Основні способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях техногенного і природного характеру

Основні способи  захисту населення

в надзвичайних ситуаціях  техногенного і природного характеру

 
Інформування  та оповіщення.

Інформування та оповіщення у сфері захисту населення  і території від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру є основним і головним невід‘ємним елементом усієї  системи заходів такого захисту. Інформацію становлять відомості про  прогнозовані або виниклі надзвичайні  ситуації з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а  також способи і методи реагування на них.

Центральні і місцеві  органи виконавчої влади, виконавчі  органи рад зобов‘язані надавати населенню через засоби масової  інформації оперативну і достовірну інформацію про стан захисту населення  і території від надзвичайних ситуацій, про виникнення надзвичайних ситуацій, методи і способи їх захисту, використання заходів для забезпечення безпеки.

Оповіщення про загрозу  виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та постійне інформування населення про них  забезпечуються шляхом:

• завчасного створення і підтримки в постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;
• організаційно-технічного об‘єднання територіальних систем централізованого оповіщення і системи оповіщення на об‘єктах господарювання;
• завчасно створення й організаційно-технічного об‘єднання із системами спостереження і контролю постійно діючих локальних систем оповіщення й інформування населення в зонах можливого катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційних і хімічних підприємств, інших об‘єктів підвищеної небезпеки;
• централізованого використання загальнодержавних і галузевих систем зв‘язку, радіо, телевізійного оповіщення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передачі інформації.

Спостереження.

З метою своєчасного захисту  населення і території від  надзвичайних ситуацій техногенного і  природного характеру, запобігання  і реагування на них відповідними центральними і місцевими органами виконавчої влади здійснюється:

 
А) створення і підтримка в  постійній готовності загальнодержавної  і територіальних систем спостереження  і контролю з включенням у них  існуючих сил і засобів контролю;

Б) організація збору, обробки  і передачі інформації про стан навколишнього  середовища, забруднення харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами, мікроорганізмами й іншими біологічними агентами.

Укриття в  захисних спорудах.

Укриттю в захисних спорудах, у разі потреби, підлягає населення  відповідно до його приналежності до груп (працююча зміна, населення, яке  проживає в небезпечних зонах).

Створення фонду захисних споруд забезпечується шляхом:

• комплексного освоєння підземного простору міст і населених пунктів для взаємопогоджуваного розміщення в ньому споруд і приміщень соціально-побутового, воєнного і господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини приміщень для укриття населення у випадку виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру;
• обстеження й взяття на облік підземних і наземних будівель і споруд, які відповідають вимогам захисту споруд підземного простору міст, гірничих виробок і природних пустот;
• дообладнування з урахуванням реальної обстановки підвальних й інших заглиблених приміщень;
• будівництва заглиблених споруд, окремо розташованих від об‘єктів виробничого призначення і пристосованих для захисту;
• масового будівництва в період загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру найпростіших сховищ і укриттів;
• будівництва окремих сховищ і протирадіаційних укриттів.

Перелік таких сховищ, укриттів та інших захисних споруд, які необхідно  будувати, щорічно визначається спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої влади, до компетенції якої віднесені питання захисту населення  і території від надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру, і затверджуються Кабінетом  Міністрів України.

Евакуаційні заходи.

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, які  мають об‘єкти підвищеної небезпеки, основним засобом захисту є евакуація  населення і розміщення його в  зонах, безпечних для проживання людей і тварин.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, розташованих у зонах можливого  катастрофічного затоплення, можливого  небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, у районах  виникнення стихійних лих, аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю і здоров‘ю людей).

У залежності від обстановки, що склалася під час надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру, може бути проведена загальна чи часткова евакуація населення  тимчасового чи безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться  за рішенням Кабінету Міністрів України  для всіх категорій населення  і планується на випадок:

• можливого небезпечного радіоактивного забруднення території навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосередня загроза життю і здоров‘ю людей, які проживають у зоні ураження);
• виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним доходженням проривної хвилі.

Часткова евакуація проводиться  за рішенням Кабінету Міністрів України  у випадку загрози чи виникнення надзвичайної ситуації техногенного і  природного характеру.

Евакуаційні заходи здійснюються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

При проведенні часткової  евакуації завчасно вивозиться не зайняте  у сферах виробництва й обслуговування населення: діти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків разом  з викладачами і вихователями, студенти, пенсіонери й інваліди, які  містяться в будинках для осіб похилого віку, разом з обслуговуючим  персоналом і членами їх родин.

У сфері захисту населення  і території від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру евакуація населення  планується на випадок:

• аварій на атомній електростанції з можливим забрудненням території;
• усіх видів аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин;
• загроз катастрофічного затоплення місцевості;
• лісових і торф‘яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, які загрожують населеним пунктам.

