Козацькі літописи

КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ

 

Виконала

студентка 118 групи

Факультету розвитку дитини

Корвацька Людмили

Козацькі літописи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII— серединиXVII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —літературна, близька до народнорозмовної.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи – Самовидця (про події 1648-1702 років, вірогідний автор – Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648-1700 років).

Джерелами козацьких  літо-писів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали, твори чужоземних іториків, народні легенди, перекази тощо.

Літопис Самовидця

Козацький  літопис староукраїнською мовою, одне з фундаментальних джерел з історії  Східної Європи 17 століття, зокрема  періоду Хмельниччини і Руїни  в Україні. Написана очевидцем подій, вихідцем з старшини Війська Запорозького.

Літопис Самовидця складається  із вступу, який оповідає про стан України  перед Хмельниччиною, і двох головних частин: перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій;

- друга – доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше у Стародубі.

 

Літопис Самовидця писаний  доброю українською мовою того часу, близькою до народної. Автор літопису документально не відомий, належав до козацької старшини й посідав якийсь час видатне становище в українському уряді. Оригінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька копій, зроблених  у XVIII столітті або й пізніше. Найдавніші й найповніші – це списки Г. Іскрицького (перша половина XVIII ст.) й Якова Козельського (друга пол. XVIII ст.), які й покладено в основу наукових публікації цієї пам'ятки. Вперше, діставши його від Пантелеймона Куліша (від нього й назва Літопису Самовидця), опублікував Літопис, Осип Бодянський (1846); більш науково підготоване видання Київської Археографічної Комісії за редакцією і вступною статтею Ореста Левицького (1878), перевидане Інститутом історії АН УРСР (1971, Дзира Я.) і «Harvard Series in Ukrainian Studies» (1972).

Літопис Григорія Грабянки – козацький літопис складений гадяцьким полковником Григорієм Грабянкою.

Користувався популярністю серед старшини Війська Запорозького, поширювався у багатьох списках. В центрі уваги Літопису події Хмельниччини 1648-1654 рр. та Руїни.

 

Літопис Грабянки – одна з найвидатніших пам'яток української  історіографічної прози кінця XVII – початку XVIII ст. За ним, а також за літописами Самовидця і Величка закріпилася назва «козацькі літописи». Але така назва досить умовна, бо кожен цей твір є складною, багатоплановою композицією, в якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій – битв, повстань, змов тощо, окремі документи, тлумачення тих чи інших періодів життя України і яка надто далека від традиційної літописної форми. Твір Грабянки значною мірою компілятивний. Серед своїх головних джерел автор називає спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів.

Літопис Самійла Величка  складається з 4 частин: перша –  «Сказание о войне казацкой з  поляками через Зеновія Богдана  Хмельницького…» – змальовує  події 1648-1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, – щоденника польського хроніста Шимона Окольського – власний коментар; друга і третя частини, які охоплюють 1660-1686 та 1687-1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії; у 4-й частині зібрано додатки з різних документів XVII століття.

  
Літопис Величка написаний українською літературною мовою XVIII століття з елементами народної мови. Повний текст його не зберігся. Літопис єдний з найголовніших і найбільш вірогідних творів української  історіографії 2-ї половини17 – початку18 століття. Вперше опублікований Київською Археографічною комісією у 1848-1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-    западной России в 17 ст.»

                                   Висновок

У всіх козацьких літописах є одна особливість: їх автори відтворювали дійсність не такою, якою вона була, а такою, якою мала бути за їх уявою. Про це влучно сказав І. Франко:

"Власне в козацьких літописах Самовидця, Граб'янки, Величка і їх наступників і компіляторів, таких як Боболинський, Лукомський, Рігельман і т.п., було б інтересно прослідити зріст тої легенди про Хмельниччину, що в значній мірі заслонила перед ними правдиву дійсність. З літературного погляду се було явище дуже цінне, здібне будити запал у широких масах народу: аж у XIX віці ми побачили його значення для національного відродження і формування наших політичних ідеалів . Отся грандіозна конструкція Хмельниччини, конструкція більше літературна, аніж історична, була  головною заслугою козацьких літописів".

 

Дякую за увагу!