Становлення та розвиток сільського туризму на Закарпатті

Органи державного нагляду за охороною праці встановлюють порядок опрацювання  і затвердження власником положень. Інструкцій та інших актів про  охорону праці, що діють на підприємствах, розробляють типові документи з  цих питань. Власник, який створив  нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду  за охороною праці дозвіл на початок  його роботи. Власник має безкоштовно  створювати необхідні умови для  роботи представників органів державного нагляду за охороною праці.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов'язків згідно Із законодавством.

Громадський контроль за додержанням  вимог законодавства про охорону  Праці здійснюють: трудові колективи  через обраних ними уповноважених 1 Професійні спілки - в особі своїх  виборних органів і представників.

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають  право безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог  щодо охорони праці та вносити  обов'язкові для розгляду власником  пропозиції про усунення виявлених  порушень нормативних актів з  безпеки та гігієни праці. Для  виконання цих обов'язків власник  за рахунок підприємства організовує  навчання і звільняє уповноваженого з питань охорони праці від  основних обов'язків на передбачений колективним договором термін із збереженням за ним середнього заробітку. Уповноважені трудових колективів діють  відповідно до типового положення, затвердженого  державним комітетом України  з нагляду за охороною праці, за погодженням  із профспілками.

Професійні спілки здійснюють контроль за додержанням власниками вимог  законодавчих та інших нормативних  актів про охорону праці, створенням безпечних 1 нешкідливих умов праці, належного виробничого побуту для  працівників і забезпеченням  їх засобами колективного й індивідуального  захисту. Вони мають право безперешкодно  перевіряти стан умов і безпеки праці  на виробництві, виконання відповідних  програм і зобов'язань, передбачених колективним договором угодою, вносити  власникам, державним органам управління подання з питань охорони праці  й одержувати від них аргументовану  відповідь.

Відповідно до ст. 15 Закону України .Про охорону праці", на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони  праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю  працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю  працюючих менше 20 осіб для виконання  функцій служби охорони праці  можуть залучатися сторонні спеціалісти  на договірних засадах, які мають  відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується  безпосередньо роботодавцю.

Згідно зі ст. 16 Закону України „Про охорону праці", на підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні  будь-яких питань безпеки, гігієни праці  та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці.

Комісія складається з представників  роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими  працівниками особи, спеціалістів з  безпеки, гігієни праці та інших  служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Рішення комісії мають рекомендаційний  характер.

Нормальна діяльність у галузі охорони  праці зумовлює необхідність системи  стимулювання - заохочень і покарань. До працівників підприємств туристського комплексу можуть застосовуватись  будь-які заохочування за активну  участь та ініціативу у впровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки  та поліпшення умов праці. Види заохочень  визначаються колективним договором, угодою, трудовим договором.

За порушення законодавчих та інших  нормативних актів про охорону  праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників профспілкових  організацій винні притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством. За порушення нормативних  актів про охорону праці, невиконання  розпоряджень посадових осіб органів  державного нагляду з питань охорони  праці керівники підприємств, організацій, установ можуть притягатися органами державного нагляду за охороною праці  до сплати штрафу. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати двох відсотків  місячного фонду заробітної платні підприємства, організації, установи. Штрафи накладаються керівниками Державного комітету України по нагляду за охороною праці та місцевих органів.

 

Висновки  до розділу 1

 

1. Одним із важливих  засобів вирішення сучасних сільськогосподарських проблем: зменшення прибутковості сільського господарства, зменшення кількості зайнятого населення в сільському господарстві, зменшення доходів селян – є розвиток та розміщення форм та видів сільського туризму, особливо регіонах з переважанням сільського способу життя та аграрного виробництва.

3. До основних функцій сільського туризму належать економічна, соціальна, оздоровча, культурна,  екологічна, природоохоронна,  патріотично-світоглядна  доповнені нами наступними:  природоохоронна, культурна,  патріотично-світоглядна.

