Становлення системи реабілітації дітей-інвалідів в Україні

 У США діє програма  «Інклюжен». Її основи були закладені  «Реабілітаційним Актом» (закон  № 93-112 , 1973р.) і законом про навчання  дітей-інвалідів (1974-1975 р.), у який  згодом було внесено кілька виправлень і доповнень. У 80-ті роки ХХ століття в Америці почався процес спорудження нових будинків і перебудови старих з урахуванням потреб різних категорій інвалідів. Для цих цілей урядом виділялися додаткові фінансові кошти і, у той же час, накладалися тверді санкції за порушення прийнятих стандартів. Для зміни відношення громадян до інвалідів проводилася продумана і розроблена психологами й іншими фахівцями компанія в засобах масової інформації, велику роль у цьому зіграли і релігійні організації. У такий спосіб інваліди одержали доступ до всіх сфер життєдіяльності суспільства, при цьому змінилося сприйняття їх здоровими людьми.

По всій країні стали  з'являтися суспільні організації  і клуби для інвалідів, а також  різні фонди. Хотілося б відзначити, що в США саме спеціалізовані фонди й організації здійснюють значну частину послуг, які необхідні людині зі специфічними потребами за законом.

 Що стосується інтеграції  в навчанні, то труднощі виникли  з розробкою програм, підготовкою  персоналу, розробкою психологічних моделей сприйняття дітей-інвалідів здоровими дітьми і навпаки. Модель «Інклюжен» має на увазі, що навіть дитина з синдромом Дауна може навчатися з нормальними дітьми. Звичайно, для нього розробляється окрема програма та полегшені завдання. Багато що в успішності здійснення програми залежить від учителя.

 У підтримку цієї  моделі навчання було знято  багато фільмів про успішне  навчання дітей з обмеженими  можливостями. Однак, у США не  відмовляються і від спеціальних  шкіл, але проживання там дитини здійснюється лише в крайніх випадках.

 Говорячи про соціальне  забезпечення в Сполучених Штатах, необхідно відзначити, що інвалідам  забезпечується медичне обслуговування, виплата посібників і компенсацій,  житло-побутовий пристрій і доставка  в навчальні заклади, басейн і так далі. Використовується і такий вид соціального обслуговування, як надомні послуги.

 Отже, можна було  переконатися, що в США функціонує  налагоджена система надання  допомоги інвалідам, що охоплює  всі сфери життєдіяльності і  сприяє максимально можливій інтеграції людини з особливими потребами в суспільство, а так само забезпечує прийняття таких людей суспільством. Немаловажну роль при здійсненні соціальної роботи грає комплексний похід і участь цілого ряду фахівців з різних областей знань у розробці програм.

 У Великобританії  допомогу інвалідам, у тому  числі і дитятам-інвалідам, здійснюють  три групи організацій: власники  будинків, суспільний сектор та  місцева влада, що забезпечують  велику частину соціальних послуг.

 Соціальні служби надають допомогу вдома, у денних центрах, інтернатах чи денних школах. У перерахованих установах при роботі з дітьми з порушеним інтелектом особлива увага приділяється навчанню навичкам спілкування, правилам поведінки на вулиці, у громадських місцях, для чого організовуються спеціальні прогулянки. Для підлітків з розумовою відсталістю функціонують центри професійної підготовки.

Для дітей-інвалідів і  хворих дітей при госпіталях організовуються  спеціальні відділення трудотерапії. Трудотерапевти в області педіатрії ставлять за мету «розвиток у дітей оптимального рівня незалежності в повсякденному житті з погляду фізичного, психічного і соціального».

Соціальний працівник  з Департаменту соціальних служб  у Великобританії надає допомогу у виді поради, підтримки і консультування в особистих справах інваліда і його родини; допомагає в розробці індивідуальних програм реабілітації, що узгоджуються з клієнтом і його родиною; організовують нормальне, цікаве культурне життя інваліда поза будинком і так далі. Департамент може надати необхідне устаткування в борг, виділити дотацію, надавати допомогу по телефону.

