Шпаргалка по "Философии"

64.Система філософія та її структурні складові

Система філософії характеризується особливістю завдань, проблематики й предмета філософії, що дає змогу виділити її важливі структурні компоненти.

В античному світі під структурою філософії розуміли логіку (правильне мислення), фізику (учення про природу), етику (учення про людину). Водночас вважали, що головною є етика, а всі інші структурні компоненти мають підкорятися практичній філософії, яка була спрямована на розв”язання людських проблем. В основному ця структура філософії зберегла своє значення і сьогодні.

Гегель вважав, що філософія має складатися з 3  частин: логіки (яка збігається з об”єктивною діалектикою і теорією пізнання), філософії природи, філософії духу (ф.держави і права, ф.історії, ф.релігії, ф.мистецтва та історія філософії).

Найважливішим розділом філософії є онтологія – вчення про буття. Другим головним розділом є гносеологія – вчення про пізнання. Антропологія – вчення, що аналізує людину як цілісну особу і стратегію її життєдіяльності. Антропофілософія вивчає людину, а також намагається зрозуміти сенс її появи й життя у світі. Соціальна філософія досліджує закономірності розвитку суспільства, зв”язки суспільства й природи, суспільства й людської індивідуальності.

Філософія природи – натурфілософія, що досліджує сутність природи. Теорія розвитку – вчення про універсальні закони руху й розвитку природи, суспільства і мислення. Соціологія – вчення про факти соціального життя. Філософія історії – галузь філософського знання, предметом якої є дослідження закономірностей історичного процесу, виявлення змісту й спрямованості історії людської цивілізації. Філософія культури – досліджує специфіку становлення культури, її сутність і значення, особливості і закономірності культурно-історичного прогресу. Праксеологія – філософська концепція діяльності як теорія організації практичної діяльності. Логіка – вчення про форми мислення. Етика – вчення про мораль. Естетика – обґрунтовує закономірності художнього віддзеркалення людиною дійсності, сутність і форми перетворення життя за законами краси, досліджує природу мистецтва і його роль у розвитку суспільства. Філософія релігія – осмислює релігійну картину світу, досліджує причини історичного походження релігії, її конфесійну багатоманітність. Філософія права – досліджує основні правові норми, людську потребу в правовій діяльності. Історія філософії – вивчає виникнення й розвиток філософської думки й перспективи її розвитку.

65. Основні функції філософії.

Під функціями філософії розуміють головні напрями використання філософії в суспільній (матеріальній і духовній) практиці, у результаті чого реалізується її мета, завдання та призначення.

1.Світоглядна функція сприяє формуванню цілісної картини світу, уявлень про будову світу і Всесвіту, визначенню місця людини в них, окреслює принципи взаємодії людини й довколишнього світу.

2.Методологічна функція виробляє основні методи пізнання довколишнього світу

3.Гносеологічна функція має на меті правильне й істинне пізнання навколишньої дійсності

4.Аксіологічна (ціннісна) функція дає можливість адекватно оцінювати предмети, явища й процеси об”єктивної дійсності з погляду цінностей конкретного історичного періоду. Мета функції – селекція,відбір найконструктивніших цінностей, що сприяють прогресивному розвитку сучасної цивілізації й уникненню псевдо цінностей, артефактів культури, які зумовлюють регресивний розвиток.

5.Критична функція спрямована на критику різноманітних систем знать про світ, пошуки нових істин через розв”язання суперечностей між тим, що вже пізнане, і тим, що ще не пізнане, на відміну від догматики і суб”єктивізму.

6.Виховна і  гуманітарна функції філософії – сприяють генеруванню гуманістичних цінностей та ідеалів сучасної цивілізації, створенню соціальних умов для їх реалізації на рівні окремої особи, розвитку гуманітарної культури, а також допомагає окремій особі знайти сенс життя й визначити своє місце в довколишньому світі.

7.Прогностична функція осмислює перспективу розвитку світу.

Ці функції актуальні саме в умовах сучасної цивілізації.

66.  Буття та його  основні форми.

