Становлення та розвиток сільського туризму на Закарпатті

4. Соціально-психологічні механізми - передбачають проведення активних пропагандистських кампаній як для зовнішнього ринку, так і для внутрішніх споживачів туристичного продукту з метою формування іміджу України як держави, сприятливої для рекреації та туризму, підвищення соціального сприйняття туризму місцевим населенням, збереження традиційних для українців гостинності та доброзичливого ставлення до приїжджих – вітчизняних та іноземних туристів (складові – маркетингова та рекламна діяльність, інформаційно-довідкова діяльність, розробка іміджевої туристичної стратегії). Останнім часом до соціально-психологічних можна віднести також інформаційну забезпеченість громади у сфері сільського туризму.

Серед інших  механізмів туристичної діяльності варто виділити маркетингову та рекламну стратегії. Маркетинг у туризмі – це система постійного погодження пропонованих послуг з тими послугами, які користуються попитом на туристичному ринку і які туристичне підприємство здатне запропонувати споживачеві ефективніше, ніж конкуренти, та з потенційним прибутком для себе [34]. Значна  частина послуг у сільському туризмі не можу бути реалізована з достатньою ефективністю, з одного боку, через брак інформації про актуальні потреби та соціальну категорію потенційного туриста, через що селянські господарства часто на власний розсуд переорієнтовуються на надання туристичних послуг і не знаходять такого клієнта, а з іншого – велика частина туристів навмання шукає відпочинку на лоні природи у затишній атмосфері сільської хати, натикаючись при цьому на не передбачувані і завчасно непогоджені умови.

Можна стверджувати, що реалії українського сільського туризму  часто пов’язані з відсутністю  належного оперативного зв’язку  між конкретною садибою та потенційним  споживачем туристичного продукту. У  зв’язку з цим виникає гостра потреба у налагоджені такого інформаційного забезпечення через  поширення інформаційно-рекламних  матеріалів про відпочинок на селі, особливо через мережу Інтернет.

Перші роки у встановлені зв’язку споживач – підприємство сільського туризму  створені Спілкою сприяння розвитку сільського туризму. На сайті цієї спілки можна знайти садиби у всіх регіонах України, але для того щоб розмістити інформацію про свою садибу, підприємець повинен стати членом спілки та платити за розміщення інформації на сайті. У багатьох підприємців-початківців немає змоги або інформаційного доступу до таких Інтернет-ресурсів. Доцільно створити державний портал для сільського туризму на базі сайтів обласних державних адміністрацій і забезпечити підприємцям безкоштовний доступ до нього. Це буде вагомий крок у державному сприянні розвитку сільського туризму.

Важливий  аспект розвитку сільського туризму  полягає у налагоджені системи  підготовки фахівців цього профілю  та перепідготовки селян, які хотіли б зайнятися сільським туризмом. Для цього варто було б на рівні  обласних асоціацій зеленого туризму  створити постійно діючий інформаційно-освітній центр, де можна було б пройти необхідну  підготовку й отримати сертифікат про готовність займатися цим видом діяльності. Такий досвід ми знову ж можемо перейняти у європейських експертів, які вже безпосередньо здійснюють активну перепідготовку кадрів у прикордонних територіях. Зокрема, у червні 2007 р. в Ужгороді була проведена літня школа «Розвиток сталого сільського туризму», де на прикладі вже існуючих господарств у Європі та світі викладали можливості розвитку цієї галузі в Україні [40].

3. Методичні засади оцінки соціально-економічної й екологічної ефективності сільського туризму

Перед тим, як розглядати безпосередньо методики оцінки ефективності сільського туризму, необхідно дати визначення термінам і поняттям, зрозуміти саму суть процесу дослідження й оцінки. Соціально-економічні дослідження явищ спирається на положення діалектики про перехід кількісних змін у якісні. Воно має важливе значення при вивченні кількісних змін у масових соціально-економічних явищах, до яких відноситься сільський туризм, для пізнання глибоких якісних зрушень. Розглянемо глибше саме поняття кількісного та якісного аналізу,

Якісний аналіз – сукупність аналітичних  і синтетичних процедур, метою  яких є виявлення корінних властивостей, основних закономірностей та особливостей виникнення і функціонування досліджуваних  об’єктів та явищ. Останнє дозволяє розкрити їх внутрішню сутність і роль в об’єктивній реальності. Якісний аналіз завжди ґрунтується на певних теоретичних посиланнях і відіграє провідну роль на всіх етапах наукового дослідження [73].

