Спорядження як процес

Спорядження як процес

Підготовку  до будь-якого походу слід розглядати під двома кутами зору: підготовка загальна та підготовка індивідуальна. Перша реалізується властиво тільки разом, в колективній формі (якщо лише похід не сольний) і спрямовується  на реалізацію задуманого в глобальному  для цієї групи масштабі. Друга  передбачає використання набутих навичок  і знань на особистісному рівні, і поряд з виконанням власних  завдань, є обов'язковою передумовою  здійснення загальної.

Загальна  підготовка

Будь-який похід - чи то простий пікнік на лоні природи  чи похід вихідного дня без  особливостей - вимагає серйозного підходу при його плануванні та орґанізації. Досвід підтверджує, що нехтування та недбальство при підготовці, що зумовлюються іноді елементарною людською лінню, спричиняють чималі клопоти та неприємні  наслідки, а інколи ставлять під  загрозу здійснення походу. Кожен  учасник повинен пам'ятати, що похід - це не розважальна прогулянка, а  чітко спланована, підготовлена і  виконувана акція, кожен учасник  якої ще до початку має уяснити  власні можливості, мету походу та цінність. Учасники повинні бути добре проінформовані про те, наскільки серйозним заходом  є гірський туристичний похід, про  можливі ситуації, що виникають в  ході його проведення, зокрема, нещасні  випадки, коли треба сконцентрувати увагу на особі, з якою трапилася  неприємність, і забути про власні незручності. Для кращого бачення  процесу загальної підготовки, розглянемо її на прикладі кількох етапів.

1. Ідея. Сама  ідея походу народжується, як  правило, задовго до його проведення. Це може статися як за два  роки, так і спонтанно - від  тижня до одного дня. В останньому  випадку учасникам за короткий  термін прийдеться чимало обмізкувати  перш ніж зважитися на похід.  Необхідною умовою реалізації  будь-якого серйозного походу, перш  за все, є наявність мінімум  однієї особи, що володіє достатнім  рівнем досвіду та знань, необхідних  для здійснення задуманого. Ця  особа повинна бути наділена  необхідними орґанізаторськими  та вольовими якостями, повинна  вміти вирішувати проблеми, що  можуть трапитися з групою  в дорозі, бути готовим понести  відповідальність за життя та  здоров'я учасників походу. Наявність  такої особи серед учасників,  більшість яких початківці, є  обов'язковою. 

Здебільшого з ініціативи власне цієї особи відбувається похід, нею ж він обдумується  та погоджується, що не заважає іншим  запропонувати власну ідею та обґрунтувати її. Такою особою є керівник. Керівник може бути фактично - це основна постать  при орґанізації походу, або юридично - його вибирають (призначають) у відповідних  туристичних орґанізаціях. Бувають  випадки, коли є кілька осіб, що можуть претендувати на цю посаду, тоді дане питання  вирішується за домовленістю. Без  керівника в групі може існувати хаос, особливо в екстремальних ситуаціях, коли досвід та наполегливість сильної  особистості запобігне негативному  розвиткові подій чи його припиненню. На керівника природньо лягає  маса всяких обов'язків, крім того він  наділяється і правами. Керівник (особисто чи через заступників): 1) затверджує маршрут походу та спосіб його виконання; 2) складає та раціоналізує графік харчування в групі та обсяг харчових запасів, контролює рівень споживання продуктів; 3) закріплює за учасниками відповідальність за частку продуктів; 3) вирішує поточні  справи; 4) несе відповідальність за проведення походу; 5) уповноважує учасників  на виконання певних завдань; 6) координує  діяльність інших членів групи; 7) вирішує  проблемні питання під час  здійснення походу; 8) здійснює інші повноваження відповідно до мети та завдань походу. Для виконання всіх своїх повноважень  керівник може призначати з числа  учасників заступників, а також  наділяти інших учасників обов'язками для виконання завдань походу, як-от: кухар, лікар, хронограф, фотограф, завгосп тощо. Це урізноманітнює похід  і позволяє ефективно розподіляти  робочі ресурси на маршруті.

2. Наміри. Ідея, що виникла раніше і чекала  довгий час на втілення (канікул,  відпустки, святкових днів і  т. д.), нарешті виноситься на  обговорення поки що на переговорному  рівні, де ставиться питання  про її втілення в межах  колективу. При наявності згоди  в певного числа людей (не  менше 3-ох сталих туристів, в  подальшому - "Ядро") справа переходить  у нову фазу - переговорну. Оскільки  ідея серйозного походу задумується  за кілька місяців, то дана  стадія підготовки до нього  (як загальна, так і індивідуальна) здійснюється не пізніше як за тиждень до його початку. Для чого стільки часу? - виникає запитання. Цей час відводиться на вирішення питань про:

1) реальні  можливості групи вирушити в  похід за тих чи інших обставин. Цьому можуть перешкодити погода, навчання, родинні зв'язки, робота, нещасні  випадки, інші неприємності. Для  запобігання виникнення можливих  перешкод учаснику слід відпрацювати  порядок пріоритетів (диплом, день  народження коханої чи матч  тижня) і розпланувати свій  графік наперед. 