Буття — це реально існуюча стабільна, самостійна, об'єктивна, вічна, безмежна субстанція, що містить у собі все суще матеріального й духовного світу (матерія і дух перебувають у стані єдності, але водночас вони є протилежними за своєю сутністю). В основі категорії буття лежить ідея, що реально існуючий світ розвивається в просторі й часі й має внутрішню причину, джерело руху в самому собі. Тому буття не є незмінним, нерухомим, безформним, а завжди має певну структуру, у ньому можна виокремити такі відносно самостійні форми:                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         

1.    Буття природного, яке поділяється на буття: а) «першої природи» — сукупність природних умов існування людського суспільства; б) «другої природи» — буття предметів та явищ, створених людиною в процесі перетворення першої природи.

2.    Буття людини — це реальне існування людини, яке також має два аспекти: а) існування людини як частини природи; б) існування людини як суспільної істоти (у суспільних відносинах, активній трудовій діяльності).

3. Буття духовного (ідеального) — існування духовного як самостійної реальності у вигляді індивідуалізованого духовного буття й об'єктивізованого (позаіндивідуального) духовного буття. Це буття охоплює сферу свідомого та несвідомого, є тотожним поняттю свідомості (мисленню) індивіда. Існує як духовний світ окремої людини у вигляді переживань, ідей, думок, ціннісних орієнтацій, переконань, вражень тощо.

4.    Буття соціального  – система суспільних процесів, що віддзеркалює буття людини у суспільстві та буття самого суспільства.

67.Матерія та основні  форми її існування. Види і властивості.

Матерія – це філософська категорія д. позначення об”єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини але існує незалежно від них. Матерії, у чистому вигляді формі якоїсь “праматерії” не існує. У світі існують лише конкретні матер. утворення. У категорії матерії ця безліч утворень об”єктивної реальності зведена до однієї спільної властивості існувати незалежно від людських чуттів і від відображення у людської свідомості. Філ. поняття матерії відображає не якусь певну частину чи форм об”єктивної реальності, а світ у цілому в будь-яких його проявах. Тому не можна ототожнювати матерію з будь-яким речовинним субстратом. Категорія матерії, має вагоме методологічне і світоглядне значення світоглядна роль цієї категорії полягає в тому, що воно охоплює не лише ті об”єкти, які вже пізнанні науково, а і ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенційні об”єкти будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людським відчуттям. Методологічна функція поняття матерія виявляється у тому, що воно застерігає проти пошуку першоматерії як останньої і не змінної суті об”єктивного світу.

Оскільки матерія є абсолютною завжди існує в конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми матерії. В основу виділення форм руху покладенні такі основні принципи:

а) субстратний, що пов”язує певну форму руху і з специфічним матер. носієм

б) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху. Найпоширенішими формами руху є: гравітаційний, механічний, тепловий, електро-магнітний, хімічний, геологічний, біологічний. Їх взаємозв”язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу, окрім того, вищі форми руху виникають на основі нижчих і включають їх у себе знятому виді.

Незважаючи на те що вияви буття є доволі різноманітними, усі вони об'єднані одним — матерією. Визначення категорії «матерія» розпочнемо з аналізу етимології слова «матерія». Матерія означає «речовина». У процесі розвитку природознавства й самої філософії зміст поняття «матерія» неодноразово змінювався. Наприклад, матеріалістичний підхід, вирішуючи основне питання філософії на користь первинності буття та вторинності свідомості, ототожнює буття й матерію [матерія є основою буття, а всі інші форми буття (дух, людина, суспільство) є породженням матерії]. Об'єктивно-ідеалістичний підхід обстоює позицію, згідно з якою матерія існує об'єктивно як результат об'єктивізації первинного ідеального (абсолюту) незалежно від усього сущого. Суб'єктивно-ідеалістичний підхід заперечує існування матерії як самостійної реальності та вважає, що вона є лише продуктом, ілюзією людської свідомості.

