Запровадження християнства . Причини та наслiдки

Театральні діячі  у Львові визнають посилення ідеологічного  протистояння (наприклад вимоги до обирання п'єс при зміні влади на Україні) і роблять вибір його на користь пріоритетів загальнолюдських цінностей.

Стосовно того, який суспільний лад створює найбільш оптимальні умови для художньої  творчості, театральні діячі вважають, що це і не капіталізм, і не соціалізм, а якесь нове, справді гуманне "відкрите" суспільство (майже три чверті голосів).

Тепер, хоч більшість  і вважає, що "реалізувати творчі плани якоюсь мірою вдається", трохи менше п'ятої частини опитаних вважають можливості свого творчого зростання добрими.

* Основні причини  нереалізованості творчих планів (послідовно) в соціальних умовах, породжених перебудовою, реформаційними процесами в Україні, полягають в адміністративних методах керівництва мистецтвом (чверть опитаних), складній моральній атмосфері творчого колективу.

На творчий розвиток митця помітно впливає позиція  театру. Театральні діячі вважають, що український театр часто йде  шляхом задоволення невибагливих потреб ("неповноцінний репертуар", "немає  зв'язку з глядачем", "театр  став доступним, втратив ореол таємничості"), В оцінках акторів слабких  театрів виявляється ремісницьке  становлення, заниження критеріїв  соціальних цілей своєї діяльності. Дослідження виявили, що механізм зворотного зв'язку з публікою недостатньо ефективний, поверховий, а це гальмує зростання соціальної активності театру. Актори провідних театрів вважають, "що підвищується рівень художньої культури та потреб публіки, а театр не може їх задовольнити" (58 %) і що "театр має вузький репертуар, яким не може зацікавитись публіка" (50%). Певною мірою це залежить від стану української драматургічної творчості, в якій до недавнього часу брали участь 2,3 % письменницького загалу, твори яких були мало звернені до актуальних проблем сучасності.

Стосовно структури  сприйняття репертуару працівники театру вважають, що серед публіки зростає  популярність комедії та музичних спектаклів, а інтерес до трагедії та фольклорних спектаклів -- зменшується. Незмінним є ставлення глядачів до драми та літературних інсценізацій, спостерігається зростання уваги глядача до сучасної зарубіжної драматургії.

¦ Низькими є оцінки ролі та функцій адміністрації театру, як і рівня зв'язку театру із соціальними інститутами. До цього слід додати, що стан театральної критики не відповідає завданням розвитку театру. Критика значною мірою має компліментарний характер і не користується достатнім авторитетом, внаслідок чого руйнується один з найважливіших каналів зворотного зв'язку між театром та його потенційною аудиторією.

¦ Особливо "критичне" становище місцевої (регіональної) театральної критики, так як її невисокі об'єктивність та професійний рівень, на думку працівників театру, мало сприяють контактуванню публіки з театром. Це призводить до того, що один з найважливіших каналів залучення потенційного глядача в поле дії театру стає малоефективним, а іноді починає відігравати протилежну роль.

На думку працівників  театру, не сприяє поліпшенню становища  низька соціально-правова захищеність професії критика, як і працівника театру. До цього додаються визначені експертними оцінками невисокі матеріальний і соціальний статус та престиж театральних працівників і незадовільний рівень підготовки критиків, акторів та режисерів.

Суспільство шукає  нових шляхів виходу театрального процесу  з кризового стану, так як матеріальні  негаразди різко скоротили можливості реалізації публікою своїх потреб, можливості доступу до театру, породили нову структуру публіки, в якій зростає частка престижно орієнтованої багатої верстви і замикає тонкий прошарок театралів з гуманітарної та інтелектуальної еліти, що не може не впливати на характер і рівень реакцій і оцінок зали. Збагачуються репертуар, розширюється діапазон творчих пошуків, з'являються постмодерністські тенденції, зростає роль творчого експерименту, особливо на малих сценах, оновлюється національна театральна спадщина. 1 все ж стан театру є кризовим і вимагає нових рішень. З метою активізації театрального процесу спілкою театральних діячів була прийнята програма "Основні напрями розвитку і перебудови театральної справи в Україні", ефективність виконання якої, як і рівень театрального життя, була оцінена учасниками пленуму Спілка театральних діячів.

