Антивоєнний пафос роману Генріха Белля «Більярд о пів на десяту»

Дія роману розгортається протягом одного точно відзначеного дня – 6 вересня 1958 року. Здається навіть, що письменник міг створювати цей твір сидячи в себе в кабінеті й спостерігати за описаними ним діями прямо з вікна, тому що все настільки реально: тодішня соціально-політична атмосфера, побут, люди й навколишній світ. Але це так тільки на перший погляд. До 1959 року у ФРН соціальна картина суспільства вже визначилася повністю. Із часу грошової реформи в 1948 році до «Більярда о пів на десяту» пройшло вже багато років. Суспільство здавалося надзвичайно стійким і стабільним. Але все змінювалося, і це у свою чергу спонукало письменника написати цей роман, щоб донести до нас ті тяготи й страждання післявоєнної Німеччини в сім’ї Фемелів.

В романі автор розкриває  низку проблем, щодо різноманітних  відносин між членами сім’ї та взаємин у суспільстві. Але Белль не тільки показав добро і зло в їх конкретно-соціальному втіленні, дотримуючись потужних традицій критичного реалізму, не тільки глибше інших вник в причини Другої світової війни, а й першим привів своїх героїв до непримиренного конфлікту з навколишнім середовищем у повоєнний час, до розриву зі світом фашизму, до думки про опір цьому світу і відплату за його злочини.

Поряд з цим автор звертається  до проблеми батьків та дітей. Голова сім’ї, Генріх Фемель, завжди любив  свою дочку та свого сина, але  бачився з ними замало, тільки за розкладом: «З пів на десяту до одинадцятої його можна було застати в готелі «Принц Генріх», з одинадцятої до дванадцятої - в кафе «Цонз», він був радий завжди бачити «... матір, батька, дочку, сина і пана Шреллу», з дванадцятої він гуляв, а о першій зустрічався з дочкою і обідав разом з нею » [6, 10].

Таким чином бачимо, що йому дуже подобалось спокійне, розмірене  життя, яке герой не дуже хотів  змінювати. Також на основі цього  можна й охарактеризувати взаєморозуміння  в родині, які були не бурхливими та одноманітними.

У контексті нашого дослідження  варто актуалізувати коло проблем,яке  відкриває проблема будівників та руйначів. Ця проблема полягає в тому, що Фемель-старший, відомий архітектор, який збудував відоме абатство святого Антонія, яке це було його гордістю. Але через деякий час його син, теж ставши архітектором, за наказом генерала, повинен був зруйнувати абатство, не знаючи, хто його збудував. І саме в цей день, 6 вересня 1958 року, на ювілей Фемеля-старшого, його син дізнається про те, що він зруйнував творіння свого батька:

«Але раптом він побачив у кутку картини літери« XYZX … почерк батька не можна було сплутати з жодним іншим, так само як обличчя, ходу, посмішку …»[6, 200].

Це справило на нього дуже великий вплив, тому що він побілів йому стало не по собі: « - Щось трапилося? - Запитав десятник і поклав йому руку на плече, - у вас ані кровинки на лиці, чи це через вашу кохану?» [6, 200].

Проблема  щастя. Вона пов’язана, насамперед із основною темою роману, із війною, після якої в думках і душах залишився неприємний відбиток, що не давав людям бути достатньо щасливими.

Проблема  людини і суспільства. Ця не менш важлива проблема стосується саме головного героя, дня його народження. Роберт Фемель був відомим архітектором того часу, який служив армії. Будував та руйнував:

«…але тут настоятель відчинив двері, підійшов до мене, захекавшись, як хлопчисько, і обняв мене; чийсь голос прокричав: «Фемель! Фемель!»»[6, 117].

Проблема  вибору. Зробивши своє життя точним, одноманітним, нецікавим, Роберт Фемель, не залишив собі права на вибір. Але у день його народження, його восьмидесятиріччя, настає переломний момент, коли він скасовує пишне святкування свого дня народження, незважаючи на пресу, телебачення та замовлену бенкетну залу для святкування разом із своєю сім’єю. Замість цього він вважає правильним відсвяткувати його у колі своєї сім’ї в готелі «Принц Генріх».

Отже, роман Генріха Белля  «Більярд о пів на десяту» є  твором проблемним, але у центрі твору перебуває саме проблема згубної  сутності війни та пошуки відповіді  на питання, хто винен у тому що війна і фашизм стали можливими у Німеччині.

Розділ ІІ

Втілення антивоєнного пафосу у поетиці роману

«Більярд о  пів на десяту»

При створенні роману «Більярд о пів на десяту» Генріх Белль  використовував різні принципи щодо написання твору. Такі як ремінісценція  та відступи за допомогою яких автор  розповідає про життя трьох поколінь.

Прийом спогаду дозволяє письменникові послідовно знайомити і ввести читача у внутрішній світ своїх героїв – Генріха Фемеля, Роберта, Йоганни, Шрелли та ін. Це, по суті, монолог що переходить з уст в уста, іноді внутрішній монолог основних дійових осіб, який, з одного боку, розкриває їх людську сутність, з іншого боку – відтворює атмосферу політичного життя Німеччини протягом 50 років, пояснює зв'язки і взаємини, формування типових, психологічних та ідеологічних рис трьох поколінь.