Існування матерії визнає більшість філософських систем. Відмінність у тлумаченні матерії залежить також від того, як філософи відповідають на питання «матерія створена Богом чи ні?» або «чи існує вона вічно, сама по собі?». Християнська філософія заперечує вічність матерії, вважаючи, що вічність — це лише атрибут абсолюту (Бога), який створив матерію з нічого. Матеріалізм XVII ст. обстоював принцип «з нічого не виникає нічого», приписував матерії вічне існування в просторі й часі, ототожнював її з чуттєвим світом. У діалектичному матеріалізмі матерія — це філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дається людині в її відчуттях і яку вона може пізнати, але при цьому матерія існує незалежно від людини.

З огляду на це матерія тлумачиться як незалежна першопричина всього, що існує (субстанція). Єдиною властивістю матерії є «бути об'єктивною реальністю», а тому жодні окремі природні об'єкти, речовина, елементи тощо не є матерією. Марксистське тлумачення матерії є виявом метафізичного підходу, тому що стверджується, що матерія — це лише категорія, яка існує на рівні свідомості як абстракція. Водночас матерії приписуються невід'ємні властивості (атрибути): вічність, нество-рюваність, незнищуваність тощо, які притаманні лише абсолюту — Богові.

Найсуттєвішою характеристикою матерії є її структурність. Матерія завжди певним чином організована в матеріальну систему (цілісне творіння), зв'язок між елементами якої є більш-менш довгостроковий і постійний, на відміну від інших елементів навколишнього світу. Матеріалістична філософія виокремлює такі основні типи матеріальних систем та адекватні їм структури, рівні організації матерії: нежива матерія, жива матерія та суспільство.

Нежива матерія має такі рівні: субелементарний (кварки, глюони — найменші одиниці матерії, менші за атом); мікроеле-ментарний (андрони, електрони); ядерний (ядро, атом); молекулярний (молекули); одиничних предметів; макротіл; планет; системи планет; системи галактик; Всесвіту, світу загалом.

Жива природа відома лише на Землі, її виникнення згідно з матеріалістичної філософією є результатом природного розвитку матерії. До рівнів живої матерії належать: доклітинний (ДНК, РНК, білки), клітинний (клітина), багатоклітинні організми, види, популяції, біоценози та біосфера. Причому особливе значення має біосфера. У ній відбувається взаємодія літосфери, гідросфери та атмосфери. Атмосфера є своєрідним містком, що зв'язує Землю й космос. Збереження рівноваги між складовими біосфери є гарантією збереження життя на планеті.

На певному етапі розвитку біосфери виникає окремий вид матеріальної системи — соціум (суспільство). До рівнів соціуму належать: окремий індивід, родина, група, колектив різних людей, соціальні групи (страти, класи, етноси), нації, раси, окремі співтовариства, держави, союзи держав, людство загалом.

Вивчення особливостей матерії та її форм і різновидів свідчить про те, що у світі немає нічого, крім матерії, яка постійно змінюється. Матеріалістична філософія робить висновок про матеріальну єдність світу, що підтверджується знаннями про загальні властивості матерії та закони її руху. На користь матеріальної єдності світу свідчать положення природознавства: 1) закон збереження й трансформації енергії; 2) періодичний закон Менделєєва; 3) еволюційне вчення Дарвіна, учення про клітину, сучасні досягнення в галузі фізики. Матеріальна єдність світу розкривається завдяки цілісному підходу до вивчення організму людини, взаємозв'язку природи й суспільства та їх розвитку загалом.

68. Рух, основні його форми  і властивості

Рух виникає із самої матерії як результат вирішення закладених у ній діалектичних суперечностей (дії закону єдності і боротьби протилежностей). Рух є всезагальним, він існує постійно, одні його форми замінюються іншими. Рух є атрибутом, невід'ємною частиною матерії.

Виокремлюють такі форми руху: механічний — переміщення в просторі різноманітних тіл, рух найдрібніших частинок, макротіл тощо; фізичний, який охоплює електромагнетичні явища, гравітацію, теплоту, світло, звук, агрегатний стан речовин; хімічний — це хімічні реакції, процеси хімічного синтезу в неорганічній або органічній природі; біологічний — це різноманітні біологічні процеси в живих організмах, а також соціальний, що охоплює соціальні зміни, а також процеси мислення та пізнання.