Проблеми формування навчальної мотивації в учнів загальноосвітній школі

     Серед іншим предметів, іноземна мова займає особливе місце. Без її знання сьогодні не може обійтись жодний фахівець будь - якої галузі. Іноземна мова служить своєрідним містком між культурами різних народів і робить можливим обмін духовними цінностями. Крім цього, без іноземної мови неможливі економічні, політичні та культурні відносини між країнами. Саме з таких позицій слід трактувати мету навчання цього предмета, а одночасно і шукати джерела мотивації. В загальному мотиви навчання мають двоякий характер. По - перше, вони можуть бути зовнішніми і виступати у вигляді вимог навчальних планів, програм, навчальних закладів, вчителя, батьків. Такі мотиви ґрунтуються на почутті обов'язку перед суспільством, сім'єю, учителем, друзями. В їх основі лежать переконання в доцільності певної діяльності, почуття відповідальності, поваги до вимог навчального закладу, бажання зміцнити свою репутацію доброго учня. По - друге, мотиви навчальної діяльності можуть зумовлюватись внутрішніми почуттями учня, які пов'язані з особистими інтересами, переконаннями, намірами, мріями, ідеалами, сформованими раніше настановами.        

 Дія зовнішніх і внутрішніх  факторів мотивації має бути врівноваженою. Абсолютизація внутрішнього зацікавлення звужує фактичні можливості учня, а сухий підхід з позицій зовнішніх вимог позбавляє процес навчання емоційного забарвлення.         

 Мотивацію слід розглядати  не як короткочасний фактор  діяльності, який можна відкинути  після досягнення мети. Почуття  обов'язку повинно бути стабільним  і закріплюватись у характері  людини у постійне прагнення  до діяльності. Воно має стати рисою людини і впливати на хід її життєдіяльності і тоді, коли самі стимулюючі фактори перестають діяти.

     Мотивація має велике значення у навчанні іноземної мови. Основне завдання вчителя - своєчасно зберегти, збудити і підтримати її. Але для цього йому необхідно чітко бачити можливі джерела мотивації. Одним із таких джерел є усвідомлення і прийняття учнем соціальної необхідності вивчення іноземної мови. У процесі навчання, розвитку і виховання учень прагне до ідеалу, який формується і визначається потребами суспільства, його традиціями і звичаями. Громадянське почуття обов'язку підказує учневі потребу стати високоосвіченою людиною, готовою до тих завдань, які може поставити перед ним суспільство. З огляду на це засвоєння учнем іноземної мови виступає як реалізація потреб суспільства.         

Основним джерелом мотивації є формування в учнів особистісних потреб вивчення іноземної мови. Для повної реалізації цього мотиву у навчанні іноземної мови необхідно розширити поле для самовираження учня, створити умови для більш самостійного і самокерованого засвоєння мови.        

 Вагомим постійно діючим  джерелом мотивації навчання  іноземної мови є задоволення  від самого процесу навчання. Йдеться не про те, щоб навчання  було легким і без труднощів. Навпаки, постійне переборення труднощів  є необхідною умовою такого  задоволення.        

 Задоволення від навчальної  праці зумовлене двома факторами. По - перше, радістю досягнення результату, яка спочатку випливає з окремих  успіхів, а згодом може стати  постійною внутрішньою потребою, нормою. В.О. Сухомлинський підкреслював, що навчання втрачає свою виховну  цінність, якщо воно не забезпечує реальних успіхів . По - друге, задоволення від навчання зумовлюється тим, що в процесі його реалізується потреба інтелектуальної діяльності, закладена в людині еволюцією. Завдяки цій потребі людина тягнеться до переборення труднощів навіть тоді, коли це немає для неї якогось практичного значення.        

 У формуванні мотивів вивчення  іноземної мови і позитивного  ставлення учня до предмета  велику роль відіграє сам учитель. Завдання вчителя - захопити своїх  учнів предметом. Він повинен  постійно демонструвати відданість  своїй справі, впевненість в успіху  своєї діяльності, віру в культурно - пізнавальну цінність предмета. Це передається учням і стає  джерелом мотивації навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

2.2.    Мотивація навчальної діяльності як шлях до підвищення мовленнєвої компетентності учнів на уроках англійської мови

   Мотиви спрямовують, організовують пізнання, надають йому особистісного значення. Мотиви, які безпосередньо не пов'язані з діяльністю, але впливають на її успішність, є зовнішніми. До них, наприклад, можна віднести: позитивне ставлення дитини до школи, допитливість, довіру до вчителя, прагнення бути дорослим тощо.

