Екологічний стан України: проблеми сучасності

Дата добавления: 16 Апреля 2013 в 18:56
Автор работы: y*****@mail.ru
Тип работы: реферат
Скачать архив (41.92 Кб)
Файлы: 1 файл
Скачать файл  Просмотреть файл 

Екологічні проблеми в укріїні.docx

  —  44.22 Кб

Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших  пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення  водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною  Радою України затверджена Національна  програма екологічного оздоровлення басейну  Дніпра та поліпшення якості питної води. Основною метою Національної програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження.

Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають  басейни інших річок України (Сіверського  Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та Причорноморської низовин). Тому мета та стратегічні напрями, визначені  Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших  водних басейнів України.

Системний аналіз сучасного  екологічного стану басейнів річок  України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу окреслити  коло найбільш актуальних проблем, які  потребують розв'язання, а саме:

  • надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу;
  • стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;
  • широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;
  • погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;
  • недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів;
  • недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління;
  • відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів.

Земельні ресурси

Сучасне використання земельних  ресурсів України не відповідає вимогам  раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно  впливає на стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в  світі і досягла 56 відсотків території  країни і 80 відсотків сільськогосподарських  угідь. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої  структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками.

З ґрунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів дорівнюють 9,1 млрд. гривень.

Значної екологічної шкоди  земельні ресурси зазнають через  забруднення ґрунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні дощі тощо) та використання засобів хімізації  в аграрному секторі.

Понад 40 відсотків органіки, отримуваної в результаті діяльності великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних органічних добрив перетворюються на джерела забруднення  довкілля.

Ситуація з забрудненням територій ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. гектарів земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн. гектарів ріллі. З використання вилучено 119 тис. гектарів сільськогосподарських  угідь, у тому числі 65 тис. гектарів ріллі.

Корисні копалини

Мінерально-сировинна база є основою виробництва понад 90 відсотків продукції важкої промисловості. На частку мінерально-сировинного комплексу  припадає третина виробничих фондів, близько 40 відсотків капітальних  вкладень, майже п'ята частина  трудових ресурсів. Приблизна вартість промислових запасів основних видів  корисних копалин дорівнює 14,8 трлн. гривень.

За різноманітністю та багатством мінерально-сировинних ресурсів Україна випереджає такі розвинуті  країни світу як США, Канада, Англія, Франція, Китай та інші. В Україні  виробляється близько 5 відсотків світового  обсягу мінерально-сировинних ресурсів. Щороку гірничодобувна промисловість  України випускає продукції на 25 - 28 млрд. доларів США (у цінах світового  ринку).

На території України  виявлено близько 8 тисяч родовищ, понад 90 видів корисних копалин, з яких 20 мають важливе економічне значення. Серед них нафта, газ, залізні, марганцеві, титанові, уранові руди, вугілля, сірка, ртуть, каолін, графіт, вогнетривкі  глини, будівельні матеріали, питні, мінеральні води.

До промислового освоєння залучено від 40 до 75 відсотків розвіданих запасів основних видів корисних копалин.

Подальший розвиток мінерально-сировинного  комплексу України потребує негайного  розв'язання на державному рівні проблем, які істотно гальмують розширення мінерально-сировинної бази, її екологічну реабілітацію та раціональне використання.

Сьогодні немає чіткого  механізму управління і належного  державного нагляду за використанням  і охороною надр, що призводить до безгосподарного  ставлення гірничодобувних підприємств  до мінеральної сировини та зростання  необґрунтованих її втрат.

Через недосконалі технології видобування та переробки мінеральної  сировини, незадовільне вирішення питань комплексного освоєння родовищ у  надрах залишаються і втрачаються:

  • до 70 відсотків розвіданих запасів нафти;
  • до 50 відсотків солей;
  • до 28 відсотків вугілля;
  • до 25 відсотків металів.