Проведення організованої  евакуації. Запобігання проявів  паніки і недопущення загибелі людей  забезпечується шляхом:

• планування евакуації населення;
• визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно небезпечних зон;
• організації оповіщення керівником підприємств і населення про початок евакуації;
• організації управління евакуацією;
• усебічного життєзабезпечення в місцях безпечного розселення евакуйованого населення;
• навчання населення діям при проведенні евакуації.

Евакуація населення здійснюється способом, який передбачає вивезення  основної частини населення із зон  надзвичайних ситуацій техногенного і  природного характеру усіма видами наявного транспорту, а у випадку  його відсутності чи недостачі (а  також к випадку руйнування транспортних шляхів) – організоване виведення  населення пішки заздалегідь  розробленими маршрутами.

Інженерний  захист.

При проектуванні й експлуатації споруд та інших об‘єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на небезпеку населення  і навколишнього середовища, обов‘язково  розробляються і здійснюються заходи інженерного захисту з метою  запобігання виникнення надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру.

Заходи інженерного захисту  населення і території повинні  передбачати:

1. Облік при розробці  генеральних планів забудови  населених пунктів і веденні  містобудування можливих проявів  в окремих регіонах і на  окремих територіях небезпечних  та катастрофічних явищ.

2. Раціональне розміщення  об‘єктів підвищеної небезпеки  з урахуванням можливих наслідків  їх діяльності у випадку виникнення  аварій для безпеки населення  і навколишнього середовища.

3. Будівництво будинків, будівель, споруд, інженерних мереж  і транспортних комунікацій із  заданими рівнями безпеки і  надійності.

4. Розробку і впровадження  заходів безаварійного функціонування  об‘єктів підвищеної небезпеки.

5. Створення комплексної  схеми захисту населених пунктів  і об‘єктів господарювання від  небезпечних природних процесів.

6. Розробку і здійснення  регіональних та місцевих планів  запобігання й ліквідації наслідків  надзвичайних ситуацій техногенного  і природного характеру.

7. Організацію будівництва  протизсувних, протипаводкових, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та  інших інженерних споруд спеціального  призначення.

8. Реалізацію заходів санітарної охорони території.

Медичний  захист.

Заходи запобігання чи зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим і іх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах  надзвичайних ситуацій техногенного і  природного характеру повинні передбачати:

• планування і використання існуючих сил і засобів установ охорони здоров‘я незалежно від форм власності і господарювання;
• введення в дію національного плану соціально-психологічних заходів при виникненні і ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру;
• розгортання в умовах надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру необхідної кількості лікувальних установ;
• завчасне застосування профілактичних медичних препаратів і санітарно-епідеміологічних заходів;
• контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питною водою і джерелами водопостачання;
• контроль за станом атмосферного повітря й опадів;
• завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;
• нагромадження медичних засобів захисту, медичного і спеціального майна і техніки;
• контроль за станом навколишнього середовища, санітарно-гігієнічною й епідемічною ситуацією;
• підготовку медичного персоналу і загальне медико-санітарне навчання населення.

Для надання безкоштовної медичної допомоги потерпілим від надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру громадянам, рятувальникам  і особам, які беруть участь у  ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, діє Державна служба медицини катастроф як особливий  вид державних аварійно-рятувальних  служб. Державна служба медицини катастроф  складається з медичних сил і  засобів та лікувальних установ  центрального і територіального  рівнів незалежно від виду діяльності і галузевої приналежності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров‘я за узгодженням зі спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесені  питання захисту населення і  території від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту, Радою  Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Координацію діяльності Державної  служби медицини катастроф на випадок  виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об‘єктового) рівня, утворені згідно із Законом. Організаційно-методичне  керівництво Державною службою  медицини катастроф здійснюється центральним  органом виконавчої влади з питань охорони здоров‘я.

Положення про Державну службу медицини катастроф розробляється  центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров‘я і спеціально уповноваженим центральним  органом виконавчої влади, до компетенції  якого віднесені питання захисту  населення і території від  надзвичайних ситуацій техногенного і  природного характеру і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постраждалому населенню, особливо дітям, а також людям, які залучені, до виконання аварійно-рятувальних  робі у випадку виникнення надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру за висновками Державної  Служби медицини катастроф чи лікарняно-трудової комісії, рятувальникам аварійно-рятувальних служб лікарями підрозділів аварійно-рятувальних служб надається гарантоване забезпечення відповідним лікуванням і психологічним відновленням у санітарно-курортних установах, при яких створені центри медико-психологічної реабілітації.

Центри медико-психологічної  реабілітації створюються при діючих санаторно – курортних установах. Перелік центрів медико-психологічної  реабілітації, положення про медико-психологічну реабілітацію, відповідність санітарно-курортних  установ вимогам медико-психологічної  реабілітації щорічно визначаються у відповідних положеннях, які  розробляються центральним органом  виконавчої влади з питань охорони  здоров‘я і затверджуваних спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої влади, до компетенції якого  віднесені питання захисту населення  і території від надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру.