Екологічний стан України: проблеми сучасності

• концентрація і навантаження промислових об'єктів на обмеженій території, що призводить до високого рівня забруднення довкілля;
• несприятлива територіально-планувальна структура міст, зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промислового потенціалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточені житловими масивами, а весь транзитний транспорт проходить через міста, що значно збільшує їх загазованість;
• другорядність проблем містобудування порівняно з пріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаності таких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на екологічний стан міст і якість питної води;
• руйнування природного середовища великих міст. Висока забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в тому числі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальних систем, швидке зростання населення міст на основі екстенсивного промислового розвитку і потреба розширення їх територій призвели до скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водойм тощо.

На сьогодні всі міста, 821 селище, а також 5760 сільських населених  пунктів (всього понад 70 відсотків населення  України) забезпечено централізованим  водопостачанням.

Виробнича потужність усіх централізованих  водопроводів становить 29,5 млн. куб. метрів води на добу, в тому числі підприємств  комунальної власності - 17,2 млн. куб. метрів на добу, з них у міських  населених пунктах - 17,1, в сільських - 0,1 млн. куб. метрів води на добу. Для  водопостачання населення із загального обсягу необхідної кількості води використовується близько 40 відсотків підземних вод.

Система водопровідно-каналізаційного  господарства нині перебуває в кризовому  екологічному стані з таких причин:

• водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного покриття;
• понад 17 відсотків води для споживання за окремими фізико-хімічними показниками не відповідають вимогам діючого стандарту;
• суттєве скорочення інвестицій у комунальне господарство зумовило значне зростання аварійності водопровідних об'єктів (тільки у міських мережах в аварійному стані перебуває 16,6 тис.
• кілометрів водопроводів і 6,4 тис. кілометрів каналізаційних мереж);
• витоки та невраховані витрати води становлять понад 15 відсотків, відсутня належна система обліку води в житловому фонді (середньодобове споживання води на 1 жителя міста в Україні становить 325 літрів, тоді як у великих містах Європи цей показник дорівнює 100 - 200 літрам);
• не мають централізованих систем каналізації 27 міст і 392 селища міського типу, а в 187 міських населених пунктах очисні каналізаційні споруди працюють неефективно (у водойми щодоби скидається понад 10,6 тис. куб. метрів неочищених і недостатньо очищених стічних вод);
• неефективність комплексних програм екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві та на транспорті, неефективність комунальних очисних споруд, які витримують основне навантаження з очищення промислових і міських стоків, призвело до накопичення великої кількості осадів і мулу (щороку близько 40 млн. тонн), що становить реальну загрозу вторинного забруднення довкілля;
• промислові підприємства за браком ефективних технологій очищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів скидають у водойми через систему централізованої каналізації висококонцентровані стічні води, шкідливі речовини яких руйнують каналізаційні мережі, порушують технологічні регламенти очищення міських стічних вод і не видаляються в процесі біологічного очищення, що робить неможливим використання очищених міських стічних вод та їх осадів у сільському господарстві.

Основними джерелами забруднення  повітря в житлово-комунальному господарстві України є підприємства з виробництва дорожніх будівельних  матеріалів, котельні теплового господарства, промислові підприємства комунального машинобудування та автомобільний  транспорт. Вони викидають в атмосферу  значну кількість золи, оксидів вуглецю, сірки, азоту, а також скидають у  каналізацію хімічні сполуки, що утворилися внаслідок реагентної обробки  води, яка використовується в системах теплопостачання.

У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 млн. куб. метрів сміття, яке знешкоджується на 771 міському звалищі, з яких майже 80 відсотків експлуатується без  дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і  повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам.

Традиційна технологія знешкодження міського сміття на звалищах безперспективна  і не може бути прийнятною для населення  сільської місцевості.

Промислові відходи

Багаторічна енергетично-сировинна  спеціалізація, а також низький  технологічний рівень промисловості  України поставили її в число  країн з найбільш високими абсолютними  обсягами утворення та накопичення  відходів. Обсяг утворення відходів у 1996 році становив 700 - 720 млн. тонн.

Скорочення обсягів виробництва, яке спостерігалося у більшості  галузей економіки протягом 1991 - 1996 років, суттєво не позначилося  на загальній ситуації щодо утворення  відходів.

За станом на 1996 рік загальна маса накопичених на території України  відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн, що в розрахунку на 1 кв. км площі становить близько 40 тис. тонн.

Відходи нагромаджуються  у вигляді шламосховищ, териконів, відвалів, різних звалищ. Площа земель, зайнята ними, становить близько 160 тис. гектарів.

Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувної промисловості  в Україні домінують відходи, що утворюються під час розробки родовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагачення корисних копалин (відповідно 13 і 14 відсотків). Значну частину  цих обсягів становлять відходи  хіміко-металургійної переробки  сировини.

З урахуванням сучасного  технологічного рівня переробки  відходів в Україні серед загальної  кількості відходів, що утворюються  щороку, реальну цінність становлять 410 - 430 млн. тонн. Утилізується лише третина  загальної кількості відходів. Це свідчить про значні ресурсні резерви. Проте протягом 1992 - 1996 років спостерігалася стійка тенденція до зниження обсягів  використання відходів (щорічно в  середньому на 20 відсотків менше  порівняно з попереднім роком), яке  відбувалося більш високими темпами, ніж скорочення загальних обсягів  промислового виробництва.