     Внутрішні мотиви пов'язані безпосередньо із самим процесом учіння, його результатами.

     Внутрішня мотивація учіння в молодших школярів нестійка, інтерес виявляється переважно до результату. Вольові зусилля до подолання інтелектуальних труднощів, наполегливість у досягненні навчальної мети молодші учні виявляють залежно від ситуації: цікаве завдання, змагальність, підтримка дорослих, товариша тощо.

     Вдумливий учитель користується своїми безвідмовними інструментами - умінням спостерігати, створювати ситуації, що потребують саморегуляції поведінки дитини, спонукають до висловлювань, виявлення своїх почуттів.

Досвід, помножений на чуйне ставлення до дитини, робить багатьох учителів гарними діагностами, допомагає розібратися в мотивах, які характеризують дії тих чи інших дітей, бачити „зону найближчого розвитку", тобто „проектувати” особистість.

     Психологічні дослідження Мухіної В.С., Проскури О.В. та ін. дають змогу виявити як сприятливі, так і несприятливі передумови формування в молодших школярів позитивних мотивів учіння. Серед сприятливих назвемо те, що в більшості дітей 6-9 років переважають: позитивне ставлення до школи, повна довіра до вчителя, навіть абсолютизація його як людини,

готовність сприймати й наслідувати, гостра потреба у нових враженнях,

природна допитливість.

     Водночас відомо, що інтерес до навчання в дітей цього віку вкрай нестійкий, більшість із них не виявляє вольових зусиль до подолання навчальних труднощів. Чимало першокласників тривалий час цікавляться зовнішнім боком шкільного життя, їх хвилює лише новизна статусу школяра; багато дітей з готовністю беруть участь у наслідувальних діях, проте, коли треба щось робити самостійно, чекають підказки вчителя, нервують, тобто вони охоче працюють на уроці лише тоді, коли впевнені в успіху.

     Отже, мотиваційна сфера глибоко індивідуальна. Тому в її формуванні треба орієнтуватися не на молодшого школяра взагалі, а на конкретні типи ставлення дітей до навчання, які визначилися саме в цьому класі. Звідси висновок: у навчальному процесі слід використовувати широкий діапазон стимулів, щоб впливати на мотивацію кожного учня.

     У кожному класі є щонайменше п'ять груп дітей з різним ставленням до навчальної діяльності. Як правило, майже половина учнів - добрі виконавці. Вони з готовністю сприймають те, що говорить і показує вчитель, їхня постійна навчальна установка - уважно слухати й виконувати всі вказівки незалежно від змісту діяльності. Ці діти на уроці сумлінні й старанні, але здебільшого безініціативні. Провідний мотив їхньої навчальної діяльності - опосередкований інтерес: прагнення порадувати батьків, завоювати авторитет у класі, заслужити похвалу вчителя. Отже, засвоєння знань - тут лише засіб досягнення іншої мети, яка виходить, власне, за межі навчальної діяльності. З перших днів навчання виділяються діти з інтелектуальною ініціативою (термін Д.Б. Богоявленської) - з яскраво вираженим бажанням виявити своє ставлення до всього, що відбувається на уроці, поламати голову над складним завданням. Вони уникають підказок, прагнуть працювати самостійно, все їм треба помацати, перевірити, дослідити. Ці діти особливо жвавішають, коли вчитель запитує про щось незвичне; рішення, як правило, приходить їм у голову відразу, і вони ледве стримуються, щоб його не вигукнути. Здебільшого в класі буває 4-5 таких учнів.

 

     Серед сильних учнів є діти, які інакше виявляють своє ставлення до напруженої навчальної діяльності. Зовні вони не дуже активні, і розум у них не такий швидкий, але вони майже весь час перебувають у стані розумового напруження: несподівано для всіх оригінально вирішують завдання, придумують цікаві загадки, уміють знайти аналогію у житті до вивченого. Хоча за зовнішнім ставленням до навчальної діяльності вони помітно відрізняються від попереднього типу, але за мотивацією їх можна об'єднати в одну групу. Адже головне, що властиве тим і другим, - інтерес до нового, потреба розібратися в ньому, засвоїти. Помічено, що такі діти не бояться помилитися; процес роботи їх цікавить більше, ніж оцінки. У „доброго виконавця" і в „інтелектуального лідера” можуть бути однакові оцінки за навчання. Однак це зовсім не означає, що вплив учіння на розвиток особистості кожного з них теж однаковий.