4. Виділені  фактори, що сприяють розвитку сільського туризму на регіональному рівні , визначені:

• Значний природно-рекреаційний потенціал регіонів, етнокультурна самобутність історичних країв
• Поширення агрорекреаційного сервісу, зміни у еколого-економічній свідомості населення, стимулювання розвитку підприємництва.

5. У сільському туризмі спостерігається цікава тенденція – а саме те, що досить часто туристів не цікавить безпосередньо сільська місцевість. Вони приїхали, наприклад, на конференцію або семінар, або хочуть вивчити певні природні утворення у цій місцевості, тобто тут відбуваються інші види туризму, наприклад, бізнес-туризм або пізнавальний вид туризму. Класичними прикладом є гірськолижний туризм, коли туристи приїжджають заради спорту і лише ночують та харчуються в сільських садибах.

6. Маючи на увазі історичні, побутові, етнографічні відмінності та велику територію України, для вдосконалення організації сільського туризму та його видів, управління ним, виділяються наступні регіони сільського туризму та його складників: Карпатський (у складі Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей); . Полісся( у складі Волинської, Рівненської, Житомирської, Чернігівської областей); Поділля (у складі Тернопільської, Хмельницької та Вінницької областей); Центральна Україна (у складі Київської, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської областей), Східний регіон ( у складі Сумської та Харківської областей); Придніпров’я    (у складі Дніпропетровської та Запорізької областей), Південний   або Причорноморський   регіон   (включає   Одеську, Херсонську, Миколаївську області, Автономну Республіку Крим); Донецька та Луганська області. Особливо це важливо на передодні Євро-2012, тому що перед проведенням такого масштабного футбольного свята Україна зіткнулась з проблемою розміщення туристів. Для подолання такої проблеми слід залучити місцеву владу, а їй, в свою чергу, стимулювати сільський туризм у приміських зонах. 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2:  НАЙКРАЩИЙ СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ

 

2.1  Світовий та європейський досвід розвитку сільського туризму

 

Світовий досвід показує, що розвиток сільського туризму розглядається  як діяльність, альтернативна сільському господарству. Сільське господарство не може на сьогодні запропонувати  шляхи суттєвого покращення ситуації на селі, і тому саме сільський туризм, з огляду на перспективи його розвитку, може забезпечити певну економічну стабільність. Саме сільський туризм пропонує сучасному туристичному ринку  новий вид діяльності — економічної  за формою, рекреаційної, екологічної  за сутністю, соціальної за спрямуванням. Крім того, вдале ведення та поступовий розвиток сільського туризму зумовлюють вкладення коштів у розбудову  сільської інфраструктури, транспорту, зв’язку, торгівлі, комунального господарства. Починаючи з 70-х pp. у європейських країнах спостерігається суттєва  активізація розвитку сільського туризму. Серед основних причин, що обумовили  цей процес, виділяють наступні:

1) складна економічна ситуація  в аграрній сфері більшості  країн Європи обумовила пошук  нових, «поза аграрних» сфер  зайнятості сільських мешканців;

2) саме в цей період на тлі  своєрідного туристичного буму  і суттєвої комерціалізації масового, туризму зросла популярність  альтернативного туризму, що пропагує  активний відпочинок у чистому  природному середовищі та в  оточенні місцевого населення.

Усі національні організації сільського туризму країн Європи у кінці 1990-х pp. об’єдналися в Європейську  федерацію фермерського та сільського туризму (Euro Gites). Основною метою федерації  є всебічна популяризація відпочинку в сільській місцевості, вивчення та збереження потенціалу сільського туризму в Європі, сприяння розвитку зеленого туризму в аграрних районах  Європи, цільове інвестування проектів розвитку сільського туризму, які пропагують збереження біотичного, ландшафтного та етнокультурного різноманіття Європи, надання консультативної, рекламної, навчально-тренінгової допомоги організаторам  сільського туризму.

