Литература серебряного века

До поетів-декадентів найчастіше відносять С. Я. Надсона, К. М. Фофанова, М. А. Лохвицьку. Але декадентські мотиви можна знайти і у авторів, які не належать до цієї течії: тема розчарувань у поезії Д. С. Мережковського, оспівування смерті у Ф. К. Сологуба, милування самим собою у В. В. Сєверяніна і т. д. До заслуг декадентського мистецтва можна віднести оригінальні художні рішення, парадоксальну образність [7, с. 185].

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА, ПОРОДЖЕНА КРИЗОЮ

Раціональний шлях пізнання дійсності не виправдав себе, і творчі люди першими відчули необхідність знайти відповіді в містичному, ірраціональному досвіді. Криза свідомості породила прагнення знайти синтез у мистецтві, так як до цього часу виникло відчуття недостатності колишніх художніх форм. Колишні уявлення про світ розпадалися, і коли захитався в своїх основах матеріальний світ, «захитався образ людини» (М. А. Бердяєв).

У російській літературі цього часу виникає активне суперництво двох систем художнього мислення. У другій половині XIX ст. переважало один мистецький напрямок - реалізм, але в 1890 р. починає затверджуватися нове модерністське мистецтво. Протиставляючи себе реалістам, письменники-модерністи насамперед активно дискутували з товариством «Знання» (очолював Максим Горький), захищає традиційні позиції. Поступово до 1905 р. на ґрунті загальної опозиції існуючому політичному режиму між символістами і «знан`єевцями» намітилося зближення. Надалі їх взаємовідносини видозмінювалися, відбувалося переосмислення світоглядних і творчих позицій [1, с. 203].

У першому десятиріччі XX ст. отримує широке ходіння термін «новітній реалізм» (або «неореалізм», або «новий реалізм»). В той момент в поняття «неореалізм» вкладалися різні смисли. Реалісти позначали відмежування від натуралізму кінця XIX ст., повернення до традиції класичної літератури, оновленої за рахунок деяких художніх відкриттів модернізму. А серед модерністів існувала думка, що «неореалізм» є різновидом символізму (М. А. Волошин) [4, с. 169].

Письменники-неореалісти розділилися на дві групи. Одна, так звана «школа Горького», складалася з авторів, які завоювали популярність в кінці XIX ст. (В. В. Вересаєв, В. А. Бунін, Л. Н. Андрєєв, А. В. Купрін та ін.), які входили в утворену в 1912 р. «Книговидання письменників у Москві». Хоча не всі літератори однозначно зараховували себе до реалістів, все ж їх творчість перебувала в тісному діалозі з попередньою літературою. Друга група згуртувалася навколо петербурзького журналу «Заповіти», заснованого А. М. Ремизовим і Є. І. Замятіним. Письменники, які входили в цю групу (А. М. Ремізов, Е. І. Замятін, С. М. Сергєєв-Ценський, Б. К. Зайцев, В. С. Шмельов, А. Н. Толстой, М. М. Пришвін та ін.), набули популярність на початку XX ст. Ці письменники одразу заявили про себе як про новатів, що мали чисто асоціативне відношення до класики.

Межі цих літературних груп досить розмиті. Так, багато дослідників вважають, що творчість А. М. Ремізова і В. В. Розанова не вкладається в рамки естетики неореалізму, в той час як видатні символісти Ф. К. Сологуб і В. Я. Брюсов створювали деякі твори в стилі нового реалізму [6, с. 218].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОВИЙ ТИП ОПОВІДІ

Політична реакція на події російської революції 1905 р. справила сильний вплив на розвиток літературного процесу. І модерністи, і реалісти побачили в тому, що відбувається насамперед не суспільно-політичну суть, а загальнолюдські проблеми. Тому для неореалізму характерний інтерес до побутових подробиць, матеріального життя у противагу до ірраціонального світу модернізму.

Опис побуту найчастіше дається або як особливий синтез буттєвого і соціального, або як соціальне протиставлення побутового історичного. Побутова тема ґрунтується на описі життя російської глибинки, яка все більше привертала увагу письменників, так як саме там, на їхню думку, повинні були зважитися болісні питання про майбутнє Росії («Лісова драговина» (1907) С. Н. Сергєєва-Ценського; «Невгамовний бубон» (1909) А. М. Ремізова; «Крутоярский звір» (1911) М. М. Пришвіна; «Повітове» (1913) Е. І. Замятіна). Письменники зосереджуються виключно на позбавленні яскравих подій з життя героїв, їхніх звичок, речей, повсякденних справ. Але при цьому твори неореалістів пройняті філософськими роздумами на «вічні» теми: про сенс життя, тлінність матеріального світу і т. д. [5, с. 103].

