Політика Центральної Ради

    Такий підхід  створював грунт для порозуміння  і конструктивного діалогу, хоч це і вимагало від Ценральної Ради певного компромісу і відступу.

    Російські  міністри провели переговори  з українською делегацією у  складі  М.Грушевського,  В.Винниченка  і С.Петлюри. У результаті Центральна  Рада прийняла ,, заклик правительства до єднання’’.

        

 

      

ІІ  Універсал Центральної Ради

 

    3(16) липня УЦР  проголосила ІІ Універсал. Генеральний  секретаріат визнавався як орган,  підпорядкований Центральній Раді, який (після затвердження Петроградом  ) мав стати носієм ,,найвищої крайової  влади Тимчасового уряду на Україні ’’(за інструкцією Тимчасового уряду ). В компетенцію Генерального секретаріату не входили військова справа, транспорт, міжнародні зв’язки, продовольча справа, пошта, телеграф. Призначати урядовців він теж не міг. У сферу влади секретаріату не входили Харківщина, Катеринославщина. Центральна Рада відмовлялася від самочинного проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів .

    Таким чином,  тези про волю України і  про те, що український народ  сам творитиме своє життя, фактично заперечені у ІІ Універсалі.      

    Українська  громадськість сприйняла ІІ Універсал  як ще один крок до омріяної  автономії, хоч у ньому Рада  відмовлялась від ,,самочинства’’.

    М.Грушевський  назвав акцію ,,великою побідою’’ .Але були й інші думки з цього приводу. Значна частина поборників автономії України (М.Ковалевський, С.Єфремов та ін.)  відзначала зменшення через цю угоду авторитету Центральної Ради .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

     Внаслідок   посилення на Україні  національно-визвольних рухів було створено орган для координації дій українських  громадсько-політичних організацій - Українську Центральну Раду. Остаточна мета УЦР визначилась як вирішення національного питання, досягнення автономії України. Після Всеукраїнського Національного Конгресу  Рада стала представницьким, законним органом українського народу, його речником .

     Після того, як Тимчасовий уряд відкинув  вимогу погодитись  на проголошення  автономії України, Центральна  Рада наважилась на рішучий  крок: 10 червня 1917 р. проголосила І Універсал. Цей документ проголошував автономію України й закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні. Тимчасовий уряд засудив дії УЦР.

     Внаслідок  переговорів Центральної Ради  і Тимчасового уряду було досягнуто компромісу. Його підсумки були викладені в документі, який оформився як ІІ Універсал. Вньому УЦР відмовлялась від проголошення автономії до  Всеросійських Установчих зборів.

     Після цього  авторитет Центральної Ради серед  українського населення почав неухильно падати. Це також було зумовлено тим, що Рада свідомо ухилялась від вирішення гострих соціально-економічних питань. Не зуміла вона налагодити і ефективного керівництва в Україні, забезпечити міста продовольством, домогтися порядку і законності.

     Вплив Центральної  Ради на трудящі верстви українського  населення, які  сподівались  на поліпшення матеріального  становища,  аграрної  реформи,  вирішення інших соціально-економічних  проблем, послабився. УЦР не змогла  організувати українську армію, підпорядкувавши її ІІ-м Універсалом Тимчасовому урядові. Ці та ряд інших прорахунків в подальшому зумовили поразку Центральної Ради.

     Але, разом  з тим, УЦР добилася визнання  прав українського народу на  свою державу, національну культуру. Рада  перетворила українське питання на одне з ключових питань революційного періоду. З суто політичної точки зору Центральна Рада  у взаєминах з Тимчасовим урядом добилася більшого, ніж хтось міг сподіватись.      

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури :

 

 

          

1. Багалій Д.Нарис історії України.-К.,1995
2. Дорошенко Д.І.Нарис історії України: В 2т.-Мюнхен,Київ,1991
3. Історія України.Навчальний посібник.-К.:Видавничий дім ''Альтернативи'',1997
4. КорольВ.Історія України.-К.,1995
5. Лановик Б.Д.,Матейко Р.М.,Матисякевич З.М.Історія України.Навчальний посібник.-К.:Знання,1999
6. Нагаєвський І.Історія української держави 20ст.-К.,1994
7. Павленко Ю.,Храмов Ю.Українська державність у 1917-1919 рр.-К.,1995
8. Підкова І.,Шуст Р.Довідник з історії України,Ч.1-2.Львів,1994
9. Політична історія 20ст.:Навчальний посібник.-К.:ІСДО,1995
10. Субтельний О.Україна:історія.-К.:Либідь,1993
11. Турченко Ф.Г.Новітня історія України.Для 10-го кл. середньої

      школи.-К.,1995

12. Українська державність у 20ст.-К.,1996
13. Українська Центральна Рада.Документи і матеріали.Т.1-К.,1996