Театральний експеримент, який надав широких можливостей  для прояву ініціативи, самостійності  і творчого пошуку, як і розгортання  широкого театрально-студійного руху, призвів до структурних змін, у  тому числі і у відносинах театру з публікою, формуванні репертуару, стимулюванні працівників театру. На думку експертів, позитивної оцінки заслуговує організаційно-економічна ефективність театрального експерименту. Однак пріоритет економічних показників, комерціалізації мистецтва, "боротьби" за глядача будь-якою ціною в умовах виживання нерідко призводить до згубного для театру зниження естетичних критеріїв творчості, втрати художньо вимогливого глядача, якісного ядра публіки ("театралів"), стали причиною того, що експерти (хоч і невеликою більшістю) оцінили художню ефективність театрального експерименту трохи нижче, ніж "посередньо".

Сучасна театральна ситуація, яка швидко змінюється в  умовах динамічної культурно-естетичної реальності, характеризується:

"розкріпаченням" театральної критики, новою виразністю  і сміливістю пошуків і оцінок, вищим аналітичним рівнем;

публіка стає більш  критичною у своєму виборі, менш категоричною в оцінках і толерантною, соціально визначеною;

театр, "перенапружений" в експерименті, намагається чіткіше  визначитись "у собі", своїй  позиції, зростає диференціація  між типами театрів, а театральне життя стає різноманітнішим;

починають зароджуватися  нові взаємини між театром, публікою і критикою, вони стають більш вимогливими і жорсткими;

радикально змінюються відносини театру і держави (влади), яка дає свободу, однак майже  не дає фінансової підтримки;

з'являється постать (ще така не визначена) спонсора і мецената;

формується не стільки нова театральна громадськість, скільки патронаж вузького кола осіб.

* Серед актуальних  проблем розвитку театральної  творчості і театральної культури  на першому плані постають  організаційно-економічні проблеми  театру, а також перегляд культурної  політики, реформа театральної педагогіки  і театральної освіти в цілому, якісне підвищення професіоналізму, особливо режисерів, піднесення престижу театру в суспільстві. Вступивши в XXI ст. український театр набуває нової форми і змісту свого буття.

Висновок

І все ж не любити театр не можна. І ми любимо цей  чудовий, гарний і захоплюючий світ театрального мистецтва, який вражає своєю різноманітністю і своєю живучістю. Адже і на початку нового століття все ще ми бачимо подання лялькарів на вулицях і ярмарках, все ще живі традиції китайського та японського театру, як і раніше відчуваємо трепет, коли чуємо про "російською класичному балеті" або "італійському бельканто".

Размещено на Allbest.ru

3. Український театр  в системі національної культури

Протягом останнього десятиріччя умови творчої свободи  значно розширили стильові та тематичні  межі в театральному мистецтві. Йшли інтенсивні пошуки найефективніших  організаційно-творчих і економічних  структур, утверджувалася творча самостійність  художніх колективів. У 1992 р. в Україні  було понад 120 театрів-студій з професійним  та напівпрофесійним творчим складом. Однак ринкові відносини підкосили чимало з них, насамперед тих, що не спромоглися виробити власних чітких художніх принципів і не витримали конкуренції. Показовим є приклад київських незалежних театрів, які протягом 1992-1994 рр. майже всі або припинили існування, або з власної волі перейшли в комунальне підпорядкування.