2) кількісний  склад групи. Як правило, кількість  осіб, що залучається до гірського  туристичного походу, є 4-8 чол.  В будь-якому випадку кількість  чоловік у багатоденному поході  не повинна перевищувати 15 підготовлених  осіб. При відсутності керівника  чи іншої компетентної особи  ставиться питання про здатність  решти самостійно реалізувати  похід, враховуючи можливість  настання непередбачуваних ситуацій. Також важливим є присутність  в складі групи толкового лікаря  зі стажем (гори по своїй природі  дуже підступні, навіть якщо  Карпати - це не Кавказ чи  Памір), який у скрутній ситуації  буде на вагу двох інструкторів  по туризму ;-), а також хорошого  кухаря, що знизить ризик переведення  чи псування продуктів до мінімуму. При бажанні можна самому покуховарити, в цьому немає нічого складного,  проте, якщо руки не з того  боку виросли і гречка постійно  підгорає, то краще доручити цю  справу більш досвідченому, і  піти поламати дров, хоча тут  теж з розумом треба підходити. 

3) маршрут  походу, його вихідний та завершальний  пункти, способи добирання до  вихідного пункту. Вибір маршруту  довільний - хоч по шосе асфальтному  кілометрів зо 200 махнути - воля  ваша. Головне, щоб пам'ять залишилась, водянки-то посходять. Тут треба  враховувати підготовленість та  досвід учасників, витрати (раптом  на Саяни?), здатність подолати  намічену дистанцію, а в разі  чогось - передбачити варіант "запасної  стежки", щоб зійти з маршруту  і успішно повернутися, транспортні  комунікації, соціальну безпечність  регіону та інші питання. 

4) харчування.

5) забезпеченість  учасників спорядженням. Практично  турспорядження має індивідуальний  характер і є необхідним для  кожного учасника. Виняток становлять  намет і загальний посуд: про  ці речі група домовляється  спільно. Є окремі індивіди, що  гонорові спати назовні, лиш  би не перевантажуватись наметом,  проте вночі все одно повертаються, карпатська погода вельми примхлива. 

6) приблизний  графік переходів по днях і  час повернення. Переважна більшість  туристів вчиться і вільна  на канікулах, або працює і  вільна під час обмеженої відпустки.  Тому встановлення дати можливого  повернення є доволі важливою  передумовою участі в поході  взагалі. Причому день-два враховують  на непередбачувані ситуації/днівки.

3. Останні  штрихи. Взагалі процедура вияснення  вищенаведених питань триває  не більше двох годин, і всі  основні питання, як правило,  протягом її проведення вирішуються.  Протягом згадуваного тижня уточнюється  остаточний кількісний склад  і відповідна кількість наметів,  загальний посуд та перерозподіляються  харчі, якщо відсутній відповідав  за транспортування критичних  продуктів. Стосовно казанків  та іншого посуду, то якщо учасник,  що заявив про їх наявність  в себе і готовність транспортувати, відмовиться від участі, то він  повинен негайно повідомити всіх  учасників і максимально сприяти  залученню резервних потужностей.  Трапляється, що у такий спосіб (відсутність того чи іншого  учасника виявляється на транспорті, коли вже нічого не можна  зробити) група ставиться в  дуже незручне становище. Тому  кількісний склад слід уточнювати  ще напередодні виїзду і передбачати  запасний варіант. На цьому  етапі загальна фаза переходить  в індивідуальну. 

Індивідуальна підготовка

Підготовка  на індивідуальному рівні - це вияв власних орґанізаторських здібностей та розвиток навичок до самостійного існування. При здійсненні даного етапу  учасник починає реально оцінювати  ступінь відповідальності за його виконання  як на особистісному рівні, так і  на колективному. Розглядувана стадія підготовки до походу по суті являє  собою зменшену та індивідуалізовану  форму загальної, простіше кажучи, особа  готується до походу в складі нібито самої лиш себе і здійснює всі  необхідні для цього дії для  забезпечення власних потреб (в ідеалі учасник повинен бути так споряджений, щоб якомога менше залежати від колективу, проте це не завжди вдається, див. далі). Якщо учасник в недостатній мірі відзначається самостійністю, то мова повинна йти про нагляд за ним більш досвідченим учасником, а особливо важких випадках - взагалі про недопущення особи до походу.

Під час індивідуальної підготовки до маршруту учасник повинен:

1) виконати  закріплені за ним керівником  обов'язків, що стосуються:

- транспортування  намету, продуктів, інструментів, загального  посуду та ін;

- закупівлі  відповідної кількості продуктів  та інших необхідних речей; 

- отримання  додаткової інформації стосовно  походу чи для його виконання; 

- повідомлення  інших членів походу про поточні  справи чи обставини; 

- інші необхідні  дії з власної чи спільної  ініціативи.

2) забезпечити  себе наступними речима індкористування: 

- наплечник; 

- спальний  мішок (спальник);

- каремат  (килимок) - мінімум один;

- намет (багатомісні  транспортуються за домовленістю  по черзі), в т. ч. додаткові  пристосування до нього; 

- одяг і  взуття;

- інші речі  в довільній кількості в розумних  межах.