Нерозв'язаною є проблема геологічного вивчення і використання техногенних родовищ корисних копалин - відвалів видобутку і відходів збагачення та переробки мінеральної  сировини, які містять цінні корисні  копалини і мають промислове значення. Вже сьогодні в Україні обсяги цих відходів перевищують 25 млрд. тонн, займаючи площу понад 150 тис. гектарів. З кожним роком їх кількість збільшується. Таким чином в Україні утворено сотні великих, середніх та малих  техногенних родовищ різних корисних копалин, придатних для промислового освоєння.

Потенційна вартість техногенних  родовищ за попередніми розрахунками обчислюється десятками млрд. доларів  США. Така маса вторинних продуктів  у перерахунку на 1 кв. кілометр території  України перевищує аналогічний  показник для США у 6 разів та у 3 рази - для держав Європейського  Союзу.

Атмосферне повітря

Напружена екологічна ситуація у багатьох районах і містах країни свідчить про те, що незважаючи на посилення  останнім часом уваги до цих питань і значні витрати на їх вирішення, вжиті заходи не досить ефективні  і не зумовлюють змін у тенденції  погіршення стану довкілля. Структура  промислового виробництва, що склалася в Україні, пов'язана з розвитком  енергетичної, гірничо-металургійної, вугледобувної, хімічної та машинобудівної промисловості і характеризується інтенсивним споживанням енергії, сировинних, водних і земельних ресурсів, а також збільшенням навантаження на довкілля. В Україні в 1996 році було викинуто в атмосферу близько 6,34 млн. тонн забруднюючих речовин, в  тому числі 4,76 млн. тонн - зі стаціонарних джерел, 1,58 млн. тонн - з пересувних. За період 1992 - 1996 рр. загальний обсяг  викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря скоротився зі стаціонарних джерел на 45 відсотків, з пересувних - на 12 відсотків. Останні викидають 85 відсотків свинцю, 49 відсотків  окису вуглецю та 31 відсоток вуглеводнів.

З галузей промисловості  найбільше забруднюють атмосферу  енергетика (32 відсотки), металургія (27 відсотків), вугільна промисловість (23 відсотки).

Україна займає восьме місце  в світі як емітер СО2 в енергетичній галузі, її частка становить 2,35 відсотка загальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.

Рослинний світ та лісові ресурси

Флора нижчих і вищих видів  рослин України нараховує понад 25000. За спектром основних життєвих форм всі види судинних рослин поділяються  на дерева, кущі, напівкущі, багаторічні  трав'янисті рослини, дворічні та однорічні. Флора судинних рослин України налічує  понад 5 тис. видів, з них близько 250 видів офіційно визнані лікарськими  в Україні, хоча майже 1100 видів флори  України мають біологічно активні  речовини, які мають лікувальні властивості, а їх сировина в світовій практиці використовується при виготовленні лікарських препаратів.

Але тривале безконтрольне  використання природних ресурсів багатьох цінних лікарських рослин, інтенсифікація господарського використання територій  з наявністю лікарських рослин, несприятлива екологічна ситуація в зоні з високим  ресурсним потенціалом після  аварії на Чорнобильській АЕС спричинили кризовий стан ресурсів більшості дикорослих лікарських рослин.

На сьогодні лікарські  рослини ростуть на площі, що становить  менше 10 відсотків території України. В Україні в цілому близько 85 відсотків  лікарської рослинної сировини збирається в природних місцезростаннях  видів лікарських рослин. З кожним роком збільшуються площі та різноманіття культивованих лікарських рослин, однак  їх кількість, як правило, не перевищує 15 видів.

Багато лікарських рослин неможливо вирощувати в культурі у зв'язку зі складністю агротехніки  та рядом інших причин.

Протягом останніх 10 - 15 років  видовий склад лікарських рослин майже не змінився, водночас обсяг  заготівлі як у цілому, так і  по окремих видах суттєво зменшується  кожні 3 - 5 років, оскільки зменшуються  природні запаси цих рослин внаслідок  інтенсивного господарського використання земель, на яких вони ростуть, та заготівлі  їх сировини без урахування норм та правил збору, що, в свою чергу, веде до виснаження ресурсів лікарських рослин. При цьому попит фармацевтичної промисловості України на сировину дикорослих лікарських рослин залишається  великим.