Що стосується навчання дітей-інвалідів, то інтеграція в навчанні і наявність спецшкіл розглядаються  як необхідні умови освіти. Вони підтримують порядок і гнучкість системи навчання і дозволяють таким дітям включатися в неї і відходити від її в міру того, як змінюються їхні потреби.

В школах в більшості  регіонів Англії, а так само в  деяких інших країнах, досить ефективно  використовується система Потедж (педагогічне обслуговування вдома дітей від 1 до 4-5 років із затримками в розвитку), що зародилася в 1970 році в США. В основі роботи з такими дітьми лежить індивідуальна програма, що складається для кожної дитини з урахуванням її особливостей. [7, 352]

Для роботи з дітьми з порушеннями інтелекту в ряді країн, переважно Скандинавських, організовуються будинки, у яких проживає не більш 30 дітей. У них створюється обстановка, максимально наближена до сімейної. Фахівці проводять спостереження за дітьми, визначають методи лікування і реабілітації, розробляють індивідуальні програми навчання. Навчання всіх категорій дітей-інвалідів, в основному, здійснюється в загальноосвітніх школах. Шкільна і суспільна політика спрямована на те, щоб створити умови для встановлення максимально близьких взаємин між учнями всіх категорій.

Таким чином, у даний  час у більшості країн йде  перехід від роздільного навчання і догляду за дітьми-інвалідами до їх повної інтеграції, якщо це можливо. Цей перехід регулюється законодавством країн. Світовим досвідом в області освіти цієї категорії дітей вироблені деякі стандарти для організації навчання дітей-інвалідів:

1. Учнів з серйозними  порушеннями по можливості необхідно  включити з урахуванням педагогічних  особливостей у звичайні класи  початкових і середніх шкіл.

2. Якщо ступінь порушення  заважає повній інтеграції в  звичайному класі то учні повинні  мати соціальний і освітній  базис у звичайному класі й  одержувати додаткові, лікувально-корекційні  уроки поза класом (індивідуальні  чи в групах).

3. Діти із  серйозними   розумовими  і фізичними вадами  можуть  навчатися в окремих класах у рамках  початкової  і середньої школи при систематичних планованих контактах із  здоровими   однолітками.

4. Індивідуальні  навчальні   плани  розробляються  спільно   педагогами  і  батьками  з  урахуванням   потреб  учнів в  інтегрованому  навчанні  й  обставин  навколишнього  середовища.

5. При  організації   навчання  свідомо  планується  самостійність.  

6. Зміст навчального  процесу повинен бути зіставлений  з  функціональними   навичками, що  відповідають   віку  дитини  і  необхідні  для  діяльності в інтегрованому середовищі (домашній побут, професійне  обслуговування,  транспорт  і  т.п.).  

7. Навчання, взаємодія   між  людьми  повинна  бути  гарантією  того, що  діти   дійсно  будуть   взаємодіяти з іншими  індивідами   в інтегрованому оточенні.

 

 

 

 

 

Висновки

Головна проблема дитини з обмеженими можливостями полягає  в її зв'язку зі світом, в обмеженні  мобільності, бідності контактів з  однолітками і дорослими, в обмеженості спілкування з природою, доступу до культурних цінностей. Ця проблема є не тільки суб'єктивною, але і результатом соціальної політики і сформованої суспільної свідомості, що санкціонують існування недоступного для інваліда навколишнього середовища, суспільного транспорту, відсутність спеціальних соціальних служб.