Наплечник

 Є обов'язковим  атрибутом походу і виступає  умовою його успішного проходження.  Без наплечника справедливо ходити  лише в місцеві радіальні виходи, серйозні ж гірські походи без нього здійснити нереально. В побуті застосовується слово іноземного походження "рюкзак" (від нім. rucksack), що означає "пакунок ззаду, на спині", але дедалі частіше заміняється вітчизняним відповідником. В зв'язку із специфікою його транспортування на спині, туриста інколи порівнюють зі слимаком чи черепахою (також і по швидкості). Природньо першим етапом здійснення індивідуальної підготовки є виявлення і знаходження наплечника як вмістилища для транспортування необхідних в поході речей. Його можна позичити в друга, взяти напрокат, чи купити. Особам, що планують постійно в майбутньому займатися туристичним подорожами, слід задуматись над купівлею наплечника.

 Наплечник  - це одна з тих речей туристичного  побуту, на яких економити шкідливо. Він буде постійним супутником  в дорозі, його зручність суттєво  впливає на перебіг всього  переходу, відповідно вимоги пред'являються  суворі. Для процедури вибору (оренди, придбання) наплечника слід виділити  побільше часу - починаючи ретельним  дослідженням відповідного сектору ринку і закінчуючи поверхневою перевіркою якості товару при його купівлі. Бували такі випадки, коли наплечник купляли за годину до від'їзду. Радимо подібних крайнощів уникати.

 Хороший  (формально) наплечник можна придбати  за еквівалент приблизно 50$, причому  пропонується звернути увагу  на деякі застереження:

- при наявності  альтернативи завжди краще купляти  наплечник з тканин CORDURA, ENDURA не менше 1000 одиниць міцності (деякі виробники переходять на 600, це зменшує вагу, але не завжди оправдано);

- вказані  тканини повинні бути оброблені  у кілька шарів водовідвіднини речовинами, наприклад поліуретаном (PU). Щоб виявити обробку, достатньо глянути на внутрішню поверхню тканини - вона буде характерного матово-склянистого забарвлення (напилення), хоча іноді поліуретанізація і невидима (пропитка). Тест з водою допоможе виявити обробку. По обробленій поверхні водяна краплина перекочується і в тканину з часом не проникає, на простій - краплина "ковзає" по поверхні лише перші секунди, а зупинившись, просочується і служить містком для подальшого проникнення вологи. 200 г води, зібраних в такій тканині, протікають з протилежного її боку вже через декілька хвилин.

- виріб має  бути міцним і цільним на  вигляд (реально його випробують  гори), при наявності ниток, що  звисають, кривих прострочень чи  інших ознак халатності, увагу  слід зупинити на інших екземплярах;  силові лямки і стяжки повинні  бути прошиті кількаразовими машинними "хрестами", бажано з лавсанових чи поліестерових (ще краще - капронових) ниток;

- особливу  увагу звернути на лямки. Вони  повинні бути достатньо м'якими  та широкими (такі менше надирають плечі), міцними та бути хоча б візуально надійно прикріпленими до наплечника.

- наявність  фіксуючого поясу позволить додатково  на собі закріпити наплечник  та/чи розвантажити плечі; 

- замки, якщо  з пласттику, повинні бути перевіреними і доступними в продажу, інші кріплення теж повинні бути відповідної якості (краще Duraflex, Nexus замість "Санкт-Петербург");

- наявність  грудної стяжки між лямками  позволяє додатково разом з  поясним ремнем зменшити тиск  на плечі;

 - оптимальним мінімумом для кількості кишень є 2 бокові, одна центральна і одна клапанна (деколи продавці пропонують докупити навісні кишені замість відсутніх вшитих. Однак через непрактичність і рухомість вони не є повноцінною заміною);

- виріб поверх бокових кишень повинен мати по парі стяжок мінімум з кожного боку;

- нові вироби забезпечуються системами покращеної циркуляції повітря та вологовідведення типу AirBack System (Air Con тощо);

- можливість  індивідуального регулювання підвіски та об'єму в наплечниках, чим більше стяжок - тим краще;

- наявність  профільованих сталевих (а не гнучких дюралюмінієвих) планок із заокругленими гранями в системі підвіски (перевірка: сталеві вручну не гнуться);

- якісна  річ не завжди повинна мати захмарну ціну. Наплечники вітчизняного виробництва є зразком вдалого поєднання "ціна-якість";

- варто також  поцікавитися про гарантійний термін на виріб і зберегти касовий (товарний) чек, етикетки та упаковку. Останнє збільшує шанси відстояти свої права та гроші. Більшість фірм-виробників дають річну гарантію на спорядження, якщо при продажу товару питання гарантії не стоїть, варто поміняти продавця-посередника і звернутися до фірмової крамниці фірми чи прямо в офіс виробника. В деяких фірмах вам можуть продати товар без документів, але за нижчою ціною. В даному випадку гарантійне обслуговування можливе, але тільки на довіру. В більшості випадків фірми належним чином виконують свої гарантійні обов'язки, дбаючи за власну репутацію, в т.ч. гарантійній заміні пластмасових замків.