Панас Мирний Хіба ревуть воли, як ясла повні

До свого поля йшов парубок років двадцяти, що вирізнявся не одягом, не вродою, а палким поглядом темних очей, в якому відчувалася духовна міць і хижа туга разом. Парубкові здавалося, що його нива, в котру він уклав стільки праці, — найзеленіша, найкраща. Раптом почув чудову пісню, що її співала незнайома дівчина — низенька, чорнява, метка і жвава, в зеленому вбранні й заквітчана, як русалка. Вони перемовилися кількома словами, й дівчина втекла.