Взаємовідносини між страховими організаціями і банками

міністерство  освіти і науки україни

львівська державна фінансова академія

Кафедра фінансів суб’єктів господарювання

 

 

 

 

 

Індивідуально науково-дослідне завдання

 

з предмету : Страховий менеджмент

на тему: Взаємовідносини між страховими організаціями і банками

 

 

 

 

 

                              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів 2013

 

План

Вступ

1.Поняття, структура та класифікація страхового ринку

2. Поняття і види банків

3.Форми взаємодії страхової  та банківської систем та причинно-наслідкові  зв’язки цих систем

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

Стабільність і динамічний розвиток вітчизняної економіки  в значній мірі залежить від стану  страхового і банківського сегментів  фінансового ринку, а також від  обґрунтовано побудованої системи  їхніх взаємовідносин. Така система потенційно забезпечує ефективний вплив на сукупні фінансові потоки, фінансову стійкість банківських і страхових установ та якість їхніх послуг. Сталий і позитивний характер розвитку фінансового ринку приводить до того, що його учасники, цілком ґрунтовно обмежені у  своїй специфічній діяльності законодавством, поступово розробляють та впроваджують сумісні послуги і продукти, які свідчать про активізацію інтеграційних процесів у їхній діяльності.

Актуальним в даний  час є поглиблене теоретичне дослідження механізмів співробітництва банків і страхових компаній на макро- і мікрорівнях. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню сутності, конкретних форм прояву та організаційно-економічного механізму інтеграції банківських і страхових інститутів присвячено праці  вітчизняних та зарубіжних авторів: В. Корнєєва, Т. Андрушківа, А. Адамчука, С. Чорних, І. Шубенко, Р. Сабодаша, В. Козлової, І. Кожевникова та інших. Завдяки їхнім розробкам сучасного наповнення й розвитку набули теорія і практика інтеграційних процесів у діяльності банків та страхових компаній. Водночас в умовах постійних змін інформаційно-технологічного середовища недостатньо дослідженими залишаються принципи, стадії, критерії та новітні форми взаємодії банків і страхових компаній, що обумовлює об’єктивну необхідність подальшого дослідження окремих аспектів інтеграції обох фінансових інститутів.

Метою даної роботи є  дослідження організації процесу  співпраці банків та страхових компаній.

 

1.Поняття, структура та класифікація страхового ринку

Страховий ринок - це особливе соціально-економічне середовище, сфера економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає страхова послуга, формуються попит та пропозиції на неї.

Структурно страховий  ринок може бути охарактеризований  як:

- форма організації економічних відносин у сфері грошового обігу щодо формування та використання страхового фонду й інших фондів, а також ресурсів страховика за допомогою купівлі-продажу страхових продуктів;

- середовище, у якому  функціонують страхові компанії;

- механізм перерозподілу  фінансових ресурсів страхувальників  та страховиків;

- сукупність страховиків,  страхувальників, посередників, що  беруть участь у реалізації  відповідних послуг;

- сфера економічних  відносин, де об'єктом купівлі-продажу  є страховий захист.

Обов’язковими умовами  функціонування страхового ринку є  наявність:

- об'єктів страхування,  що мають споживну вартість;

- потреби у страхових  продуктах, послугах;

- можливість прийняття  рішення про участь у страховій  угоді;

- суб'єктів страхових  відносин - страхувальників, страховиків та інших суб'єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби або їх споживати.

Виділяють такі основні  функції страхового ринку:

1. Організація страхового захисту  за допомогою продажу страхових  полісів.

2. Акумулювання значних фінансових ресурсів з їх подальшим інвестуванням за певними напрямами.

3. Забезпечення зустрічі страхувальника  та страховика.

Класифікацію страхового ринку  можна представити наступною  структурою:

1. За територіальною ознакою: 

- місцевий (регіональний);

- національний (внутрішній);

- світовий (зовнішній).

2. За місцем споживання страхових  послуг:

- внутрішній;

- зовнішній;

- міжнародний.

3. За видами, галузями страхування:

- особистого страхування;

- страхування відповідальності;

- майнового страхування.

4. За типом державного регулювання:

- авторитарний (жорсткий) - конкретний  вид страхування проходить ліцензування;

- ліберальний (м'який) - нагляд за  діяльністю страхових компаній слабкий;

- змішаний поєднує два зазначених  підходи.

5. За станом попиту:

- насичений;

- ненасичений.

6. За напрямком розвитку:

- екстенсивний (передбачає  швидке зростання кількості страхових  компаній з невисоким рівнем  платоспроможності та звуженим  асортиментом);

- інтенсивний (передбачає  укрупнення страхових компаній, збільшення власного капіталу, покращення фінансового стану, розширення асортименту).

Існують наступні 3 основні  закони функціонування страхового ринку:

1. Закони попиту та  пропозиції - забезпечують виникнення  тих страхових послуг, що саме  необхідні споживачеві, та формують адекватну ціну, забезпечуючи умови конкуренції для страховиків, створюючи умови для постійного пошуку, удосконалення форм і методів організації страхового захисту.

2. Закон вартості - який  діє через ціну (розмір страхових  тарифів) та сприяє балансуванню економічних інтересів учасників страхових відносин, є індикатором якості страхового ринку.

3. Закон конкуренції  - забезпечує підвищення якості  страхових послуг, стимулює розширення  меж страхового ринку, розвиток  його інфраструктури. На страховому ринку діє безліч суб'єктивних економічних законів, які створюють правове поле держави.

 

2. Поняття і види банків

Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, багатоланкову  структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, наданих  клієнтам, то можна виділити три найважливіших елементи сучасної кредитної системи:

- центральний банк;

- комерційні банки;

- спеціалізовані фінансові установи (страхові, іпотечні, ощадні).