Неореалісти привертають увагу читачів до звичайного життя, в якому немає нічого героїчного і навіть просто цікавого. Еволюція літературного героя відсутня, їх герой не просто не герой, а взагалі людина «не мисляча», порівняна з неживими предметами. Узагальнені образи пов'язані зі всією попередньою літературною традицією (сюжет про «маленьку людину»).

Цікавий і новий тип оповіді, коли конкретний предметний опис передає суб'єктивну позицію автора, який, в свою чергу, розчиняється в картині побуту. В результаті прості повсякденні деталі знаходять глибокий символічний зміст. Так, в оповіданні І. А. Буніна «Пан із Сан-Франциско» (1915) з безлічі дрібних подробиць виникає узагальнений, напружено-емоційний образ Диявола, який представляє сатанинську сутність сучасного письменнику світу.

Яскравою особливістю неореалізму стає використання казкової форми, коли розповідь автора стає усною промовою героя. Найчастіше казкова манера витримується непослідовно, і час від часу в тексті прослизає літературна мова, що підкреслює умовність оповідача [4, с. 106].

Важливою проблемою для письменників-неореалістів стала проблема відносин Бога і людини в ситуації кризи релігійної свідомості. Через своїх героїв сперечається з Творцем, називаючи його «старим обманщиком», А. В. Купрін («Поєдинок» (1905)), переосмислюють Новий Завіт Л. Н. Андрєєв («Юда Іскаріот» (1907)) і Максим Горький («Мати» (1907)), знущається над людиною як «кращим створінням» Бога І. А. Бунін («Петлясті вуха» (1916)), намагається повернути справжню віру В. В. Вересаєв («Жива вода» (1909-1914)). Надії на світле майбутнє зникають, поступаючись місцем спогадами про святі часи, які пішли в небуття.

Неореалізм зблизив прозу і лірику, реалістичний і модерністський погляди на мистецтво, різні жанри (коли розповідь стає містким, як повість, а повість схожа з романом), зумовивши тим самим напрями розвитку російської літератури XX ст. [2, с. 111].

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Російська культура напередодні жовтневої революції 1917 року представляла собою підсумок складного і величезного шляху. Відмінними рисами її завжди залишалися демократизм, високий гуманізм і справжня народність, незважаючи на періоди жорстокої урядової реакції, коли прогресивна думка, передова культура всіляко придушувалися.

Багата культурна спадщина дореволюційного часу становить золотий фонд вітчизняної культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Белый А.С. Символизм как миропонимание. / А.С. Белый. – М.: Планета,  

     1987. – 315 с.

2. Богомолов Н.А. В зеркале  «Серебряного века»: русская поэзия  начала ХХ 

    века. / Н.А. Богомолов. – М.: Знание, 1990. – 173 с.

3. Воронский А.К. Искусство  видеть мир. / А.К. Воронский. – М.: Наука,

     1987. – 360 с.

4. Кихней Л.Г. Акмеизм: миропонимание  и поэтика. / Л.Г. Кихней. – М.:

    Планета, 2005. – 184 с.

5. Крученых А.Е. Наш выход: к истории русского футуризма. / А.Е.

    Крученых. – М.: Наука, 1996. – 190 с.

6. Кузьмина С.Ф. История  русской литературы: поэзия Серебряного  века. /

   С.Ф. Кузьмина. – М.: Знание, 2004. – 430 с.

7. Мескин В.А. Кризис сознания  и русская проза конца ХІХ  – начала ХХ 

    века. / В.А. Мескин. – М.: Знание, 1996. – 240 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аналіз прочитаного твору Генріка Ібсена «Ляльковий дім»

1. Історія створення: Познайомившись з творчістю Г. Ібсена, я можу сказати, що його творчість поділено на три періоди. Саме у Другому періоді – його ще називають реалістичним, створюється драма «Ляльковий дім», де автор зосереджує увагу на брехливій моралі суспільства, яке готове вбивати борців за ідеали.

2. Тематика: Положення жінки в суспільстві.

3. Проблематика: Зображуються загальнолюдські та соціальні проблеми.

4. Ідейна направленість  твору: Занедбання людського в людині.

5. Жанрова своєрідність: Побутово – сімейна драма.

6. Центральні персонажі: Нора, Хельмер.

7. Сюжет: Життя подружжя.

8. Особливість  конфлікту: В п`єсі з самого початку розвивається конфлікт між людиною (Норою) та світом (людьми, що оточують Нору). Також наявний внутрішній конфлікт, який виливається в бунт проти прийнятих законів моралі.

9. Діалог стрімкий.

10. Мовна побудова  твору містить в собі авторські ремарки, діалоги.

11. Загальна архітектоніка  твору: П`єсу поділено на три дії, які гармонійно сполучені в одне ціле.

12. Місце твору  в творчості драматурга: Посідає одне з перших місць. Завдяки «Ляльковому дому» його творчість визнано серед найкращих перлин світу.

