Цінності та їхня роль у житті суспільства і людини

Вступ

За останні десятиріччя  як в нашій країні так і за кордоном проблема цінностей і ціннісних  орієнтацій набула особливої уваги. Ці поняття є об’єктом дослідження багатьох наук зокрема, філософії, психології, соціології, що говорить про їхню складність та багатоплановість.

Актуальним в даний  час є питання вибору цінностей  та ціннісних орієнтацій, які визначають не тільки мотивацію індивідуальної поведінки, але й складають світогляд  людини. Цінності можуть засвоюватися людиною як свідомо, так і несвідомо (людина не може пояснити чому віддає перевагу одним цінностям над іншими). Саме тут відкриваються великі можливості для заміни одних цінностей іншими.

 Метою дослідження цінностей є розкриття поняття цінностей, пояснити їх природу та вплив на поведінку людини, як особистості.

Завданням дослідження  цінностей є:

• Постановка питань про природу цінностей, їх оцінку та соціальні норми.
• Розкриття різноманітності та видів цінностей.
• Проблеми вибору моральних ідеалів.
• Розгляд свободи, як цінність.
• Розкриття абсолютних та відносних цінностей у філософії Лосского Н. О.
• Розгляд ієрархії цінностей.
• Проблема вибору ідеалу, як основної форми вибору цінностей.
• Розкриття поняття особистості і проблеми вибору ціннісних орієнтацій.

Цінності в житті  суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів, одним із факторів розгортання політичної історії. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура.

Завдяки соціальним потребам людина в своїй життєдіяльності  могла керуватись образом належного, потрібного, але ще наявне не існуючого  співвідношення речей. Завдяки цьому цінності формували особливий світ духовного буття, що підносив людину над реальним. З розвитком суспільства і його структуруванням, поглибленням духовності людини, ускладнювалось і ціннісне світосприйняття, охоплюючи все нові потреби. Цінності допомагали людині будувати соціальне привабливий світ можливої дійсності, підносячи їх над буденністю. Ціннісні виміри давали змогу усвідомити дві площини реальності — ідеальну і реальну, співвідносячи їх, розглядаючи ідеальний світ як взірцевий щодо реального. Отже, суспільні цінності хоч і виростали з реальних соціальних потреб, поступово набували ідеалізованих рис. Цим і пояснюється їхня складна двоїста суб'єкт-об'єктна природа.

Ціннісна свідомість творить власний світ, світ емоційних переживань, ціннісних образів. У ціннісній формі людина не об'єктивує, а суб'єктивує зовнішню дійсність, привласнюючи її, наділяючи людськими смислами, стверджуючи тотожність з собою. Тому цінністю є лише те, що усвідомлюється, переживається як цінність

Світ цінностей —  це світ саме практичної діяльності. Наше емоційне ставлення до явищ зовнішнього  буття, їх оцінка здійснюється в практичному  житті. Ціннісна свідомість не цікавиться, чим є предмет сам по собі, для  неї важливо лише те, яке значення він має для нас, в чому його цінність. Прекрасне і потворне, піднесене і нице, трагічне і комічне, добро і зло не існують в об'єктивному світі самі по собі. Вони відчуваються нами як оцінки.

Таким чином, аксіологія як теорія цінностей має починати аналіз природи цінностей з дослідження характеру і структури людської діяльності.

Розділ 1. Природа  цінностей, їх оцінка та соціальні норми

1.1 Поняття цінностей

І в науковому, і в  буденному житті часто вдаються до поняття цінностей. Людська діяльність будь-якого роду охоплює: задум, реалізацію і результат. Задум же складається з мети, цінності і плану. Мета відповідає на запитання: що треба зробити? Реалізація одних і тих же мети і планів може мати повністю різні життєві змісти,  ціннісні значення. Так формується поняття цінність. Цінності – специфічні соціальні визначення об’єктів навколишнього світу, що виявляють їх позитивне або негативне значення для людського суспільства (благо, добро, зло, чудове і потворне, що втілюються в явищах суспільного життя або природи). Природу, походження, розвиток і роль цінностей в житті людини і суспільства вивчає аксіологія – вчення про цінності.

Одним з перших проблему цінності досліджував Сократ. Він дійшов висновку, що між тим, ким людина є і тим, що вона про себе думає, є різниця. Тобто між існуючими установками людини і сформульованими цілями (оцінками поведінки) має місце неспівпадання.

В соціології проблему цінностей  ввів М. Вебер. Аналізуючи дії індивідів, М. Вебер виходив з неокантіанської передумови, за якою кожний людський акт стає осмисленим лише в співвіднесенні з цінностями, в світі яких визначаються норми поведінки людей та їх мета. 

Особливу увагу приділяє цінностям І.Кант, вживаючи це поняття у спеціальному, вузькому смислі: цінності, на його думку, є вимогами, зверненими до волі, до цілі, яка стоїть перед людиною; вони є значущістю тих чи інших речей, явищ для людини. Приємним, вважав І.Кант, кожен називає те, що дає йому насолоду, прекрасним – те, що лише йому подобається, хорошим – те, що він цінить, схвалює, тобто  те, у чому він бачить об’єктивну цінність.

Г.Гегель основну увагу приділяє розмежуванню цінностей на економічні (утилітарні) як товари і духовні, пов’язані перш за все зі свободою духу.

Поняття цінності співвідносне з такими поняттями, як «значущість», «корисність» або «шкідливість». Значущість характеризує ступінь інтенсивності ціннісного відношення. Людину завжди щось приваблює більше, щось менше, а щось взагалі залишає її байдужою. Корисність може носити чисто утилітарний характер і стосується як матеріальних, так і духовних цінностей. Шкідливість – це завжди негативне ціннісне відношення людини до предмета цінності. Щоб набуте знання стало переконанням і спонукало людину до дії, вона повинна осмислити його важливість і необхідність для своєї діяльності.

У системі цінностей  особливою, абсолютною цінністю є людина, з її інтересами як родової та соціальної істоти співвідноситься решта цінностей, всі вони так чи інакше пов’язані  з цінністю людини. Людина ж, народжуючись, отримує безцінний дар – життя, яке для неї є самоцінністю, для суспільства ж – найвищою цінністю. Тому людина має дорожити ним, ставитися до нього бережливо.

Ціннісною оцінкою життя  людини є ставлення суспільства  до її праці, винагорода праці –  матеріальна та моральна. Цілком слушною  є думка, що суспільство, яке нездатне належним чином оцінювати людську працю, не може вважатися цивілізованим.

Головне багатство людини, яке ми не завжди належним чином  оцінюємо, – це її вільний час, наявність  якого дає можливість самовдосконалюватися, розвивати свої здібності, нахили чи таланти.

Отже, цінністю називають те, що здатне задовольнити людські потреби.  Цінність речі визначається як її властивостями, так і її відношенням до потреб та інтересів людини. Речі, явища стають цінностями, оскільки вони втягуються у сферу людського існування й діяльності.

1.2 Оцінка цінностей

Людина як компонент цілісної системи суспільства в процесі своєї діяльності розкриває власні сутнісні сили, сприяє розвиткові суспільства. При цьому вона вступає у взаємні ціннісні відносини з окремими людьми і з суспільством в цілому. В суспільному оточенні вона виступає одночасно як діяльний суб'єкт і об'єкт оцінки. Зауважимо, що носієм і суб'єктом ціннісного відношення може бути тільки людина. Тому таке (ціннісне) відношення до дійсності передбачає наявність, присутність людини. Вона оцінює інших людей і сама ними оцінюється.

В структуру оцінки входять  суб’єкт, предмет і основа оцінювання. Об’єктивний зміст оцінки визначається предметом, тобто тим, що ми оцінюємо. Тому оцінка безпосередньо пов’язана з пізнанням – адже перш ніж щось оцінювати, необхідні знання про його об’єктивні властивості.

Оцінка універсальна: вона робить вплив на всі види життєдіяльності  людини, реалізується на чуттєвому  і раціональному етапах, у формі  емоцій і почуттів, уявлень, сприйняття, суджень, потягів, бажань, прагнень, переваг і, звичайно, діяльності.

Оцінка є специфічною  формою відношення людини до дійсності, це схвалення або осуд різних явищ навколишньої дійсності незалежно  від їх матеріального чи духовного  походження. Вона завжди залежить від цінності — позитивного чи негативного значення оцінюваного для людини, суспільства або певної соціальної спільності.

Цінністю називається  те, що здатне задовольняти людські  потреби. Отже, цінність речі визначається як її властивостями, так і її відношенням до потреб та інтересів людини. Речі, явища стають цінностями, оскільки вони втягуються у сферу людського існування й діяльності.

Оцінюючи те чи інше явище, що виступає носієм цінності, людина встановлює його значущість, тобто відповідність чи невідповідність своїм інтересам, смакам, уподобанням і т.п. Залежно від міри відповідності (невідповідності) оцінка може виражатися в різних формах — схвалення або осуду, згоди або критики, симпатії або антипатії, любові або ненависті тощо. У найзагальнішому вигляді ціннісні властивості речей і явищ позначаються категоріями «добро — зло», «корисність — шкідливість», «краса — потворність» і т.п.

На основі, в процесі  і в результаті відображення людина відбирає у свідомості зміст пізнаного і оцінює його з позицій потреб, інтересів, цілей, норм, ідеалів і т. п. Оцінка є опосередковуючою ланкою між пізнанням і практикою (пізнання — оцінка — практика). Одні з пізнаних людиною явищ оцінюються нею як потрібні, корисні, сприйнятливі, інші — як шкідливі, ворожі, несприйнятливі, ще інші — як байдужі, до яких вона відноситься індиферентно.

Суттєвий вплив на формування оцінки робить суб’єкт  оцінювання: людина, соціальна група, спільноти, суспільство, людство. Тому в оціночних судженнях відображається культура особистості та суспільства, їх здатність відповідного розуміння й емоційного переживання.

Певним бар’єром для  суб’єктивізму оцінки є наявність  об’єктивної основи. Саме основа оцінки є критерієм, який дозволяє суб’єкту дати визначення явищ з точки зору їх соціального значення в даний момент чи у перспективі, здійснити відбір речей і явищ, визначити стратегію своєї діяльності. Основою оцінки можуть бути безпосередні потреби, інтереси, установки особистості чи соціальної групи. Але оцінка може мати своєю основою й стандарти, правила, взірці, суспільні імперативи (повеління) або заборони, цілі й проекти, відображені у формі норм.

Таким чином, існування цінностей невіддільне від оцінки, завдяки якій людина актуалізує одні цінності, відкидає інші, встановлює їх ієрархію. Оцінка є визначенням суб’єктом соціальної значущості речей чи явищ для його життя і діяльності. Вона орієнтує людину у світі явищ, спрямовує її діяльність.

1.3 Соціальні норми

На основі своїх цінностей  та ціннісних орієнтацій суспільство, держава, нація чи інша соціальна група розробляють систему соціальних норм поведінки особистості.

Соціальні норми —  це вимоги, які ставляться суспільством, державою, соціальною групою до особистості, які вона має виконувати. Вони потрібні будь-якому суспільству для упорядкування життя, його ефективного функціонування, налагодження необхідної взаємодії його членів.

Соціальні норми (економічні, політичні, правові, моральні, естетичні, релігійні) виконують регулятивну  роль, визначають взірці, еталони поведінки особистості. Вони є також засобом узгодження інтересів різних індивідуумів, їхніх груп і суспільства.

Норма може накладати  певні обмеження на діяльність особистості. Однак це стосується лише норм, що забороняють, а також різних табу. Є іншого роду норми, які дозволяють певні види діяльності. Але слово "певні" якоюсь мірою говорить і про обмеження. Загалом можна сказати, що одні соціальні норми спрямовані на обмеження певних дій особистості, інші — на створення можливості бажаних для суспільства дій особистості.

Соціальні норми можуть по-різному усвідомлюватися і  сприйматися людьми, які належать до різних соціальних груп. Норми, що нав'язуються чи впроваджуються суспільством, державою, групою, можуть відповідати або не відповідати інтересам, "внутрішнім" нормам індивіда, його світоглядові, ціннісним орієнтаціям, переконанням. У зв'язку з цим вони можуть виконуватися добре чи погано або ж зовсім не виконуватися.

Громадянське суспільство  відповідає за зміст соціальних норм, які воно встановлює, за їхню принципову здійсненність, їхнє практичне виконання. Члени ж такого суспільства зобов'язані пізнати, оцінити, засвоїти й, звичайно, виконувати вимоги норм. Демократичне суспільство та особистість мають нести обопільну відповідальність, у тому числі моральну, за реалізацію соціальних норм.

Кожен вид соціальних норм має свою специфіку впливу на особистість. Відзначимо деякі особливості  впливу моральних норм на духовний світ індивіда.

Моральна норма дає  санкції (схвалення чи осуд вчинків) у найбільш загальній формі з тим, щоб різні індивіди у тих життєвих ситуаціях, що повторюються, діяли більш-менш однотипно, так би мовити, за певним зразком. Їй не властива детальна регламентація поведінки людей. Це прерогатива інших норм (скажімо, виробничих).