Використовуючи принцип символізації Белль доносить до нас цікаві та бурхливі часи того стану в Німеччині. Естетичні й етичні точки зору, які Белль розкриває в 50-і роки, досягають кульмінації в романі, “Більярд о пів на десяту”. Оповідання про сімейне життя одного архітектора розкриває історичний розвиток з його руйнівними силами.

2.1. Система персонажів  у романі: «агнці», «пастирі» та  «буйволи»

Система образів у «Більярді…» являє собою сімейний груповий портрет, в якому показані три покоління німецької інтелігенції, їх взаємозв'язок та їх психологічна обумовленість часом, в якому формувалися ці покоління, а також обумовленість родової та соціальної характеристики кожного окремо і всіх разом.

Відчуття вічності, яким пронизано весь твір, асоціюється  у Белля, перш за все, з Біблією. Його герої живуть у світі релігійних уявлень. У романі "Більярд о  пів на десяту" широко використовується біблійна символіка. Найбільш значущі  символи роману – образи "агнців" і "буйволів". Війна, фашизм, мілітаризм, насильство, агресія асоціюються у Белля з "причастям буйвола" ("vom Sakrament des Büffels"). «Причастя пастиря» (Hirten, es gibt welche, die die Herde nicht velassen). "Причастя агнця" ("vom Sakrament des Lammes") є символом віри, надії, любові, совісті , доброти. У християнстві ягнята протиставляються вовкам. Г. Белль трансформує цю біблійну антитезу, він замінює образ вовка образом буйвола. Буйвол набуває в романі символічного значення, він асоціюється з давньогерманським язичницьким культом бога Вотана, відродженого нацистами. Отже автор виділяє декілька груп персонажів,ті що прийняли «причастя буйвола» наприклад, Неттлінгер:

«Він був високого зросту, сивий, з трохи червонуватим обличчям, від нього пахло дорогими ресторанними стравами, на ньому був костюм, від якого прямо-таки несло добротністю; усвідомлення влади, почуття власної гідності і панська чарівність робили цю людину невідпорною» [6, 12].

Безліч людей, які прийняли «причастя буйвола» не викликають прихильності  , як у письменника, так і героїв роману. Такі люди без честі, без совісті,  властолюбні, жорстокі.

Другу групу персонажів утворюють  ті, що приймають «причастя агнця». «Агнці» - жертви «буйволів», жертви фашистського терору й суспільного насильства, вони трудівники, люди плебейського походження, наприклад, Ферді, сім'я кельнера Шрелла – батько, син і дочка Едіт, службовці готелю «Принц Генріх» Іохен і Гуго.

Використовуючи символіку, письменник показує моральний вибір героїв. Говорячи про "причастя буйвола" автор торкається теми "перевтілення" людей. Після закінчення війни "буйволи" прийняли вигляд добропорядних німців, проте акт "причастя" неминуче впливає на особистість персонажів. "Буйволи" як і раніше займають високе суспільне становище, що також свідчить про нездоланність минулого. Симпатії Г. Белля безумовно належать "причастю ягнят". "Агнці" - жертви "буйволів", жертви терору і громадського насильства. Вони – втілення чистоти, гідності, їх вчинки пронизані безкорисливістю. Їх моральна позиція виражається в усвідомленому служінні добру і протистоянні "буйволам". Самовідданість і готовність до самопожертви "агнців" непомітно обертається жертовністю, лагідністю. Тому говорити про те, що в "агнцях" знаходить своє повне втілення моральний ідеал письменника, було б не зовсім вірно.

Будучи глибоко релігійною людиною, Г. Белль менш за все був схильний вдовольнятися мораллю не протистояння злу. Так, у романі виділяється третя група персонажів, яку утворюють всі три покоління родини Фемелів, окрім загиблих Отто і малолітнього Генріха. Ці герої, не приймаючи "причастя буйвола" і не бажаючи бути причетними до насильства, виявляються, однак, співвинними у національній трагедії, на них також лежить відповідальність за нацистські злочини. Так, Генріх Фемель, не наважуючись на відкритий протест, на дію, виявляється, по суті, співучасником. Ці герої сповідують закони ягнят за специфікою свого існування - «паси овець моїх»[6,176] - зовні ж вони змушені відповідати законам «буйволів». Специфіка такого поєднання виявляється в тому, що деякі ідеї, сповідувані «ягнятами», виконуються пастирями не так прямо. Рятуючи овець, яких вони пасуть, від помилкового шляху і навертаючи їх  на шлях, що веде до Господа, вони далекі від лагідності в світі де «рух руки може коштувати людині життя» [6,143]. Для них неприйнятно протистояння злу насильством, вони по-своєму активно чинять опір, але кожен з «пастирів» обирає свій шлях опору і виховання.