Сутність  кількісного аналізу полягає у вивченні та формуванні системних кількісних характеристик об’єктів, явищ і процесів, що вивчаються, і які за певної математичної обробки створюють основу для розкриття кількісної міри відповідної якості [53].

  Кількісні  методи при аналізі явищ об’єктивного  світу потребують наявності кількісних  характеристик цих явищ, тобто  їх вимірювання. Вимірювання в  широкому розумінні – це спосіб  установлення відношень між об’єктами. Сутність цього процесу полягає в тому, що інформація про об’єкти, які вивчаються, виражається в системі кількісних, числових характеристик [35].

Припускаємо, що об’єктивною основою є те, що будь-яка якість має певний кількісний вимір. Тому у принципі всі вони можуть бути виміряні. Водночас практичні можливості такого вимірювання мають свої межі, зумовлені як надмірним розмаїттям і складністю явищ і притаманних їм властивостей, так і природною для кожного етапу розвитку науки і практики обмеженістю методологічних, методичних і технічних засобів вимірювання.

Сутність  явищ проявляється в їх властивостях або рисах, що відображаються відповідними ознаками, які умовно поділяються  на якісні (атрибутивні) та кількісні. Кількісні ознаки показують міру певних властивостей, а якісні –  лише наявність цих властивостей та їх порівняльну інтенсивність [28].

Характерною особливістю сільського туризму  як соціально-економічного явища, що розвивається на певній території, є переважання  атрибутивних ознак. Незважаючи на існуючі  різноманітні методики [8; 27 та ін.] оцінки туристсько-рекреаційної придатності того чи іншого регіону для розвитку туризму, оцінки привабливості та атрактивності (тобто виділення кількісних ознак), остаточний вибір залишається за туристами – споживачами туристичних послуг певного місця відпочинку, які використовують у своєму арсеналі переважно якісні ознаки (наприклад, «комфортний клімат», «привабливий ландшафт», «цікавий об’єкт» або «модою на той чи інший курорт»). 

Такі  зміни у сільській економіці  тісно пов’язані з найголовнішим  ресурсом для будь-якої місцевості – людьми: їх навичками, знаннями, ентузіазмом  та відданістю роботі. Лише впевнені, самодостатні громади становлять необхідну передумову інноваційної та підприємливої діяльності. А підприємницька активність у туристичному секторі заохочує набуття нових кваліфікацій і вмінь, включаючи вміння спілкуватися, толерантність і ввічливість.

1.4. Організація роботи з охорони праці на   підприємствах сільського туризму та державний нагляд і громадський контроль за охороною праці

Згідно із законом України "Про  охорону праці" власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі й на робочому місці умови  праці відповідно до вимог нормативних  актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Для цього  він створює відповідні служби й  призначає посадових осіб, які  вирішують конкретні питання  з охорони праці, затверджує інструкції про їхні обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також виконує всі зазначені  законом "Про охорону праці" дії. Найважливішим є створення  служби охорони праці згідно з "Типовим  положення про службу охорони  праці", затвердженим Державним комітетом  України по нагляду за охороною праці (наказ від 3 серпня 1993 р. № 73). Ця служба створюється на підприємствах з  кількістю працюючих від 50 осіб, а на підприємствах невиробничої сфери - від 10 і більше осіб. В інших  закладах функції Цієї служби можуть виконувати за сумісництвом особи, які  пройшли перевірку знань з  охорони праці.

Служба охорони праці, що підпорядковується  безпосередньо керівникові підприємства, прирівнюється до основних виробничо-технічних  служб. Організаційно-методичну роботу проводять безпосередньо на підприємстві, якщо чисельність працюючих у  Ньому мала. З усіх функцій завдань  управління охороною праці (підготовка управлінських рішень І контроль за їх реалізацією) виконує Інженер, старший Інженер з охорони  праці або призначена власником  особа, яка виконує його обов'язки за сумісництвом.