Внаслідок надання  бюджетного статусу низці нововиниклих театрів у 1990-і рр. помітно розширилася мережа державних театрів. Нині в Україні діють 99 державних театрів, серед яких драматичні, музично-драматичні, музичні театри юного глядача, театри ляльок системи Міністерства. Немало нових вистав державних театральних колективів були помітними мистецькими подіями, якими стали, зокрема, прем'єри 1994 р. "Талан" М. Старицького в Національному драматичному театрі ім. І.Франка, "Ісус, син Бога живого" В. Босовича у Львівському академічному театрі ім. М. Заньковецької, "Сад Гетсиманський" І. Багряного в Івано-Франківському музично-драматичному театрі, "Марія Тюдор" за В. Гюго в Житомирському театрі ім. І. Кочерги, "Біла троянда" Б. Юнгера в Черкаському театрі ім.. Т. Шевченка, "За двома зайцями" М. Старицького в Коломийському театрі та ін. Лише у 1996 р. в театрах країни відбулося кілька прем'єр: на малій сцені "Березіль" Харківського театру ім. Т.Г. Шевченка -- "Три сестри" А. Лехова, у донецькому ім. Артема -- "Учитель танців" Лопе де Вега, у львівському "Гаудеамусі" -- "Слово на захист президента" О. Столярова, в одеському ім. В. Василька -- "Чорна смерть очах твоїх" за п'єсою "Циганка Аза" М. Старицького, в одеському ТЮГу -- "Острів скарбів" Р. Стівенсона.

Найпомітнішою подією 1996 р., на думку театральних критиків, стали вистави Національного  академічного театру ім. І. Франка: "Мерлін, або Спустошена країна" як приклад дуже несуєтного й вимогливого погляду на сучасний світ; "Швейк" за Я. Гашеком як факт становлення комерційного театру в Україні; а також вистава Львівського молодіжного театру ім. Леся Курбаса "Апокрифи" за драматичними поемами Лесі Українки як приклад нової моделі, де синтезовано зразкові класичні форми театру з авангардною інтонацією.

Позитивною тенденцією сучасного театрального життя України стала поява низки цікавих молодіжних вистав: "Игры на заднем дворе" Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки, "Сон літньої ночі" Чернігівського облмуздрамтеатру, "Урок" Сіверськодонецького міського драмтеатру, "Марні зусилля кохання" Миколаївського українського муздрамтеатру, "Фея гіркого мигдалю" Донецького українського муздрамтеатру. На театральних підмостках з'явилася ціла плеяда молодих талановитих акторів: А. Мухарський та О. Батько (столичні національні театри), А. Романій, М. Кришталь (Донецьк), Нателла Абелєва (Чернігів), В. Пшеничний та Анжеліка Горб (Київський ТЮГ). Заявили про себе й молоді режисери: Д. Богомазов, Д. Лазорко та Є. Курман (Київ), О. Александров (Сіверськодонецьк), а також драматурги: Н. Ворожбит, Н. Неждана, С. Щученко, М. Курочкін, О. Логребінська.

Традиційними в  Україні стали театральні фестивалі. У 1993 р. в Україні відбулися: Міжнародний фестиваль "Березіль-93" у Харкові, "Дні Чехова" в Ялті, "Херсонеські ігри-93" у Севастополі, "Різдвяна містерія" у Луцьку, "Прем'єри сезону" в Києві, Всеукраїнські фестивалі театрів для дітей та юнацтва: "Створимо казку" в Дніпропетровську та пам'яті В.С. Василька в Одесі.

Популярністю користується Міждержавний фестиваль театрального мистецтва "Слов'янські театральні зустрічі". Проблеми активної інтеграції до європейського театрального процесу у власному, окремо взятому просторі намагається розв'язати Міжнародний театральний фестиваль "Мистецьке Березілля". Професіоналів кращих творчих колективів зазвичай збирають Міжнародний фестиваль "Зірки світового балету", Міжнародний конкурс артистів балету ім. С. Лифаря, Міжнародний театральний фестиваль "Золотий Лев". Тридцять років поспіль на Кіровоградщині, батьківщині театру корифеїв, провадиться велелюдне театральне свято "Вересневі самоцвіти".

