Особливості вітчизняної системи сертифікації продукції підприємства в Україні

    

    Підвищення вимог до якості продукції, процесів і послуг в умовах гострої конкуренції, торговий і технічний протекціонізм зумовили потреби виготовлювачів (постачальників), експортерів та імпортерів, підприємства сфери обслуговування виконувати і впроваджувати в практику роботи процедури перевірки і підтвердження якості продукції або послуг відповідно до вимог стандартів, технічних умов тощо.

     У світовій і вітчизняній практиці застосовуються різні процедури і методи підтвердження відповідності продукції заданим вимогам.

     Незалежна  сертифікація серед цих способів  підтвердження відповідності займає особливе місце, оскільки вона виконується третьою стороною, незалежно від виготовлювачів, завдяки чому забезпечується висока достовірність її результатів.

     Сертифікація  стала складовою частиною будь-якої  інфраструктури ринкової економіки, що ефективно функціонує.

     Сертифікація  продукції звичайно базується на проведенні випробувань її зразків та (або) оцінюванні умов її виробництва і подальшому нагляді (інспекторському контролі) за продукцією та (або) її виробництвом. [3, c. 510-511]

     Традиційно сертифікація використовується насамперед для підтвердження відповідності вимогам безпеки. Однак останніми роками сфера її діяльності істотно розширилася: за допомогою сертифікації тепер перевіряють такі технічні характеристики, як взаємозамінність, функціоаньна сумісність, ефективність енергоспоживання і ресурсозабезпечення тощо.

   За визначенням,  що міститься в Настановах  ІSO/ІЕС 2 ( 1991 р. ), сертифікація належить до однієї з процедур підтвердження відповідності продукції заданим вимогам і визначається як «процедура, за допомогою якої третя сторона письмово завіряє (за допомогою сертифіката), що продукція, процес чи послуга відповідають заданим вимогам».

   Істотні в цьому визначені такі ознаки.

    По-перше, сертифікація виконується третьою стороною, під якою, за визначенням ІSO/ІЕС, мається на увазі «особа чи орган, які визначаються незалежними від сторін, що беруть участь у розгляді питання». Ці сторони представляють, як правило, інтереси постачальників (перша сторона) і покупців (друга сторона).

     По-друге,  з визначення сертифікації виходить, що вона передбачає попереднє  встановлення вимог до об’єкта сертифікації, після чого й може бути виконана. Без встановлених (не заданих раніше) вимог сертифікацію проводити не можливо.

     По-третє,  результати сертифікації письмово завіряються спеціальним документом — сертифікатом відповідності. За Настановами ІSO/ІЕС 2 сертифікат відповідності,-- «документ, виданий відповідно до правил системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу». [3, c. 511-512]

    В Україні  існує державна система сертифікації  продукції - Система УкрСЕПРО. У даній системі проводиться як обов'язкова, так і добровільна сертифікація. Роботи в Системі УКРСЕПРО організовує Державний комітет України з питань технічного регулювання і споживчої політики - Держспоживстандарт України, який є Національним органом по сертифікації - (раніше називався Держстандарт України). [4]

    Система УкрСЕПРО  є відкритою для вступу до неї органів із сертифікації та випробувальних лабораторій інших держав за умови визнання та виконання  правил Системи.

    Організаційну  структуру Системи утворюють:

— національний   орган  із сертифікації — Державний комітет  України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держспоживстандарт України);

• науково-технічна комісія;
• органи із сертифікації продукції;
• органи із сертифікації системи якості;
• випробувальні лабораторії (центри);
• експерти-аудитори;
• науково-методичний та інформаційний центри;
• територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держспоживстандарту України;
• Український навчально-науковий центр зі стандартизації0 метрології та якості продукції. [3, c. 520-521]

     Розділ 2. Види сертифікації.

   2.1 Обов’язкова сертифікація.

     В Україні розрізняють обов’язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб’єктами господарювання, охоплює перевірку продукції з метою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. [1, c. 361]

     Роботи по сертифікації продукції і систем управління якістю в Українській державній системі сертифікації УКРСЕПРО виконуються відповідно до вимог серії стандартів Системи УКРСЕПРО.

     Продукція, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні (у системі УКРСЕПРО), включена в офіційний "Перелік продукції, що підлягяє обов'язковій сертифікації в Україні". У Переліку продукції приведені коди УКТ ЗЕД і перелік нормативних документів, які повинні бути підтверджені при сертифікації. Згаданий Перелік може бути використаний іноземним Заявником як довідковий, для визначення за кодом УКТ ЗЕД, чи потрапляє його продукція в даний перелік. Для продукції, включеної в Перелік, при перетині кордону України необхідний сертифікат відповідності (сертифікат про визнання), виданий в Системі УКРСЕПРО. Без сертифікату відповідності (сертифікату про визнання) перетин продукцією межі України не допускається. [4]

     Сертифікація  також необхідна при ввозі  продукції на український ринок  через кордон. У процесі обов'язкової  сертифікації визначається відповідність  параметрів продукції вимогам  нормативних документів, визначених законодавчими актами України. Особливе значення наявності сертифіката надається при митному оформленні. Ввіз на митну територію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації здійснюється відповідно до "Порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні", затвердженого Постановою КМ України від 14.05.2008 №446.

     Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації :

• Нафтопродукти: палива, масла, змащення
• Товари для побутових потреб і продукція виробничо-технічного призначення: інструменти, абразивні матеріали
• Металовироби промислового призначення
• Вироби з кольорових металів і продукція електродної й твердосплавної промисловості
• Продукція неорганічної хімії: сировина, добрива
• Полімери, хімволокна, каучуки
• Лакофарбові матеріали, напівфабрикати, кіно- фото- і магнітні матеріали й товари побутової хімії
• Продукція органічного синтезу, синтетичні барвники . [5]

     Показники, що підлягають перевірці при обов’язковій сертифікації:

     1. Показники  безпеки продукції для життя  і здоров’я людей.

     1.1. Показники  травмобезпеки :

     — відсутність  гострих частин, задирок, шорсткої  поверхні;

 —  відсутність  рухомих частин;

 — наявність загороджень,  засобів захисту, блокування.

1.2. Показники безпеки  щодо дії шуму і вібрації:

     — рівень  шуму (рівень звукового тиску);

     — рівень  інфразвуку;

 — рівень ультразвуку;

     — рівень  вібрації.

1.3. Показники безпеки  щодо повітря робочої зони:

 — рівень запиленості  повітря;

 — рівень загазованості  повітря; 

     — концентрація  шкідливих речовин у повітрі;

     — мінімальна  температура повітря;

• барометричний тиск повітря;

     — мінімальна  вологість повітря;

     — максимальна  вологість повітря;

     — рівень  іонізації повітря. 

     1.4. Показники  термобезпеки: 

     — мінімальна  температура повітря; 

• максимальна температура поверхні виробу. 

1.5. Показники електробезпеки:

— електричний опір ізоляції;

• струм витоку;
• електрична міцність ізоляції;
• наявність статичної електрики; 
• напруга доторкання; 
• струм протікання через тіло людини; 
• наявність захисного заземлення; 
• наявність захисного відключення; 
• наявність занулення; 
• наявність засобів захисту (запобіжних пристосувань) від короткого замикання і перенавантаження; 
• наявність засобів захисту від самовмикання після перерви в постачанні живлення;
• наявність засобів захисту від пошкодження залишковою напругою;
• наявність засобів захисту від контакту зі струмопровідними частинами;
• наявність попереджувальної сигналізації, блокування, знаків безпеки.  

     1.6. Показники  безпеки щодо дії електромагнітних  коливань: 

     — напруга  електричного поля; 

• напруга електромагнітного поля; 
• густина потоку енергії електромагнітного поля;
• потужність дози рентгенівського випромінювання;
• рівень інфрачервоної радіації в робочій зоні;
• рівень ультрафіолетової радіації в робочій зоні;
• рівень електромагнітного випромінювання ВЧ і НВЧ діапазонів.  

     1.7. Показники  безпеки щодо дії радіоактивного  випромінювання:

     — вміст  радіонуклідів; 

• потужність поглинутої дози гамма-випромінювання;
• густина потоку бета-частинок;
• наявність попереджувальної сигналізації, блокування ,знаків безпеки. 

     1.8. Показники  хімічної безпеки: 

     — вміст  залишкових кількостей токсичних  елементів;

• вміст пестицидів;
• вміст нітратів;
• вміст нітрозамінів;
• вміст сірчистої кислоти (вільної та загальної);
• вміст альдегідів;
• вміст метилового спирту;
• вміст сивушних олій. 

     1.9. Показники  біологічної (мікробіологічної) небезпеки:

     — наявність небезпечних і шкідливих біологічних факторів (патогенних мікроор  

           ганізмів і продуктів їх життєдіяльності, мікроорганізмів), що можуть спричи-

           нити захворювання людини, інтоксикацію  або сенсибілізацію організму;

     —  наявність збудників мікробіального псування;

• вміст мікро токсинів;
• вміст антибіотиків;
• вміст гормональних препаратів;
• можливість отримання травм від мікроорганізм. 

     1.10. Показники  психофізіологічної безпеки (що  прогнозують для застосування  в обов’язковій сертифікації).

     2. Показники  безпеки щодо майна.

     2.1. Показники  пожежонебезпеки:

     — горючість  речовин і матеріалів виробу;

• температура займання речовин і матеріалів виробу;
• температура самозаймання речовин і матеріалів виробу;
• температура тління речовин і матеріалів виробу;
• клас електростатичної іскронебезпеки.

     2.2. Показники  вибухонебезпечності:

     — гранично  допустима вибухонебезпечна концентрація  речовин;

• добові або фугасні якості вибухонебезпечного середовища.  

     3. Показники  небезпеки для гідросфери.

     3.1. Показники  небезпеки для атмосфери:

     — димність  відпрацьованих газів;

• частка виходу окислів азоту, окису вуглецю (чадного газу) та вуглеводнів у відпрацьованих газах;
• концентрація забруднюваних речовин у викидах в атмосферу.