Митна служба Демократичної Республіки Мадагаскар

Митна служба Демократичної  Республіки Мадагаскар.

1. Загальна характеристика країни. Зовнішньоекономічна діяльність. Мадагаскар — один із найбільших на землі островів, що поступається розмірами лише Гренландії, Новій Гвінеї та Калімантану. Його площа 590 тисяч км². Крайня північна точка — мис Амбр — віддалена від крайньої південної — мису Сент-Марі — на 1650 км. Середня ширина острова — 400—450 кілометри, найбільша — 600 кілометрів.

Берегова лінія Мадагаскару  не дуже звивиста. Найбільше порізані північні та західні береги.

Мадагаскар — гірська  країна: понад половину острова займають гірські хребти, плоскогіря і пасма  високих горбів. Головний вододіл  тягнеться з півночі на південь  більш як на 800 км уздовж східного берега так, що між ним і океаном залишається  порівняно вузька смуга низовини. На схід гори обриваються круто. На заході до них прилягають плоскогіря, що величезними східцями знижуються в бік Мозамбікської протоки. Найвищі гори — Анкаратра і  Царатанана — містяться всередині  і на півночі острова. Це групи  згаслих вулканів 2000—2500 м заввишки. Через всю східну частину острова  з півночі на південь простяглося  Центральне нагір'я (Високе плато) висотою 800—1500 м, в межах якого виділяють  масиви: Царатанана (до 2876 м), Анкаратра (2643 м), Вухімехеті (1956 м).

Діючих вулканів на Мадагаскарі  немає, але згаслих багато. Острів був колись осередком досить сильної  вулканічної діяльності. Землетруси і тепер бувають часто. В багатьох місцях б'ють гарячі джерела, а з  тріщин землі виходять струмені вуглекислого газу.

Якщо намалювати профіль  Мадагаскару по лінії схід-захід, то в загальних рисах він матиме вигляд даху, один схил якого, звернений  до Африки, довгий, пологий і східчастий, а другий, звернений до Індійського  океану, короткий і стрімкий. Зрозуміло, що при такій будові поверхні річки  західної і східної частин острова  мають відрізнятися і розмірами, і характером своєї течії. Східний  берег Мадагаскару багатий на річки. Всі вони невеликі, порожисті і стрімкі, особливо після дощів. Річок, що течуть у Мозамбікську протоку, не так багато, як на східному схилі острова, але зате вони довгі і повноводні. Деякі з них у нижній течії придатні для судноплавства, проте плавати по них можуть тільки судна з невеликою осадкою і плоскодонні.

Мадагаскар — поліетнічна  держава (18 етнічних груп: антадруї, антайсака, антайфасі, бару, бецілеу, везу, зафіманіра, махафалі, мерина, сакалава, танала та ін.) Населення сформувалося шляхом численних міграцій народів як Африки, так і південно-східної Азії, діяльності європейців-колонізаторів та арабів-торгівців. Мадагаскар був джерелом постачання рабів для острова Маврикій для  заготівлі цінного чорного (ебенового) дерева (кінець 16 століття), для Реюньйону  для роботи на плантаціях кави (початок 18 століття), Сейшельських островів (кінець 18 століття). Кілька відсотків населення  становлять індійці, китайці, коморці, креоли, пакистанці і французи.

З огляду на особливості  історичного та політичного розвитку Мадагаскару, відносно привілейованою частиною населення є мерина. Через  християнські місії вони першими  з народів країни отримали доступ до європейської освіти.

Середня щільність населення  — 27,2 чол. на 1 км².

Середньорічний приріст  — 3,03%.

Народжуваність — 41,94 на 1000 чол.

Смертність — 11,62 на 1000 чол.

Дитяча смертність — 78,52 на 1000 новонароджених.

Діти до 14 років — 44,9% населення.

Жителі віком понад 65 років  — 3,1%.

Середня тривалість життя  — 56,54 років (чоловіки — 54,19, жінки — 58,96).

Сільське населення — 82%.