На працівників служб охорони  праці не повинні покладатися  обов'язки, не пов'язані з їхніми функціями. Всі заходи з охорони  праці робітники служб охорони  праці виконують у тісній взаємодії  з керівництвом підприємств та їх підрозділів. Для загальної оцінки стану умов праці та планування заходів  щодо їх покращення застосовується єдина  державна система показників обліку умов і безпеки праці, затверджена  наказом Державного комітету України  по нагляду за охороною праці від 31.03.94 р. № 27.

Не тільки власник, керівні та Інженерно-технічні працівники, а й усі спеціалісти  мають обов'язки з охорони праці. Згідно із Законом "Про охорону  праці" працівник зобов'язаний:

- знати і виконувати вимоги  нормативних актів про охорону  праці, правила поводження з  машинами, механізмами, устаткуванням  та іншими засобами виробництва:

- користуватися засобами колективного  та індивідуального захисту;

- дотримуватись функцій щодо  охорони праці, передбачених колективним  договором та угодою, трудовим  договором і правилами внутрішнього  трудового розпорядку підприємства:

- проходити в установленому  порядку попередні та періодичні  медичні огляди, які організовує  власник:

- співпрацювати з власником  у справі організації безпечних,  нешкідливих І сприятливих умов  праці, особисто вживати посильних  заходів щодо усунення будь-якої  виробничої ситуації, яка створює  загрозу його життю, здоров'ю  оточуючих ЧИ навколишньому природному  середовищу, повідомляти про небезпеку  безпосередньому керівникові або  іншій посадовій особі.

Дія підтримки постійної роботи в напрямі аналізу стану та вдосконалення умов праці на підприємствах  туриського комплексу їх власники зобов'язані  інформувати державні органи, які  складають єдину статистичну  звітність з питань охорони праці. Власник також зобов'язаний інформувати  працівників про стан охорони  праці, причини аварій, нещасних випадків, професійних захворювань і про  заходи, які вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов І безпеки праці на рівні  нормативних вимог.

У колективному договорі, угоді, трудовому  договорі сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у  галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, узгоджують їх обов'язки, а також  погоджують комплексні заходи, плани  під час забезпечення встановлених нормативів безпеки, умов гігієни праці  та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого  травматизму, професійним захворюванням, аваріям. Власник фінансує заходи щодо охорони праці. На підприємствах, у  галузях і на державному рівні  в установленому Кабінетом Міністрів  порядку створюються фонди охорони  праці, такі фонди можуть створюватись органами міського регіонального самоврядування для потреб регіону. На підприємствах  кошти цього фонду використовуються тільки на виконання заходів: або  забезпечують доведення умов і безпеки  праці до нормативних вимог, або  підвищення існуючого рівня охорони  праці. Кошти фонду охорони праці  не підлягають оподаткуванню.

Згідно з Законом України "Про  охорону праці" державний нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших нормативних актів з  охорони праці здійснюють:

-Державний комітет України з  нагляду за охороною праці; -Державний  комітет України з ядерної  та радіаційної безпеки;

- органи державного пожежного  нагляду управління пожежної

охорони; Міністерства внутрішніх справ  України;

- органи та заклади санітарно-епідеміологічної  служби Міністерства охорони  здоров'я України.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону  праці здійснює Генеральний прокурор і підпорядковані йому прокурори.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, громадських  об'єднань, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і рад  народних депутатів та діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом  Міністрів України.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці, державні інспектори мають право: безперешкодно  у будь-який час відвідувати підпорядковані і підприємства для перевірки  дотримання законодавства з охорони  праці, вимагати від власника необхідних пояснень, матеріали та Інформацію з даних питань; надсилати керівникам підприємств, а також їхнім посадовим  особам, керівникам структурних підрозділів  Ради Міністрів Республіки Крим, обласних і міськдержадміністрацій, міністерств  та інших центральних органів  державної виконавчої влади обов'язкові для виконання розпорядження  приписи про усунення порушень і  недоліків у галузі охорони праці; призупиняти роботу підприємств, окремих  виробництв, цехів, дільниць, робочих  місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які  створюють загрозу життю або  здоров'ю працюючих; притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про  охорону праці; надсилати власникам, керівникам підприємств подання  про невідповідність окремих  посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали  органам прокуратури для притягнення  цих осіб до кримінальної відповідальності.