Еволюція громадської думки про феномен соціального сирітства

                                         Міністерство освіти і науки України

                Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

                                комплексу “Києво-Могилянська академія”

 

 

 

 

Факультет соціології

Кафедра соціології

 

 

 

 

 

 

«Еволюція громадської думки про феномен соціального сирітства»

        

Курсова робота зі спеціальності  “Соціологія”

 

 

 

                                                                                                 

 

 

 

 

 

 

 

 Виконав:

                                                                   Студент ІІІ курсу, 363 групи

                                                                                   Петух М.Ю.

 

                                                                   Науковий керівник:

                                                                                   Яцюк О.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв - 2011

 

                                       Зміст

Вступ………………………………………………………………………3

Розділ І. Діти позбавлені батьківського  піклування – актуальна проблема сучасного суспільства……………………………………..5

1.1.Соціальне сирітство в Україні як соціальне явище……………….5 

1.2.Соціально-психологічні особливості розвитку дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування……………………………….14

Розділ ІІ. Прийомна сім’я, як одна з альтернативних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Дитячі будинки сімейного типу………………………19

2.1. Прийомна сім’я, як форма сімейної опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування………………………………19

2.2. Дитячий будинок сімейного типу – нова форма державної опіки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування………….25

Розділ ІІІ «Ставлення суспільства до проблеми соціального сирітства»

(За результатами соціологічного  дослідження)…………….........30

Висновки……………………………………………………………… 35

Список використаних джерел………………………………………38

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Відомо, що проблема сирітства повною мірою існує в кожній країні і, безумовно, залишається проблемою  будь-якого суспільства в цілому. Проте у кожному суспільстві, залежно від економічного становища  та політичного устрою, соціально-економічного розвитку, традицій тощо, шляхи її вирішення (оскільки остаточно вирішити проблему сирітства нереально) різні за формою і змістом.

Одне  з головних завдань будь-якого  суспільства і держави – здійснення права дитини на виховання в сім’ї. Ці права дитини зафіксовані як в  міжнародних документах (Конвенція  ООН про права дитини, Декларація прав дитини, Всесвітня декларація про забезпечення виживання захисту  і розвитку дітей та ін.), так і  в законодавчих актах кожної держави.

Тому  держава в першу чергу прикладає  всі зусилля до того, щоб залишити дитину в родині й запобігти її передачі на виховання в державний  заклад.

Створення оптимальних  умов для  підтримки  соціально незахищених категорій  дітей є одним з найважливіших  завдань сьогодення, яке полягає  не  в ізоляції знедолених дітей  від соціуму, а  в їх інтеграції в соціум через пріоритетність  в соціальній  політиці саме сімейних форм допомоги дітям-сиротам.

Актуальність теми обумовлена перш за все тим, що останнім часом в Україні зростає чисельність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Статтею 1 Конституції Україна проголошується соціальною державою. Одним із найважливіших завдань соціально орієнтованої держави є сприяння розвитку молодого покоління, задоволення його потреб та виконання обов’язків, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Планом дій щодо її виконання. Таким чином, наша держава бере на себе обов’язок піклуватися про моральний та культурний розвиток дітей.

Об’єктом дослідження є сирітство, як соціальне явище, зумовлене наявністю у суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми.

Предмет дослідження – соціально-психологічні особливості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

 Досягнення  поставленої мети передбачає  виконання низки конкретних завдань:

– охарактеризувати соціально-педагогічні та правові  засади проблем сирітства, дослідити  соціальне сирітство в Україні  як соціальне явище;

– розглянути становище та особливості розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування;

-    розкрити становлення та розвиток прийомної сім’ї в Україні;

-  проаналізувати діяльність дитячих будинків сімейного типу. Розглянути проблеми і переваги;

–  дослідити  переваги та недоліки альтернативних форм опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Структура робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 РОЗДІЛ І

 ДІТИ-СИРОТИ І ДІТИ, ПОЗБАВЛЕНІ БАТЬКІВСЬКОГО   ПІКЛУВАННЯ – АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА.

1.1.Соціальне сирітство в Україні як соціальне явище.

Для будь – якого суспільства характерним  є такий зв'язок : зі зниженням  потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві активно  виявляється феномен соціального  сирітства – зростає кількість  дітей, які залишаються без батьківського  піклування , ця ознака, нажаль, не обминула і нашого суспільства.

«За даними Державного комітету статистики України  у 2007 році продовжувався процес зменшення численності дітей в Україні та зниження їх питомої ваги у загальній кількості населення. На 1 січня 2007 року чисельність дітей і підлітків до 18 років становила 10488953 особи, а на 1 січня 2008 року – 10142916, тобто протягом року зменшилася на 346037 осіб».

«Протягом 2010 року в Україні народилося 456,9 тисяч дітей. Із загальної кількості дітей, які народилися в 2010 році, 59,5 – другі діти і тільки 11,1 відсотка – діти третього народження і наступних , що характеризує малодітність українських сімей. При цьому 12 дітей народили матері віком 13 років, 133 дитини – 14-річні, 962 – 15 – річні, 135905 – 16-17 річні» .

Важливою  причиною, що призводить до збільшення кількості сімей, де мати сама виховує  дітей , крім розлучень, є смертність чоловіків працездатного віку. Так, в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш  ніж утричі перевищує жіночу смертність, у віковій групі 30-34 роки – у  чотири рази.

«Сирітство  – соціальне явище, зумовлене  наявністю у суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків  внаслідок позбавлення останніх батьківських прав – або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми».