 

52% населення сповідують  традиційну релігію (анімалізм,  фетишизм, культ предків, сил природи  тощо), 41% — християнство (приблизно  рівна кількість католиків і  протестантів), 7% становлять мусульмани-суніти, переважно переселенці з Коморських  островів і Пакистану (2003). Діють  кілька афро-християнських церков. Християнство почало поширюватися  з 17 століття, більшість християн  одночасно залишаються вірними  давнім традиціям. Досі збереглася  ритуальна церемонія вшанування  предків фамадихана — перепоховання  покійних, під час якого останки  дістають із сімейного склепу, очищають і, загортаючи в новий  саван, виставляють для «спілкування»  з родичами.

Населення Мадагаскару зросло з 2,2 мільйонів у 1900 році до 7,6 мільйонів  у 1975-му. Рабство було скасоване 1896 року, але багато з 500 000 звільнених рабів  залишилися слугами у колишніх господарів.

Після здобуття незалежності перепис населення проводився лише двічі, у 1975 та 1993 роках. На час останнього іноземці, яких було 18 497, становили 0,15% населення.

Найважливіші міста: Антананаріву, порт Таматаве, порт Мажунга, порт і  військово-морська база Дієго-Суарес. З північного заходу до Мадагаскару  прилягає маленький острів Носсі-Бе з важливим портом Носсі-Бе.

Мадагаскар — г.ч. аграрна  країна. Основні галузі промисловості: харчова, текстильна, взуттєва, цементна, паперова, нафтова, туризм. Транспорт: залізничний, автомобільний, морський. У країні 18 мор. портів, найбільший —  Туамасіна (понад 45 % вантажообігу). Антананаріву має міжнародне летовище.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]: ВВП — $ 3,4 млрд. Темп зростання ВВП — 3,9 %. ВВП  на душу населення — $ 238. Прямі закордонні інвестиції — $ 21 млн. Імпорт — $ 1,1 млрд (г.ч. Франція — 39,4 %; Гонконґ — 5,5; Японія — 4,7 %; Китай — 4,4 %; Сінгапур — 4 %). Експорт — $ 652,2 млн (г.ч. Франція  — 39,5 %; США — 9,4 %; Німеччина — 8,3 %; Японія — 5,7 %; Великобританія — 5,5 %). На частку кави, ванілі в кінці ХХ ст. припадає бл. 70 % експорту. У імпорті переважають машини і обладнання (35 %), нафта і нафтопродукти (20 %).

За показником ВВП на душу населення Мадагаскар відносять  до числа найбідніших країн світу. Економічний розвиток цієї держави  характеризувався скромними темпами  зростання протягом першого десятиріччя  незалежного розвитку (1960—1970), за яким пішли застій і розвал господарства. Економіка, зростання якої припинилося  до 1975, була зруйнована внаслідок введення урядом соціалістичних методів господарювання. Була здійснена націоналізація великих  іноземних підприємств і введений державний контроль над виробництвом, що привело до скорочення обсягів  імпорту, обмеження операцій з іноземною  валютою і державного регулювання  цін і прибутків, різкого падіння  виробництва, що продовжувалося до 1985. Потім протягом декількох років  проводилася політика економічної  лібералізації, внаслідок чого наступила  стабілізація і навіть сталося пожвавлення  економіки. У 1991 повсюдні страйки і  бездіяльність влади більш ніж  на рік припинили економічний  розвиток. Політичне безладдя відстрочили  прийняття важливих урядових ініціатив, проведення переговорів з МВФ, Всесвітнім банком, урядами іноземних держав і приватними інвесторами та отримання  економічної допомоги. Зусилля по економічному відродженню країни стримувалися також через падіння цін і  загострення конкуренції на світових ринках кави і ванілі, зростання  корупції і руйнування інфраструктури, що продовжувалося. Тільки в кінці 1990-х  років МВФ і Всесвітній банк надали Мадагаскару фінансову допомогу. Станом на 2003 рік 75% населення кваліфікується як бідне, а дохід на душу населення  становить 260 доларів США.

Французька продукція  обкладається податком так само, як і продукція інших країн, але при цьому користується так званим режимом найбільшого сприяння (10% мито). 16 квітня 1897 р. було прийнято Закон про загальний митний тариф; наприкінці 1905 року – частка французьких товарів, що ввозяться на острів склала 93% проти всього лише 7% іноземних товарів.