Комерційні банки є  багатофункціональними установами, що оперують у різних секторах ринку позичкового капіталу. Великі комерційні банки надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи кредити, прийом депозитів розрахунків і т.д. Цим вони відмінні від спеціалізованих установ, що обмежені визначеними функціями. Комерційні банки традиційно відіграють роль базової ланки кредитної системи. Переплетення функцій різних видів кредитних установ і популярність універсального типу банка створює відомих труднощів для визначення понять банк і банківська діяльність. Найчастіше головною ознакою банківської діяльності вважається прийом депозитів і видача кредитів.

Поняття «банк» має економічне і юридичне значення. У строгому юридичному змісті банк по визначенню закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції від 20 березня 1991 р. є «кредитна організація, що має виключне право здійснювати в сукупності наступні банківські операції: залучення у внески коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених засобів від свого імені і за свій рахунок на умовах зворотності, платності, терміновості, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб».

Банківськими операціями по законодавству є операції, що можуть здійснювати винятково банки  й ін. кредитні організації. До таких  операцій закон України «Про банки  і банківську діяльність» відносить:

- залучення коштів фізичних і юридичних осіб у внески (до запитання і на певний строк);

- розміщення зазначених вище притягнутих засобів від свого імені і за свій рахунок;

- відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб;

- здійснення розрахунків з доручення фізичних і юридичних осіб, у тому числі банків-кореспондентів, по їхніх банківських рахунках;

- інкасація коштів, векселів, платіжних і розрахункових документів і касове обслуговування фізичних і юридичних осіб;

- купівля-продаж іноземної валюти в наявній і безготівковій формах;

- залучення у внески і розміщення дорогоцінних металів;

- видача банківських гарантій.

При цьому тільки банки  мають виключне право здійснювати  в сукупності наступні банківські операції: залучення у внески коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених засобів від свого імені і за свій рахунок на умовах зворотності, платності, терміновості, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб.

З економічної точки  зору комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення й інші грошові кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають них у тимчасове користування іншим економічним агентам, що мають потребу в додатковому капіталі. Банки створюють нові вимоги і зобов'язання, що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи внески клієнтів, комерційний банк створює нове зобов'язання – депозит, а видаючи позичку – нова вимога до позичальника. Цей процес створення нових зобов'язань складає сутність фінансового посередництва. Ця трансформація дозволяє перебороти складності прямого контакту ощадників і позичальників, що виникають через розбіжність пропонованих і необхідних сум, їхніх термінів, прибутковості, і т.д.

Варто мати на увазі, що банки  не просто сховища грошей і каси для їхньої видачі і надання в  кредит. Вони представляють могутній інструмент структурної політики і  регуляції економіки, здійснюваної шляхом перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності, створення і розвитку виробничих і соціальних об'єктів.

Банки можуть направляти кошти, фінансові  ресурси у виді кредитів у ті галузі, сфери, регіони, де капітал знайде краще, ефективне застосування.

 

3.Форми взаємодії страхової  та банківської систем та причинно-наслідкові  зв’язки цих систем

 

Там, де кооперація страховиків  і кредитних організацій переходить із разових форм співробітництва в більш складні агентські й контрактні відносини народжуються інноваційні продукти. Саме вони рухають уперед весь фінансовий ринок і розвивають фінансову культуру населення.

Закордонний досвід концентрації капіталів  страхових компаній і банків, виявлення основних тенденцій цього процесу необхідні для обґрунтування ефективної стратегії взаємодії цих фінансових інституцій на ринку фінансових послуг, для законодавчо-нормативного й макроекономічного регулювання цих процесів з боку державних органів з метою захисту інтересів, у першу чергу, споживачів фінансових послуг.

Виникнення ідеї спільного просування страхових послуг припадає на 1970-1980 роки, коли вперше поліси страхування  стали продавати через відділення банків у Франції та Великобританії. Французька страхова компанія CNP вже на початку 70-х років почала продаж своїх продуктів за посередництвом банків, створивши велику дистрибутивну мережу із 30000 представництв. Цей інноваційний задум дав змогу фірмі зайняти перше місце на французькому ринку страхування життя, яке вона утримує і понині.

Приклади ефективного  спільного використання галузевих  переваг у процесі співпраці  банків та страхових компаній зустрічаються  на фінансових ринках багатьох країн. У Франції майже 60 % премії у страхуванні  життя збирається банками, а у  Німеччині - агентами, хоча в 90-ті роки ХХ століття частка продажу через банківську систему збільшувалась, проте не можна ще говорити про її домінуючу роль. Причиною є достатньо твердий поділ між системами продажу продуктів банків і страховиків. У другій половині ХХ сторіччя страхові компанії сформували великі обсяги тимчасово вільного капіталу й стали одними з головних інвесторів на фінансових ринках миру. Тенденція інтеграції банківського й страхового бізнесу має місце й у трансформаційних економіках країн, Європи, Азії і в Україні зокрема. Співробітництво вітчизняних банків зі страховиками нині розвивається за такими основними напрямами: страхування кредитів, що видаються банком; страхування різних фінансових ризиків; страхування майна, що передасться банку в заставу; страхування майна банку.

Взаємопроникнення банківського й страхового капіталу в різних країнах  по-різному регулюється законодавством. Так, у ряді країн законодавство  передбачає входження банку своїм  капіталом у страхову компанію й  навпаки. Однак у більшості випадків ці дві фінансових установи не зв'язані між собою статутними зобов'язаннями, а працюють по угодах.