Наслідки вчення А. де Токвіля для розвитку політичної науки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Творча спадщина А.Токвіля.

Творча спадщина французького мислителя через свою універсальність, багатопроблемність привертала увагу вчених-суспільствознавців різних галузей знань: соціологів, істориків, політологів.

Р.Арон, П.Вірнбаум, Г.Ласкі, М.Лерой, А.Ручка та В.Танчер заглиблюються передусім у соціологічний аспект його творів. М.Алпатов, Л.Бендрікова, В.Далін, В.Каленський, М.Кареєв, А.Молок, А.Шлезінгер аналізують Токвіля як історіографа. При цьому об’єктом їх уваги є книга — “Старий порядок та революція”, а предметом аналізу тлумачення Токвілем Великої французької революції.

Найбільший інтерес до токвілевої спадщини виявляють, особливо в останні роки, політологи. Предметом їх наукового аналізу постає трактат “Демократія в Америці”. Дослідники Є.Баталов, К.Гаджієв, В.Джонсон, А.Салмін, Л.Харц вивчають проблему політичної культури у праці Токвіля. Дослідники Т.Андрусяк, А.Василенко, Р.Даль, Т.Жиккардо, М.Лапицький, Т.Лєбедєва, П.Лавлер, Ф.Мелоніо, О.Мироненко, Н.Прозорова, Д.Рей, О.Скакун, К.Хорнунг, Є.Єйхталь у різних аспектах висвітлювали теорію демократії у творі Токвіля. Т.Бекназар-Юзбашев, В.Терехов, спираючись на праці Токвіля, вивчають розуміння мислителем партії, її ролі, місця, функціонування у політичному житті соціуму. Є.Іванян аналізує токвілеві спостереження щодо деструктивних рис преси в суспільному житті США.

Унікальність Токвіля як вченого полягає в тому, що в його творах містяться глобальні, фундаментальні за своєю значущістю та універсальні за шляхами розв’язання проблеми: аналіз аксиологічного аспекту світу політики через вивчення, конструктивну розробку та захист базових загальнолюдських цінностей свободи, рівності, демократії; обгрунтування соціологічного портрету революції; створення теорії демократії, наближеної до сучасної демократії участі; вивчення місця і ролі партій, асоціацій, преси у політичній системі; висвітлення конструктивної та деструктивної ролі ментально-психологічних особливостей народу у політичному житті; розгляд причин виникнення та механізмів формування деспотичних режимів; аналіз моделей та засобів політичної модернізації; дослідження оптимальних шляхів демократизації суспільств із стійкою традицією гіперцентралізованного управління; вивчення проблеми політичної влади.

Однією з найголовніших проблем у спадщині А. де Токвіля є всебічний розгляд проблеми політичної свободи. Місце та значення токвілевої концепції політичної свободи в історії політико-правової думки найяскравіше висвітлюється через співставлення наріжних положень вченого із працями його попередників-мислителів ХVІІ – першої половини ХІХ ст. ліберальної, консервативної та соціалістичної світоглядних позицій, що аналізували цю проблему. Якщо лібералізм надихнув вченого на обгрунтування базових суспільних цінностей: свобода, рівність, демократія, консерватизм надав ідеям вченого стриманого, розважливого характеру, то гостра полеміка з соціалізмом-утопізмом ХVІІІ ст. змусила його вдатися до енергійних спроб відстояти ці цінності для людства, особливо ідею свободи: захистити індивідуальну свободу від апології суспільної свободи, втримати маси від надання переваги рівності перед свободою.

А. де Токвіль поглиблював теоретичні положення своїх попередників лібералів і зробив свій істотний внесок у розробку категорії політична свобода: 1) вивчав проблему інституалізації свободи через раціоналізацію влади; 2) всебічно аналізував громадянське суспільство, схвалюючи наявність в ньому різноманітних політичних суб‘єктів — партій, асоціацій, преси, опозиції — чим справив безпосередній вплив на теорію поліархії Р.Даля; 3) підкреслив необхідність для забезпечення індивідуальної свободи відсутності як зовнішнього, так і внутрішнього тиску; 4) акцентував увагу на значущості не лише негативної, а й позитивної свободи; 5) вивчав феномен “тягара свободи” в умовах демократії; 6) комплексно аналізував інституційно-владні та соціокультурні механізми забезпечення свободи; 7) наблизився до сучасного тлумачення понять політичний менталітет, політична культура; 8) розвивав теорію демократії участі; 8) досліджуючи становлення масової демократії, мислитель справив безпосередній вплив на Г.Лебона, В.Корнхаузера, Д.Рісмена та Н.Глейзера. А. де Токвіля по праву можна вважати одним з перших теоретиків масового суспільства.