Обсяги імпорту зазвичай перевищують обсяги експорту. У 2003 році імпорт склав 920 млн доларів США, основні одиниці імпорту: нафта, продукти харчування та товари споживання. Головні партнери — Франція (31,6%), Китай (13%), Гонконг (10%), Бельгія (5,7%), США (5,4%) та Сингапур (4,6%).

Експорт у 2003 році мав обсяг 700 млн доларів США. Основними  його одиницями є ваніль, морепродукти, кава, нафтопродукти, цукор, бавовняні  тканини та хромова руда. Головні  партнери (2003) — США (35,1%), Франція (34,1%), Німеччина (6,1%).

2. Державний устрій. Мадагаскар - республіка. Колишня колонія Франції. У 1958 р. була проголошена самоврядною  республікою  в складі  Французького  Співтовариства.  Незалежною стала 26 червня 1960 р.  З 21 грудня 1975 р. країна називалась Демократична Республіка Мадагаскар (ДРМ), а з вересня 1992 р. називається Республіка Мадагаскар. Діє конституція, схвалена на референдумі 17 листопада 2010 р. Набрала чинності 11 грудня 2010 р.

Глава  держави - президент. Він є верховним головнокомандуючим збройними силами країни. Президент  обирається прямим загальним голосуванням строком на п'ять років і може переобиратись тільки один раз. Відповідно до конституції 2010 р. знижено мінімальний  вік для кандидатів у президенти до 35 років. Президент Республіки Мадагаскар - Андрі РАДЗУЕЛІНА (Andry Rajoelina). Затверджений на посаді президента 6 жовтня 2009 р. 25 жовтня 2013 р. відбулись вибори президента. Мадагаскарівці оберуть президента у другому турі.

Законодавча влада У жовтні 2010 р. тимчасова влада сформувала новий двопалатний парламент - Вищу раду перехідного періоду (сенат), кількість  депутатів - 90 і Конгрес перехідного  періоду - 256 депутатів. Голова сенату - Долін РАСОЛОСОА (Dolin Rasolosoa).

Голова Конгресу - Мамі РАКОТОАРІВЕЛО (Mamy Rakotoarivelo).

Виконавча  влада  здійснюється   урядом і прем'єр-міністром, якого  призначає президент із кандидатів, представлених парламентом. Прем'єр-міністр, формує уряд, а президент його затверджує. Уряд сформовано 21 листопада 2011 р. Реорганізовано 5 вересня 2013 р. Прем'єр-міністр Республіки Мадагаскар -  Жан Омер БЕРІЗІКІ (Jean Omer Beriziky).

Політичні партії:

1). Авангард за оновлення  Мадагаскару (АРЕМА) (Avant-garde du renouveau de Madagascar - AREMA). Партія. Заснована в березні  1993 р. замість партії Авангард  малагасійської революції. Голова  - Дідьє РАЦІРАКА (Didier Ratsiraka). Генеральний  секретар - П'єро РАДЗАУНАРІВЕЛУ (Pierrot Rajaonarivelo).

2). "Молоді відважні  малагасійці" (Tanora Malaqasy Vonona - TGV, Jeunes Malgaches prêts). Партія.  Створена в 2007 р.  Лідер і засновник - Андрі РАДЗУЕЛІНА (Andry Rajoelina).

3). Нове об'єднання за  соціалізм і демократію (Rassemblement pour le socialisme et la démocratie  - Nouveau RPSD - Nouveau). Партія. Створена у 2003 р. членами,  які вийшли зі складу партії  ОСД. Засновник і лідер - Жан-Ежен  ВОНІНАХІТСІ (Jean - Eugène Voninahitsy).

4). Об'єднання за соціалізм  і демократію (Rassemblement pour le socialisme et la dèmocratie  - RPSD). Партія. Заснована в  1993 р. в результаті розколу  Соціал-демократичної партії. Лідер  -   Еваріст МАРСОН (Evariste Marson).

