Підвищення ґрунтових вод

Наслідки повеней

• затоплення шаром води значної площі землі;
• ушкодження та руйнування будівель та споруд;
• ушкодження автомобільних шляхів та залізниць;
• руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем;
• загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських культур;
• вимивання родючого шару грунту;
• псування та нищення сировини, паливо, продуктів харчування, добрив тощо;
• загроза інфекційних захворювань (епідемії);
• погіршення якості питної води;
• загибель людей.

Повені відрізняються  від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються. Але  прогнозувати ймовірність повені набагато легше, ніж передбачити момент її початку. Точність прогнозу зростає при отриманні надійної інформації про кількість та інтенсивність опадів, рівні води в річці, запаси води в сніговому покрові, зміни температури повітря. довгострокові прогнози погоди тощо.

Основний напрям боротьби з повенями в зменшенні максимальних витрат води в річці завдяки перерозподілу  стоку в часі (насадження лісозахисних смуг, оранка грунту поперек схилу, збереження узбережних смуг рослинності, терасування схилів тощо). Для середніх та великих річок досить дійовим засобом є регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від повеней широко застосовується давно відомий спосіб – влаштування дамб. Для ліквідації небезпеки утворення затсорів проводиться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10-15 днів до початку льодоходу.

Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання  повеней – ландшафтно-меліоративні заходи.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при повені

- отримавши попередження  про затоплення, необхідно терміново  вийти в небезпечне місце –  на височину (попередньо відключивши  воду, газ, електроприлади);

- якщо повінь розвивається  повільно, необхідно перенести майно  в небезпечне місце, а самому  зайняти верхні поверхи (горища), дахи будівель;

- для того, щоб залишити  місця затоплення, можна скористатися  човнами, катерами та всім тим,  що здатне утримати людину  на воді (колоди, бочки, автомобільні  камери тощо);

- коли людина опинилася  у воді, їй необхідно скинути  важкий одяг та взуття, скористатись  плаваючими поблизу засобами  й чекати на допомогу.

Значну  частку в загальній структурі  стихійних лих займають повені і, зокрема, повені на Закарпатті.

Спостереження і аналіз даних  багаторічних досліджень свідчать, що виникнення повеней на Закарпатті настає в результаті взаємодії цілого ряду природних та антропогенних чинників. Найважливішими серед них є гідрометеорологічні (інтенсивні і тривалі дощі на всій площі водозборів, характер надходження  води до русел річок тощо), які  в поєднанні з особливостями  поверхні водозборів (крутизна і величина схилів, незначна глибина залягання  материнських порід, розчленованість  рельєфу) відіграють домінуючу роль у створенні умов для катастрофічних природних явищ, в тому числі й  повеней.

Слід відзначити, що у  Карпатах найгустіша в Україні гідрографічна мережа. Для гірських річок Карпат паводки різного генезису характерні протягом усього року.

Територія області перерізана густою мережею річок. Середня густина  річкової мережі – 1,7 км/кв.км. Усього в області протікає 9426 річок і потічків сумарною довжиною 19793 км. 153 річки мають загальну довжину 3545 км. Із них чотири – Тиса, Боржава, Латориця і Уж мають довжину понад 100 км кожна.

Усі річки Закарпаття належать до басейну р.Тиси – найбільшої притоки Дунаю. В межах області довжина Тиси становить 201 км при загальній довжині 966 км. На території області вона приймає основні праві притоки: річки Косовська (41 км), Тересва (56 км), Теребля (91км), Ріка (92 км), Боржава (106 км). Площа водозбірного басейну р.Тиси в межах області - 12760 кв.км (загальна - 156400 кв.км).

Оскільки Українські Карпати  і Закарпаття зокрема належать до зливонебезпечних районів Європи, то тут завжди є потенційна небезпека виникнення повеней.

Повені на карпатських  річках повторюються 4-5 разів на рік. Частота їх формування в багаторічному  розрізі підпорядковується певним закономірностям, які проявляються у чергуванні періодів підвищеної та низької водності. Саме в періоди підвищеної водності паводки набувають загрозливого, нерідко катастрофічного характеру.