Славою театральних  користуються Харків, Львів, Дніпропетровськ, Чернівці, Запоріжжя, Одеса й Чернігів. "Театральною столицею" по праву  вважається Київ. У 1990-і рр. в системі  Головного управління культури міста  працювало 18 театрів міського та 4 районного  підпорядкування, театрально-ґастрольне підприємство "Театральна агенція", Центр сучасної експериментальної драматургії. Найбільше прем'єр відбувалось у Молодіжному театрі, Театрі юного глядача, Театральному осередку "Бенефіс", Театрі драми та комедії.

Явищем театрального життя стали постановки нових  вистав у Молодому театрі - "Синій  автомобіль" Я. Стельмаха, Театрі драми  та комедії - "Рогоносець" Ф. Краммелінка  та "Ты, которого любит душа моя" Н. Птушкіної, Театрі маріонеток - "Золоте курча" В.Орлова, Театрі оперети "Порії  і Бесс" Дж. Гершвіна, Експериментальному театрі - "Голомоза співачка" Е. Йонеско.

За творами українських  авторів здійснено постановки вистав у Театрі юного глядача - "Ніч  на полонині" О. Олеся, у Театральному осередку "Бенефіс" - "Лісова пісня" Лесі Українки, у Молодому театрі - "Шельменко-денщик" Г. Квітки-Основ'яненка та ін. Популярністю у глядачів користувалися вистави за творами сучасних українських авторів - "Синій автомобіль" Я. Стельмаха та "Віват, карнавал!" О. Вратарьова в Молодому театрі-студії, "Повчання і пророцтва І. Шведова" - у Театрі історичного портрета.

Активним було в 1990-і рр. театральне життя Львова. Серед його високопрофесійних колективів помітно виділялася Львівська опера, яка в 2000 р. відзначила свій віковий ювілей. У його репертуарі - 30 оперних і балетних спектаклів. Це опери "Богема", "Сільська честь", "Украдене щастя", "Богдан Хмельницький", "Тарас Бульба", низка балетних постановок.

Театри існують  поки що переважно за рахунок державного бюджету, який є нині вкрай недостатнім. Багато театрів України погано оснащені з технічного боку. Окремі театри закриті, інші - от-от припинять діяльність. У низці регіонів, попри наявність подвійного підпорядкування, кадрові питання вирішувалися без узгодження з галузевими управліннями Міністерства культури та мистецтв, що призвело до цілого ряду недоречностей, а то й конфліктних ситуацій. Необхідні структурні зміни на місцях подекуди провадилися поспішно, без урахування думки фахівців.

Поступово в нових  умовах в сфері театрального мистецтва стали з'являтися меценати та спонсори. У 2000 р. у Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка з'явився Генеральний спонсор - банк "Аваль". Банк зобов'язався щоквартально виділяти кошти для оновлення репертуару театру на основі спонсорської допомоги (100 тис. гривень щороку). У рамках співробітництва "Аваль" братиме участь в інвестуванні культурних програм, установить три іменні стипендії для ветеранів театру, завершить будівництво малої сцени. Є бажаючі вкладати гроші в Національну оперу України, телеканал "Культура", однак гальмує справу законодавча база - брак законів про гастрольну діяльність, про неприбуткові організації, про меценатство та культуру.

Попри великі економічні труднощі, театр в Україні користується сьогодні великою популярністю у публіки. На приблизно 40 тис. щорічних виставах буває близько 20 млн. глядачів. Улюбленими акторами залишаються А. Роговцева, Б. Ступка, Ф. Стригун, Б. Бенюк, І. Гаврилюк, О. Задніпровський, О. Сердюк, А. Хостікоєв та ін.