Безпека абсолютна та відносна, аксіоми небезпеки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теоретичні питання до тем №1 і №2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

студент 8 групи

МЕіМ, 2-ий курс

Школьний Ігор

 

 1. Безпека абсолютна та відносна, аксіоми небезпеки.

Безпека –стан діяльності, при якому із певною імовірністю виключені прояви небезпеки, або відсутність надмірної безпеки, це збалансований, за експертною оцінкою , стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо..

Абсолютна безпека- стан системи, коли відсутня будь яка небезпека, тобто її рівень наближається до нуля.

Завжди існує вірогідність прояву небезпеки. Це емпіричне твердження, аксіома небезпеки- в природі немає абсолютно безпечних явищ, факторів – все небезпечно при формуванні певних умов.

Отже, будь-яка діяльність потенційно небезпечна.

 

2.Природні та техногенні небезпеки: класифікація, закономірності їх реалізацій, характеристика.

 

Небезпека– це явища, процеси, об’єкти, які здатні за певних умов завдавати шкоди здоров’ю людини як відразу, так і в майбутньому, тобто викликати небажані наслідки. Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні, техногенні, соціальні. Група чинників небезпеки, що належать до природної сфери (екологічних чинників) характеризує несприятливий вплив на людину та всі інші живі організми природного середовища. До цієї групи відносяться кліматичні, ґрунтові, геоморфологічні, біотичні чинники.

Кліматичні чинники небезпеки залежать від надходження сонячної радіації до поверхні Землі, переміщення повітряних мас, коливання атмосферного тиску, розподілу тепла та вологи, які викликають різкі похолодання та настання спеки, проливні дощі, бурі, урагани, шторми та ін.

Ґрунтові чинники небезпеки визначаються особливостями різних типів ґрунтів, можливостями виникнення ерозії, зсувів, обвалів, утворення ярів. Руйнування ґрунтів може створити загрозу для сільського господарства, шляхів сполучення, водопостачання, житлових та виробничих будівель тощо.

Геоморфологічні чинники небезпеки викликані особливостями будови геологічних структур надр Землі, рельєфом, схильністю до землетрусів, вулканічної діяльності та ін.

Біотичні чинники небезпеки враховують вплив на людину рослин, тварин, вірусів, мікробів. До них можна віднести загрозу здоров’ю та життю людини з боку хижих звірів, птахів, отруйних рослин та тварин, перенесення інфекцій комахами та хворими тваринами, а також опосередкований вплив живих організмів, наприклад, через хімічні виділення (екскременти) та залишки тварин, що не розклалися до кінця.

До чинників небезпеки в техногенній сфері відносяться технічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та психофізіологічні.

Технічні чинники небезпеки визначаються рівнем надійності та ступенем ергономіцності устаткування, застосуванням в його конструкції захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування, досконалістю технологічних процесів, правильною послідовністю виконуваних операцій тощо.

Санітарно-гігієнічні чинники небезпеки виникають при: підвищеному вмісті в повітрі робочих зон шкідливих речовин, недостатньому чи нераціональному освітленні, підвищеному рівні шуму, вібрації, незадовільних мікрокліматичних умовах, наявності різноманітних випромінювань вищедопустимих значень, порушенні правил особистої гігієни та ін.

Організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв’язків; систему правил, норм, інструкцій, стандартів стосовно виконання робіт; планово-попереджувального ремонту устаткування; організацію нагляду за небезпечними роботами; використанням устаткування, механізмів та інструменту за призначенням тощо.

Психофізіологічні чинники небезпеки визначаються втомою працівника через надмірну важкість і напруженість роботи, монотонність праці, хворобливим станом людини, її необережністю, неуважністю, недосвідченістю, невідповідністю психофізіологічних чи антропометричних даних працівника, використовуваній техніці чи виконуваній роботі.

До чинників небезпеки в соціальній сфері відносяться державно-правові, етносоціальні, інформаційні, психологічні.

Державно-правові чинники небезпеки обумовлені відсутністю або ж недостатньою проробкою законодавчо-правової бази, загальнообов’язкових норм поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою, а також слабкою державною гарантією охорони правопорядку. Це призводить до зростання протиправних дій, тероризму, злочинності та криміналізації суспільства, виступів окремих верств суспільства на захист своїх прав.

