків внутрішнього та в’їзного туризму нині уповільнюється через низку негативних факторів, до яких належать:

  • недостатній розвиток туристичної інфраструктури;
  • не розробленість нормативно-правової бази;
  • економічна та політична нестабільність у країні;
  • обмеженість асортименту запропонованих послуг;
  • відсутність комплексного бачення країни як перспективної туристичної дестинації;
  • недосконалість реклами українських туристичних центрів за кордоном та ін.

Зазначені проблеми неможливо вирішити без підтримки  держави. Тому на даному етапі до першочергових  завдань державних органів управління в галузі туризму можна віднести створення ефективних умов для роботи туристичних підприємств, установ  та організацій, що, у свою чергу, потребує:

  • розробки й впровадження прогресивних методів і стандартів туристичного обслуговування;
  • розвитку малого та середнього підприємництва в сфері туризму;
  • підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об’єктів культурної спадщини; зміцнення матеріально-технічної бази туризму;
  • розвитку туристичної інфраструктури;
  • вдосконалення інформаційного та рекламного забезпечення туризму;
  • провадження ефективної інноваційної діяльності;
  • поліпшення кадрового забезпечення в сфері туризму;
  • розширення міжнародної співпраці в туристичній галузі;
  • підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.[2, c. 212]

З метою покращення ситуації у туристичній галузі було розроблено та прийнято Закон України  „Про туризм” (введено в дію Постановою Верховної Ради України від 15 вересня 1995 року № 325/95-ВР), Указ Президента України „Про основні напрями розвитку туризму в України до 2010 року” (від 10 серпня 1999 р. № 973), Указ Президента України „Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні” (від 21 лютого 2007 р. № 136), Постанову Верховної Ради України «Про внесення змін до Закону України „Про туризм”» (від 18 листопада 2003 р. № 1282-IV), Постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки” (від 29 квітня 2002 р. № 583), Постанову Кабінету Міністрів України „Про відзначення 200-ї річниці курортів Криму” (від 22 лютого 2007 р. № 693), Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про затвердження плану заходів з підготовки та проведення у 2008 році Року туризму і курортів в Україні” (від 17.10.07 № 884-р). Ці нормативні документи накреслили основні напрямки та перспективи розвитку туристичної сфери України.

Реалізація  державної політики розвитку туризму  здійснюється шляхом:

  • визначення пріоритетних напрямів туристичної діяльності;
  • відновлення та охорони туристичних ресурсів;
  • залучення громадян до раціонального використання вільного часу (змістовний відпочинок, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, організація рекреації, оздоровлення і т.п.);
  • удосконалення нормативно-правової та податкової бази туризму, адаптації її до світових стандартів і контролю за дотриманням законодавства;
  • упровадження пільгових умов для малозабезпечених верств населення;
  • стимулювання інвестицій у туризм і розвиток туристичних ресурсів;
  • гарантії безпеки туристів, захисту їхніх прав, інтересів і майна;
  • організації й розвитку системи наукового забезпечення туризму, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для сфери туризму;
  • ліцензування туристичної діяльності, стандартизації та сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу тощо;
  • встановлення єдиної системи статистичного обліку та звітності у сфері туризму та курортно-рекреаційного комплексу;
  • розвитку співробітництва із закордонними країнами і міжнародними туристичними організаціями;
  • участі в розробленні та реалізації міжнародних програм розвитку туризму тощо.

На розвиток туризму впливають як позитивні, так і негативні фактори, пов'язані з політичною, законодавчо-правовою та соціально-економічною ситуацією в країні і в світі (рис. 1.2). Наведені на рисунку фактори впливу на туризм в Україні визначили цілі державного регулювання та пріоритетні напрями розвитку туристичного бізнесу, передбачені законом України "Про туризм".

Фактори розвитку туризму

Позитивні

Негативні

Стабільність  і відкритість політики та економіки

Напруженість  у міжнародних відносинах

Зростання суспільного  багатства і доходів населення

Нестабільність  політики та закритість економіки

Скорочення  робочого і збільшення вільного часу

Стагнація економіки  та падіння добробуту населення

Розвиток транспорту, засобів комунікації та інформаційних технологій

Невпорядкованість туристичних ресурсів

Посилення урбанізації

Нерозвинутість  індустрії туризму

Побудова інтелектуального суспільства

Нераціональне використання культурно-історичної і  культової спадщини й довкілля

Орієнтація  країни на інтелектономіку

 

Заохочення  національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму

Низький рівень доходів населення та нестача  вільного часу

Зміцнення позицій  України на світовому туристичному ринку

Забруднення навколишнього  середовища й екологічна небезпека

Спрощення та гармонізація податкового, валютного, митного, прикордонного та інших форм регулювання

Юридичні обмеження  туризму: заборона на вільне пересування туристів, наявність недоступних для туристів зон тощо

Стимулювання  туризму для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів і малозабезпечених сімей шляхом надання пільг

Низький рівень знань про туризм серед населення, погана реклама

Сприяння розвитку індустрії пріоритетної туристичної діяльності

Недооцінка  ролі туризму в інтелектуалізації  суспільства

 

Відсутність ефективних стимулів інвестування розвитку індустрії туризму на рівні світових стран

 

Недооцінювання  ролі туристичного бізнесу в наповненні бюджету


Рис. 1.2. Умови  розвитку туристичного бізнесу

Информация о работе Сучасний стан туристичного бізнесу в Україні проблеми та перспективи