     Серед молодших школярів є невелика група дітей (приблизно 4-5 у класі), які майже ніколи не можуть самостійно виконати навчальне завдання. Це по-різному проявляється на уроці. Один охоче слухає, жестами, мімікою показує, як „напружено” думає, піднімає щоразу руку. Майже в кожному класі є діти, які засмучуються, зіщулюються, коли розуміють, що їм робота не під силу, хочуть зробитися непомітними. Для них головне, щоб учитель їх не питав, щоб урок закінчився якнайшвидше. Причини тут різні: незрілість дитини, слабка підготовка, глибока занедбаність та інші.

Цих дітей об'єднує негативне ставлення до навчання, бо воно потребує значних розумових зусиль.

     Із сказаного зрозуміло, що, працюючи з різними групами дітей, треба ставити різні виховні цілі. Найбільш значущою для ефективності навчальної діяльності є мотивація, зумовлена інтелектуальною ініціативою і пізнавальними інтересами, її сила - в зосередженості, захопленні роботою, вольових зусиллях дитини, почутті задоволення від цього. У „виконавців" великі резерви для розвитку більш зрілої мотивації, а „присутніх” можна поступово довести до рівня „добрих виконавців".

     Завдання вчителя щодо забезпечення мотиваційного компонента учіння - створити для всіх дітей передумови виховання позитивних рис характеру, бажання і вміння навчатися.

     Чим більше оновлюється початкова школа, тим очевиднішою стає неперспективність опори лише на почуття обов'язку або на оцінку-бал у вихованні мотивації учіння. Це - зовсім не універсальні засоби; надмірне, невміле їх використання зумовлює, як правило, протилежні дії учнів.

Щоб розширити і спрямувати мотиваційні стимули учіння, важливо знати, що є рушійною силою учіння школярів. Мотиви, які визначають ставлення дітей до навчання, різноманітні за змістом, тривалістю дії, силою впливу.

Навчання молодших школярів полівмотивоване, тобто дитиною керують, залежно від ситуації, різні мотиви, але серед них е визначальний. Ось на нього і треба впливати.

     Для формування повноцінної мотивації учіння молодших школярів особливо важливо забезпечити такі умови: збагачувати зміст особистісно-орієнтованим цікавим матеріалом, утверджувати справді гуманне ставлення до всіх учнів, бачити в дитині особистість, задовольняти потреби в спілкуванні з учителем та однокласниками під час навчання, збагачувати мислення інтелектуальними почуттями, формувати допитливість і пізнавальний інтерес.

     Організація навчання, тобто зовнішні умови, опосередковано впливають на мотивацію учіння, яка є глибоко індивідуальною і не може бути негайним наслідком ізольованого використання навіть дуже ефективного засобу.

     У навчальній діяльності для самостійного досягнення результату потрібна особлива зосередженість розумових і вольових зусиль. Це відбувається, коли діяльність учня цілеспрямована, коли він усвідомлює і „приймає” мету, а не йде лише по „тропі”, яку намічає вчитель.

 

 

 

ВИСНОВКИ

    Мотивація визначає продуктивність навчальної діяльності і є її органічною складовою. Наближення мовної діяльності на уроці до реальної комунікації дає можливість використовувати мову як засіб спілкування, підвищує інтерес учнів до навчання і до мови, яку вони вивчають. Для того, щоб урок був вдалим і плідним, вчитель повинен ретельно до нього підготуватися, зваживши всі мотиви і враховуючи мотиваційну сферу кожного учня зокрема. Педагоги-новатори пропонують записати урок на плівку для того, щоб проаналізувати його пізніше зі сторони. Такий підхід гарантує істинну мотивацію, а також справжню внутрішню активність учня. При наявності внутрішньої активності, не потрібно ніяких додаткових прийомів активізації,бо учень вирішує мовно-розумову задачу, яка зачіпає його як особистість, і сам охоче вступає в контакт. В основі мотивації лежить потреба. В основі комунікативної мотивації лежить потреба двох видів: потреба в спілкуванні як така, властива людині як істоті соціальній; потреба в здійсненні конкретного мовного вчинку, потреба “втрутитись” в дану мовну ситуацію.

     Основи для виникнення комунікативної мотивації можуть бути закладені при постановці задач уроку, при відповідному змісті і відповідних організаційних формах уроку. Все це опосередковується вчителем і залежить від його стилю роботи. Принципово важливо підкреслити, що комунікативна мотивація забезпечує не ззовні, а в межах самого комунікативного методу.