13. Місце твору  в історії російської та світової  літератури: В скарбниці світової літератури п`єса «Ляльковий дім» посідає чільне місце. Є неперевершеним зразком російської та світової літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Творча робота

Зв'язок літератури з моєю професійною діяльністю

 

Я прокинулася у підніжжя старої гори. У моїй руці був злиток золота, на якому було щось написано на незнайомій мені мові. Навколо було темно і холодно. Здавалось, що на Землю упали усі гріхи людства. Темнота виїдала очі. Скільки там спала, я не знаю. Було таке відчуття, що це якесь покарання, таке страшне, що не зрівняється з ніяким фізичним болем. Вічні крики людей, звіриний рев приглушували мій слух. Перетинки не витримували… я втратила свідомість!

Мабуть, минуло багато часу, поки я прийшла до тями. Відкривши очі, я побачила, що біля мене тепер лежали цілі купи злитків золота, на яких було знов-таки щось незрозуміле для мене. І раптом – жах!!! Люди почали падати з неба. Вони падали крізь мене… Моє тіло при кожному падінні відчувало усі удари. Я бачила, як моє тіло покривали червоні плями, виступала кров. І тільки тепер я пожалкувала, що це не сон. Хотілося пити. Рука знайшла невеличке джерельце обабіч мене. При повній темноті я зрозуміла, що вода в ньому кристально чиста, смак нагадував сік з пряним ароматом. Дивно, що люди ходять через нього, миють руки, а пити ніхто не рішається! Я не розуміла, що це за місце, куди я потрапила. Мій погляд здійнявся до неба. Я просила у Господа Бога відповіді на моє питання!!! Але відповіді я так і не отримала, і я вирішила, що повинна знайти його сама.

З чого почати? Довкола темно і нічого не видно, крики, шум – все це дуже лякало. Я одна, нікого немає! Тінь, яка проходила повз мене, сказала:  «Прислухайся до серця і йди».  Закрила очі і декілька хвилин стояла. Все припинилося, стало легко і радісно. Відкривши очі, я побачила незнайоме мені місце. Шуміло море і білокрилі чайки прощались з заходом сонця. Я стояла на горі і дивилася вниз. На піску сидів хлопчик із золотою короною на голові і щось малював. Дивно, що дитина була одна. Раптом, я відчула дотик на своєму плечі. Я повернулася назад і побачила це миле дитяче обличчя. Нічого не сказавши, він дістав злиток зі свого кармана, дав мені, показав пальцем на захід і я знову опинилася в темноті.

Голова дуже боліла. Крики знову стали помітні. Було таке відчуття, що я сходжу з розуму. Де всі мої рідні, друзі, знайомі? Крики вже не заважали. Я сіла і спробувала зрозуміти те, що бачила. Закрила очі. Стало знову тихо, тепло і затишно як у рідні домівці. Невже я дома? Ні… тепер я опинилась біля забутої вежі. Зайшовши, мої очі вразив простір, який не знав меж. Скрізь стояли запилені полички з книгами. Здавалось, що сама історія забула той день, коли там хтось з`являвся. Я дістала одну книгу. Розгорнула її і побачила ті самі слова, фрази, речення, які були на злитку золота. Тепер мені були зрозумілі ті крики, що я чула, ті тіні, які падали скрізь мене. Це були автори цих запилених книг, вони кричали про своє забуття. Моя вина в тому, що дозволила собі обірвати між нами зв`язок.

Обиравши собі професію режисера, я ніколи не замислювалась над тим, на скільки важлива роль літератури у моїй діяльності. Я без неї ніщо. Все, щоб я не робила, все, що я не писала – все сходиться на літературі. Я не говорю тільки за діалоги акторів, які взяті з повісті, роману, п`єси. Вона допомагає мені у постановчій роботі: наприклад, культура епохи, одяг героїв і т. д. Ті теми, проблеми, конфлікти, які описані автором, актуальні і на сьогоднішній день. Література дарує мені гарний смак, вона допомагає мені розширити свій кругозір, збагачує мене духовно. І якщо вберу в себе, то зможу все це віддати насамперед своєму колективу, з яким працюю, глядачам, які будуть приходити в мій зал. Література робить мене творцем іншої реальності. На жаль, в наш час дуже мало моїх колег користуються літературними творами. Легше скачати з інтернету якийсь сценарій, прочитати в скороченому вигляді роман, подивитись кіно по тим мотивам, по яких написаний твір. І це дійсно боляче для мене! Моя задача – привити любов до літератури своїх вихованців, бо неодноразово чула, що дехто хоче вступити до академії, де сама вчуся. Їм, майбутнім режисерам, конче необхідно користуватись хорошою літературою, передавати свій дорогоцінний досвід своїм вихованцям, і щоб це стало хорошою традицією, якої так не вистачає в наш час!