Етносоціальні чинники небезпеки залежать від особливостей побуту, звичаїв, культури, релігії етнічної спільності людей, що історично склалася. Недостатня увага, утиски, обмеження в проживанні та діяльності окремих народностей, націй можуть сприяти виникненню міжнаціональних конфліктів, що становлять небезпеку не лише для життя окремих людей, але й цілісності держави.

Інформаційні чинники небезпеки визначаються надмірним інформаційним тиском на суспільство, психологічними закономірностями створення, передачі та сприйняття інформації, а також ефектами, що виникають у суспільстві в результаті її розповсюдження. Цей чинник небезпеки почав проявлятись особливо сильно останнім часом, коли засоби масової інформації досягли високого рівня розвитку.

Психологічні чинники небезпеки проявляються в порушеннях правил поведінки і діяльності людей, а також їх психологічних характеристик. Поява психічно неврівноважених людей, маніяків, терористів, сект, антисоціальних угруповань створює небезпеку для нормальної життєдіяльності суспільства.

 

3. Ідентифікація небезпек

Ідентифікація та оцінка будь яких факторів, в тому числі тих, що можуть бути небезпечними, може здійснюватися органолептичним та інструментальним методом.

нструментальні методи виявлення та оцінки небезпек використовують:

- для виявлення  та оцінки факторів, які не  сприймаються нашими органами  чуття, наприклад таких, як радіохвилі, іонізуюче випромінювання тощо;

- якщо виявлення  небезпечних факторів відбувається опосередковано і, як правило, пов'язано із загрозою для здоров'я та життя людини, наприклад виявлення наявності електричного струму;

- якщо інтенсивність  факторів виходить за межі можливостей сприйняття людини, наприклад, високих та надзвичайно низьких температур;

- з метою  точної кількісної оцінки факторів;

- коли необхідний  постійна реєстрація показників;

- у випадках  якщо чутливість органів чуття  людини недостатн.

Як правило спеціальні прилади використовують професіонали, що цілеспрямовано вивчають та спостерігають ті чи інші небезпечні фактори. Пересічні люди у повсякденному житті абсолютну більшість небезпек виявляють та оцінюють виключно за допомогою органів чуття.

4. Оцінка рівня небезпеки за допомогою імовірнісних структурно-логічних моделей.

Спектроскопічні методи

Спектроскопічними методами аналізу називають методи, що засновані на взаємодії речовини з електромагнітним випромінюванням. Розрізняють методи атомної та молекулярної спектроскопії. Методи атомної спектроскопії засновані на явищі поглинання (наприклад, атомно-абсорбційний) та виділення (наприклад, емісійна фотометрія полум'я) світла вільними атомами, а також їх люмінесценції (наприклад, атомно-флуоресцентний). Методи оптичної молекулярної спектроскопії в залежності від характеру взаємодії випромінювання з досліджуваною речовиною та способу їх вимірювання поділяють на: абсорбційну спектроскопію, турбіді-метрію, люмінесцентний аналіз.

Абсорбційна спектроскопія, тобто аналіз за поглиненим випромінюванням включає:

o спектрофотометричний аналіз - заснований на визначенні спектру  поглинання або вимірюванні світлопоглинання при визначеній довжині хвилі, ця спектральна лінія відповідає максимуму кривої поглинання даної речовини;

o фото колориметричний  аналіз - заснований на вимірюванні  інтенсивності забарвлення досліджуваного розчину або порівнянні її з інтенсивністю забарвлення стандартного розчину з застосуванням спрощених способів монохро-матизації (світлофільтри).

Аналіз, заснований на використанні розсіювання світла зваженими частинками (нефелометрія) та поглинання світла в результаті світлорозсіювання (турбідіметрія).

Молекулярний люмінесцентний аналіз (флуориметричний) заснований на вимірюванні інтенсивності випромінювання, що утворюється в результаті поглинання фотонів молекулами.