Існуючий рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не впливає  на поліпшення стану довкілля. Це пов'язано  з тим, що до переробки залучаються  в основному великотоннажні гірничопромислові  та деякі інші відходи - малотоксичні чи нейтральні (інертні). Тому екологічний  ефект переробки відходів є незначним. До категорії високотоксичних належать лише 1 - 2 відсотки всіх промислових  відходів, але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цього часу не збудовано жодного спеціалізованого заводу з переробки токсичних  промислових відходів, немає належним чином організованої системи  збирання, зберігання та видалення  токсичних відходів, відсутні техніка  та обладнання для переробки відходів будівництва і комунального господарства.

Недостатні норми адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення правил збирання, зберігання, транспортування та використання промислових  та інших відходів.

Однобокість екологічної  політики виявляється також у  недостатньому екологічному контролі за масовим використанням деяких інших відходів (фосфогіпсу, вапняково-сірчаних шламів тощо). Це - додаткове джерело  забруднення природного середовища.

Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу

Геополітичне розташування України на Європейському континенті історично зумовило роль і місце  її території, а також військово-економічного потенціалу в проектах і програмах  реалізації військових доктрин різних громадсько-політичних систем і військово-політичних блоків. Тому в центрально-східному регіоні Європи за десятиріччя накопичено дуже велику кількість військ і сил флоту, різноманітної військової техніки та озброєнь, у тому числі ракетно-ядерних. Склалася також розвинута мережа потужних підприємств, установ і організацій оборонного призначення.

Щоденна військова діяльність, як правило, вкрай негативно впливає  на довкілля. Внаслідок багаторічних порушень природоохоронного законодавства, зокрема щодо утримання та експлуатації авіаційних і військово-морських баз, полігонів і танкодромів, учбових  центрів, баз і складів пально-мастильних матеріалів, військово-ремонтних і  будівельних підприємств, парків бойової  і автотракторної техніки, військлісгоспів  і підсобних господарств, об'єктів  тепло-, водо-, енергопостачання, зливних  і очисних споруд, місць збору  та утилізації відходів, а також  внаслідок недотримання вимог екологічної  безпеки під час проведення заходів  бойової та оперативної підготовки військ і сил флоту уже забруднено та продовжується забруднення основних складових довкілля: ґрунтів, поверхневих  та підземних вод, повітря.

Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведення наступної  широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонної промисловості, ліквідації ракетно-ядерної зброї  та хімічної зброї, що залишилася з  другої світової війни, продовження  утилізації (знешкодження) застарілих видів військової продукції та боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо військові й надалі не будуть дотримуватися екологічних вимог.

Водні ресурси  та екосистеми

Основні джерела прісної  води на території України - стоки  річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло  рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України  використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

Сумарна величина стоків річок  України без Дунаю в середній за водністю рік становить 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись у маловодний рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо  на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб. метрів води, решта надходить з суміжних територій. Водні ресурси Дунаю становлять у середньому 123 млрд. куб. метрів води на рік.

Прогнозні ресурси підземних  вод питної якості розподілені на території України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. куб. метрів на рік (61,7 млн. куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд. куб. метрів (24,4 млн. куб. метрів на добу) гідравлічно не зв'язані  з поверхневим стоком і становлять додаткову складову до поверхневого стоку. Водозабір підземних вод  у складі прогнозних ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого використання їх у багатьох областях.

З метою забезпечення населення  та народного господарства необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів  довжиною близько 2000 кілометрів з подачею  на них понад 1000 куб. метрів води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по яких вода надходить у  маловодні регіони України.

Витрати свіжої води в Україні  на одиницю виробленої продукції  значно перевищують такі показники  у розвинутих країнах Європи: Франції - в 2,5 рази, ФРН - в 4,3, Великобританії та Швеції - в 4,2 рази.

Забезпечення водою населення  України в повному обсязі ускладнюється  через незадовільну якість води водних об'єктів.

Якість води більшості  з них за станом хімічного і  бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV - V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається  в басейнах річок Дніпра, Сіверського  Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості  водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного  регресу.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний та нітритний, важкі  метали тощо.

Для переважної більшості  підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин  істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі - ГДС). Це призводить до забруднення  водних об'єктів, порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення  поверхневих вод України є:

• скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації;
• надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь;
• ерозія ґрунтів на водозабірній площі.

Якісний стан підземних вод  внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано  з існуванням на території України  близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів  стічних вод, а також з широким  використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільний  якісний стан підземних вод у  Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку  в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність  фенолів (до 5 - 10 гранично допустимих концентрацій - далі ГДК), а також підвищення мінералізації  та зростання вмісту важких металів  у підземних водах Криму.

Проблема екологічного стану  водних об'єктів є актуальною для  всіх водних басейнів України. Що ж  до Дніпра, водні ресурси якого  становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших  завдань економічного і соціального  розвитку та природоохоронної політики держави. Це зумовлено складною екологічною  ситуацією на території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках - трансформовано первинний  природний ландшафт.

Водосховища на Дніпрі стали  акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній  частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки  басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться  річки Нижнього Дніпра, де щорічно  має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття.

Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис. тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис. тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) завдає забруднення біогенними речовинами внаслідок використання відсталих  технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних  очисних споруд.