Зважаючи  на це, слід якомога швидше вживати  невідкладних заходів щодо попередження і уникнення повеней, головними  серед яких є:

• створення в руслах великих рік запасних водоприймачів;
• зміцнення стійкості прируслових лісів як важливого водорегулюючого чинника;
• поліпшення травостою та підвищення його захисної ролі шляхом впровадження нових видів рослин;
• проведення моніторингу екологічного стану гірських рік;
• зміцнення землі в прируслових ділянках гірських рік шляхом посадки дерев, кущів і трав'янистих рослин з потужною кореневою системою;
• підвищення відповідальності керівників усіх ланок природоохоронних відомств, природоохоронних структур та органів місцевої влади за порушення екологічної стабільності на місцях;
• збільшення бюджетного фінансування.

Втілення  в життя вищенаведених заходів  дасть змогу володіти екологічною  ситуацією в регіоні, яка пов'язана  з повенями, попередити і зменшити їх катастрофічну дію.

 

4 Селі

Сель — раптово сформований, внаслідок різкого підйому води в руслах гірських річок, грязьовий потік. Причинами виникнення селевих потоків майже завжди бувають сильні зливи, інтенсивне танення снігу та льоду, промив гребель водойм, а також землетруси та виверження вулканів. Виникненню їх сприяють і антропогенні фактори: вирубка лісів і деградація ґрунтів на гірських схилах, вибухи гірських порід при прокладанні доріг, роботи у кар'єрах, неправильна організація обвалів та підвищена загазованість повітря, що згубно діє на грунтово-рослинний покрив.

Імовірність зародження селів  залежить від складу та будови гірських порід, їх здатності вивітрюватись, рівня антропогенної дії на район  та ступінь його екологічної деградації. Вивітрювання — це процес механічного руйнування і хімічної зміни гірських порід та мінералів. Інтенсивність та швидкість вивітрювання характеризуються природними умовами (атмосферні опади, вітер, коливання температури повітря та інше).

До селевого басейну відноситься  гірська територія з прилеглими схилами, на яких знаходяться складові зруйнованих гірських порід, його витоки, всі його русла, водозбір, а також  район його дії.

Процес виникнення і розвитку селів проходить три етапи: перший — накопичення в руслах селевих басейнів рихлого матеріалу за рахунок вивітрювання гірських порід та гірської ерозії; другий — переміщення рихлих гірських матеріалів по гірських руслах з підвищених ділянок у нижчі; третій розосередження селевих виносів у гірських долинах.

Рух селів — це суцільний потік із каміння, бруду та води. Вони мають у своєму складі тверді матеріали (10-75% від всього об'єму) і рухаються зі швидкістю від 2 до 10м /с. Об'єми селевого потоку можуть досягати сотень тисяч — мільйонів кубічних метрів, а розміри уламків — до 3-4 м в поперечнику і масою до 100-200 тонн. Передній фронт селевої хвилі створює "голову", висота якої може досягати 25 метрів.

За складом розрізняють потоки грязьові — суміш води, невеликої кількості землі та дрібного каміння; грязьо-кам'яні — суміш води, гравію, гальки та невеликого каміння; водокам'яні — суміш води з камінням великого розміру.

За потужністю (об'ємом) вони можуть бути катастрофічні, потужні, середньої  та малої потужності. Катастрофічні  характеризуються виносом матеріалу  понад 1 млн. м³ і спостерігаються на земній кулі один раз на 30-50 років. Потужні виносять матеріал об'ємом в 100 м³ і виникають рідко. При селях малої потужності виноситься матеріалу близько 10 тис. м³ і виникають такі селі щорічно, іноді по декілька разів на рік.

Найбільш широкого поширення  селеві процеси набули у гірських районах Карпат та Криму, на правому  березі Дніпра. Наприклад, з періодичністю  11-12 років спостерігаються селі в долинах ярів, що розташовані на Південному березі Криму. До катастрофічних відносяться селі з об'ємом виносу 10-100 тис. куб. м та періодичністю 1-5 років. Кількість ураження селевими потоками складає від 3 до 25% території України. В Криму вони поширюються на 9% території, в Закарпатській області — на 40%, в Чернівецькій — 15%, в Івано-Франківській — 33%.

Непрямими ознаками можливого селю є підвищена ерозія грунтів, знищення трав'яного покриву і лесонасажданій на схилах гір.

