Виникнення сучасного загального мовознавства. Лінгвістична концепція Фердінана де Сосюра

Важливим для системного й знакового розуміння мови було наголошення Сосюром на значимості відмінностей у знаку й мові. Через те, що мовний знак – психічне явище, для нього важливі не матеріальні відмінності, а фінкціональні властивості. На його думку, у слові важливий не звук як такий, а ті звукові відмінності, які дозволяють відрізняти це слово від інших, “бо тільки ці звукові відмінності значимі”. У зв’язку з цим Соссюр розуміє фонему як сукупність розрізнювальних ознак, що потім було визнано Паризьким лінгвістичним гуртком.

Безпосередні учні Соссюра  й ті мовознавці, на творчість яких він вплинув, не утворюють єдності, оскільки багато положень його концепції  суперечливі й припускають неоднозначне тлумачення. Послідовники Сосюра представлені наче трьома напрямками. Перший утворюють Ш.Баллі, А.Сеше, С.О.Карцевський ( так звана Женевська школа), які дотримувались концепції свого вчителя й розвивали його погляди. Більша група мовознавців, які утворюють другий напрям (А.Мейє, Ж.Вандрієс, Е.Бенвеніст, А.Соммерфельт тощо), сприйняла соціологічні ідеї Соссюра, поєднавши їх з принципами порівняльно-історичного мовознавства. Останній напрям включає багато мовознавців різних відгалужень структуралізму.

Висновок

Внесок Ф. де Сосюра у  мовознавство істотний, він змінив наукову парадигму. Хоча подібні ідеї уже простежувалися у працях Фортунатова, Бодуена де Куртене, Крушевського, але Соссюр нові ідеї сформулював найчіткіше, привів їх у струнку систему, через що його вплив на подальший розвиток мовознавства є найвагомішим.

Теоретичні праці Сосюра ознаменували поворот лінгвістики  від історичного і порівняльного  вивчення мов у їхньому розвитку (тобто діахронії) до аналізу мовної синхронії, тобто структури конкретної мови у визначений момент часу.

Сосюр першим послідовно розмежував синхронічний і діахронічний підходи до мови. Його звертання  до синхронії зробило революцію  в лінгвістиці. При всій значущості нових теорій, що з'явилися з тих  пір, і методів сам тип запропонованих ним синхронних структурних описів відігравав визначальну роль у лінгвістичних дослідженнях протягом майже всього XX ст.

Література

1. Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М., 1998.
2. Березин Ф. М. История лингвистических учений. — М., 1984.
3. Березин Г.М., Головин Б.Н. Общее языкознание.– М.: Просвещение, 1979..
4. Ковалик І.І., Самійленко С. П. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки. — К., 1985.
5. . Кодухов В.Н. Общее языкознание.– М.: В.школа.,1974.–
6. Кондратов М.І. Історія лінгвістичних досліджень. – К., 1994.
7. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник.– К.: "Академія", 2003.
8. Слюсарева Н. А. Теория Ф. де Соссюра в свете современной лингвистики. — М., 1985.
9. Степанов Ю.С. Основы общего языкознания.– М.: Просвещение, 1975.– С. 33-40.
10. Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 77—130.
11. Ф. де Соссюр. Избранные труды. – М., 1998.