• Дитина, що має інвалідність – частина і член суспільства, віна хоче, повинна і може брати участь у цьому багатогранному житті.
• Дитина, що має інвалідність може бути так само здатна і талановита, як і її однолітки, що не мають проблем зі здоров'ям, але знайти свої дарування, розвити їх, приносити з їх допомогою користь суспільству, їй заважає нерівність можливостей.
• Дитина – не пасивний об'єкт соціальної допомоги, а людина, що розвивається, що має право на задоволення різнобічних соціальних потреб у пізнанні, спілкуванні, творчості.
• Держава покликана не просто надати дитині, що має інвалідність, визначені пільги і привілеї, вона повинна піти назустріч її соціальним потребам і створити систему соціальних служб, що дозволяють нівелювати обмеження, що перешкоджають процесам її соціальної реабілітації й індивідуального розвитку.

Виходячи з цієї парадигми, ціль реабілітації дітей інвалідів  – сприяння в поліпшенні якості життя дитини, що має інвалідність, захист і представлення їїї інтересів, у різних колах, створення умов для вирівнювання можливостей дітей і підлітків, що відрізняє їхню інтеграцію в суспільство і створює передумови для незалежного життя.

У результаті дослідження  даної теми було виявлене наступне.

Робота з дітьми-інвалідами вимагає наявність визначеного  комплексу знань, умінь, навичок  і особистісних якостей, обумовлених  специфічністю і багатофункціональністю роботи. Це свідчить про необхідність функціонування системи підготовки і перепідготовки кадрів, підвищення кваліфікації, а це в свою чергу в нашій країні організовано недостатньо.

Теоретичні підходи  до надання соціальної допомоги дитятам-інвалідам  і їхнім родинам і методи роботи з ними, в основному, відповідають світовим стандартам, тому що є адаптованими закордонним досвідом.

Виявлені в ході дослідження  проблеми вказують на недосконалість законодавчої бази і соціальної політики в області соціальної роботи з  дітьми-інвалідами.

У результаті дослідження  були розроблені наступні рекомендації для підвищення ефективності соціальної роботи з дітьми-інвалідами:

1. Необхідне створення психолого-педагогічної служби для співробітників організації, що займається наданням допомоги дітям-інвалідам.
2. Необхідне створення організованої системи надання соціальної допомоги усіх видів цієї категорії населення.
3. Варто збільшити частку участі державних структур в області соціальної роботи з дітьми-інвалідами і їхніми родинами, забезпечити велику підтримку з їх боку.
4. Необхідне розширення мережі установ, що займаються наданням соціальної допомоги і підтримки цієї категорії населення.
5. Варто створити систему установ по підвищенню кваліфікації кадрів, розширити доступ до закордонного досвіду наданню допомоги, створити свої дослідницькі групи по розробці і вивченню методик роботи у цій області.
6. Необхідне поліпшення матеріальної бази організацій, що займаються соціальною роботою з цією категорією населення.

 

Список використаної літератури

1. Айшервуд М. М. Повноцінне життя інваліда: Переклад з англійського. М.: Педагогіка, 1991. – 88 с.
2. Аксьонова Л. І. Правові основи фахової освіти і соціального захисту дітей з відхиленнями в розвитку. // Дефектологія. – 1997. - №1. – С. 3 -10.
3. Борова Л. П. Соціально-психологічна допомога родинам, що мають важко хворих дітей. // Соціально-педагогічна робота. – 1998. - №6. – С. 59-63.
4. Дементьєва Н. Ф., Устинова Є. В. Роль і місце соціального працівника в обслуговуванні інвалідів і людей похилого віку. М.: Інститут соціальної роботи Тюменської області, 1995. – 108 с.
5. Маллер А. Р. Дитина з обмеженими можливостями: Книга для батьків. М.: Педагогіка – Пресс, 1996. – 80 с.
6. Мастюкова Є. М., Московкина А. Г. Вони чекають нашої допомоги. М.: Педагогіка, 1991. – 160 с.
7. Медична, соціальна, професійна реабілітація хворих і інвалідів: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 29-31 жовтня 1996 р. За редакцією Є. І. Збровского М.: Товариство «Хата», 1998. – 352 .

- -