У більшості випадків населення про небезпеку селевого потоку може бути попереджено всього лише за десятки хвилин і рідше за одну-дві години і більше . Наближення такого потоку можна чути по характерному звуку перекочується і соударяющіхся один з одним валунів і уламків каменів, що нагадують гуркіт наближається з великою швидкістю поїзда.

Найбільш ефективним способом боротьби з селевими потоками є завчасне здійснення комплексу організаційно-господарських, агротехнічних , лісомеліоративних і гідротехнічних заходів.

Населення селеопасних районів зобов'язана суворо виконувати рекомендації по рубці лісонасаджень, ведення землеробства, за випасу худоби.

При загрозі селю на шляху його руху до населених пунктів зміцнюються греблі, споруджуються насипи і тимчасові підпірні стінки, влаштовуються селеві пастки, відвідні канави і т. д.

Cелеві потоки,  найчастіше викликаються сильними дощами та ерозією грунту. Вони викликаються також нодостаточно продуманою діяльністю людей, в результаті якої змінюються умови стійкості грунту (знищення лісових масивів та викарчевиваніе навіть окремих дерев, надмірне використання орасітельних систем, ведення гірських і земляних робіт там, де геологічну будову землі вивчено з недостатачной повнотою та ін.)

Первісним ознакою що почалися зсувних переміщень є поява тріщин на будівлях, розривів на дорогах, берегових укріплених і набережних, випучіваніе землі, зсув підстави різних висотних конструкцій та дерев у нижній частині щодо верхньої.

При загрозі селевого потоку населення з небезпечних районів евакуюється в безпечні зони; евакуація проводиться як пішим порядком, так і з використанням транспорту. Разом з людьми евакуюются матеріальні цінності, у разі оповіщення населення про наближення селевого потоку або з проявом перших ознак їх появи потрібно якомога швидше залишити приміщення, попередити про небезпеку оточуючих і вийти в безпечне місце. Залишаючи приміщення, слід загасити печі, перекрити газові крани, вимкнути світло і електроприлади. Це допоможе запобігти виникненню пожеж.

Селеві потоки і зсуви представляють серйозну небезпеку при їх раптовій появі. У цьому випадку найстрашніше - паніка.

Надавати допомогу людям, які потрапили в селевий потік, використовуючи дошки, палки, мотузки та інші засоби; виводити людей з потоку в напрямку його руху, поступово наближаючись до краю;

 

 

 

 

5 Затори, зажори

В період льодоходу, зазвичай, спостерігається  поява заторів (захаращування русла  річки льодом) або зажорів (нагромадження внутріводного льоду, який утворює льодову пробку), які, в свою чергу, викликають додаткове підвищення рівня води та затоплення нової території. Крім того, при прориві водою перешкоди, може з'являтися хвиля, яка створить небезпеку раптового затоплення території, що розташована нижче за течією. Затори найчастіше виникають на річках, що прямують із півдня на північ, оскільки південні ділянки раніше звільняються від льоду і льодохід, який почався, зустрічає на своєму шляху перешкоду у вигляді льодоставу. Зажори виникають в перед-льодоставний період або взимку (при наявності незамерзаючих ділянок річки). 

6 Підвищення ґрунтових вод

Одним із негативних явищ є підвищення ґрунтових вод та підтоплення  внаслідок цього значних територій. Розвиток цього процесу на міських  територіях залежить від низки причин і факторів:

• втрати води із водоносних комунікацій,
• неорганізований поверхневий стік,
• ліквідація або погіршення фільтраційних властивостей грунтів природних дренажних систем (ярів, балок, русел невеликих річок тощо),
• зменшення випаровування у зв'язку з асфальтуванням, баражний ефект фундаментів, трас колекторів, тунелів.
• гідротехнічне будівництво, яке призвело до перерозподілу річкового стоку та перекриття природних шляхів дренування

ґрунтових вод.

Основною причиною підтоплення сільсько-господарських угідь стало будівництво зрошувальних мереж при несвоєчасному введенні дренажних споруд. 
       Все це призводить до таких негативних наслідків, як забруднення підземних вод, підвищення вологості і погіршення санітарного стану територій, засолення і заболочування грунтів, вимокання зелених насаджень, зниження урожайності сільськогосподарських угідь, деформація будівель і споруд, виникнення таких процесів, як зсуви, просадки, карст, обвали.