Розвиваючи наріжну для його попередників-консерваторів проблему революції, Токвіль зробив свій оригінальний внесок: а ) здійснив аналіз, наближений до сучасної соціології революції (соціально-психологічне трактування причин революції, роль політичних лідерів, наукова критика настроїв суспільства напередодні та на початку революції, вплив ідеології на руйнування старого порядку); б) створив вчення про відцентрові сили після перемоги насильницької революції, що сприяють зародженню та посиленню якісно нового, більш міцного авторитарного режиму, ніж той, що зазвичай передує революції; в) сформулювавши закони про революцію: революційний вибух може статися саме тоді, коли деспотичний режим починає лібералізуватися, пом’якшуватися, та про бюрократію як основне досягнення демократичної революції та найбільш адекватний тип сучасної держави,- вплинув на А.Бакуніна, М.Вебера, В.Розанова, П.Сорокіна, І.Тена .

Полемізуючи з соціалістами-утопістами, Токвіль на противагу колективістським теоріям демократії обгрунтував теорію демократії, просякнуту глибоким гуманістичним змістом за рахунок конвергенції цінностей лібералізму та демократії.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

     Серед європейських політичних мислителів XVIII - першої половини                  XIX ст., так чи інакше включених сьогодні в сферу буржуазної ідеології,         можна знайти більш яскраві особистості і, мабуть, не менш глибокі уми, але        треба визнати, важко знайти автора, більш привабливого своєї   неупередженістю. У поєднанні з синтетичною властивістю мислення ця неупередженість і створює «феномен Токвіля»: в його особі західна  політична культура як би вдивляється у власні підстави,                            раціоналізує їх дію, що приводить щоразу до запанування того ж глибокого песимізму, який охопив Токвіля, визначивши собою сенс і тональність його творчості. Токвіль ставив свої «останні питання» політики в тому вигляді, в якому ця політика виникла й оформилася на Заході: свідоме обмеження себе її світом - і сильна, і слабка сторона токвілевскої творчості. У специфічному сенсі Токвіль був лібералом, проте його світогляд - не ідеологія пересічних або не дуже пересічних прихильників вільного підприємництва, індивідуалізму, плюралізму або відповідального уряду, хоча всі ці ідеї і не чужі Токвілю. Його лібералізм є відображенням тих підстав, на яких виросла сама новоєвропейська політична культура з усіма її трагічними і навіть катастрофічними суперечностями. Дещо спрощуючи, можна сказати, що «світ Токвіля» відноситься до цієї культури як мікрокосм до макрокосма, і звертаючись до токвілевскої спадщини, політична культура сучасного Заходу як би повертається щоразу до своїх реальним витоків, а не міфічних, пов'язаних з «античною цивілізацією», з «духом Афін і Риму» і т. д.

     Токвіль здатний надихати, що доводиться популярністю ідеї свободи навіть у періоди найбільшого забуття його імені, коли властиві його творчості внутрішні протиріччя робляться явними - в цьому причина його триваючого впливу на західну політичну культуру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  літератури:

1. А. де токвіль. Про демократію в Америці. - М.: Кн. справа, 1897. - 
XV, 620 с .

1997. – С.26.

2. . А. де токвіль. Старий порядок і революція. - 5-е вид. - М.: 
Ріхтер, 1911. - 308 с.

3. . ГаджиевК.С.Антиноми і рівність-свобода, реальне-ідеальне // Введення в політичну науку: Учеб. Для высш. навч. закл. - 2-еизд-е, перероб. идоп. - М., 1997. - С.495-499.

4. . .  Крестовська Н.М., Цвіркун А.Ф. Історія політичних і правових навчань: 
Курс лекцій.- X.: ТОВ «Одіссей», 2002.- 448 с

5. Нерсесянц В.С.Філософія права. Посібник для вузів. – М.,2005.

6. ШаблинскийИ.Г. Концепція демократії в політичній філософії А. де Токвіля: Автореф. дис. канд. істор. наук. - М., 1989. - С.14-16.