Електрохімічні методи

В основі електрохімічних методів аналізу та дослідження лежать процеси, що відбуваються на електродному просторі. Відомо два різновиди електрохімічних методів: без проходження електродної реакції (кондуктометрія) та засновані на електродних реакціях - у відсутності струму (потенціометрія) або під струмом (воль-тамперометрія, кулонометрія, електрогравіметрія). Всі електрохімічні виміри проводять з використанням електрохімічної чарунки - розчину, в якому знаходяться електроди. Електродів може бути два або три: індикаторний, діючий як датчик, реагуючий на склад розчину або інший фактор впливу, або робочий електрод, якщо під дією струму в електричній чарунці відбувається значні зміни складу речовини, електрод порівняння та іноді допоміжний електрод. Електрод порівняння призначений для створення вимірювального ланцюга та підтримування постійного значення потенціалу індикаторного (робочого) електроду. Допоміжний електрод включають разом з робочим електродом в ланцюг, через який проходить електричний струм. На електродах відбуваються різноманітні фізичні та хімічні процеси, ступінь проходження яких визначають шляхом виміру напруги, сили струму, електричного опору, електричного заряду або рухливості заряджених часток в електричному полі.

Також розрізняють прямі та непрямі електрохімічні методи. В прямих методах використовують функціональну залежність сили струму (потенціалу) від концентрації компоненту, що визначається. В непрямих методах силу струму (потенціал) вимірюють з метою знаходження кінцевої точки титрування компоненту, що визначається певним титрантом, тобто використовують функціональну залежність параметру, що вимірюється від об'єму титранту.

Хроматографічні методи володіють найбільшим спектром можливостей для контролю забруднення різних об'ємів навколишнього середовища.

Хроматографічні методи засновані на сорбційних процесах - поглинання газів, пари або розчинених речовин твердим або рідким сорбентом. Сорбцію можна провести двояко: в статичних (до встановлення рівноваги) та динамічних умовах. Динамічна сорбція являє собою процес, в якому відбувається направлене переміщення рухливої фази відносно нерухливої. Сутність усіх хроматографічних методів полягає в тому, що речовини, які розділяють разом з рухливою фазою переміщуються через шар нерухливого сорбенту з різною швидкістю за рахунок різної здатності до сорбування. Інакше кажучи, хроматографія - динамічний сорбційний процес розділення сумішей, заснований на розподіленні речовини між двома фазами, одна з яких рухлива, а інша - нерухлива, та зв'язана з багатократним повторюванням актів сорбції - десорбції.

Радіометрія - виявлення та вимірювання числа розпадів атомних ядер в радіоактивних джерелах або деякій їх частині за випромінюванням, що виділяють ядра.

Методи реєстрації іонізуючого випромінювання: Іонізаційний метод заснований на вимірюванні ефекту взаємодії випромінювання з речовиною - іонізації газів, що заповнює реєстраційний прилад. Іонізаційні детектори випромінювання представляють собою заряджений електричний конденсатор (електроди), що знаходяться в герметичній камері, яка заповнена повітрям або газом, для створення в камері електричного поля. Заряджені частки (а або (3), що потрапили до камери детектора, утворюють в ній первинну іонізацію газового середовища; -кванти спочатку утворюють швидкі електрони в стінці детектора, які потім викликають іонізацію газу в камері. В результаті утворення іонних пар газ стає провідником електричного струму. При відсутності напруги на електродах всі іони, що з'явилися при первинній іонізації, переходять в нейтральні молекули, а при зростанні напруги під дією електричного поля іони починають спрямовано рухатись, тобто виникає іонізаційний струм. Сила струму є кількісною мірою випромінювання та може бути зареєстрована приладом.

Сцинтиляційний метод - в основі сцинтиляційного детектора лежить здатність деяких речовин перетворювати енергію ядерних випромінювань в фотони видимого та ультрафіолетового світла. Механізм цього процесу достатньо простий. Ядерні частки (або вторинні електрони, що утворюються при поглинанні у -квантів) переводять молекули сцинтилятору в збуджений стан. Перехід молекул сцинтилятору в основний стан супроводжується виділенням фотонів в УФ- або видимій області. Кожен окремий спалах, що утворився в результаті проходження ядерної частинки або у-кванту, називають сцинтиляцією. Окремі спалахи реєструються фотоелектронним множником, що перетворює світлові імпульси в електричні, які посилюються лінійним або логарифмічним посилювачем. Потім електричні імпульси проходять через дискримінатор, що пропускає імпульси визначеної амплітуди та відсікає "шуми" та потрапляє на реєструючий прилад.