2.2 Образ абатства  святого Антонія як організуюча

смислова вісь роману

У романі «Більярд о пів  на десяту» автор зображує два плани: повоєнне сьогодення, і задній план – нацистське минуле, і ця перспектива дозволяє порівняти два часові пласти. Роман побудований на спогадах героїв, їх монологах та висвітленні одних і тих самих подій з різних позицій. У контексті концепції часу розкривається проблема "нездоланності воєнного минулого". Розповідаючи ретроспективно історію трьох поколінь родини архітекторів Фемелів, Белль відтворює історію Німеччини, в житті якої за півстоліття по суті нічого не змінилося. Організуючим началом композиції роману стає 6 вересня 1958 – вісімдесятирічний ювілей Генріха Фемеля. Його життя ніби робить певне коло і повертається у вихідну точку: йому знову доведеться відреагувати на позицію єдиного, що залишився в живих сина; в місті знову планується зведення абатства святого Антонія. Минуле й сьогодення в романі зливається воєдино.

Три покоління сім'ї Фемелів на історії якої побудована дія роману, втілюють три етапи німецької історії XX століття. На кожному з них істинність життєвої позиції перевіряється через зіткнення ідеї творення й ідеї руйнування, тобто війни. Старий Фемель, що почав блискучу кар'єру в 1907 році, посівши перше місце на конкурсі проектів грандіозного абатства Святого Антонія, легко ввійшов у світ суспільного успіху, що був зруйнований Першою світовою війною; його син Роберт входив у життя в гітлерівський час, і його діяльність втілилася у тому, що він прагнув не стільки будувати, скільки руйнувати, а в кінці війни підірвав витвір свого батька, абатство Святого Антонія; у наші дні (1958 р.) його син Йозеф, онук старого Фемеля, повинен займатися відновленням абатства.

Абатство Святого Антонія  є одним із головних символів роману. Воно має значення символу того, що зробили діди, символу старої Німеччини. Це абатство було першою самостійною роботою і гордістю старого Фемеля.

З ним пов'язаний увесь  той світ, усе те життя, яке було сповнене смертями, побудованими церквами і компромісами, які породили дві війни і фашизм. Бунтом проти цього життя, що призвело до стількох смертей, проти справи рук батьків і був вчинок Роберта і його товаришів, які підірвали абатство. І старий Фемель розуміє і приймає цей бунт. Здогадується про причини і розуміє мотиви вчинку батька і Йозеф, і на знак солідарності вирішує відмовитися від керівництва відновленням абатства. Фемелі одностайні в засудженні старого світу, що призвів до фашизму і війни, одностайні проти його пожвавлення знову.

Син Генріха Фемеля, Роберт, постає в романі не пасивним «страждаючим», а людиною активною. Він фахівець зі статичних розрахунків споруд. Але його професійні навички використовуються в цілях, зворотних їх призначенню Війна поставила все на голову. І ті знання, які дають людині можливість будувати, творити, виявляються необхідною складовою частиною руйнування.

Що ж робить його завзятим виконавцем наказів, поборником тактики  «випаленої землі»? Це питання рухає усією дією роману. Роберт боровся проти світу, який продиктував жорстокі закони руйнування, розуміючи і виконуючи ці закони буквально. Роберт Фемель піддавався фашистським репресіям, втік з концтабору, переховувався за кордоном, але потім, завдяки зв'язкам батьків він повернувся до Німеччини. Йому вдалося закінчити університет, після якого він, потрапив в армію, і став сапером. За три дні до закінчення війни Роберт і його товариші підривають абатство Святого Антонія. Ніхто не може зрозуміти цього вчинку, і менше за все американці, які шанували «культурні цінності». «Нам, звичайно, відомий наказ про «спалення землі» - залишайте ворогові тільки руїни і трупи, чи не так? Але я не вірю, що Ви це зробили, щоб виконати наказ; Ви – вибачте – занадто інтелігентні для цього. Але чому ж, чому Ви підірвали абатство?»[6,172] – запитує в нього капітан що проводить допит. Роберт уникав відповіді: «якщо він зізнається, це перестане бути вірним, ставши надбанням протоколу, це буде менш за все схоже на правду: що він чекав цього моменту п'ять з половиною воєнних років, моменту, коли абатство як божий дар виявилося перед ним і стало йогоздобиччю. Він хотів спорудити пам'ятник із праху і руїн тим, хто не уявляв собою "культурно-історичної цінності", тим, кого ніхто не щадив: Едіт, убитої уламком під час бомбардування; Ферді, якому за замах був винесений "законний" вирок; хлопчикові, який кидає крихітні записочки в поштову скриньку; безслідно зниклому батькові Шрелли; самому Шреллі, приреченому жити далеко від країни Гельдерліна; Грол – кельнера з "Якорі", і тисячам юнаків, які померли з піснею "Тремтять старезні кістки"; за них ні в кого не вимагали звіту, ні у кого з тих людей, хто не навчив цих юнаків нічому кращому в розпорядженні Роберта були динаміт і кілька формул, з їх допомогою він споруджував свої "пам'ятники"»[6,173].