5). Рух за прогрес Мадагаскару  (Mouvement pour le progrès de Madagascar). Партія. Заснована  в 1972 р. До жовтня 1990 р. мала  назву Партія "Влада простим  людям". Національний голова - Манандафі  РАКУТУНІРІНА (Mаnаndafy Rakotonirina). Генеральний  секретар - Олів'є РАКУТУВАЗАХА (Olivier Rakotovazaha). Друкований орган - газета "Ндау"(Ndao).

6). "Я люблю Мадагаскар" (ТІМ) (Tiako'i Madagasikara - TIM; J'aime Madagascar). Партія. Створена в червні 2002 р. Підтримує  колишнього президента М. Равалуманану. Голова - Іван РАНДРІАНСАНДРАТРІНІОНІ  (Yvan Randriansandratriniony). Генеральний секретар - Жак СІЛЛА (Jacques Sylla).

Генеральний директорат відповідає за впровадження і реалізацію державної  політики в галузі митної справи; ефективний збір митних податків та зборів; збір та аналіз статистики зовнішньої торгівлі; моніторинг національної території; боротьбу з митними порушеннями; забезпечення міжнародного ланцюга поставок.

3. Законодавчо-нормативна база, що визначає діяльність митної адміністрації. Зміст Митного кодексу складається з десяти основних частин, у тому числі: загальних принципів, переліку митних режимів; організації та функціонування митного управління; правила митного оформлення товарів та ТЗ; роз’яснення питань, пов’язаних з митною декларацією та умови оформлення товарів тощо.

Нормативно-правові акти та міжнародні угоди Мадагаскару, пов’язані з митною справою:

1. Флорентійська угода.

Флорентійську угоду було підготовлено відповідно до однієї з  головних цілей Установчого акту ЮНЕСКО, яка полягає у сприянні обміну «публікацій, мистецтва, лабораторним обладнанням і корисною документацією  «та рекомендувати укладання таких міжнародних угод, які сприяють» вільному потоку ідей. «Угода спрямована в першу чергу для полегшення ввезення матеріалів освітнього, наукового і культурного характеру. Це знижує бар’єри для тарифів, податків та обміну валюти, що сприяє вільному пересування цих об’єктів, що дозволяє організаціям і приватним особам, щоб отримати за кордоном легше і дешевше. Флорентійська угода і конвенція ЮНЕСКО були ратифіковані Мадагаскаром 23 травня 1962 року.

2. Порядок 16 147/2007 від 21/09/07

Указ 16 147/2007 від 21/09/07, що регулюють  режим тимчасового ввезення обладнання для використання в державі на митній території. Цей порядок розглядає тимчасове ввезення спеціального обладнання, що ввозиться тимчасово Мадагаскар за умови часткової оплати мит та податків на імпорт. 

Порядок 16 147/2007 від 21/09/07 регулює  «професії митних агентів «(КСР TM).

3. Закон про збільшення  інвестицій на видобуток

Мадагаскар має переконання, що мінеральні ресурси могли б  сприяти національному розвитку і відсутність реальних великих  проектів у гірничодобувній промисловості  стала однією з основних причин прийняття  закону № 2001-031 від 8 жовтня 2002 року про  заснування схеми залучення іноземного капіталу, обладнання, техніки, робітників та об’єктів інтелектуальної власності.

У Митному кодексі, в рамках законодавчої реформи, розпочатої  Законом про фінанси 2011 року, митна  адміністрація визначила два  стратегічних напрямки, щоб впоратися  з наслідками нинішньої кризи, у тому числі: 1.Забезпечення доходів; 2. Підтримка приватного сектора за допомогою економічної  реформи.  Закон «Про митний тариф»: були прийняті заходи для сприяння розвитку національних товариств і сприяти економічному відновленню. Митна система Республіки Мадагаскар все ще проходить період становлення і на цьому складному шляху її чекає ще безліч випробувань. Причиною такого повільного розвитку митної системи можна вважати те, що країна тривалий час була колонією Франції і не могла самостійно вести міжнародні переговори чи торгівлю. До того ж вона не багата економічно і не є промислово розвиненою, що теж, у свою чергу, негативно впливає на швидкість розвитку міжнародних зв’язків взагалі та митної системи зокрема.