Вирішення проблеми дітей, які потребують опіки  та піклування місцевих органів виконавчої влади , це їх обов’язок. Безпосереднє виконання функцій по виявленню  таких дітей, запровадженню і  оформленню ними опіки та піклування покладаються на відділи (управління) освіти, охорони і здоров’я, соціального  захисту населення, у справах  сім’ї та молоді, служби у справах  неповнолітніх. Перебуваючи у постійному контакті, вони зобов’язані вживати  всіх можливих заходів щодо захисту  прав та інтересів неповнолітніх, які  втратили батьківське піклування, були покинуті, виховуються у сім’ях опікунів, інтернатних закладах (у тому числі приватних), надавати допомогу органам  опіки й піклування у своєчасному побутовому влаштуванні таких дітей.

«Соціальне  сирітство – це соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню  до неповнолітньої дитини. Соціальні сироти – це особлива соціально – демографічна група  дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально – психологічних  причин зосталися сиротами при живих  батьках. До них належать і безпритульні та бездоглядні діти [9;с4].

За визначенням  ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН) діти вулиці це:

• діти, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах (покинутих будівлях тощо) або не мають взагалі постійного пристановища і кожен день ночують будь-де; першочерговими потребами їх є фізіологічне виживання і пошук житла;

• діти, які підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, перенаселеність, різні види експлуатації та зловживання  стосовно до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі;

• діти – вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них  і перебувають на вулиці.

Отже, поняття  «соціальне сирітство» є складовою  частиною поняття «сирітство». З  точки зору інтересів дитини, яка  з різних причин втратила батьківське  піклування, найбільш принциповим є  те, що така дитина позбавлена можливості мати соціальні зв’язки з батьками або з одним із них.

Збільшення  кількості дітей, які виховуються  поза рідною сім’єю, загострення проблем  соціального сирітства вимагають  прийняття на державному рівні нагальних  рішень щодо створення належних умов для їх виховання, навчання, соціального  захисту та матеріального забезпечення, поширення пріоритетних форм влаштування  цієї категорії дітей. З цією метою  розроблені «Заходи щодо поліпшення становища дітей – сиріт, та дітей, які залишилися без піклування батьків», які затверджені Наказом Президента України від 17 жовтня 1997 року № 1153[9;c12].

Діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших  причин залишилися без батьківського  піклування, мають право на особливий  захист і допомогу з боку держави.

Відсутність одного або обох з батьків  та батьківського піклування підтверджується  відповідними документами, які є  підставою для надання цим  дітям матеріального забезпечення і пільг, передбачених законодавством України.

Держава гарантує матеріальну допомогу на дітей, які перебувають під  опікою чи піклуванням, у дитячих  будинках сімейного типу і прийомних  сім’ях у порядку, встановленому  законодавством України.(закон про  охорону дитинства).

Основними причинами, через які діти залишаються  без батьківського піклування , і  стають соціальними сиротами, є такі:

• позбавлення  батьків батьківських прав;

• ухилення батьків, а також офіційна відмова  від утримання та виховання дітей;

• відмежування дітей від батьків без позбавлення  їх батьківських прав;

• фізична  відсутність батьків ( перебування  в місцях позбавлення волі, на лікуванні  тощо).

Феномен сирітства має неабиякі юридичні наслідки – порушується конституційне  право дитини на сімейне виховання  та батьківське піклування, а «це  є порушенням одного з базових  прав дитини, проголошених Конвенцією ООН про права дитини». Тому діяльність усіх відповідних соціальних Інститутів, у тому числі і держави, має  бути спрямована на створення таких  форм виховання  і утримання дитини-сироти, які хоча б певною мірою могли  компенсувати відсутність сім’ї. Певною мірою, тому всі ці форми можуть лише пом’якшити вплив чинників факторів на дитину, становище, у якому вона опинилася, а не компенсувати повністю відсутністю її власної сім’ї.

У педагогічній, юридичній літературі є декілька визначень окремих груп дітей-сиріт  і дітей, позбавлених батьківського  піклування. Дітьми-сиротами прийнято вважати тих дітей, які втратили батьків в результаті смерті, батьки невідомі або визнані недієздатними.

Дітьми, позбавленими батьківського піклування, вважаються діти, чиї батьки у судовому порядку позбавлені батьківських прав або вилучені з сім’ї без позбавлення  батьківських прав.

«Окрему групу дітей-сиріт становлять діти, від яких батьки відмовились ще у  пологових будинках або яких, народивши, покинули чи «підкинули» кому -небуть, чи залишили будь-де. І в цілому такі факти можна пояснити соціально-фізіологічною незрілістю матері, котра народжує дитину. На думку спеціалістів, вони є результатом легковажного ставлення дівчат-підлітків до вагітності та її наслідків, намагання приховати від близьких факт народження дитини, однак іноді це є й наслідком глибокого порушення психологічного стану матері, світосприйняття тощо. Проте найчастіше це пов’язано все ж таки з асоціальною поведінкою матері» [11;c105].

На розв’язання  проблеми дитячої бездоглядності, створення  належних умов для соціально-психологічної  реабілітації дітей, їх фізичного і  розумового розвитку спрямована Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2006-2007 роки, затверджена Указом Президента України.

У програмі визначено, що робота, яка проводиться  в регіонах з метою запобігання  бездоглядності серед дітей , їх соціально-правового  захисту, є малоефективною. З року в рік спостерігається зростання  кількості сімей, які з різних причин не виконують виховних функцій  стосовно власних дітей. Малоефективний контроль з боку суспільства за вихованням та утриманням дітей у неблагополучних  сім’ях призводить до виникнення ситуації, коли все більше таких дітей не отримують адекватного соціального  захисту і стають дітьми вулиці.