Загальний обсяг лісокористування в Україні становить 14,4 млн. куб. метрів, у тому числі основного  користування - 6,7 млн. куб. метрів, що задовольняє  потреби народного господарства лише на 25 - 27 відсотків. У зв'язку з  дефіцитом деревини щорічна потреба  в її завезенні становить 30 млн. куб. метрів.

Хибна практика планування екстенсивного  лісокористування призвела до значного виснаження лісів, зниження загальної  продуктивності їх ценозів, погіршення товарної структури лісосічного  фонду. Так, у повоєнні роки допускалося  перевищення розрахункової лісосіки в 1,5 - 2 рази, що спричинило зміну вікової  структури лісів, збільшення частки похідних (до 13 відсотків) і менш продуктивних деревостанів. Сьогодні найбільшу площу  займають молодняки (45,4 відсотка) і  середньовікові насадження (37,7 відсотка), достигаючі і стиглі деревостани  становлять відповідно лише 10,1 відсотка і 6,8 відсотка, що в 1,5 - 2 рази нижче оптимальних  значень. Інтенсифікація проміжного користування в останні роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих і  стиглих деревостанів становлять більше половини потенційно можливих, а частка насаджень з низькими повнотами (0,6 - 0,3) досягає 24 відсотків. У зв'язку з цим під час рубок головного  користування щороку недобирають 5 млн. куб. метрів деревини.

Сучасний екологічний  стан лісів зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим техногенним  навантаженням, що порушує природну стійкість і середовищно-формуючі функції лісових екосистем. Лише за останнє десятиріччя в Україні  загинуло від промислових викидів 2,5 тис. гектарів лісових насаджень, радіаційного забруднення через  аварію на Чорнобильській АЕС зазнали 3,5 млн. гектарів лісів, що потребує обмеження  лісокористування, удосконалення системи  протипожежної безпеки лісів. В  середньому щороку виникає 3500 лісових  пожеж на площі 4000 гектарів.

Порушення природної стійкості  лісів призводить до збільшення вразливості  насаджень. На кінець 1996 року загальна площа осередків шкідників і  хвороб лісу становила 396,1 тис. гектарів.

Заповідна справа. збереження біорізноманіття

Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунтуванням у процесі розвитку агропромислового комплексу, зарегулювання стоку  річок, осушення боліт, стихійний розвиток колективного садівництва та інші невпорядковані дії призвели до знищення майже 70 відсотків  цінних природних комплексів і ландшафтів України.

Площа природно-заповідного  фонду України зростає повільними темпами і становить на сьогодні лише 2 млн. гектарів, або 3,4 відсотка території  країни, що є недостатнім гарантом для забезпечення збереження і відтворення  генофонду тварин і рослин та різноманіття природних екосистем, насамперед на лівобережжі лісостепової зони, Придніпров'ї  та в степовій частині Криму, де під  охорону взято лише 0,2 - 0,7 відсотка територій.

Існуючі ботанічні сади, дендрологічні  та зоологічні парки через недостатнє фінансування, слабку матеріально-технічну та лабораторну базу нині не виконують  функцій щодо збереження та відновлення  рідкісних і типових видів  флори і фауни.

В умовах економічної та екологічної  кризи при переході до ринкових відносин та різних форм власності без ефективних заходів з боку держави процес деградації генофонду флори і  фауни, ценозів, екосистем та ландшафтів стане незворотним.

Тваринний світ, мисливство та рибні ресурси

На території України  нині відомо близько 45 тис. видів тварин, серед яких - понад 700 видів хребетні, решта - безхребетні. Основними проблемами у галузі охорони і регулювання  використання тваринного світу є  його недостатня вивченість, відсутність  достовірних даних щодо запасів  промислових видів та обсягів  їх добування, погіршення природних  умов існування диких тварин через  зростаючий антропогенний вплив  та послаблення їх охорони від  незаконного використання та знищення. Зараз до Червоної книги України  занесено 382 види рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, тварин.

Описание работы
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості
Содержание работы
содержание отсутствует