На  початку XXI ст. більшість сільських  регіонів Європи успішно подолала найбільші  перешкоди на шляху розвитку туризму  в сільській місцевості, зокрема, транспортну віддаленість осередків  відпочинку та їх рекреаційну не облаштованість. Сільський туризм у більшості  країн ЄС (особливо у Франції, Іспанії, Італії, Австрії, Німеччині, Польщі) є  невід’ємною складовою частиною комплексного соціально-економічного розвитку села та обґрунтовує необхідність використання потенціалу сільського туризму  для розширення сфери зайнятості сільського населення та вдосконалення  інфраструктури економічного розвитку сільських місцевостей. Стимулювання розвитку малого підприємництва в сільській  місцевості «осучаснило» нічліжну базу та наблизило стандарти сільської  гостинності до загальноприйнятих  «міських» стандартів готельного бізнесу.

Як  свідчить світовий досвід, реалізація програм розвитку сільського туризму  сприяє вирішенню низки актуальних соціально-економічних проблем, а  саме:

1. Створення додаткових можливостей  для сільських громад щодо  поліпшення фінансового стану,  акумулювання коштів та спрямовування  їх на реалізацію місцевих  соціальних проектів.

2. Створення робочих місць для  місцевого населення як у туристичній  індустрії, так і у споріднених  галузях.

3. Сприяння розвиткові малого і  середнього бізнесу в сільських  регіонах країни.

4. Стимулювання розвитку валютної  сфери діяльності.

5. Інвестування раціонального використання  туристичних ресурсів, у т.ч. особливо   природних територій, що знаходяться  під охороною.

6. Створення і просування на  ринку туристичних послуг матеріально  доступних для пересічного мешканця  міста «сільських агротурів».

7. Розширення переліку індивідуалізованих  активних видів відпочинку.

8. Наближення міського жителя до  витоків народної культури.

9. Активізація створення сучасних  засобів розміщення туристів  у сільській місцевості та  формування культури обслуговування  туристів.

10. Актуалізація краєзнавчо-пошукової  роботи та сприяння розробці  нових туристичних маршрутів  у сільській місцевості [56].

Багато  європейських країн, а саме: Польща, Італія, Іспанія, Литва, Латвія, Словенія, Чехія, Чорногорія, Угорщина широко розвивають сферу сільського туризму, проте, підходи  щодо розвитку даного виду туризму  та його перспектив у цих країнах  дещо відрізняються.

У сусідній Польщі сільський туризм традиційно поєднується з поняттям «господарська  гостинність». Держава підтримує  охочих розпочати діяльність у сфері  сільського туризму та тих, хто вже  надає такі послуги відпочиваючим  на базі своїх господарств. Вони мають  право вести повноцінне господарювання, але при цьому не бути обтяженими зобов’язаннями, які покладаються законодавством на решту підприємців. Такий вид підсобної діяльності має чітке законодавче визначення:

• до послуг сільського туризму треба відносити надання відпочиваючим в оренду кімнат, окремих будинків, місць під намети; продаж домашніх страв. Також можуть надаватися інші послуги, зумовлені перебуванням туриста у певному господарстві та пов’язані з традиційною господарською діяльністю;  селянина, котрий має право надавати послуги з сільського туризму, вважати господарем-власником сільського господарства, що займається сільськогосподарською діяльністю самостійно, за власний рахунок;
• надання агротуристичних послуг у сільському господарстві означає використання з цією метою земель, будівель та інших засобів цього господарства без зміни їх характеру та порушення їхньої основної функції — здійснення сільськогосподарського виробництва.

Визначення  у законодавстві Польщі понять «агротуристичні  послуги», «селянин (господар)», «сільське  господарство» чітко відмежовує діяльність у сфері сільського туризму  від інших видів туристичних  послуг, які надаються у сільській  місцевості і які законодавством віднесені до сфери підприємницької  діяльності[46].